Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №909/47/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/47/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючий суддя Міліціанов Р.В., судді Степанюк Н.Л., Ржепецький В.О., при секретарі Залуцькому Д.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 та на Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни, с. Бірки,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі", м. Івано-Франківськ,

про стягнення заборгованості в сумі 785 214,48 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі №909/47/26 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-БЕРРІ» на користь Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни 633 861,28 гривень основного боргу, 90 152,33 гривень пені, 12 224,89 гривень інфляційних нарахувань, 11 251,64 гривень трьох процентів річних та 8 969,88 гривень судового збору. В частині стягнення 11 251,64 гривень процентів за користування чужими коштами, 26 472,70 гривень пені відмовлено.

24.03.2026, не погодившись з Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі №909/47/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Ярош Інни Іванівни.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2026, сформовано колегію суддів у складі: Міліціанов Р.В. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Ржепецький В.О.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків. Встановлено апелянту спосіб для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду: доказів сплати судового збору в сумі 13 454,82 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції; доказів надіслання апеляційної скарги з додатками ФОП Ярош І.І. (опис вкладення та фіскальний чек з відділення поштового зв`язку).

09.04.2026 в канцелярію суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків вх. №01-04/2966/26, до якої долучено платіжна інструкція №892 про сплату судового збору від 08.04.2026 в сумі 13 454,82 грн та докази надіслання апеляційної скарги ФОП Ярош І.І. (опис вкладення та фіскальний чек з відділення поштового зв`язку).

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026, розгляд скарги призначено в судовому засіданні 06.05.2026.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі №909/47/26 заяву Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-БЕРРІ» на користь Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни 9 519 грн 56 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

06.04.2026, не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі № 909/47/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Ярош Інни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" апеляційну скаргу на Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у цій справі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 зупинено провадження у справі №909/47/26 до розгляду Касаційним господарським судом у складі Верховного суду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» на Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 та повернення матеріалів справи №909/47/26 із суду касаційної інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.06.2026 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 у справі № 909/47/26 задоволено. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026 у справі №909/47/26 скасовано та направлено справу до Західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" на Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі №909/47/26. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 та Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі №909/47/26. Поновлено провадження у справі та призначено розгляд в судовому засіданні на 19.08.2026.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026, враховуючи перебування члена колегїі суддів – судді Іванчук С.В. у щорічній відпустці, сформовано колегію суддів у складі: Міліціанов Р.В. (суддя-доповідач), судді Степанюк Н.Л., Ржепецький В.О.

Учасники справи у судове засідання 19.08.2026 року не прибули.

17.08.2026 року апелянтом подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки ТОВ "Еко-Беррі" позбавлене можливості взяти участь в судовому засіданні з розгляду справи 19.08.2026 о 09:30, як в порядку самопредставництва, так і залучивши окремого представника, в межах строку розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у справі № 909/47/26.

При розгляді даного клопотання колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апелянт про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"); організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (Рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (Рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно вимог ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

З метою належного обґрунтування поданого клопотання стосовно неможливості прибути у судове засідання апелянтом не надано жодних доказів.

Крім того, посилаючись на неможливість залучити представника, апелянтом не обґрунтовано, які обставини перешкодили вчинити відповідну дії, починаючи з 13.04.2026 року (дати відкриття апеляційного провадження на судове рішення по суті позовних вимог). Також, апеляційну скаргу, заяви та клопотання підписані представником апелянта з наведенням обґрунтувань та доводів відносно наведеної позиції, отже заявником не доведено обмеження щодо участі у судовому засіданні в порядку самопредставництва.

З урахуванням наведеного вище, колегією суддів відмовлено у задоволення клопотання апелянта від 17.08.2026 року про відкладення розгляду справи.

Щодо строку розгляду цієї справи, то розумність строків розгляду справи судом є однією з основних засад господарського судочинства (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

На підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Дане право кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, з метою забезпечення законних прав та інтересів сторін, повного, об`єктивного та всебічного розгляду справи, а також з метою дотримання розумного строку судова колегія розглянула апеляційну скаргу у "розумний строк", тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання основного завдання господарського судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору.

Колегія суддів зауважує, що апеляційне провадження триває з 13.04.2026 року, встановлені ГПК України та судом строки вчинення процесуальних дій з розгляду апеляційної скарги на додаткове судове рішення вичерпано; сторонами реалізовано процесуальні права з приводу висловлення позицій по суті апеляційних скарг у письмовій формі, чим забезпечено доступ до правосуддя на стадії апеляційного провадження.

Тому, апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків.

1. Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору №040325 від 04.03.2025 про надання транспортних послуг у міжнародному та регіональному сполученні в частині здійснення оплати за виконані перевезення на суму 633 861,28 грн. Крім того, позивач нарахував відповідачу 116 625,03 грн пені, 12 224,89 грн інфляційних нарахувань, 11 251,64 грн трьох процентів річних та 11 251,64 грн процентів за користування чужими коштами.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі №909/47/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-БЕРРІ» на користь Фізичної особи-підприємця Ярош Інни Іванівни 633 861,28 гривень основного боргу, 90 152,33 гривень пені, 12 224,89 гривень інфляційних нарахувань, 11 251,64 гривень трьох процентів річних та 8 969,88 гривень судового збору. В частині стягнення 11 251,64 гривень процентів за користування чужими коштами, 26 472,70 гривень пені відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором № 040325 від 04.03.2025 про надання транспортно-експедиційних послуг у міжнародному сполученні та заявкою №281 від 04.03.2025 року, заявкою №288 від 09.03.2025 року, заявкою №293 від 13.03.2025 року, заявкою №295 від 17.03.2025 року, заявкою №310 від 03.04.2025 року, заявкою №312 від 08.04.2025 року. Матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про неотримання пакету надісланих відповідачу документів або некомплектність такого. У порушення договірних умов, замовник (відповідач) не оплатив перевізнику (позивачу) вартість наданих транспортних послуг. Заборгованість відповідача перед позивачем за надані транспортні послуги в сумі 633 861,28 грн не сплачена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується документально та не спростований відповідачем. Позивач визначив суму 3% річних у розмірі 11 251,64 грн та 12 224,89 грн інфляційних втрат. Суд перевірив правильність розрахунків позивача і встановив, що розрахунок зроблено арифметично і методологічно правильно.

Щодо стягнення 116 625,03 грн пені, яка нарахована позивачем за період з 26.05.2025 по 13.01.2026 на підставі п.6.12 договору, то позивач мав право нараховувати пеню у період з 26.05.2025 по 25.11.2025.

Здійснивши самостійний перерахунок суми пені, суд встановив, що загальний розмір пені складає 90 152,33 грн. Розбіжності у розрахунках з позивачем спричинені нарахуванням позивачем на борг за відповідними актами пені понад строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України. Вимоги в частині стягнення пені суд задовольнив у розмірі 90 152,33 грн, а у задоволенні вимог в частині стягнення пені у розмірі 26 472,7 грн – відмовив.

2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі № 909/47/26 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП Ярош Інни Іванівни.

Доводи апеляційної скарги:

- порушення ст. 10 ГПК України і ч. 1 ст. 12 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та неправильне застосування ч. 1 ст. 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" і ч. 3-4 ст. 14 Закону України "Про засади державної мовної політики". Так, Господарський суд Івано-Франківської області дійшов висновку про можливість оцінки, як доказу, міжнародної автомобільної накладної (CMR), складеної іноземною мовою без її перекладу державною мовою, мотивуючи це тим, що "CMR є стандартизованим документом, що базується на положеннях Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ), та має уніфіковану форму, яка зазвичай заповнюється латиницею". Міжнародна транспортна накладна (CMR), подана позивачем, складена іноземною мовою та не містить перекладу державною мовою.

- Господарський суд Івано-Франківської області, не витребувавши у позивача оригіналів письмових доказів, і взявши до уваги всі докази, які долучено в копіях, порушив ч. 6 ст. 91 ГПК України. Місцевий суд був зобов`язаний скористатися своїм повноваженням витребувати у ФОП з власної ініціативи оригінали письмових доказів, які до позову були долучені в копіях. У разі ж не подання оригіналів письмових доказів, суд мав би поставити під сумнів відповідність поданих копій письмових доказів їх оригіналам і не міг брати до уваги такі докази.

06.04.2026, не погодившись з Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі № 909/47/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Ярош Інни Олександрівни про ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення:

- місцевим судом порушено ч. 6 ст. 91 ГПК України (не витребувано оригінали письмових доказів), так як на підтвердження витрат на правничу допомогу подано лише договір, акти та рахунки, без детального опису виконаних робіт, такі документи не дають можливості встановити, які саме дії були виконані адвокатом; обсяг кожної дії; тривалість виконання робіт; зв`язок кожної дії із розглядом саме цієї справи;

- порушено вимоги ч. 4 ст. 126 ГПК України відносно співмірності витрат на правничу допомогу (у додатковому рішенні судом не досліджено обсягу виконаних адвокатом робіт; не враховано відсутність визначення часу, витраченого на надання правничої допомоги; не співвіднесено суми витрат із наявністю подібної судової справи, що передбачало відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення).

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач подав відзиву на апеляційну скаргу (вх.№01-04/3433/26 від 24.04.2026), в якому просить залишити без змін рішення місцевого суду.

Заяви про приєднання до апеляційної скарги не надходили (ст. 265 ГПК України).

4. Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

5. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

04.03.2025 між ФОП Ярош І.І. (далі - експедитор) та ТОВ "ЕКО-БЕРРІ" (далі - замовник) було укладено Договір №040325 про надання транспортних послуг у міжнародному сполученні (далі - Договір).

Зазначений вище договір укладений у письмовій формі, підписаний сторонами і скріплений їх печатками.

Сторонами узгоджено наступні умови Договору:

п. 1.1. За даним Договором Експедитор зобов`язується від свого імені за дорученням та рахунок Замовника виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу в міжнародному та (або) внутрішньодержавному (регіональному) сполученні.

п. 1.5. Конкретні умови кожного замовлення (вид, найменування вантажу та інша необхідна інформація) зазначаються у Заявках, які є невід`ємною частиною даного Договору. Заявка повинна бути виконана на фірмовому бланку Замовника.

п. 1.6. Підтвердженою вважається Заявка, підписана уповноваженими особами Сторін згідно з установчими документами і скріплена круглими печатками Замовника і Експедитора. Підтверджена Сторонами Заявка обов`язкова для виконання Сторонами і є невід`ємною частиною цього Договору. Передана за допомогою факсимільного зв`язку чи електронною поштою Заявка має юридичну силу та прирівнюється до оригіналу.

п. 4.1. Вартість послуг Експедитора узгоджується Сторонами в Заявці. Вартість додаткових витрат і інших платежів, які необхідно виконати Експедитору для виконання своїх обов`язків по Договору в інтересах Замовника, узгоджуються Сторонами в Заявці чи шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними та електронними повідомленнями.

п. 4.2. Загальна вартість договору дорівнює сумарній вартості послуг Експедитора, вказаних в Заявках (актах наданих послуг), що підписані Сторонами в період дії даного договору.

п. 5.1. Розрахунок між Замовником та Експедитором за транспортно-експедиційне обслуговування, здійснюються на підставі ставки - фрахту, письмово узгодженої в Заявці на кожне окреме перевезення. Під терміном "ставка-фрахт" для умов даного Договору розуміється вартість перевезення та винагорода Експедитора. Додаткові витрати, зазначені в п. 3.2.7. в ставку фрахту не включені і оплачуються на підставі окремого рахунку та відповідних підтверджуючих документів.

п. 5.2. 3амовник проводить оплату в безготівковій формі, у валюті виставленого рахунку, згідно з заявкою на кожне окреме перевезення.

п. 5.3. Основою для оплати є комплект документів (рахунок на оплату, акт виконаних робіт, транспортна накладна з підтвердженням Замовника про отримання товару, а також інші документи за взаємною домовленістю Сторін), виставлений Замовнику Експедитором.

п. 5.4. Рахунок оплачується Замовником протягом 75-х банківських днів з моменту отримання рахунку, якщо інше не обумовлено в заявці. Передача рахунку допускається за допомогою факсимільного та електронного зв`язку з подальшою передачею оригіналу.

п. 5.5. Датою оплати рахунку вважається дата надходження грошових коштів на рахунок Експедитора з рахунку Замовника.

п. 6.12. Замовник за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг Експедитора, виплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов Договору, ФОП Ярош І.І. організовано та надано відповідачу послуги з перевезення вантажів згідно заявок:

- Заявка №281 від 04.03.2025 на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);

- Заявка №288 від 09.03.2025 на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);

- Заявка №293 від 13.03.2025 на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);

- Заявка №295 від 17.03.2025 на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 27239 Твістрінген (Twistringen);

- Заявка №310 від 03.04.2025 на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 04010 Просседі (Prossedi LT);

- Заявка №312 від 08.04.2025 на перевезення вантажу за маршрутом с.Тишківці (Коломийський район, Івано-Франківська область) - 24066 Педренго (Pedrengo BG).

Ставки фрахту та дати замитнення/завантаження погоджені сторонами в заявках про надання транспортних послуг з перевезення вантажів.

До справи долучено міжнародні товаро-транспортні накладні та Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг):

- по Заявці №281 від 04.03.2025 - CMR № б/н від 05.03.2025 та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №857 від 11.03.2025 на суму 103808,85 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №857 від 11.03.2025;

- по Заявці №288 від 09.03.2025 - CMR № б/н від 11.03.2025 та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №913 від 15.03.2025 на суму 105034,17 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №913 від 15.03.2025;

- по Заявці №293 від 13.03.2025 - CMR № б/н від 14.03.2025 та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1054 від 18.03.2025 на суму 103501,61 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1054 від 18.03.2025;

- по Заявці №295 від 17.03.2025 - CMR № б/н від 20.03.2025 та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1084 від 27.03.2025 на суму 106508,81 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1084 від 27.03.2025;

- по Заявці №310 від 03.04.2025 - CMR № б/н від 31.03.2025 та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1241 від 15.04.2025 на суму 105694,80 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1241 від 15.04.2025;

- по Заявці №312 від 08.04.2025 - CMR № б/н від 09.04.2025 та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1315 від 16.04.2025 на суму 109313,04 гривень. У вказаному акті міститься посилання на рахунок на оплату №1315 від 16.04.2025.

Послуги перевезення за погодженими у Заявках маршрутами були виконані належним чином, що підтверджується відтисками штампів і підписами уповноважених осіб вантажоодержувача у графі 24 накладних СМR та відсутністю будь-яких зауважень у цій графі.

Акти здачі-приймання послуг підписані сторонами та скріплені печатками сторін.

За змістом пункту "Умови оплати" заявок про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, виставлений перевізником рахунок оплачується після отримання повного пакету оригіналів документів: рахунок-фактура, акт виконаних робіт в двох екземплярах (датою доставки вантажу згідно СМR), міжнародна товарно-транспортна накладна (СМR) з датою і печаткою отримувача про розвантаження, роздруківка термописця за час транспортування від моменту завантаження до моменту вивантаження, підписана виконавцем заявка замовника.

Замовник надані перевізником послуги в сумі 633 861,28 грн не оплатив.

6. Визначені судом апеляційної інстанції відповідно до встановлених обставин правовідносини; доводи та мотиви суду апеляційної інстанції, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Предметом спірних правовідносин є перевірка судом апеляційної інстанції застосування судом першої інстанції норм матеріального права, якими врегульовано питання стягнення заборгованості за транспортно-експедиційні послуги, перевірка правильності застосування норм процесуального права під час оцінки доказів та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зазначає наступне.

6.1. Між сторонами спору виникли правовідносини на підставі укладеного договору про надання транспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. За приписами частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

У статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Транспортно-експедиторська послуга це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України обов`язковим для виконання сторонами.

Щодо міжнародних транспортних накладних (CMR), що подані позивачем, складені іноземною мовою та не містять перекладу державною мовою, то суд критично оцінує доводи апелянта в цій частині та зазначає таке.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 року, надалі - Конвенція.

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року за №72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами», ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Крім того, транспортна документація належить до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками. Отже, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов`язковим.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані Позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) є належними та допустимими доказами надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договорів між сторонами, зміст яких, зокрема, відмітки про завантаження (графа 22), про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем (графа 24) на вказаних CMR, надає належні підстави стверджувати про виконання перевізником (позивачем), обов`язків з прийняття вантажу до перевезення (графа 23) та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовлених місцях вивантаження.

CMR – це уніфікований міжнародний документ, що діє на основі Конвенції, а надані Позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні CMR, як докази у даному спорі, заповнені українською мовою з дублюванням на англійській мові найменування суб`єктів господарювання – відправника та отримувача, та додатково містять відбитки штампів митних органів та печаток отримувача вантажу щодо його прийняття і відсутності зауважень.

6.2. Суд апеляційної інстанції зауважує, що на основі ст. ст. 73-79, 86 ГПК України оцінці підлягали не окремі докази (СМR), а їх сукупність, із застосуванням вірогідної оцінки.

Підставою виникнення зобов`язань відповідача з оплати вартості перевезень є не лише СМR, а також узгоджені заявки та Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), які узгоджені відповідачем без зауважень, складені українською мовою, тому підтверджують вартість наданих послуг та стягнуту судом першої інстанції суму основного боргу.

Дійсно, згідно із ч. 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. При цьому до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином.

Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2 гл. 8 р. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок № 296/5), визначено: якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою.

Така позиція викладена в постановах КГС ВС від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 (910/19964/23), від 03.03.2025 у справі № 910/628/20.

Однак, формальне недотримання судом положень щодо перекладу наданих позивачем копій договору, стороною якого є відповідач (тому розуміння ним змісту зазначеного доказу презюмується), та інших доказів без належного обґрунтування судом (неправильного тлумачення сторонами та розуміння судом умов договору, змісту інших доказів), необхідності такого перекладу за відсутності інших доводів і заперечень, свідчитиме про надмірний формалізм під час здійснення судочинства судом, внаслідок чого право на доступ до суду буде неефективним.

Подібного висновку КГС ВС дійшов у постановах від 09.01.2024 у справі № 876/67/23, від 18.01.2024 у справі № 876/73/23, від 03.10.2023 у справі № 876/55/23.

Тому, апеляційним судом враховуються останні правові висновки Верховного Суду.

Враховуючи, наявність у матеріалах справи складених українською мовою доказів, які підтверджують узгодження відповідачем змісту, обсягу та вартості наданих послуг з перевезення, не надання перекладу інших доказів, який підтверджував би їх не узгодження з договірними умовами та іншими документами, складеними під час його виконання, то відмова у задоволенні позову виключно з підстав не перекладення на українську мову CMR свідчило б про прояв надмірного формалізму

Отже, аргументи апелянта в цій частині колегією суддів оцінюються критично.

6.3. Щодо обов`язку господарського суду самостійно витребувати оригінали письмових доказів для розгляду цієї справи.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

У той же час, згідно з ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною другою цієї норми встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Отже, за наведених обставин справи вирішення цього спору судом першої інстанції на підставі належним чином завірених копіях письмових доказів в повній мірі відповідає вимогам процесуального закону.

Тому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог частини шостої статті 91 ГПК України, оскільки наведена норма наділяє суд правом, а не покладає обов`язок витребувати оригінали письмових доказів.

Апелянт не скористався процесуальним правом навести аргументи стосовно сумніву з приводу долучених в копіях доказів та вимагати витребування оригіналів доказів для їх безпосереднього дослідження судом першої інстанції.

Апелянтом не наведено жодних конкретних обставин, які б ставили під сумнів відповідність поданих копій їх оригіналам, а також не заперечується дійсність та підписання основних документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Додатково апеляційний суд відмічає, що долучено копії письмових доказів засвідчені належним чином, містять відомості, які відповідають змісту договірних відносин стороні, а також інформацію про їх підписання уповноваженими особами.

З огляду на відсутність очевидних сумнівів щодо відповідності поданих копій оригіналу (ч. 6 ст. 91 ГПК України), у місцевого господарського суду були відсутні підстави для витребування оригіналів письмових доказів за власною ініціативною.

6.4. Щодо розгляду апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 16.03.2026.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Водночас, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2022 року №911/2737/17 виснував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Умовами договору про надання правничої допомоги від 15.12.2025 адвокат Шабан В.Г. та ФОП Ярош І.І. погодили, що за надання правничих послуг замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі, який визначається сторонами в укладеній Додатковій угоді або в Акті надання послуг, або в замовленні Замовника, погодженому Виконавцем (пункт 3.1 договору).

Акт надання послуг від 03.03.2026 на загальну суму 50 000,00 грн підписаний двома сторонами договору (клієнтом та адвокатом).

Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Колегія суддів зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Колегія суддів звертає увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Наведена правова позиція викладена у постанові ОП КГС у складі ВС від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 виснувала про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При цьому, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

При винесенні додаткового рішення, враховуючи обставини справи, характер спору та обізнаність адвоката, місцевий суд правомірно встановив, що заявлена до стягнення сума у розмірі 50 000 грн є явно завищеною та необґрунтованою. Зважаючи на принцип співмірності витрат із реальними обставинами справи та з урахуванням практики розгляду аналогічних справ, враховуючи факт участі того ж адвоката в подібній справі, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правову допомогу до обґрунтованого розміру 10 000,00 грн.

У підсумку, місцевий господарський суд, враховувавши часткове задоволення позовних вимог, присудив витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, у сумі 9 519,56 грн. покласти на відповідача, решту витрат залишити за позивачем.

З урахуванням викладеного, судова колегія, враховуючи дискреційність наданих місцевому суду повноважень щодо зменшення розміру правової допомоги, з урахуванням принципів співмірності, розумності та обґрунтованості вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу на суму 9519,56 грн. Принцип співмірності, як про це зазначає апелянт, місцевим судом при винесенні оскаржуваного рішення порушений не був.

Щодо не витребування судом оригіналів документів у порушення вимог ч. 6 ст. 91 ГПК України, то колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог частини шостої статті 91 ГПК України, оскільки наведена норма наділяє суд правом, а не покладає обов`язок витребувати оригінали письмових доказів. При цьому, апелянтом не наведено жодних конкретних обставин, які б ставили під сумнів відповідність поданих копій їх оригіналам, а також не заперечується дійсність та підписання документів, що підтверджують надання правової допомоги (аналогічні мотиви наведено судом апеляційної інстанції при оцінці доводів апеляційної скарги по суті прийнятого рішення).

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції не встановлено визначених ст. 277 ГПК України обставин, тому апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» слід залишити без задоволення; Рішення Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі №909/47/26 та Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі №909/47/26 – залишити без змін.

8. Розподіл судових витрат.

При поданні апеляційної скарги на рішення суду апелянт сплатив 13 454,82 грн судового збору.

При поданні касаційної скарги на ухвалу апеляційного суду від 28.04.2026 товариство сплатило 2 662,40 грн судового збору.

З огляду на те, що суд залишає апеляційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, покладаються на апелянта відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 232-240, 242, 269, 270, 273, 275-277, 281-289 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» на Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі №909/47/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 у справі №909/47/26 залишити без змін.

3. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» на Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі №909/47/26 залишити без задоволення.

4. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 у справі №909/47/26 залишити без змін.

5. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарги – залишити за апелянтом.

6. Копію повного тексту судового рішення (постанови) не пізніше двох днів від дати складення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності – засобами поштового зв`язку.

7. Матеріали справи у п`ятнадцятиденний строк повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення – 19.08.2026.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення (постанови).

Повна постанова складена 21.08.2026.

Головуючий суддя Міліціанов Р.В.

Суддя Степанюк Н.Л.

Суддя Ржепецький В.О.