Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №130/777/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/777/26

Провадження № 22-ц/801/1780/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 рокуСправа № 130/777/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,

відповідачка (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Грушковської Л. Ю. у м. Жмеринка, дата складення повного судового рішення невідома, -

встановив:

13 березня 2026 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (надалі АТ «ПУМБ») звернулося до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Позов мотивовано тим, що 03 січня 2020 року ОСОБА_1 підписала із АТ «ПУМБ» заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001512837201 (надалі Договір 1), за яким відповідачці було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та надано кредитну картку із кредитним лімітом у розмірі 15 000 грн, який пізніше було збільшено до 19 800 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 47,88% річних, строком на 12 місяців.

Станом на 05 січня 2026 року заборгованість склала 30 419,52 грн, з яких 19 074,56 грн - – заборгованість за тілом кредиту, 11 344,87 грн – заборгованість за процентами.

На письмові звернення позивача про необхідність погасити заборгованість відповідачка не реагує, тому позивач змушений звернутися до суду.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2026 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість в розмірі 30 419,52 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції рішення мотивував тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, на виконання якого відповідачка отримала кредитну картку з кредитним лімітом, який у подальшому було збільшено. Відповідачка скористалась кредитними коштами, однак не виконала взяті на себе зобов`язання по їх поверненню та сплаті процентів, унаслідок чого станом на 05 січня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 30 419,52 грн. Заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності суд відхилив, зазначивши, що перебіг строків позовної давності був продовжений на період дії карантину, а надалі — на період дії воєнного стану відповідно до положень пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у відповідних редакціях. Врахувавши, що заборгованість відповідачки підтверджена матеріалами справи, а строк позовної давності на момент звернення банку до суду не пропущений, суд задовольнив позов та стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30 419,52 грн та судові витрати.

Не погодившись з таким рішенням суду, 04 червня 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не встановив дату виникнення прострочення виконання зобов`язання, дату виникнення у позивача права вимоги щодо повернення кредитних коштів та дату початку перебігу позовної давності. Відповідачкою було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, однак суд першої інстанції обмежився загальними висновками про відсутність підстав для її застосування, не навівши належного розрахунку строків та не встановив обставин, необхідних для вирішення цього питання.

Суд першої інстанції не перевірив належним чином правильність та обгрунтованість розрахунку заборгованості, не встановив структуру заявленої до стягнення суми, періоди нарахування та складові боргу.

В наданий апеляційним судом строк позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідає вказаним вимогам.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

-03 січня 2020 року ОСОБА_1 підписала із АТ «ПУМБ» заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001512837201 (надалі Договір), за яким відповідачці було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та надано кредитну картку із кредитним лімітом у розмірі 15 000 грн, який пізніше було збільшено до 19 800 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 47,88% річних, строком на 12 місяців (а.с. 9);

- цього ж дня (03 січня 2020 року) ОСОБА_1 була ознайомлена та підписала паспорт споживчого кредиту (а. с. 9 на звороті);

- відповідно до довідки від 03 січня 2020 року, ОСОБА_1 було встановлено кредитний ліміт до 15 000 грн; 29 травня 2020 року збільшено кредитний ліміт до 19 800 грн (а. с. 20 на звороті);

- згідно розрахунку заборгованості за Договором, станом на 05 січня 2026 року заборгованість склала 30 419,52 грн, з яких 19 074,56 грн - – заборгованість за тілом кредиту, 11 344,87 грн – заборгованість за процентами (а. с. 21);

- на а .с. 22 – 23 міститься виписка про рух коштів по рахунку, з якої вбачається, що ОСОБА_1 використовувала кредитні кошти для купівлі товарів, знімала готівкові кошти, частково поповнювала кредитну картку;

- 06 січня 2026 року АТ «Український міжнародний банк» надсилав ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення), про те, що станом на 05 січня 2026 року в неї існує заборгованість перед банком у розмірі 30 419,52 грн за Договором номер 2001512837201, рахунок IBAN НОМЕР_1 (а. с. 18);

- в справі наявна копія Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції від 12 червня 2019 року (а. с. 12 – 18).

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник — повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 03 січня 2020 року ОСОБА_1 підписала заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001512837201, на підставі якого їй було відкрито поточний рахунок та надано кредитну картку з кредитним лімітом 15 000 грн. У подальшому кредитний ліміт було збільшено до 19 800 грн, що підтверджується відповідною довідкою банку від 03 січня 2020 року.

Факт користування відповідачкою кредитними коштами нею не заперечується та визнається, а також підтверджений заявою на видачу кредиту, випискою про проведені операції за рахунком, яка міститься в матеріалах справи, з якої вбачається як здійснення відповідачкою операцій за рахунок кредитних коштів, так і погашення нею заборгованості за процентами.

Станом на 05 січня 2026 року, відповідно до розрахунку заборгованості, за Договором № 2001512837201 утворилася заборгованість у загальному розмірі 30 419,52 грн, з яких 19 074,56 грн становить заборгованість за тілом кредиту та 11 344,87 грн — заборгованість за процентами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив структуру заборгованості та обґрунтованість її розрахунку, апеляційний суд відхиляє з наступних підстав.

Матеріали справи містять розрахунок заборгованості із зазначенням її складових, а також виписку про рух коштів за рахунком відповідачки, інформація в яких є взаємо підтвердженою. Розрахунок містить інформацію про суму заборговансоті, про дату та розмір погашення заборгованості відповідачкою, що дає можливість перевірити правильність такого розрахунку. Разом з тим, апеляційна скарга, окрім загальних заперечень щодо правильності розрахунку, наданого позивачем, не містить конкретних доводів (з наведенням власного розрахунку) щодо неправильності визначеної позивачем суми заборгованості за Договором.

Суд першої інстанції вірно встановив, що наданий позивачем розрахунок заборговансоті відповідає умовам кредитування, є зрозумілим та підтверджує розмір заборгованості відповідачки перед кредитором. Саме по собі посилання на відсутність, на думку відповідачки, належної перевірки розрахунку без наведення конкретних помилок у ньому, є її власним баченням та не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про неврахування судом тієї обставини, що позивач пропустив строк позовної давності, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX, на період дії карантину строки, визначені, зокрема, статтями 257 та 258 ЦК України, продовжувалися на строк його дії.

Карантин на території України було відмінено з 30 червня 2023 року.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257–259 ЦК України, продовжувалися на строк його дії.

15 березня 2022 року Верховного Рада України ухвалила Закон № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року. Цим Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, було доповнено пунктом 19, відповідно до якого «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

У подальшому Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану"

Поновлення перебігу строків позовної давності відновився 04 вересня 2025 року з набранням чинності Законом України № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення».

В справі що розглядається кредитні відносини виникли 03.01.2020 року, вперше заборгованість за процентами виникла 02.03.2020 року, надалі була погашена, а починаючи з 01.06.2020 року виникла заборгованість за процентами та зростала. Заборгованість за тілом кредиту була відсутня станом на 15.01.2020 року, знову виникла 04.02.2020 року та продовжувала зростати, доки 30.08.2021 року склала 19 074,65 грн що майже дорівнює розміру кредитного ліміту (19 800 грн).

Позивач звернувся до суду 13.06.2026 року, отже, навіть за умови визначення початку перебігу позовної давності з найбільш ранньої можливої дати порушення відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, перебіг установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку підлягає обчисленню з урахуванням передбачених законом періодів його продовження та зупинення, а відтак позивач не пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та за процентами.

Таким чином, суд першої інстанції вірно не застосував наслідки спливу строку позовної давності як про те просила ОСОБА_1 ..

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виснує, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, які ґрунтуються на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, понесені нею судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за нею. Доказів понесення судових витрат позивачем в апеляційній інстанції матеріали справи не містять.

З огляду на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій становить 30 419,52 грн, тому судове рішення, ухвалене у цій справі, не підлягає касаційному оскарженню з урахуванням винятків, перелічених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 21 серпня 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк