Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №160/29271/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 03 серпня 2026 р.

Справа: №160/29271/25

Суддя: Коршун А.О.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/29271/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги: ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 апеляційну скаргу: ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25

за позовом:ОСОБА_1

до: про:Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 визнання протиправними та скасування індивідуально-правових актів

ВСТАНОВИВ:

09.10.2025р. Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/ч НОМЕР_1 ) та Військової частини НОМЕР_2 (далі – В/ч НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування індивідуально-правових актів / а.с. 1-24 том 1/ та 09.10.2025р. судом першої інстанції за цим позовом відкрито провадження в адміністративній справі №160/29271/25 та справу призначено до судового розгляду / а.с. 100-101 том 1/.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що його з 07.03.2022р. було призначено на посаду командира НОМЕР_3 батальйону охорони В/ч НОМЕР_2 . Відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 09.07.2025р. № 567 «Про призначення службового розслідування за результатами ІНФОРМАЦІЯ_1 » у В/ч НОМЕР_2 за напрямком фінансової діяльності було проведено службове розслідування в ході якого перевірено правомірність нарахування та виплати додаткової винагороди особовому складу та складено акт службового розслідування, реєстраційний № 1496/22-162 від 15.08.2025р., у якому зазначено, що відповідно до наказів командира В/ч НОМЕР_2 від 05.02.2024р. № 74, від 05.03.2024р. № 130, від 05.04.2024р. № 17, від 05.05.2024р. № 86, від 05.06.2024р. № 193, від 05.07.2024р. № 270, від 05.08.2024р. № 338, від 05.09.2024р. № 418, від 05.10.2024р. № 12, від 05.11.2024р. № 103, від 05.12.2024р. № 155, від 05.01.2025р. № 11, від 05.02.2025р. № 179, від 05.03.2025р. № 382, від 05.04.2025р. № 533, особовому складу батальйону охорони В/ч НОМЕР_2 (відповідно до зведеної відомості № 1 виплат додаткової винагороди за охорону та оборону об`єктів державного значення, військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від командира частини до взводного включно за 2024 рік, та зведеної відомості № 2 виплат додаткової винагороди зо охорону та оборону об`єктів державного значення, військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від командира частини до взводного включно за 2025 рік) нарахована та виплачена додаткову винагороду на загальну суму 8423475,57 грн., при цьому зазначено, що підставою для включення особового складу зазначеного у зведеній відомості № 1 та зведеній відомості № 2 до наказів про виплату додаткової винагороди були рапорти командира НОМЕР_4 батальйону охорони В/ч НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 . За результатами проведеного службового розслідування, відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців» командиром В/ч НОМЕР_1 було прийнято рішення щодо притягнення його до повної матеріальної відповідальності у сумі 8423475,57грн., шляхом утримання щомісячно 20% від грошового забезпечення яке відображене в п. 17 наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. № 617, з яким позивача було ознайомлено 26.08.2025р. Наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 01.09.2025р. № 637 було зупинено дію наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. № 617. 06.10.2025р. його ознайомлено з наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 06.09.2025р. № 33 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2025 № 617» та з наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 22.09.2025р. № 1535 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі» начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру В/ч НОМЕР_2 наказано занести до книги грошових стягнень і нарахувань суми завданої шкоди державі з метою подальшого відшкодування шляхом стягнення суми, завданої шкоди щомісяця в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення згідно пункту 1 статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» до повного погашення збитків» у частині щодо стягнення коштів з підполковника ОСОБА_1 , командира батальйону охорони В/ч НОМЕР_2 . Позивач вважає, що в ході проведеного службового розслідування були зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, внаслідок чого відповідачами безпідставно прийнято накази щодо притягнення його до матеріальної відповідності, тому просив суд: - визнати протиправним та скасувати пункт 18 наказу командира В/ч НОМЕР_5 (з основної діяльності) від 16.08.2025р. № 617 «Про результати службового розслідування»; - визнати протиправним та скасувати пункт 22 наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.08.2025р. № 617 «Про результати службового розслідування»; - визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира В/ч НОМЕР_5 (з основної діяльності) від 06.09.2025р. № 33 «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.08.2025 № 617»; - визнати протиправним та скасувати абзац 11 пункту 1 наказу командира В/ч НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.09.2025р. № 1538 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду завдану державі»;- визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 наказу командира В/ч НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 22.09.2025р. № 1538 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду завдану державі».

Додатковим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500грн. за рахунок бюджетних асигнувань В/ч НОМЕР_1 ; стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500грн. за рахунок бюджетних асигнувань В/ч НОМЕР_2 ; у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовлено / а.с. 39-42 том 5/

Відповідач - В/ч НОМЕР_2 , не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, подав апеляційну скаргу / а.с. 46-50 том 5/, також апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі було подано відповідачем – В/ч НОМЕР_1 / а.с. 62-65 том 5/ та позивачем у справі / а.с. 93-96 том 5/.

Також позивачем у справі подана апеляційна скарга на додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі / а.с. 82-86 том 5/.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026р. у справі №160/29271/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою В/ч НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 / а.с. 77 том 5/.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2026р. у справі №160/29271/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25 / а.с. 77 том 5/.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026р. у справі №160/29271/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 / а.с. 100 том 5/.

20.02.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №160/29271/25 / а.с. 122 том 5/.

Після усунення недоліків апеляційної скарги В/ч НОМЕР_2 судом апеляційної інстанції ухвалою від 23.02.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою В/ч НОМЕР_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 / а.с. 127 том 5/

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2026р. у справі №160/29271/25 апеляційні скарги ОСОБА_1 , В/ч НОМЕР_2 , В/ч НОМЕР_1 призначені до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 13:30 годин 24.03.2026р. / а.с. 131 том 5/, про що судом апеляційної інстанції повідомлено учасників справи.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.02.2026р. у справі №160/29271/25 апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25 призначена до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 13:30 годин 24.03.2026р. / а.с. 132 том 5/, про що судом апеляційної інстанції повідомлено учасників справи.

Відповідач – В/ч НОМЕР_2 , посилаючись у апеляційний скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було з`ясовано усі обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, судом першої інстанції було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. у цій справі та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач – В/ч НОМЕР_1 , посилаючись у апеляційній скарзі на те, що зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 , від командира частини до взводного включно, за 2025 рік не залучалися до складу варт, і, відповідно, безпосередньо не здійснювали заходи з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури ( у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури) у зв`язку з чим ним безпідставно виплачено додаткову винагороду на період дії військового стану (з розрахунку 30000 грн. на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) на загальну суму 8423475,57 грн. на підставі відповідних наказів позивача, у зв`язку з чим командиром В/ч НОМЕР_1 було прийняте рішення щодо притягнення до повної матеріальної відповідальності на суму 8423475,57 грн. позивача, що відображене в п. 18 наказу від 16.08.2025р. № 617. Вважає, що судом першої інстанції у цій справі рішення прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. у цій справі скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.

Позивач, у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції у цій справі, зазначив, що він погоджується із резолютивною частиною рішення суду від 12.01.2026р. у цій справі, але не згоден з окремими відомостями мотивувальної частини цього рішення, так позивач виконував усний наказ командира В/ч НОМЕР_2 стосовно того, що командири батальйонів мають включати до рапортів весь особовий склад, що виконує бойові (спеціальні) завдання по охороні та обороні об`єктів інфраструктури, згідно бойового розпорядження, тому вважає, що судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення не застосовано п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», у зв`язку з чим просить змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у цій справі застосовувавши норму Закону України п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», та виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок про неналежне виконання ним обов`язків , а резолютивну частину рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. у цій справі залишити без змін.

Позивач, у письмових відзивах на апеляційні скарги відповідачів / а.с. 106-111, 114-119 том 5/, заперечував проти доводів апеляційних скарг та просив апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. у цій справі в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

Позивач, у апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції від 26.01.2026р. у цій справі, посилаючись на те, що судом першої інстанції зроблено безпідставний висновок щодо не співмірності обсягу та змісту наданих адвокатом послуг позивача зі складністю цієї справи та її значенням для позивача, просив змінити додаткове рішення суду першої інстанції від 26.01.2026р. у цій справі, задовольнити у повному обсязі вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача понесених ним судових витрат у загальному розмірі 22680грн.

18.05.2026р. судом апеляційної інстанції зареєстровано додаткові письмові пояснення позивача / а.с. 170-183 том 5/.

Заслухавши у судових засіданнях:

- представника відповідача – В/ч НОМЕР_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечував проти доводів апеляційних скарг позивача та просив суд апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_2 задовольнити, рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі;

- представника відповідача – В/ч НОМЕР_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечував проти доводів апеляційних скарг позивача та просив суд апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі;

- позивача та його представника, які заперечували проти доводів апеляційних скарг відповідачів, підтримали доводи апеляційної скарги позивача на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі та просили суд апеляційні скарги позивача задовольнити, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у цій справі застосовувавши норму Закону України п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», та виключити з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновок про неналежне виконання ним обов`язків , а резолютивну частину рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. у цій справі залишити без змін, змінити додаткове рішення суду першої інстанції від 26.01.2026р. у цій справі, задовольнити у повному обсязі вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача понесених ним судових витрат у загальному розмірі 22680грн

Перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що підполковник ОСОБА_1 , позивач у справі з 07.03.2022р. проходить службу на посаді командира 2-го батальйону охорони В/ч НОМЕР_2 відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», № 71/2022 від 24.02.2022р. «Про використання Збройних Сил України та інших військових формувань», мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 25.02.2022р. № 32/321/501/25т, бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 06.03.2022р. № 382.

Відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 09.07.2025р. № 567 «Про призначення службового розслідування за результатами ІНФОРМАЦІЯ_1 » у В/ч НОМЕР_2 за напрямком фінансової діяльності було проведено службове розслідування, яким було перевірено правомірність нарахування та виплати додаткової винагороди особовому складу.

За результатами розслідування складено Акт службового розслідування, реєстраційний № 1496/22-162 від 15.08.2025р.

З наданого суду вищезазначеного акту вбачається, що проведеним службовим розслідуванням, серед іншого встановлено, що відповідно до наказів командира В/ч НОМЕР_2 від 05.02.2024р. № 74, від 05.03.2024р. № 130, від 05.04.2024р. № 17, від 05.05.2024р. № 86, від 05.06.2024р. № 193, від 05.07.2024р. № 270, від 05.08.2024р. № 338, від 05.09.2024р. № 418, від 05.10.2024р. № 12, від 05.11.2024р. № 103, від 05.12.2024р. № 155, від 05.01.2025р. № 11, від 05.02.2025р. № 179, від 05.03.2025р. № 382, від 05.04.2025р. № 533, особовому складу батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 (відповідно до зведеної відомості № 1 виплат додаткової винагороди за охорону та оборону об`єктів державного значення, військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 від командира частини до взводного включно за 2024 рік, та зведеної відомості № 2 виплат додаткової винагороди за охорону та оборону об`єктів державного значення, військовослужбовців В/ч НОМЕР_2 , від командира частини до взводного включно за 2025 рік) нараховано та виплачено додаткову винагороду на загальну суму 8423475,57 грн.

При цьому підставою для включення особового складу зазначеного у зведеній відомості № 1 та зведеній відомості № 2 до наказів про виплату додаткової винагороди були рапорти командира НОМЕР_4 батальйону охорони В/ч НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_1 , у кожному з яких зазначено: «відповідно до вимог розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, прошу виплатити військовослужбовцям НОМЕР_4 батальйону охорони додаткову винагороду (зазначається період за який виплатити) в розмірі 30000 гривень пропорційно часу здійснення охорони та оборони об`єктів державного значення відповідно до постанови Кабінетну Міністрів України від 13.12.2000 № 1833-034 «Про затвердження переліків об`єктів державного значення, що підлягають охороні та обороні в умовах надзвичайного стану і особливого періоду».

З огляду на висновки проведеного службового розслідування в частині здійснення надлишкових виплат додаткової винагороди, на підставі вищезазначеного акту наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. № 617, серед іншого, відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців» притягнуто до повної матеріальної відповідальності підполковника ОСОБА_1 , командира батальйону охорони, та стягнуто завдану шкоду в сумі 8423475,57 грн. ( п. 18 наказу), а пунктом 22 цього ж наказу начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру В/ч НОМЕР_2 наказано на підставі результатів проведення службового розслідування дані внести до Книги нестач В/ч НОМЕР_2 .

У подальшому наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 01.09.2025р. № 637 було зупинено дію наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. № 617 на період проведення додаткового розслідування.

Після проведення додаткового розслідування наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 06.09.2025р. № 33 внесено зміни до наказу командира В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. № 617 та серед іншого п. 3 цього наказу начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру В/ч НОМЕР_2 та НОМЕР_6 наказано на підставі результатів проведення службового розслідування дані внести до Книги нестач В/ч НОМЕР_2 та НОМЕР_6 по своїм військовослужбовцям .

22.09.2025р. командиром В/ч НОМЕР_2 прийнято наказ № 1535 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі», та п. 1 цього наказу начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру В/ч НОМЕР_2 занести до книги грошових стягнень і нарахувань суми завданої шкоди державі з метою подальшого відшкодування шляхом стягнення суми, завданої шкоди щомісяця в розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення згідно пункту 1 статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» до повного погашення збитків», серед іншого відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» з підполковника ОСОБА_1 , командира батальйону охорони, стягнути завдану шкоду в сумі 8423475,57грн., шляхом утримання щомісячно 20% від грошового забезпечення (абз. 11 п. 1 цього наказу).

Судом під час розгляду справи також встановлено, що позивача ознайомлено з вищезазначеними наказами.

Предметом спору у цій справі є оскарження позивачем наказів відповідачів, які у спірних відносинах виступають у якості суб`єктів владних повноважень, а саме наказів В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. №617, від 06.09.2025р. № 33, та В/ч НОМЕР_2 від 22.09.2025р. №1535 в частинах, які стосуються позивача у справі – підполковника ОСОБА_1 .

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 ст. 2 цього ж Закону передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.2019р. № 548-XIV (далі - Статут).

Відповідно до ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Положеннями ст. 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сукупний аналіз положень ст. ст. 26, 27 Статуту дають можливість зробити висновок про те, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі по тексту - Дисциплінарний статут).

Так військова дисципліна, відповідно до ст.ст.1,2 Дисциплінарного статуту, це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту).

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності (ч.2 ст.45 Дисциплінарного статуту). Порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини, та з урахуванням положень ст. 85 Дисциплінарного статуту таке розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до вимог статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017р. за №1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Особливості проведення службового розслідування за фактами завдання державі матеріальної шкоди визначені у положеннях Розділу VIІІ Порядку №608, де указано, що у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (п.1 Розділу VIІІ Порядку №608).

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду (п.3 Розділу VIІІ Порядку №608).

Отже аналіз наведених вище норм дає можливість зробити висновок про те, що притягненню військовослужбовця до матеріальної відповідальності повинно передувати саме службове розслідування, призначене на підставі відповідного наказу, у ході якого встановлюються обставини причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019р. №160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Так положеннями ст. 1 вищезазначеного Закону визначено, що матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Положеннями ч. 1 ст. 10 Закону № 160-IX передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 статті 10 Закону № 160-IX).

Положеннями ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX передбачено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Кабінетом Міністрів України 30.08.2017р. прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка набрала чинності з 01.03.2018р.

Пунктом 2 вищезазначеної постанови передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 постанови КМУ №704 установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання Постанови №704 наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (надалі - Порядок), який застосовується з дня набрання чинності Постановою №704.

Так відповідно до п. 2 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення, яке виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України, та триває на час розгляду цієї справи судом.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28.02.2022р. прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», (далі - Постанова №168) пунктом 1 якої, в редакції від 16.04.2024р. було передбачено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до пункту 1-1 Постанови №168 в редакції, чинній на час спірних правовідносин, установлено, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1-2 Постанови №168 передбачено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Порядок №260 (в редакції, чинній під час дії спірних правовідносин) доповнено новим розділом XXXIV (Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану) згідно з Наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023р. (застосовується з 01 лютого 2023 року; в редакції Наказу Міністерства оборони № 566 від 26.09.2023).

Відповідно до п. 2 розділу XXIV на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах:

1) 100000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

- під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

- із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

- у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

- на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

- з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

- з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

- кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

- у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

- з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

2) 30000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

- у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

- з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

- із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Згідно з положеннями пунктів 3, 4 цього розділу Порядку №260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що підрозділ у складі якого перебував позивач, відповідно до наданого витягу з бойового розпорядження, був направлений для виконання завдань по охороні та обороні об`єктів критичної (транспортної) інфраструктури, і зазначені обставини не заперечувались учасниками справи під час її розгляду судом.

Аналіз наданого та долученого до матеріалів справи акту службового розслідування, який став підставою для прийняття відповідачами оскаржуваних наказів, дає можливість зробити висновок про відсутність у ньому наведення обставин та обґрунтувань, які б надавали змогу дійти беззаперечного висновку про те, що позивач діяв умисно (свідомо) з метою заподіяння шкоди інтересам держави.

Також під час розгляду цієї справи судом на підставі пояснень учасників справи та свідчень, які надані допитаними судом першої інстанції свідками, судом встановлено, що позивачем подавались рапорти на підставі усного наказу командира, що свідчить про те, що позивач не передбачав наслідків своїх дій внаслідок подання рапортів керуючись усним наказом командира.

Отже встановлені судом фактичні обставини справи не дають можливості у даному випадку стверджувати про встановлення наявності в діях позивача умислу на завдання шкоди інтересам держави, тоді як наявність цієї складової частини – форми вини, є обов`язковою та визначальною умовою для притягнення особи до матеріальної відповідальності та визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця відповідно до положень Закону №160-ІХ, оскільки відповідно до положень ст. 3 цього Закону умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Приймаючи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи, та враховуючи норми чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для притягнення позивача до матеріальної відповідності, що свідчить про протиправність саме наказів В/ч НОМЕР_1 від 16.08.2025р. №617, від 06.09.2025р. № 33, та В/ч НОМЕР_2 від 22.09.2025р. №1535 в частинах, які стосуються позивача у справі – підполковника ОСОБА_1 , та вважає, що судом першої інстанції прийнято у справі правильне рішення про задоволення заявлених позивачем позовних вимог і у цьому рішенні суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду і деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи, тому колегія суддів вважає, що усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вони не спростовують вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог позивача, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 12.01.2026р. у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідачів на це рішення залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційних скаргах позивача та відповідачів, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25 у цій справі, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Положеннями ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі / а.с. 7-16 том 5/. Під час прийняття рішення у справі судом питання розподілу судових витрат не було вирішено.

20.01.2026р. позивач подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з відповідачів 22680,00 грн судових витрат за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції / а.с. 22-24 том 5/, при цьому у позовній заяві позивач, серед іншого, просив суд стягнути з відповідачів на його користь понесені судові витрати / а.с. 1-21 том 1/.

Ухвалою суду першої інстанції від 22.01.2026р. розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення у справі №160/29271/25 щодо розподілу понесених судових витрат призначено до розгляду у судовому засіданні на 13годин 15 хвилин 26.01.2026р. / а.с. 29-30 том 5/, про що судом повідомлено учасників справи / а.с. 31-37 том 5/.

У заяві про ухвалення додаткового рішення у цій справі вбачається, що позивач , у зв`язку і відмовою суб`єкту владних повноважень у задоволенні позову, просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів понесені ним витрати пов`язані з наданням правничої допомоги у розмірі 22680грн., і на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, яка пов`язана із розглядом цієї справи, до адміністративного позову було додано: договір №2/09 про надання правничої допомоги від 01.09.2025р., ордер серії АЕ № 1375102, акт надання послуг №1 від 26.09.2025р. на суму 8000грн., та акт надання послуг №2 від 20.01.2026р. на суму 14500грн., та докази на підтвердження понесених позивачем поштових витрат на суму 180грн.

Аналіз вищенаведених норм чинного законодавства, яке регулює вирішення питання розподілу понесених стороною витрат на професійну правничу допомогу, яка пов`язана із розглядом певної адміністративної справи, дає можливість зробити про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

При цьому пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена ним у постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, входить до предмета доказування у справі і на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Також Європейського суду з прав людини, у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р. зазначив , що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019р. у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019р. у справі № 922/928/18, від 30.07.2019р. у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішуючи заяву відповідача про компенсацію понесених ним витрат на професійну правничу допомогу дослідив та належним чином оцінив надані позивачем документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації і з урахуванням положень ст. ст. 134, 139 КАС України виходячи з складності цієї справи, обсягу та змісту наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням їхньої дійсності та необхідності, обґрунтовано стягнув за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів на користь позивача витрати з надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 1500грн., і підстави для збільшення розміру компенсації позивачу понесених ним витрат на професійну правничу допомогу відсутні з огляду на співмірність складності цієї адміністративної справи обсягу наданої професійної правничої допомоги і витраченого адвокатом часу відсутні.

Приймаючи до уваги, що апеляційним судом під час розгляду цієї справи не було встановлено порушень чи неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваного додаткового судового рішення, колегія суддів вважає необхідним додаткове рішення першої інстанції від 26.01.2026р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026р. у справі №160/29271/25 – залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25 – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026р. у справі №160/29271/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.08.2026р.

Головуючий - суддя А.О. Коршун

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua