Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №149/2288/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 149/2288/25

Провадження № 22-ц/801/1823/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олійник І. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокуСправа № 149/2288/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року, ухвалене суддею Олійником І.В., в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алекскредит» (далі – ТОВ «Алекскредит») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за договором про надання кредиту №3661488 від 12 червня 2020 року у розмірі 17 867,60 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що12 червня 2020 року між ТОВ «Алекскредит та ОСОБА_1 за допомогою веб сайту https://alexcredit.ua який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем товриства, було укладено договір про надання кредиту №3661488 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідача №PS3661488.

Відповідно до умов п.1.3. договору позики, ТОВ «Алекскредит» надало відповідачу у власність грошові кошти (позику) в сумі 2 600 гривень, перерахувавши кошти на картковий рахунок, наданий ОСОБА_1 , а саме № НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 порушила умови договору позики та не виконувала покладені на неї зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2025 року сума заборгованості за договором про надання кредиту №3661488 від 12 червня 2020 року становить 17 867,60 грн, з яких: 2600 грн - сума кредиту; 15267,60 грн - нараховані проценти за користування кредитом.

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованість за кредитним договором №3661488 від 12 червня 2020 року у розмірі 17 867 (сімнадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) грн 60 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» судові витрати - судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

У скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про доведеність факту укладення між сторонами кредитного договору №3661488 від 12 червня 2020 року, не надавши належної оцінки суперечностям у доказах позивача та фактично поклавши в основу рішення припущення. Саме на обставину створення особистого кабінету у 2018 році позивач посилався як на підтвердження первинної ідентифікації відповідача, проходження нею процедури верифікації платіжного інструменту та наявності сталих договірних відносин між сторонами. Водночас, подана відповідачем банківська виписка АТ КБ «ПриватБанк» за період 28.02.2018–02.03.2018 не підтверджує отримання кредитних коштів від ТОВ «Алекскредит», а також не містить відомостей про проведення будь яких операцій, які б свідчили про проходження процедури верифікації платіжної картки у 2018 році. Позивач у своїх заявах суперечливо стверджує, що відповідач під час реєстрації надала саме платіжну картку № НОМЕР_1 , однак Паспорт кредиту, оферта та сам кредитний договір не містять відомостей про те, що вказана банківська карта була зазначена відповідачем для перерахування суми кредиту. Суд без належних доказів визнав доведеним використання одноразового ідентифікатора саме відповідачем. Суд неналежно оцінив електронні листи, подані позивачем. Надана позивачем довідка не є первинним бухгалтерським документом у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже не може вважатися належним та допустимим доказом виконання позивачем зобов`язань за договором. Суд послався на те, що відповідач нібито 10 липня 2020 року сплатила 10 грн, які були зараховані позивачем на погашення процентів, однак у матеріалах справи відсутній будь-який доказ, який підтверджував би факт здійснення саме відповідачем такого платежу та його призначення саме від відповідача та за спірним договором. Отже суд безпідставно ототожнив факт надходження коштів на банківський рахунок відповідача із доведеністю укладення кредитного договору та виникненням договірних правовідносин між сторонами. Суд не перевірив наявність правових підстав для нарахування договірних процентів після спливу строку кредитування та не врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 1048 ЦК України.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «Алекскредит» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У запереченнях на відзив ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 12 червня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №3661488, за умовами якого кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору (пункт 1.2).

Умовами надання кредиту обумовлено суму кредиту 2600 грн (п.1.3 договору), який надається в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позичальника (пункти 1.3, 1.4 договору).

За змістом пункт 1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку:

п.п.1.7.1 - у випадку використання Кредиту (п.2.20 Правил) менше ніж 5 календарних днів, включаючи дострокове виконання зобов`язань (п.2.12 Правил), позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 7,25% від визначеної в п.1.3 цього договору суми кредиту;

п.1.п.7.2 - у випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п.1.3. договору) та сплати процентів за користування кредитом протягом 28 календарних днів з 12 червня 2020 року року до 10 липня 2020 року (включно) (базовий період - п.2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,45% (Акційна ставка (п.2.1. Правил) або ставка за програмою лояльності (п.2.34 Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні лояльних (покращених) умов кредитування складає 3 655,60 грн, у тому числі основна сума кредиту 2 600 грн, проценти за користування кредитом 1 055,60 грн;

п.п.1.7.3 - при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в базовий період з 12 червня року до 10 липня 2020 року (включно) – 1,70% за один день користування кредитом (базова процентна ставка-п.2.3 Правил); в спеціальний період (п.2.40 Правил) з 11 липня 2020 року до 06 січня 2021 року (включно) - 3% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка – п.2.34 Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні загальних умов кредитування складає 3 843 грн.

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з дати укладення договору 12 червня 2020 року до кінцевої дати використання договору 06 січня 2021 року (включно).

Відповідно до п.7.9 договору, сторони погодили, що договір укладається виключно у письмовій формі у вигляді електронного документа на сайті кредитодавця https://alexcredit.ua згідно зі ст. 207, 639 ЦК України та із застосуванням норм Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Підписання позичальником цього договору відбувається шляхом акцептування ним оферти (пропозиції укласти електронний договір), яка містить усі істотні умови договору, зразок факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки кредитодавця, а також погодження (заяву, згоду) позичальника щодо включення до цього договору інформації щодо кредитного посередника, прізвища, ім`я, по батькові позичальника, типу кредиту, мети отримання кредиту, порядку та умови надання кредиту, основної суми кредиту, кінцевої дати виконання договору. Акцептування оферти здійснюється шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Вказаний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатору PS3661488 (а.с.13-15 т.1).

Також ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором було підписано Графік платежів (Додаток №1 до кредитного договору), Паспорт споживчого кредиту – Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) та Пропозиція укласти договір (оферта) щодо надання кредиту №3661488 від 12 червня 2020 року (а.с.10-12, 15-17).

Перерахування кредитних коштів на електронний платіжний засіб відповідача (номер картки НОМЕР_1 ) підтверджуються Довідкою, наданою ТОВ ФК «Елаєнс» 01 листопада 2024 року (копія на а.с. 18 т.1, оригінал на а.с. 209 т.1), випискою по рахунку відповідача у АТ КБ «Приватбанк», які підтверджують зарахування 12 червня 2020 року коштів у розмірі 2 600 грн на картку ОСОБА_1 з номером НОМЕР_1 (а.с. 112 т.1).

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитнм договором про надання кредиту №3661488 від 12 червня 2020 року, визначена станом на 06 січня 2021 року, у загальному становить 17867,60 грн, з яких: 2 600 грн – заборгованість за тілом кредиту; 15 267,60 грн – заборгованість за процентами (а.с.20-22 т.1).

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, ТОВ «Алекскредит» звернулося до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що відповідач, будучи належним чином поінформованою про істотні умови договору, зокрема розмір та порядок сплати відсотків, погодивши їх, звернулась з офертою, ознайомилася з паспортом кредиту, уклала договір, отримала кредит, користувалася кредитними коштами на визначених сторонами договору умовах. При цьому 10 липня 2020 року сплатила 10 грн, які позивачем були зараховані на погашення процентів. Про укладення договору, ознайомлення з умовами, паспортом кредиту та укладення договору свідчить підписання цього договору одноразовим ідентифікатором - «PS3661588».

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконала та допустила заборгованість у розмірі 17 867,60 грн, що відповідає умовам договору, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної заборгованості.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки він зроблений з урахуванням обставин даної справ та ґрунтується на нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б дозволяли достовірно встановити, що дії з входу до особистого кабінету, подання заявки на отримання кредиту, ознайомлення з умовами кредитування, отримання та введення одноразового ідентифікатора були вчинені саме відповідачем. За відсутності належних доказів, які б дозволяли достовірно ідентифікувати особу користувача, що здійснював відповідні дії в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, висновок суду про укладення спірного договору саме відповідачем є передчасним та не підтверджується належними і достатніми доказами.

Стаття 1055 ЦК України визначає, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України ««Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 цієї статті).

Такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20.

Суд першої інстанції встановив, що 12 червня 2020 року о 14:40 год. на електронну адресу відповідача, яка зазначена в договорі, направлено повідомлення із зазначенням одноразового ідентифікатора «PS3661588», яким підписано договір від 12 червня 2020 року. Також на цю ж електронну адресу 12 червня 2020 року о 14:44 год. надійшло повідомлення про перерахування коштів на картку. Сума в розмірі 2 600 грн 12 червня 2020 року була зарахована на банківський рахунок відповідача, що підтверджується випискою.

Отже суд першої інстанції вважав підтвердженим дотримання позивачем п.п. 4.2-6.6 Правил надання кредиту ТОВ «Алекскредит», при цьому перерахування коштів та направлення повідомлення про їх зарахування на рахунок позичальника є завершальною стадією надання кредиту. Також позивач підтвердив, що відповідач, укладаючи договір від 12 червня 2020 року, не була новим заявником, а вже мала особистий кабінет, оскільки укладала інші договори, зокрема №1814572 від 08 січня 2019 року, №3647567 від 07 червня 2020 року, що також дає підстави для висновку про те, що відповідач була ознайомлена з Правилам та порядком укладення кредитів, їх умовами.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Вказані висновки суду першої інстанції Копач І.К. в апеляційній скарзі не спростовує.

У частинах другій, третій, п`ятій статті 100 ЦПК України визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

ОСОБА_1 із клопотанням про витребування оригіналу електронного доказу (кредитного договору) до суду не зверталася, а лише просила витребувати докази, які фіксують хронологію дій позичальника у період укладення договору. Відповідність поданої копії (електронної копії) договору його оригіналу не ставить.

Отже, підписанням договору №3661488 від 12 червня 2020 року відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Зі змісту кредитного договору встановлено, що ОСОБА_1 при його укладенні зазначила свої персональні дані, зокрема: паспортні дані; ідентифікаційний номер платника податків; адресу місця реєстрації та проживання; номер телефону; адресу електронної пошти.

Стверджуючи про недостатність доказів на підтвердження ідентифікації особи, яка вчиняла дії, спрямовані на укладення договору, ОСОБА_1 залишила поза увагою те, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений між сторонами, тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

ОСОБА_1 не стверджує, що кредитний договір було укладено не нею, а іншою особою, що зазначені у ньому дані не відповідають дійсності, що картка їй не належить (не перебувала у її користуванні), а лише ставить під сумнів надані позивачем докази.

Суд першої інстанції вважав доведеним факт перерахування 12 червня 2020 року, на виконання умов кредитного договору, коштів на картку ОСОБА_1 в розмірі 2 600 грн.

Фактично в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує факт отримання 12 червня 2020 року коштів в розмірі 2 600 грн.

При цьому стверджує, що надана позивачем довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» не містить даних, які б могли беззаперечно пов`язати зазначений у ньому переказ зі спірними правовідносинами, і вона підтверджує лише здійснення переказу на карту номер НОМЕР_1 , однак не підтверджує виникнення між сторонами саме кредитних правовідносин.

Разом з тим, на запит суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» було надано виписку по рахунку НОМЕР_1 за період з 11 червня 2020 року по 14 червня 2020 року, яка є первинним документом у розумінні вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.

Вказана виписка підтверджує факт належності картки з номером НОМЕР_1 ОСОБА_1 ..

Дата укладення кредитного договору та дата отримання коштів у сумі, яка обумовлена вказаним договором, на думку апеляційного суду, свідчить про те, що кошти були отримані ОСОБА_1 12 червня 2020 року саме за кредитним договором №3661488.

Інше походження цих коштів ОСОБА_1 не доведено.

При цьому із виписки слідує, що ОСОБА_1 одразу почала користуватися вказаним коштами.

Також суд першої інстанції взяв до уваги часткову сплату ОСОБА_1 боргу (10 липня 2020 року в розмір 10 грн), що відноситься до дій, що свідчать про визнання боргу.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 серпня 2024 року при розгляді справи № 758/4213/21 і така практика є усталеною.

Відтак, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність факту укладення кредитного договору між сторонами в електронній формі.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15).

У цій справі ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості не спростувала.

ОСОБА_1 вважає, що строк кредитування становить 28 календарних днів, тобто до 10 липня 2020 року, і після цієї дати нарахування процентів є незаконним.

Разом з тим, вказана позиції скаржника є хибною, оскільки строк дії договору з 12 червня 2020 року по 06 січня 2021 року, що відображено в пункті 3.1 договору, і саме в межах даного періоду нарахована заборгованість за процентами.

При цьому, з 12 червня 2020 року по 10 липня 2020 року є базовим періодом, в якому проценти нараховуються в розмірі 1,70% за один день користування кредитом, а з 11 липня 2020 року по 06 січня 2021 року – спеціальним, в якому проценти нараховуються в розмірі 3% за один день користування кредитом.

Решта доводів апеляційної скарги за своїм змістом не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.С. Панасюк

Т.М. Шемета