Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №904/3190/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 м.Дніпро Справа № 904/3190/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Стефанів Т.В.,

з участю секретаря судового засідання: Старини А.С.,

прокурора: Щербини С.О.,

представника відповідача (апелянта): Стрєльнікова Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПЕТРОЛІУМ» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 про забезпечення позову (головуючий в першій інстанції Панна С.П.)

у справі за позовом керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПЕТРОЛІУМ»

про визнання недійсним договорів оренди землі та стягнення безпідставно збережених коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення (ухвали) суду першої інстанції

В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/3190/26 за позовом керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПЕТРОЛІУМ» (надалі – ТОВ «СК Петроліум») про визнання недійсним договорів оренди землі та стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1776303,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що ТОВ «СК Петроліум» користується земельною ділянкою під АЗС на підставі договорів оренди, які є недійсними, оскільки всупереч вимогам ЗК України та Закону України «Про автомобільні дороги», цю землю віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови замість земель транспорту. Вказує, що через неправильне визначення категорії земель відповідач сплачував орендну плату за заниженою ставкою 0,9 – 1,2 % замість належних 3 %, тому протягом 2021– 2025 років безпідставно зберіг кошти місцевого бюджету на загальну суму 177603,81 грн з урахуванням інфляції та 3% річних. Прокурор просив визнати недійсними договори оренди земельних ділянок № 2020408 від 13.08.2020 та № 2025630 від 09.10.2025 та стягнути безпідставно збережені кошти на користь Криворізької міської ради на підставі ст.ст.1212– 1214 ЦК України.

Разом з позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову з вимогою накласти арешт в межах ціни позову на нерухоме майно, що належить ТОВ «СК Петроліум», а саме: нежитлову будівлю АЗС за адресою: м.Кривий Ріг Дніпропетровської обл., вул.Старовокзальна, 62, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 395007112110.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначається, що існує реальна загроза ускладнення або унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, оскільки відповідач може в будь-який момент відчужити належне йому нерухоме майно - будівлю АЗС, яка є його основним активом, що підтверджується наявністю інших судових спорів про стягнення з ТОВ «СК Петроліум» грошових коштів (справи № 916/3118/25, № 904/1811/26, № 420/14287/21) та трьох виконавчих проваджень щодо нього, тому невжиття заходів забезпечення може призвести до того, що навіть у разі задоволення позову стягнути кошти у розмірі 177603,81 грн буде неможливо. Прокурор просив накласти арешт саме на нерухоме майно, а не на грошові кошти, оскільки, на його переконання, такий захід є співмірним, не впливає на господарську діяльність відповідача, не обмежує право користування майном, а лише право розпорядження, що відповідає практиці Верховного Суду, згідно з якою у позовах про стягнення коштів можливість відповідача розпорядитися майном є беззаперечною, а доведення недоцільності арешту покладається саме на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 заяву керівника Криворізької центральної окружної прокуратури про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на нерухоме майно, що належить ТОВ «СК Петроліум», а саме: нежитлову будівлю АЗС, що розташована за адресою: м.Кривий Ріг, вул.Старовокзальна, 62, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 395007112110, у межах ціни позову в сумі 1776303,81 грн.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції врахував, що предметом позову є стягнення з відповідача значної суми грошових коштів - 1 776 303,81 грн, а відповідач має беззаперечну можливість у будь-який момент розпорядитися належним йому нерухомим майном - будівлею АЗС або відчужити його, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, суд зазначив, що наявність інших судових спорів про стягнення коштів з цього ж відповідача, зокрема, у справах № 916/3118/25, № 904/1811/26, № 420/14287/21, та виконавчих проваджень, свідчить про реальну загрозу ефективному захисту інтересів держави. Суд зауважив, що арешт накладається саме на нерухоме майно, а не на грошові кошти, що є співмірним заходом, оскільки не обмежує право користування майном, не впливає на господарську діяльність відповідача, а також узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, згідно з якими накладення арешту на майно у спорах про стягнення грошових коштів є допустимим та виступає додатковою гарантією реального виконання рішення, а невжиття таких заходів може призвести до порушення принципу обов`язковості судових рішень, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ТОВ «СК Петроліум» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимоги скасувати вищезазначену ухвалу та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в даній справі.

Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції про накладення арешту на нерухоме майно відповідача є незаконною та підлягає скасуванню. Вказує, що застосований захід забезпечення позову є явно неспівмірним заявленим вимогам, оскільки вартість об`єкта нерухомого майна - будівлі АЗС, становить понад 55000000,00 грн, що в десятки разів перевищує ціну позову в 1776303,81 грн, а тому накладення арешту на таке майно, на переконання апелянта, є надмірним обмеженням прав відповідача. Також апелянт зазначає, що відсутні будь-які докази реальної загрози невиконання рішення суду, оскільки ТОВ «СК Петроліум» є стабільно діючим підприємством, яке здійснює свою діяльність з понад 28 років, володіє значними активами в різних регіонах України, не має відкритих виконавчих проваджень, своєчасно сплачує податки та орендну плату, а сама по собі наявність судових спорів не свідчить про недобросовісність відповідача. Вважає, що обраний захід не має жодного зв`язку з предметом позову, оскільки позов має грошовий характер і може бути виконаний за рахунок коштів або іншого майна, а накладення арешту на конкретну будівлю не є необхідним для забезпечення виконання рішення. На переконання апелянта, прокурор звернувся до суду за відсутності передбачених законом підстав для представництва, оскільки Криворізька міська рада є належним суб`єктом владних повноважень, уповноваженим самостійно захищати інтереси територіальної громади, а прокурор не довів її бездіяльності та не надав доказів дотримання процедури попереднього звернення, передбаченої ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Крім того, апелянт зазначає, що цільове призначення земельної ділянки визначалося виключно рішеннями Криворізької міської ради, які є чинними та не скасовані, а відповідач як орендар не може нести відповідальність за дії органу місцевого самоврядування та не має повноважень змінювати цільове призначення, а тому вимоги про стягнення коштів як безпідставного збагачення є безпідставними, оскільки між сторонами існують чинні договірні відносини, якими врегульовано розмір орендної плати.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити повністю.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Від Криворізької центральної окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор вважає апеляційну скаргу відповідача безпідставною, оскільки суд першої інстанції правомірно застосував захід забезпечення позову, з огляду на реальну загрозу невиконання майбутнього рішення, що аргументував системними фактами ухилення пов`язаних з відповідачем осіб від виконання зобов`язань, зокрема, відчуженням нерухомого майна ТОВ «Тека», засновником якого є та ж компанія республіки Кіпр, що й у ТОВ «СК Петроліум», а бенефіціарами є члени однієї родини Сардарян, за один день до ухвалення Верховним Судом рішення у справі про стягнення понад 23000000,00 грн, що свідчить про наявність усталеної практики виведення активів підприємств, підконтрольних родині Сардарян, з метою унеможливлення виконання судових рішень. Крім того, наявність інших судових спорів про стягнення коштів з відповідача на загальну суму понад 1,1 млн грн та нових позовів прокурорів на суму понад 1,6 млн грн підтверджує тенденцію до збільшення боргових зобов`язань ТОВ «СК Петроліум», що створює ризик недостатності майна для задоволення усіх вимог кредиторів. Прокурор також наголошує, що спірна земельна ділянка згідно зі ст.ст.67, 71 ЗК України, ст.1 Закону «Про автомобільні дороги» має належати до земель транспорту, а не житлової та громадської забудови, що підтверджується планом зонування Центрально-Міського району м.Кривого Рогу, яким ця ділянка віднесена до зони транспортної інфраструктури (ТР-1). Тому доводи відповідача про те, що цільове призначення визначалося рішеннями міської ради, є безпідставними, оскільки орган місцевого самоврядування не мав права встановлювати категорію землі всупереч імперативним вимогам закону, а обізнаність відповідача з незаконністю таких рішень підтверджується листом виконкому міської ради від 14.07.2025, яким його повідомлено про необхідність приведення категорії землі у відповідність до закону, однак відповідач свідомо продовжив укладати договори із заниженою ставкою. У відзиві також зазначається, що виключність випадку для представництва інтересів держави прокурором полягає у тому, що Криворізька міська рада не лише не захищає інтереси територіальної громади, а й потурає порушенню, про що свідчить укладення нового договору із заниженою ставкою після винесення Верховним Судом з цього питання окремої ухвали, що є бездіяльністю та надає прокурору право на представництво згідно зі ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор вважає, що арешт нерухомого майна є співмірним заходом забезпечення позову, оскільки не обмежує право користування майном та не впливає на господарську діяльність, накладений у межах ціни позову, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач - Криворізька міська рада, будучи належним чином повідомленою про розгляд апеляційної скарги шляхом доставки до електронного кабінету ухвали суду від 24.06.2026, письмових пояснень на апеляційну скаргу не подала, участь повноважного представника в судовому засіданні не забезпечила. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст.270 ГПК України).

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня її вручення для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

ТОВ «СК Петроліум» 19.06.2026 подано до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків, якою, з урахуванням доданих до неї додатків, усунуті в повному обсязі недоліки, зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СК Петроліум» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 за наслідками розгляду заяви про забезпечення позову у справі № 904/3190/26 за позовом керівника Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до ТОВ «СК Петроліум» про визнання недійсним договорів оренди землі та стягнення безпідставно збережених коштів. Розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 16.07.2026 о 09:30 год. а також витребувано матеріали оскарження вказаної ухвали з Господарського суду Дніпропетровської області.

30.06.2026 від Криворізької центральної окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

07.07.2026 матеріали оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 у справі № 904/3190/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

У судовому засіданні 16.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

У червні 2026 року керівник Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ТОВ «СК Петроліум» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2020408 від 13.08.2020, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ «СК Петроліум»; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки №2025630 від 09.10.2025, укладеного між Криворізькою міською радою та ТОВ «СК Петроліум»; стягнення з ТОВ «СК Петроліум» на користь Криворізької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 1776303,81 грн за користування земельною ділянкою комунальної форми власності 1211000000:08:572:0001 площею 0,2905 га, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вулиця Старовокзальна, 62.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.06.2026 відкрито провадження у справі № 904/3190/26, призначено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Одночасно з позовом керівником Криворізької центральної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради подано до Господарського суду Дніпропетровської області заяву про забезпечення позову, у якій заявлено вимогу накласти арешт в межах ціни позову на нерухоме майно, що належить ТОВ «СК Петроліум», а саме: нежитлову будівлю АЗС за адресою: м.Кривий Ріг, вул.Старовокзальна, 62, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 395007112110.

На підтвердження викладених у заяві обставин прокурор до заяви про забезпечення додав інформацію з Автоматизованої системи виконавчих проваджень відносно відповідача, ухвали суду, роздруковані з Єдиного державного реєстру судових рішень, про відкриття провадження у справі № 904/1118/26 та відкриття апеляційного провадження у справі № 916/3118/25 щодо відповідача, а також про відкриття апеляційного провадження у справі № 420/14287/21 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень.

Згідно зі ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.138 ГПК України, заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.140 ГПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

6.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника апелянта та прокурора, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного оскарження ухвали місцевого господарського суду, якою задоволено заяву про забезпечення позову, є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття таких заходів, зокрема, накладення арешту на майно в межах суми позову у справі про стягнення коштів, та відповідність таких заходів нормам процесуального права під час постановлення ухвали про забезпечення позову.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно із ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується; накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що у разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, забезпечення позову за своєю правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів, а метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд не вирішує спір по суті, не встановлює правомірність визначення категорії землі на якій розташоване спірне майно, не оцінює правомірність договір оренди та розміру орендної плати, яка підлягає сплаті за спірний період та не підміняє собою розгляд справи по суті. Завдання суду на цій стадії полягає у встановленні наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду чи ефективне поновлення порушених прав позивача. Такий правовий висновок неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.01.2026 у справі № 921/341/24 (921/275/25) та від 04.06.2025 у справі № 904/3993/19 (904/4429/24).

Тому доводи апеляційної скарги, які стосуються визначення категорії земельної ділянки, чинності договорів оренди, сплати орендної плати у передбачених договорами розмірах, не можуть бути прийняті до уваги при перегляді ухвали про забезпечення позову. Зазначені аргументи стосуються суті спору та підлягають дослідженню та оцінці судом першої інстанції під час розгляду справи по суті, а не на стадії апеляційного перегляду ухвали про забезпечення позову.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 сформульовано правовий висновок, згідно з яким можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний підхід підтверджено Верховним Судом у постанові від 04.06.2025 у справі № 904/3993/19 (904/4429/24), де суд відхилив доводи відповідача про відсутність доказів наміру відчужити належні йому об`єкти нерухомого майна та зазначив, що наявність у відповідача правомочностей власника відповідного майна вказує на можливість у будь-який момент, у тому числі під час розгляду справи, але до прийняття остаточного рішення, розпорядитися цим майном на користь третіх осіб. Верховний Суд прямо вказав, що вимога щодо обов`язкового надання позивачем доказів на підтвердження намірів відповідача відчужити майно, враховуючи наявність у нього права розпорядитися ним у будь-який момент, свідчила б про застосування завищеного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Таким чином, посилання апелянта на відсутність достатніх доказів реальної загрози невиконання рішення є необґрунтованим, оскільки сама по собі наявність у відповідача права власності на спірне майно та можливість його відчуження у будь-який момент створює об`єктивний ризик, який є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зроблено висновок про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст.137 ГПК України, про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. У цій постанові Суд зазначив, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23 та від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23 зазначено, що за таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Колегія суддів зазначає, що вказані висновки Верховного Суду є обов`язковими для врахування судами при вирішенні питання про забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є, зокрема, стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі 1776303,81 грн за користування земельною ділянкою комунальної форми власності. Таким чином, позов містить майнову вимогу про стягнення грошових коштів.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову у спорах про стягнення грошових коштів суд має враховувати, що саме лише посилання на можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Проте, у даному випадку прокурором наведено достатні та переконливі доводи, які свідчать про наявність реальної загрози ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду.

Так, матеріалами справи підтверджується, що на даний час у провадженні судів різних інстанцій перебувають справи про стягнення з ТОВ «СК Петроліум» грошових коштів, зокрема, справа № 916/3118/25 про стягнення коштів в сумі 698027,41 грн (наразі перебуває на стадії апеляційного перегляду), справа № 904/1811/26 про стягнення коштів в сумі 490823,68 грн, справа № 420/14287/21 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень. Крім того, згідно з відомостями з офіційного сайту судової влади, у червні 2026 року аналогічні позови до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів подані також Криворізькою північною окружною прокуратурою на загальну суму понад 1600000,00 грн (справи № 904/3851/26, № 904/3858/26). Вказане свідчить про наявність значної кількості судових спорів щодо стягнення коштів з відповідача, що, у разі задоволення таких позовів, створює ризик недостатності майна для задоволення всіх вимог кредиторів.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ТОВ «СК Петроліум» є компанія «Суманар Інтернешенл ЛТД» (Кіпр) та ТОВ «Веста». Кінцевим бенефіціарним власником відповідача є ОСОБА_1 . Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу стверджує, що ця ж компанія республіки Кіпр є засновником ТОВ «Тека», кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 . Прокурор просить звернути увагу колегії суддів на те, що 03.03.2026, за один день до ухвалення Верховним Судом постанови від 04.03.2026 у справі № 904/2366/24 про скасування постанови суду апеляційної інстанції та передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду, ТОВ «Тека» здійснило відчуження нерухомого майна, щодо якого не було застосовано заходи забезпечення. На переконання прокурора, вказаний факт свідчить про наявність усталеної практики виведення активів підприємствами, підконтрольними родині ОСОБА_3 , з метою унеможливлення виконання судових рішень.

На переконання колегії суддів, вказаний факт субсидіарно вказує на про можливість відчуження майна ТОВ «СК Петроліум» на користь інших підприємств, що перебувають під контролем цієї особи, з метою унеможливлення виконання судового рішення.

Таким чином, доводи прокурора про наявність реальної загрози невиконання рішення суду є не лише припущеннями, а ґрунтуються на конкретних фактах поведінки пов`язаних з відповідачем осіб, які вже вчиняли дії, спрямовані на ускладнення виконання судових рішень.

Щодо доводів апелянта про неспівмірність заходу забезпечення позову у зв`язку з тим, що вартість майна, на яке накладено арешт, значно перевищує ціну позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. При цьому співмірність не означає тотожність вартості майна, на яке накладається арешт, та ціни позову. Співмірність передбачає, що обраний захід забезпечення позову не повинен призводити до надмірного обмеження прав відповідача та має забезпечувати баланс інтересів сторін.

У даному випадку арешт накладено на конкретний об`єкт нерухомого майна - будівлю автозаправної станції, яка має пряме відношення до предмету спірних правовідносин, оскільки спір виник у зв`язку з укладенням та виконанням договорів оренди саме земельної ділянки, на який такий об`єкт розташований. При цьому арешт не обмежує право користування майном, а лише право розпорядження ним, що не впливає на господарську діяльність відповідача.

Крім того, як роз`яснив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Колегія суддів зазначає, що той факт, що вартість майна, на яке накладено арешт, перевищує ціну позову, сам по собі не свідчить про неспівмірність заходу забезпечення позову, оскільки арешт накладено у межах ціни позову. Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог закону щодо співмірності заходу забезпечення позову.

Щодо доводів апелянта про відсутність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, окремою ухвалою Верховного Суду від 17.04.2025 у справі № 904/186/23 Криворізьку міську раду зобов`язано перевірити дотримання законодавства при наданні земельних ділянок для розміщення автозаправних станцій. Таким чином, Криворізька міська рада, будучи обізнаною про порушення законодавства при визначенні категорії земельної ділянки, не вжила заходів для його усунення, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів територіальної громади. У таких умовах звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Криворізької міської ради є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо доводів апелянта про неможливість покладення на нього відповідальності за дії органу місцевого самоврядування, колегія суддів зазначає, що вказані доводи стосуються суті спору та підлягають оцінці при вирішенні справи по суті, а не при вирішенні питання про забезпечення позову. Як правильно зазначив суд першої інстанції, при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки це є предметом розгляду спору по суті.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Апелянтом не надано жодних доказів на спростування доводів прокуратури про наявність реальної загрози невиконання рішення суду. Натомість матеріали справи містять достатні докази, які підтверджують обґрунтованість заяви про забезпечення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача. Невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Обраний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, не порушує балансу інтересів сторін та не призводить до надмірного обмеження прав відповідача.

7.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доводам заявника і поданим доказам та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не можуть бути підставою для скасування постановленої ним ухвали про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст.269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати апелянта щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СК ПЕТРОЛІУМ» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 про забезпечення позову у справі № 904/3190/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2026 про забезпечення позову у справі № 904/3190/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 19.08.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді А.О.Кошля

Т.В.Стефанів