Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №607/3853/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3853/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/49/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.2 ст.125 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючої - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю:

секретаря– ОСОБА_5

прокурора – ОСОБА_6 , ОСОБА_7

захисника — ОСОБА_8

обвинуваченого – ОСОБА_9

потерпілого - ОСОБА_10

представника — ОСОБА_11

розглянувши матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_10 та прокурора Тернопільської окружної прокуратури на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 жовтня 2025 року, -

В с т а н о в и л а :

Цим вироком

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, українця, громадянина України, з середньою освітою, працюючого неофіційно таксистом, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано невинуватим та виправдано за ч.2 ст.125 КК України, у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Заявлений цивільний позов ОСОБА_10 залишено без розгляду.

Згідно вироку суду, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у тому, що 11 січня 2025 року близько 19.30 год., у ОСОБА_9 , який перебував на території автовокзалу, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, на грунті неприязних відносин із потерпілим ОСОБА_10 виник протиправний умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 . Реалізуючи свій протиправний умисел, 11.01.2025 близько 19.50 год. ОСОБА_9 , перебуваючи на території автовокзалу, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тримаючи в своїй правій руці ніж підійшов до ОСОБА_10 спереду та наніс ним удар в область його живота зліва, удар посередині його живота, удар по внутрішній стороні бедра його правої ноги, удар в область лівої стопи потерпілого ОСОБА_10 . В результаті протиправних дій ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження у вигляді поранення передньої черевної стінки зліва та лобкової ділянки справа, які не проникли в черевну порожнину, тобто не були небезпечними для життя, рани правого стегна і першого пальця лівої стопи, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я».

Таким чином, дізнавач за погодженням з прокурором дійшли до переконання, що ОСОБА_9 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України тобто умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

В апеляційних скаргах:

–прокурор просить вищевказаний вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, призначивши йому покарання у виді 2 років пробаційного нагляду та задовольнити цивільний позов.

Також просить повторно допитати потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , дослідити : - протокол проведення слідчого експерименту від 24.02.2025 за участю підозрюваного ОСОБА_14 із фототаблицею, протокол проведення слідчого експерименту від 05.02.2025 за участю потерпілого ОСОБА_15 із фототаблицею, протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.02.2025 зі свідком ОСОБА_13 ; протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.02.2025 зі свідком ОСОБА_12 ; протокол огляду предмету - ножа у чохлі від 28.01.2025; висновок експерта N?75 від 18.02.2025, а також дані що характеризують особу обвинуваченого.

Свої доводи мотивує тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а наявним у справі доказам не надано належну оцінку.

Вказує, що судом неправильно застосовано норму про необхідну оборону, а в основу вироку покладено тільки версію обвинуваченого щодо самозахисту, яка нічим не обгрунтована, оскільки він приймав активну участь у конфлікті, про що свідчить характер нанесених тілесних ушкоджень.

Зазначає, що покази потерпілого ОСОБА_10 підтверджуються заявою ОСОБА_10 від 20 квітня 2021 року, рапортом від 20 квітня 2021 року, в якому зафіксовано звернення ОСОБА_10 на лінію 102, що належним чином не оцінені судом.

Також протоколом слідчого експерименту від 24.02.2025 за участю ОСОБА_14 ним показано механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, що свідчить про умисний характер його дій, адже у нього була реальна можливість уникнути фізичного насильства.

- потерпілий просить вищевказаний вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України призначивши йому покарання у виді 2 років обмеження волі та задовольнити цивільний позов, вирішивши питання щодо процесуальних витрат.

Також просить повторно допитати потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , дослідити наявні письмові докази, а також ті, що долучені до цивільного позову.

Свої вимоги мотивує тим, що судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки вина обвинуваченого підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Зазначає, що у судовому засіданні помилково встановлено, що ініціатором конфлікту був потерпілий, адже саме обвинувачений перший наніс потерпілому тілесні ушкодження.

Вказує, що судом не дано належної оцінки показам свідків та поведінці обвинуваченого, напад якого був неспівмірним із посяганням, тому не може розцінюватись як необхідна оборона.

Зазначає, що матеріальну шкоду в розмірі 30 000 гривень понесених витрат на лікування йому не відшкодовано, а його душевні страждання оцінено в розмірі 50 000 гривень.

Заслухавши суддю-доповідача, міркування обвинуваченого та його захисників, які вважають вирок суду законним та обґрунтованим, пояснення потерпілого та його представника, прокурора, які підтримали подані апеляційні скарги та просять вирок суду скасувати, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з п.1 частини 3 статті 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

На думку колегії суддів, місцевий суд вказаних вимог не дотримався, не надав належної оцінки зібраним доказам в їх сукупності, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Відповідно п.п.2,4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Крім того, відповідно п.2 ч.1 ст. 411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Частиною 2 ст. 411 КПК України передбачено, що вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, або застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Приймаючи рішення про відсутність в діянні ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, місцевий суд виходив з того, що обвинувачений діяв у стані необхідної оборони, при цьому не допустив її перевищення, оскільки нанесення легких тілесних ушкоджень відповідало небезпечності посягання.

Положення ст. 23 КПК передбачають обов`язкову вимогу про безпосереднє дослідження доказів у суді апеляційної інстанції коли суд апеляційної інстанції вбачає, що доводи апеляційної скарги прокурора та потерпілого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виглядають обґрунтованими та потребують перевірки.

Таку перевірку апеляційний суд здійснює шляхом повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, із дотриманням вимог ст. 404 КПК.

Провівши судове слідство за клопотанням апелянтів, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія судів доходить висновку, що суд першої інстанції всупереч вказаним вимогам закону, не навів переконливих мотивів, з яких дійшов висновку про відсутність в діянні ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, не дав належної оцінки всім дослідженим доказам по кримінальному провадженню, як кожному окремо, так і в їх взаємозв`язку, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування закону про кримінальну відповідність, що є підставою для скасування вироку з ухваленням апеляційним судом нового вироку відповідно до положень п. 2, 3, 4 ч 1 ст. 409 ,п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України.

На підставі повторного дослідження доказів у порядку ч.3 ст.404 КПК України, відповідно до заявленого в апеляційних скаргах прокурора та потерпілого клопотання наявних у матеріалах провадження письмових доказів, процесуальних документів, допиту обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків, висновку експертизи, колегія суддів встановила та визнала доведеним, що:

11 січня 2025 року близько 19.30 год., у ОСОБА_9 , який перебував на території автовокзалу, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, на грунті неприязних відносин із потерпілим ОСОБА_10 виник протиправний умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .. Реалізуючи свій протиправний умисел, 11.01.2025 близько 19.50 год. ОСОБА_9 , перебуваючи на території автовокзалу, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тримаючи в своїй правій руці ніж підійшов до ОСОБА_10 спереду та наніс ним удар в область його живота зліва, удар посередині його живота, удар по внутрішній стороні бедра його правої ноги, удар в область лівої стопи потерпілого ОСОБА_10 ..

В результаті протиправних дій ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_10 спричинено тілесні ушкодження у вигляді поранення передньої черевної стінки зліва та лобкової ділянки справа, які не проникли в черевну порожнину, тобто не були небезпечними для життя, рани правого стегна і першого пальця лівої стопи, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_9 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.2 ст.125 КК України тобто умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 суду пояснив, що вину у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.2 ст.125 КК України він не визнає та зазначив, що 11.01.2025 року перебував за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, де таксує і спілкувався з чоловіком на ім`я ОСОБА_19 , який також як і він працює таксистом. У цей час під`їхав ОСОБА_10 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння та, як і вони, займається таксуванням. Останній втрутився у їхню розмову, покликавши в сторону дядю ОСОБА_19 ( ОСОБА_20 ) та почав із ним з`ясовувати чому той перешкоджає його знайомому таксувати. Маючи намір захистити дядю ОСОБА_19 ( ОСОБА_20 ), він втрутився вже у їх розмову та між ним і ОСОБА_10 виник конфлікт, який переріс у шарпанину. Перший удар у голову йому наніс ОСОБА_10 , після чого він відштовхнув його, і той упав. Намірів продовжувати бійку у нього не було, однак ОСОБА_10 знову піднявся і продовжив сутичку. Він попередив ОСОБА_10 , що буде захищатися, дістав з кишені ніж у чохлі. Відзначив, що це є дуже гострий ніж, призначений для розробляння філе, який він носив із собою з метою самозахисту, але який мав намір продати. Надалі він тримав ніж у чохлі перед собою на відстані витягнутої руки, щоб ОСОБА_10 не наближався. В ході конфлікту їх розтягували сторонні люди, які на той час перебували поруч. Він зазначив, що умислу завдавати будь-які тілесні ушкодження не мав, а діяв у межах самозахисту, і наніс лише один удар ножем у чохлі в живіт ОСОБА_10 .. Зазначив, що між ними вже раніше виникали суперечки з приводу правил таксування. Також вказав, що ні поліцію, ні швидку медичну допомогу він не викликав ані собі, ані потерпілому. Із заявою до правоохоронних органів про заподіяння йому ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, а також до медичних закладів з приводу отриманих тілесних ушкоджень він не звертався і наявність таких ніде не фіксувалася. Медичної допомоги ОСОБА_10 після завершення конфлікту також не надавав.

Не зважаючи на невизнання ОСОБА_21 своєї вини, винуватість останнього у вчиненні ним злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України доводиться наступними доказами, які були предметом безпосереднього дослідження колегією суддів апеляційного суду та якими спростовується версія сторони захисту про самозахист обвинуваченого, а отже і висновки про це суду першої інстанції.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 суду пояснив, що 11.01.2025 він прибув на вул. Торговиця, 7 у м.Тернополі на територію автовокзалу, де здійснюють свою діяльність таксисти. Метою приїзду туди було з`ясувати у ОСОБА_20 (дяді Володі) чому той перешкоджає його знайомому таксувати. Прибувши на територію автовокзалу, побачив таксистів які там стояли і покликав в сторону ОСОБА_19 , щоб це з`ясувати. Між ними відбувалася розмова, як в цей час до них підійшов ОСОБА_9 та розпочав хамити йому, ображати та нецензурно виражатися. Тоді вже розпочався словесний конфлікт із ОСОБА_9 , з яким виникла обопільна словесна перепалка, яка згодом переросла у шарпанину. Під час спільної шарпанини ОСОБА_9 обома руками штовхнув його в груди від чого він впав на проїжджу частину дороги. Далі, підвівшись, він наніс ОСОБА_9 один удар кулаком і між ними відбулася вже бійка. Пізніше до них підійшли невідомі особи, які розборонили бійку. В момент їх бійки він не бачив ножа у ОСОБА_9 та не розумів, що той саме ножем наносив йому удари. Пізніше, коли побачив на собі кров, підійшов до ОСОБА_9 та запитав у нього для чого він це зробив і тоді намагався ногою вибити з рух ОСОБА_9 ніж.

Таку версія розвитку подій підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що знайома як з ОСОБА_9 , так і з ОСОБА_10 .. Перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, біля автовокзалу побачила ОСОБА_10 , у якого з-під куртки капала кров. Вона почала надавати йому першу медичну допомогу до приїзду карети швидкої. Де в цей момент перебував ОСОБА_9 вона не бачила. Безпосереднього моменту виникнення конфлікту також не бачила, але знає, що сварка почалася через правила таксування. З її слів, обидва чоловіки поводилися агресивно по відношенню один до одного. Конфлікт тривав недовго.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що він займається таксуванням та перебував на території автовокзалу за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, куди приїхав ОСОБА_10 та розпочав з`ясування із ОСОБА_22 чому той перешкоджає діяльності його знайомому. При цьому, в ході розмови між ОСОБА_10 та ОСОБА_22 ніхто не застосовував по відношенню один до одного фізичної сили. В цей момент до них підійшов ОСОБА_9 , який до того знаходився неподалік, з метою заступитися за дядю Володю і тоді між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт, який переріс у спільну шарпанину. Хто кому перший наніс удар він не бачив. При цьому, він не бачив небезпеки від ОСОБА_10 , від якої необхідно було б захищатися. Також він не бачив хто саме завдав удару ножем ОСОБА_10 , ножа у руках ні в кого не бачив. Вказав, що в момент конфлікту в руках у ОСОБА_10 не бачив ніяких сторонніх предметів. Зауважив, що розборонивши конфліктуючих, та вважаючи, що конфлікт вичерпано, він відійшов на платформу автовокзалу, а повернувшись приблизно через 15 хвилин, побачив ОСОБА_10 з пораненням. Також вказав, що ОСОБА_9 йому повідомив, що він “пирнув” ОСОБА_10 ножем.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 23 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Однією із загальних засад кримінального провадження є безпосередність дослідження показань (п. 16 ч. 1 ст. 7 КПК України). Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.

Однак, як неодноразово у своїх постановах зазначає Верховний Суд, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість при застосуванні в конкретних обставинах, що кореспондується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 19 листопада 2019 року в справі № 750/5745/15-к та від 02 лютого 2022 року в справі № 127/19452/16-к.

Зокрема, у них йдеться про те, що суд при розгляді справи повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи.

За наявності свідчень особи, наданих під час минулого судового розгляду, сторона має право вимагати її допиту під час нового судового розгляду, і в цьому разі суд має вжити всіх необхідних заходів для забезпечення такого права.

Якщо попри всі необхідні заходи забезпечити явку зазначеної особи неможливо, сторона на доведення своєї позиції може надати суду показання особи, які та давала під час минулого судового розгляду, і сам факт відсутності останньої під час нового розгляду не може бути підставою для визнання її показань недопустимим доказом. Дослідивши ці показання, суд повинен дати їм оцінку з погляду допустимості, належності та достовірності, враховуючи, у тому числі, наскільки були забезпечені права сторони під час допиту особи в минулому розгляді.

Факт неможливості допиту цієї особи під час нового судового розгляду має враховуватися судом в ході оцінки достовірності цього доказу у сукупності з іншими доказами у справі.

Отже, положення ч. 4 ст. 95 КПК України, відповідно до яких суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа надавала перед іншим складом суду в тій же справі.

В даному випадку, апеляційним судом вживалося всіх можливих та необхідних заходів для повідомлення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 та забезпечення явки їх до суду з метою допиту у якості свідків. Однак, згідно інформації по системі АРКАН вказані свідки 29.09.2025 року виїхали за межі території України і на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в Україну не поверталися. Як повідомив в судовому засіданні прокурор, на цей час зв`язку із цими свідками у сторони обвинувачення немає через перебування їх за межами України.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів позбавлена можливості провести безпосередній допит свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 з об`єктивних причин, однак усі учасники провадження погодилися із дослідженням аудіо та відео записом судового засідання від 20.05.2025 року, у якому здійснювався їх допит судом першої інстанції.

При цьому, колегія суддів установила, що технічний носій інформації, де зафіксовано судові засідання від 20 травня 2026 року, у ході яких допитувалися свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , повністю відтворюються та є належної якості. Під час допиту цих свідків були присутні усі учасники провадження та мали змогу сприймати їх показання, безпосередньо ставити їм запитання.

Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що перебуваючи разом з чоловіком за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, на зупинці біля автовокзалу стала свідком конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які кричали один на одного, сварилися та штовхалися між собою. Вказані особи штовхалися та кричали однаково. Щоб хтось комусь завдавав ударів, вона не бачила. Тоді побачила, як ОСОБА_9 витягнув з куртки ніж і в неї почалася паніка, одразу почала дзвонити в поліцію і казати “швидко приїжджайте, бо можуть бути проблеми”. Наполягала у своїх показах, що ніж, який тримав у руці ОСОБА_9 був без чохла, вказала, що чохла взагалі не бачила. Зазначила, що самого моменту удару ножем не бачила, бо вони були близько один до одного, а потім перемістилися за споруду. На місці вона була до приїзду поліції та швидкої. Там було багато народу. Початку конфлікту не бачила, бо вони з чоловіком прийшли на зупинку, коли конфлікт вже тривав. Вона знаходилася від місця конфлікту на відстані приблизно 2-3 метрів.

Згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.02.2025 року свідок ОСОБА_13 впізнала на фото №1, на якому був зображений ОСОБА_9 , як чоловіка, котрий 11.01.2025 року близько 19 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Тоговиця, 7, спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження (а.п.53-55)

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, разом зі своєю дівчиною почув сварку. За метрів 10-15 побачив чоловіків, які сваряться. Тоді побачив в руках ОСОБА_9 ніж, тому він попросив свою дівчину (свідок ОСОБА_13 ) зателефонувати на “102”. У своїх показах наполягав на тому, що ніж у руках ОСОБА_9 був без чохла, в чохлі він його не бачив. Моменту початку конфлікту не бачив і не знає, з приводу чого виникла суперечка. Нанесення ударів він також не спостерігав, а бачив як чоловіки штовхалися між собою. Для себе зробив висновки, що ОСОБА_9 поводи себе більш агресивно по відношенню до ОСОБА_10 , який на його думку перебував у позиції захисту.

Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16.02.2025 року свідок ОСОБА_12 впізнав на фото №1, на якому був зображений ОСОБА_9 , як чоловіка, котрий 11.01.2025 року близько 19 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Тоговиця, 7, спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження (а.п.50-52).

З аналізу вищенаведених показів допитаних свідків спростовуються доводи обвинуваченого про те, що ОСОБА_10 наносив йому такі тілесні ушкодження від яких він вимушений був оборонятися ножем, який тримав перед собою в чохлі, а ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження від ножа в чохлі коли сам наносив ОСОБА_9 тілесні ушкодження.

Більше того, така позиція сторони захисту спростовується також даними дослідженого колегією суддів протоколу проведення слідчого експерименту з фототаблицею до нього від 24.02.2025 року (а.п.67-71), який взагалі залишився поза увагою місцевого суду, який не надав йому жодної оцінку.

Відповідно до вимог ст.240 КПК метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Якщо відомості повідомлені підозрюваним під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.

Тобто показання, які надаються під час слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступають відомості, які встановлені під час проведення вказаної слідчої дії і зафіксовані в протоколі цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

Слідчий експеримент за своєю правової природою істотно відрізняється від допиту обвинуваченого, і його особливості зумовлюють відповідний порядок дослідження у суді, який здійснюється шляхом дослідження змісту протоколу та перегляду зафіксованих фото- відео даних слідчої дії.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа №740/3597/17, провадження №51-6070 кмо 19), легітимна мета слідчого експерименту за участю підозрюваного досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому.

Так, з протоколу слідчого експерименту, який відповідає вимогам ст.104 КПК України, вбачається, що вказана слідча дія проведена у відповідності до вимог 240 КПК України за участю підозрюваного ОСОБА_9 та статиста, у присутності двох понятих із застосуванням фотозйомки, де ОСОБА_9 у довільній формі розповів та відтворив події, що мали місце за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7 11 січня 2025 року близько 19:30 год..

Зі змісту цього протоколу вбачається, що перед початком слідчої дії ОСОБА_9 у довільній формі розповів, що 11.01.2025 року близько 19:30 год. він перебував на території автовокзалу, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7. Там він зустрів свого знайомого ОСОБА_10 з яким у нього виникла словесна суперечка, яка переросла у шарпанину. За цим він вийняв ніж та почав розмахувати ним перед ОСОБА_10 та говорячи, що якщо останній не заспокоїться, то він його застосує. Тримаючи даний предмет у правій руці, він підійшов до ОСОБА_10 спереду та завдав ним удару в ділянку його живота зліва. Після цього він наніс ще один удар ножем посередині живота потерпілого та удар по внутрішній стороні бедра його правої ноги. Надалі ОСОБА_10 хотів захиститись та вибити у нього ніж з руки своєю ногою, проте він протидіючи цьому наніс удар цим же предметом в ділянку його лівої стопи. Вже після цього він пішов в сторону центру.

Після цього підозрюваний ОСОБА_9 , взявши в руки металеву лінійку, зімітував нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , а саме продемонстрував їх.

З цього протоколу вбачається, що ОСОБА_9 добровільно та самостійно послідовно та детально вказував статисту куди саме, на яку відстань і як саме він має стати, зазначав локалізацію нанесених ним ударів, відтворював механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілому та їх кількість. Вказані дії, які відтворював ОСОБА_9 також зафіксовано на фотознімках.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_9 не зазначав про те, що він захищався від нападу ОСОБА_10 та не вказував на те, що ніж, яким він наносив тілесні ушкодження останньому, був у чохлі.

Правильність відображених у протоколі відомостей та зафіксованих дій ОСОБА_9 , останній ствердив своїм підписом у ньому без жодних зауважень чи заперечень.

Крім того, про правильність відображених у протоколі даних обвинувачений ОСОБА_9 підтвердив і в суді апеляційної інстанції.

Також, такий розвиток подій, на які вказував обвинувачений під час проведення з його участю слідчого експерименту, узгоджується з даними слідчого експерименту, проведеного з участю потерпілого ОСОБА_10 ..

З протоколу проведення слідчого експерименту від 05.02.2025 року з додатком до нього — фототаблицю, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_10 та статиста, у присутності двох понятих (а.п.44-48) вбачається, що перед початком слідчої дії ОСОБА_10 розповів, що близько 19:30 год. 11.01.2025 року він перебував на території автовокзалу, що за адресою: м. Тернопіль, вул. Торговиця, 7, а саме на стоянці. Він спілкувався із таксистами і цей час до нього підійшов ОСОБА_9 , якого він знає дуже давно та з яким у нього в минулому були хороші стосунки. В ході спілкування між ними виник конфлікт, який переріс у шарпанину. За цим ОСОБА_9 вийняв предме5т зовні схожий на ніж та почав розмахувати ним перед ним. Вважав, що він просто його залякує і ніяк до нього не застосує. Тримаючи даний предмет у праві руці він підійшов до нього спереду та завдав ним удару в ділянку його живота зліва. Після цього він наніс ще один удар по внутрішній стороні бедра правої ноги. Надалі він хотів захиститись та вибити у нього даний предмет з руки свою ногою, проте він протидіючи цьому наніс удар цим же предметом в ділянку лівої стопи, пошкодивши пальці й саму стопу.

Надалі, за допомогою статиста потерпілий ОСОБА_10 відтворив спосіб, механізм, кількість та локалізацію нанесених йому ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, спричинених із застосуванням ножа.

Відповідно до висновку експерта №75 від 18.02.2025 року, встановлено, що: 1.) Згідно з даними медичної карти №402, у ОСОБА_10 при поступленні 11 січня 2025 року в стаціонар КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» були виявлені поранення м`яких тканин передньої черевної стінки зліва та лобкової ділянки (без уточнення локалізації), які не проникали в черевну порожнину; поверхнева рана правого стегна і «обширна» рана підошовної поверхні першого пальця лівої стопи. Рани в умовах вказаного вище лікувального закладу 11.01.2025 були піддані первинній хірургічній обробці. При судово-медичній експертизі 28 січня 2025 року у ОСОБА_10 виявлені рубці, що є слідами загоєння ран, бокової поверхні живота зліва, лобкової ділянки справа та правого стегна. 2.) Виявлені у ОСОБА_10 рани, зважаючи на відмічений у медичній карті характер («колото-різані»), посилання на їх ножове походження та встановлені при експертному обстеженні властивості рубцевих змін, утворились від дії гострого(-их) предмета(-ів) незадовго до його поступлення у лікувальний заклад, не виключено у вказаний в постанові термін події. 3.) За ступенем тяжкості виявлені у ОСОБА_10 поранення передньої черевної стінки зліва та лобкової ділянки справа, які не проникали в черевну порожнину, тобто не були небезпечними для життя, як і рани правого стегна і першого пальця лівої стопи, належать до легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я. 4.6.) Утворення виявлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень за наведених у постанові обставин події, не виключається. 5.) Відмічені у п.1 цих підсумків тілесні ушкодження не властиві для утворення «при падінні навзнаки (положення при ходьбі) на поверхню землі»;

Отже, відтворені в ході проведення слідчих експериментів як з обвинуваченим ОСОБА_9 , так і з потерпілим ОСОБА_10 обставини події та спричинення останньому тілесних ушкоджень, які узгоджуються між собою, узгоджуються також і з зазначеним вище висновком експерта.

Крім того, у своїх поясненнях в суді ОСОБА_9 повідомив, що свідомо наніс удар ножем в живіт потерпілого ОСОБА_10 , вказуючи при цьому, що це був лише один удар, а ніж при цьому був в чохлі.

Однак, зважаючи на характер отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, з урахуванням того, що останній був одягнений у светр та зимову куртку, колегія суддів критично оцінює доводи обвинуваченого про те, що тілесні ушкодження він, обороняючись, випадково наніс потерпілому ножем, який був у чохлі. До того ж, такі доводи були спростовані свідками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , які однозначно ствердили суду, що бачили ніж в руках ОСОБА_9 , який був без чохла.

Також, такі доводи сторони захисту спростовуються вищеописаним висновком експерта, де зазначено, що виявлені у потерпілого ОСОБА_10 ушкодження утворились від дії гострого(-их) предмета(-ів). Утворення їх за наведених у постанові обставин події, не виключається.

Водночас, нанесені ушкодження - удари ножем у ділянку живота та внутрішньої сторони бедра, де розташовані життєво важливі органи, на думку колегії суддів виключає випадковість дій обвинуваченого. Ушкодження має ознаки цілеспрямованих ударів гострим предметом. Локалізація, характер і ступінь тяжкості ушкоджень, спосіб їх нанесення, свідчать, що обвинувачений діяв умисно, усвідомлюючи наслідки своїх дій. Крім того, після вчинення злочину обвинувачений відійшов осторонь та не надав потерпілому допомоги.

Також, з рапорту працівника поліції, який 11.01.2025 року прибув на місце події, вбачається, що отримавши повідомлення про бійку на вул.Торговиця, 7 на автовокзалі, прибув на місце де було виявлено ОСОБА_10 , який мав видиме тілесне ушкодження в області черевної порожнини з лівої сторони, з якого витікала кров. Зі слів свідків події, які були встановлені на місці, дане тілесне ушкодження було отримано від невідомого їм громадянина внаслідок удару ножем. В ході обстеження стоянки транспортних засобів біля центрального входу в автовокзал, було виявлено ОСОБА_9 , на якого свідки події вказали, як на безпосередню особу, яка завдала тілесне ушкодження за допомогою ножа. В ході проведення поверхневої перевірки в ОСОБА_9 було виявлено ніж, який знаходився у внутрішній кишені куртки з лівої сторони (а.п.41).

З протоколу добровільної видачі від 28.01.2025 року, вбачається, що ОСОБА_9 , у присутності двох понятих, добровільно видав наступні предмети які вилучаються: предмет ззовні схожий на ніж у чорному чохлі (а.п.56).

Протоколом огляду предмету від 28.01.2025 року з таблицею ілюстрацій, проведеного за участі ОСОБА_10 , встановлено, що об`єктом огляду є ніж, який знаходиться у чохлі чорного кольору. При вийнятті даного ножа із чохла встановлено, що даний предмет складається із ручки світло — коричньового кольору та леза. Загальна довжина ножа складає 25 см. Довжина ручки складає 11 см, довжина леза — 14 см. В ході огляду леза, а саме на його кінцівці виявлено нашарування речовини бурого кольору, ззовні схожої на кров. Даний предмет відноситься до ножів кухонного типу, які призначені для приготування їжі, а саме її нарізання. В ході огляду даного предмету, ОСОБА_10 повідомив та підтвердив, що це той ніж, яким ОСОБА_9 спричинив йому тілесні ушкодження. ОСОБА_10 опізнав його за формою леза та ручки для тримання (а.п.58-61).

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що вищевказані докази зібрані по кримінальному провадженні є належними, допустимими та достовірними, взаємоузгоджуються між собою, які доповнюють одні одних та відповідають дійсним фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановленим у судовому засіданні апеляційної інстанції та повністю підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_9 у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яка є доведеною.

Дії обвинуваченого ОСОБА_9 слід кваліфікувати за ч.2 ст.125 України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним по кримінальному провадженню доказам, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, висновки місцевого суду, що ОСОБА_9 діяв в межах необхідної оборони, є такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та не відповідають фактичним даним, встановленим за результатами апеляційного розгляду справи.

Частиною 2 ст. 125 КК встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Застосування спеціальних засобів чи предметів є правомірним лише в разі захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, заподіяної нападнику.

До того ж слід враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров`я) та інші обставини.

Водночас вирішення питання, чи перебував обвинувачений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, на підставі всієї сукупності обставин має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.

При цьому в разі, якщо визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони мають протиправний характер і повинні розцінюватися на загальних підставах (постанова Суду від 27 жовтня 2022 року в справі № 461/1440/21).

Наведені положення та орієнтири їх застосування взагалі не було враховано місцевим судом при вирішенні цієї справи.

З наданих суду матеріалів не вбачається, що обвинувачений захищався від неправомірних раптових дій потерпілого і діяв в стані необхідної оборони.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 прибув на автовокзал для розмови з ОСОБА_23 , яка відбувалася лише між ними двома. ОСОБА_9 сам підійшов до них та розпочав словесний конфлікт з потерпілим ОСОБА_10 , який переріс у обопільний конфлікт та шарпанину.

Матеріали кримінального провадження не містять даних про виявлені у обвинуваченого ОСОБА_9 тілесні ушкодження. Як зазначив останній, він до медичного закладу з приводу отриманих тілесних ушкоджень не звертався, а також не звертався у правоохоронні органи з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень чи з приводу неправомірних дій по відношенню до нього з боку ОСОБА_10 не звертався і кримінальне провадження за цим фактом правоохоронним органом не реєструвався.

В судовому засіданні обвинувачений та свідки ствердили, що під час конфлікту у потерпілого не було в руках ніяких сторонніх предметів, якими б він наносив чи міг наносити ушкодження обвинуваченому.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_9 в судовому засіданні на те, що він не мав змоги зафіксувати отримані тілесні ушкодження, так як його було доставлено до ТЦК та СП де він пробув п`ять днів, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як зазначив сам обвинувачений ОСОБА_9 , одразу після цієї події він знаходився у відділку поліції куди його було доставлено та допитували з приводу інкримінованих йому подій, а отже він мав реальну змогу про це повідомити поліціейських під час його допиту чи одразу після цього.

Не підтвердили також про факт заподіяння ОСОБА_9 потерпілим ОСОБА_10 таких тілесних ушкоджень, від яких він оборонявся й жоден із допитаних судом свідків, а свідок ОСОБА_12 , котрий був очевидцем події, повідомляючи суд про обставини, відзначив, що дії ОСОБА_9 були більш агресивнішими по відношенню до ОСОБА_10 , котрий, на його думку, перебував у положенні захисту. Такі ж спостереження висловила й свідок ОСОБА_13 , котра й викликала поліцію.

Натомість, як зазначалося вище, згідно з висновком експерта на тілі потерпілого ОСОБА_10 виявлено легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я у виді поранення м`яких тканин передньої черевної стінки зліва та лобкової ділянки (без уточнення локалізації), які не проникали в черевну порожнину; поверхнева рана правого стегна і «обширна» рана підошовної поверхні першого пальця лівої стопи, які могли виникнути незадовго до його поступлення у лікувальний заклад, не виключено у вказаний в постанові термін події.

Колегія суддів зауважує, що особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки. Окремим випадком такого спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують один до одного насильство певного ступеня. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК.

Це не виключає можливості, що особа, яка спровокувала насильство, опиниться в ситуації необхідної оборони, якщо ступінь спровокованого насильства очевидно перевищить той, який особа могла передбачити, наприклад, якщо в ситуації обопільної бійки один з учасників застосує або виявить намір застосувати значно вищий ступінь насильства, зброю або до його насильницьких дій приєднаються інші особи. У таких випадках насильство може перетворитися в «посягання», що дає право на необхідну оборону.

У цій справі колегія суддів бере до уваги той факт, що ударам ножем з боку обвинуваченого передувала обопільна сварка та шарпанина, спровокована, у тому числі, і ним самим. Було встановлено, що під час конфлікту обвинувачений і потерпілий шарпали та штовхали один одного та після втручання інших осіб припинили. Сторона захисту і потерпілий не погоджувалися щодо послідовності розвитку подальших подій після словесного конфлікту: захист стверджував, що потерпілий кинувся з кулаками на обвинуваченого, а потерпілий казав, що в ході словесного конфлікту обвинувачений першим штовхнув його двома руками в груди, від чого він впав на проїжджу частину дороги.

Навіть якщо спиратися на версію сторони захисту і припустити, що потерпілий мав намір продовжити бійку, обставини цієї справи не свідчать про те, що той мав намір застосувати більший ступінь насильства, ніж те, що застосовувалося у попередньому епізоді конфлікту, і, таким чином, обвинувачений опинився в стані необхідної оборони.

Тому, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанцій щодо наявності стану необхідної оборони в обвинуваченого за обставин, які склалися під час подій, і з правовою оцінкою обставин, установлених судом апеляційної інстанції під час проведення судового слідства в порядку вимог ч.3 ст.404 КПК України.

Вирішуючи заявлений потерпілим ОСОБА_10 цивільний позов, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

В силу вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Виходячи з положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року за № 4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 709/1173/17 (провадження № 51-875км19), згідно з якою, зокрема, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (п.6 ст.3 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Що стосується вимог потерпілого - цивільного позивача ОСОБА_10 в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн., суд приходить до висновку, що потерпілий, внаслідок вчинення стосовно нього обвинуваченим кримінального правопорушення, поніс моральні страждання, пов`язані з порушенням звичного ритму життя у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями, фізичного болю, тривалість відновлення, нервової напруги, психологічних страждань, переживань, незручностей.

Разом із тим, нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи.

Приймаючи до уваги характер та глибину душевних страждань та фізичного болю потерпілого, яких він зазнав в результаті злочинних дій обвинуваченого, враховуючи обставини справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним заявлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, і стягнути з обвинуваченого 30 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Що стосується позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, то колегія суддів приходить до висновку про те, що в цій частині позовних вимог позивачем не доведено понесення ним матеріальної шкоди.

Так, відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За правилами ч. 1, ч. 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з цивільного позову, потерпілий просить стягнути з обвинуваченого на його користь матеріальну шкоду в сумі зо000 грн., яка складається з: - 16 000 грн. вартості пошкодженого майна, внаслідок вчинення щодо нього злочину та 14000 грн. витрат на лікування у зв`язку із заподіянням йому тілесних ушкоджень.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1 та 6 ст.81 ЦПУ України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку позивачем — потерпілим ОСОБА_10 в обґрунтування позовних вимог про розмір заподіяних йому матеріальних збитків суду не надано будь — яких доказів, які б це підтверджували.

Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Пленумом Верховного суду України у п.п. «в» п. 19 Постанови № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.

Натомість, позивачем не надано будь-яких відомостей про призначення йому лікування та відповідних ліків, розрахунок їх вартості та даних, які б вказували на їх придбання потерпілим.

При цьому, самі по собі долучені до позовної заяви фіскальні чеки на придбання товарів у аптеці без наявності призначення їх лікарем з приводу лікування ушкоджень, спричинених відповідачем — обвинуваченим ОСОБА_9 не можуть бути доказом понесених потерпілим матеріальних витрат, завданих кримінальним правопорушенням.

Частинами 1, 2 ст.1192 ЦК України передбачено, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак позивачем — потерпілим ОСОБА_10 не надано суду доказів про пошкодження його майна, а саме: штанів, светра, куртки та взуття, а також доказів про вартість заподіяної шкоди. При цьому, самі по собі скрін-шоти товарів з інтернет мережі, за умови невизнання цієї вартості відповідачем, не можуть бути доказами заподіяної злочином матеріальної шкоди в розумінні вимог ст.ст.77-80 ЦПК України та ст.91 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають до задоволення, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог в цій частині.

Відповідно до вимог, визначених у статтях 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , колегією суддів враховується конкретні обставини справи, мотиви та наслідки вчиненого кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, котрий не визнав свою вину та не розкаявся у вчиненому й не надав критичної оцінки своїм діям, ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України належить до проступку, особу винного, його вік, стан здоров`я, а також те, що такий раніше не судимий, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого відповідно до статті 67 КК України та пом`якшували покарання відповідно до ст.66 КК України, колегією суддів не встановлено.

При цьому, зазначені в обвинувальному акті пом`якшуючі покарання обставини — щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, не знайшли свого підтвердження в ході судового слідства, під час якого обвинувачений ОСОБА_9 повністю заперечував свою винуватість у вчиненні ним інкримінованого йому кримінального правопорушення та вказував на іншу версію розвитку подій, змінюючи свої показання.

Враховуючи наведене, керуючись принципами індивідуалізації покарання, необхідності і достатності покарання, колегія суддів не знаходить підстав для застосування ст.69, 75 КК України та приходить до переконання про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_9 покарання в межах санкції ч.2 ст.125 КК України у вигляді штрафу, так як такий вид та міра покарання, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Документально підтверджені процесуальні витрати у справі відсутні. Долю речових доказів у справі слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_9 не обирався.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 412, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_10 та прокурора Тернопільської окружної прокуратури— задовольнити частково.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_9 за ч.2 ст.125 КК України — скасувати та ухвалити новий вирок.

ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 100 (ста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн..

Цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_21 на користь ОСОБА_10 30000 (тридцять тисяч) грн. моральної шкоди.

В решті позовних вимог — відмовити.

Речовий доказ — предмет ззовні схожий на ніж в чорному чохлі — знищити.

Вирок набирає законної сили з часу його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді