Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №750/7963/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/7963/26

Провадження № 2-а/750/124/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Рощиної Т.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

встановив:

у липні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Департаменту патрульної поліції (далі – відповідач) про скасування постанови серії ЕНА № 7548924 від 14.07.2026 про накладення на нього адміністративного стягнення за ч.2 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 14.07.2026 року, у м. Чернігів по вул. Шевченка, 105 працівниками патрульної поліції було зупинено автомобіль Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час проведення навчальної їзди. За кермом перебував ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчався керуванню транспортним засобом категорії «В», а Позивач перебував безпосередньо в автомобілі, як спеціаліст з підготовки водії та контролював навчальну їзду. Так, інспектором Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП капітаном поліції Лопаткою Ю.М. винесено постанову серії ЕНА №7548924 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, а саме порушення п.2.2 ПДР, за те, що він ніби то передав право керування автомобілем ОСОБА_2 , який не має права керування таким транспортним засобом.

Позивач не погоджується зі спірною постановою, вважає її не обґрунтованою та такою, що винесена незаконно, оскільки він є атестованим спеціалістом з навчання керуванню транспортними засобами категорії «В», що підтверджується атестатом серії НОМЕР_2 , виданим 29.06.2026. Він також має посвідчення водія серії НОМЕР_3 з відкритими категоріями «В», «С», «D», «E». Автомобіль мав зовнішні розпізнавальні знаки «Навчальний транспортний засіб»: відповідні трикутні знаки були встановлені на даху та нанесені на кузов, а на боковій частині містився напис «НАВЧАЛЬНИЙ», що підтверджується фотознімками автомобіля, що додаються.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30.07.2026 адміністративний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач 14.08.2026 надав відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, вказавши, відповідно до п.п.2.2 ПДР власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Так, відповідно до пп. «ґ» п.2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих Правил. Згідно п.1.10 Правил дорожнього руху України, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо у транспортному засобі. Пунктом 1 розділу І Переліку вимог до закладів, що проводять підготовку перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку (далі Перелік), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 24 листопада 2023 року № 954 передбачено, що цей Перелік визначає вимоги до закладів незалежно від форми власності та організаційно-правової форми (у тому числі філії чи інші відокремлені підрозділи юридичних осіб), що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів (далі - заклади), та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку.

Відповідно підпункту 2 пункту 1 Розділу IV «Переліку вимог до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №954 від 24.11.2023 для використання у процесі підготовки, у тому числі практичної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації водіїв, допускаються транспортні засоби, які є власністю закладу та/або надані йому в користування (розпорядження) у встановленому законодавством України порядку.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 рок №490 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять і підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів», державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів є основними формами державного контролю за діяльністю закладу. Таким чином, у відповідності до вимог діючого законодавства України правом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв наділені виключно акредитовані навчальні заклади, які володіють необхідною матеріальною технічною базою, до складу якої входять атестовані у встановленому порядку спеціалісти. При цьому, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності не за те, що він не мав права керування транспортним засобом, а за те, що фактичне керування зазначеним транспортним засобом позивачем було передано особі, яка не могла бути допущена до керування ним з огляду на невиконання вимоги реєстрації в Єдиному державному реєстрі МВС як особи, що проходить практичну підготовку. В зазначеному сенсі вона на час вчинення правопорушення не була особою, яка навчається керуванню транспортним засобом, отже, позивач не міг бути щодо неї особою, яка навчає керуванню транспортним засобом.

Зокрема, станом на 14.07.2026 згідно ЄДР МВС були відсутні відомості щодо акредитації закладу «Антарес» на території Чернігівської області. Відповідно до п.15 Порядку № 487 допускається проходження підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв у закладі в індивідуальному порядку за умови виконання відповідних робочих програм і планів. Тобто, допускається індивідуальна форма навчання, однак вона також здійснюється лише за умови виконання відповідних робочих програм і планів відображення в журналі обліку занять, що передбачає формалізовану організацією навчального процесу в межах закладу, який має право здійснювати підготовку водіїв.

Таким чином, проведення 14.07.2026 практичної підготовки з водіння ОСОБА_2 , як учня, по вул. Шевченка 105 у м. Чернігів суперечило вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 № 490 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів» та постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 487 «Про затвердження Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів», оскільки вона у ЄДР МВС щодо проходження практичної підготовки на той час не була зареєстрована.

Таким чином, враховуючи обставини справи, гр. ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП, а саме: передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Також у відзиві звернуто увагу, що на відеозапису події зафіксовано вчинення даного правопорушення.

Представник відповідача – Фельський С.Л. 17.08.2026 подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач не погоджується з доводами відзиву, оскільки вони не підтверджують правомірності постанови серії ЕНА №7548924 від 14.07.2026, а значною мірою містять нове обґрунтування, якого немає в самій постанові та яке не підтверджене належними доказами станом на час її винесення.

Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.07.2026 року, інспектором Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП капітаном поліції Лопаткою Ю.М., була винесена постанова серії ЕНА № 7548924, про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, в розмірі 3400 грн, відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.

Відповідно до атестату Серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є спеціалістом напряму підготовки водіїв: навчання керуванню транспортними засобами.

Відсутні відомості щодо того, що транспортний засіб, керування яким передав Позивач – Renault Logan, державний номерний знак НОМЕР_1 станом на 14.07.2026 року внесено до матеріально-технічної бази будь-якого навчального закладу, проте, останній зареєстрований за гр. ОСОБА_3 .

Відповідно до Договору оренди транспортного засобу транспортний засіб був переданий у користування ОСОБА_1 , з чим погоджуються як позивач так і відповідач, а отже позивач особисто на законних підставах користувався вказаним транспортним засобом. В той же час відсутні відомості, що вказаний вище автомобіль станом на 14.07.2026р. було внесено до матеріально-технічної бази будь-якого навчального закладу на праві власності, безплатного користування чи оренди тощо.

В той же час, із дослідженого судом відеозапису з нагрудної боді-камери поліцейського, вбачається, що позивач проводить навчання керуванню транспортними засобами як ФОП.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10.10.2001.

Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (із змінами і доповненнями) (далі - ПДР) встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.п. 2.2 ПДР власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Згідно п. «ґ» п. 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих Правил.

Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. (№ 1029 від 26.09.2011).

Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху України, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особ, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо на транспортному засобі.

Пунктом 1 розділу І Переліку вимог до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку (далі Перелік), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 24 листопада 2023 року № 954 передбачено, що цей Перелік визначає вимоги до закладів незалежно від форми власності та організаційно-правової форми (у тому числі філії чи інші відокремлені підрозділи юридичних осіб), що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів (далі - заклади), та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку.

Відповідно підпункту два пункту 1 Розділу IV «Переліку вимог до закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та кваліфікаційних вимог до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №954 від 24.11.2023 для використання у процесі підготовки, у тому числі практичної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації водіїв, допускаються транспортні засоби, які є власністю закладу та/або надані йому в користування (розпорядження) у встановленому законодавством України порядку.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №490 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять і підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів», державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів є основними формами державного контролю за діяльністю закладу.

Таким чином, у відповідності до вимог діючого законодавства України правом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв наділені виключно акредитовані навчальні заклади, які володіють необхідною матеріально-технічною базою, до складу якої входять атестовані у встановленому порядку спеціалісти.

Процедура підготовки та перепідготовки водіїв в Україні регламентується Постановою Кабінету Міністрів України №487 від 20.05.2009 року, якою затверджено Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів (далі - Порядок №487).

За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 487 «Про затвердження Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів» (далі: постанова), підготовка водіїв - забезпечення закладами за відповідними програмами одержання громадянами знань з Правил дорожнього руху, будови та експлуатації транспортних засобів, основ безпеки руху та надання домедичної допомоги, вмінь і навичок керування транспортним засобом.

Практична підготовка - навчання громадян, які успішно склали теоретичний іспит у відповідному територіальному сервісному центрі МВС, відповідно до типової навчальної програми, практичного модуля в кількості мінімальних навчальних годин, відведених на освоєння навчального матеріалу (відповідний розділ навчальної програми).

В силу п.3 зазначеної Постанови, теоретична і практична підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, що експлуатуються на вулично-дорожній мережі загального користування, проводяться закладом, що закріплений за територіальним сервісним центром МВС за його місцезнаходженням.

Згідно п.5 постанови, для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищенні кваліфікації водіїв заклади повинні мати спеціалістів, атестованих у встановленому порядку, приміщення (кабінети, класи), обладнані відповідними технічними засобами, навчальними матеріалами та наочним приладдям (у разі потреби) споруди та або земельні ділянки (майданчики дня навчання з початкового керування), транспортні засоби, що відповідають вимогам, встановленим МВС за погодженням із МОН, Мінінфраструктури і Мінекономіки.

У відповідності до п.14 постанови, практична підготовка для осіб, які успішно склали теоретичний іспит у відповідному територіальному сервісному центрі МВС, проводиться на майданчику для навчання з початкового керування, а також на маршрутах за місцезнаходженням закладу або його філії чи іншого відокремленого підрозділу.

Практична підготовка осіб, які навчаються в закладах, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти, на підставі відповідних державних стандартів професійної (професійно-технічної) освіти в порядку, затвердженому МОН, проводиться на майданчику для навчання з початкового керування, а також на маршрутах за місцезнаходженням закладу.

За приписами п.15 постанови, для підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв комплектуються окремі групи слухачів чисельністю не більше 30 осіб. Допускається проходження підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв у закладі в індивідуальному порядку за умови виконання відповідних робочих програм і планів.

Заклад зобов`язаний зареєструвати до початку занять з теоретичної або практичної підготовки списки груп або особу, яка проходить в індивідуальному порядку підготовку або перепідготовку чи підвищення кваліфікації, в територіальному сервісному центрі МВС за місцезнаходженням закладу (його філії чи іншого відокремленого підрозділу). Реєстрація проводиться шляхом внесення закладом в електронній формі відповідних відомостей про осіб, які проходитимуть підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації водіїв, а також про теоретичну або практичну підготовку, до Єдиного державного реєстру МВС.

Інформація щодо занять з теоретичної або практичної підготовки вноситься закладом в електронній формі до Єдиного державного реєстру МВС. Практична підготовка за бажанням особи може здійснюватися в будь-якому закладі незалежно від того, в якому закладі особа пройшла теоретичну підготовку.

Відповідно до п.п.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 584 «Про навчання водіїв та державну реєстрацію транспортних засобів у період воєнного стану в Україні», у період воєнного стану та протягом трьох місяців з дня його припинення чи скасування навчання з теоретичної підготовки осіб, які проходять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, можуть здійснюватися дистанційно за допомогою технічних засобів електронної комунікації, у тому числі Інтернету.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 №490 «Про затвердження Порядку державної акредитації закладів, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та атестації їх спеціалістів», державна акредитація закладу та атестація його спеціалістів є основними формами державного контролю за діяльністю закладу.

Таким чином, у відповідності до вимог діючого законодавства України, правом підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв наділені виключно акредитовані навчальні заклади, які володіють необхідною матеріально-технічною базою, до складу якої входять атестовані у встановленому порядку спеціалісти.

Відповідно до ч.2 ст.126 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, власник транспортного засобу, також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підстава можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідно категорії.

Згідно підпункту «ґ» пункту 2.9 ПДР встановлено пряму заборону передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водінню відповідно до вимог розділу 24 цих Правил.

Таким чином, законодавець передбачив виняток із загального правила не для будь-якого фактичного випадку, коли особа називає себе «учнем», а виключно для навчання водінню, яке здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог.

Пунктом 24.5 ПДР передбачено, що навчальна їзда на дорогах дозволяється тільки в присутності спеціаліста з підготовки водіїв та за достатніх початкових навичок водіння у того, хто навчається.

Крім того, розділом 24 ПДР встановлено інші обов`язкові умови навчальної їзди, зокрема щодо особи, яка навчається, місця проведення початкового навчання та обладнання транспортного засобу.

Отже, саме по собі перебування в транспортному засобі особи, яка називає себе інструктором, та фактичне передання керування іншій особі не створюють автоматичної підстави для застосування винятку, передбаченого підпунктом «ґ» пункту 2.9 ПДР.

Згідно із п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, в тому числі передбачені ч.2 ст.126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ч.2ст. 222 КУпАП).

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015(далі - Інструкція), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно із п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.126 КУпАП виноситься поліцейськими підрозділу Департаменту патрульної поліції, Департаменту внутрішньої безпеки за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до положень ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Незгода позивача з притягненням його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП не є однозначною підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.

Як вказано у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 72, 77, 90, 241-246, 255, 286, 292, 295 КАС України, суд

постановив:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: 03048, місто Київ, вулиця Федора Ернеста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Т.С. Рощина