Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №335/6307/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.08.2026 Справа № 335/6307/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/6307/25

Провадження №22-ц/807/705/26

Головуючий в 1-й інстанції - Сиротенко В.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Подліянової Г.С.,

секретар за участю прокурораКамалова В.В., Самко Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної Олени Валеріївни на заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 23 грудня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовною заявою звернувся ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Шоніної О.В., до відповідачки ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, в якій просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання синів. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з травня 2013 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають неповнолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з позивачем та знаходяться на його утриманні. Позивач без усілякої участі відповідача, самостійно піклується про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, всіляко сприяє здобуттю ними освіти, готує їх до самостійного життя, тощо. Цікавиться розвитком дітей в закладі освіти, відвідує батьківські збори. Вдома діти мають все необхідне для життя та розвитку. Відповідач протягом вже тривалого часу долею дітей не цікавиться, жодної участі у їх вихованні не приймає, не переймається про стан їх здоров`я, й у решті решт навіть не спілкується з ними та не відвідує їх, тобто не виконує жодного із обов`язків щодо виховання та розвитку дітей, як це встановлено ст.ст.11, 12 Закону України «Про охорону дитинства». Діти не отримують від матері одягу, взуття, необхідного приладдя для їх розвитку; подарунки на дні народження відповідач синам також не дарує. За час навчання дітей сторін у Запорізькій гімназії №41 ЗМР відповідач не приймала участі у вихованні дітей, до класних керівників закладу освіти не зверталась, батьківські збори не відвідувала, що підтверджується довідкою №01-29/160 від 03.06.2025, виданою директором закладу Бобруль Т. Медичне лікування синів, приведення їх на огляд до лікарів, проходження проби Руф`є здійснюються також позивачем особисто, без усілякої участі відповідача. Всі рекомендації щодо лікування та обстеження дітей батько виконує в повному обсязі, що підтверджується довідкою №1513/01-08 від 12.06.2025, виданою директором Лівобережного ЦПМСД №1 ЗМР Литвиненко О. Вищезазначене свідчить виключно про те, що відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов`язків, та її дії у подальшому будуть істотно суперечитимуть інтересам дитини, що завдасть істотної шкоди, у першу чергу - психологічної. Зазначені обставини, на думку позивача, є підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав по відношенню до неповнолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 164 СК України, враховуючи те, що в добровільному порядку відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, позивач самостійно несе матеріальні затрати по оплаті відвідування дітьми школи, а також по оплаті стосовно їх виховання, розвитку, лікування та відпочинку, позивач просив стягнути аліменти з відповідача у судовому порядку.

Заочним рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , на утримання синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 з усіх видів її заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісяця, починаючи з дня подання позовної заяви - 25 червня 2025 року та до досягнення повноліття найстаршою дитиною.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню дітей та покладено на Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачкою ОСОБА_2 .

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної Олени Валеріївни подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог позову і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження своїх вимог щодо позбавлення відповідачки батьківських прав, які необґрунтовано не взяті до уваги при ухваленні рішення. Факт проживання відповідачки з позивачем та дітьми не вказує на виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків. Висновок органу опіки та піклування у справі безпідставно не взятий до уваги при ухваленні рішення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зважуючи на те, що рішення суду оскаржується лише в частині вирішення вимог позову щодо позбавлення відповідачки батьківських прав, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є: батько - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 , виданим 11.11.2014 Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, та серії НОМЕР_2 , виданим 12.05.2016 Орджонікідзевським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідно до довідки КНП «Лівобережний центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Запорізької міської ради за вих. №1513/01-08 від 12.06.2025, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спостерігаються в Центрі з народження, мешкають разом з батьками за адресою: АДРЕСА_1 . На прийом до лікаря з дітьми приходить переважно батько ОСОБА_1 , мати - дуже рідко. Всі рекомендації щодо лікування та обстеження дітей батько виконує в повному обсязі, часто консультується засобами зв`язку з дільничною службою щодо стану здоров`я своїх дітей. 07.03.2025 останній раз на прийомі з дитиною ОСОБА_5 був присутній батько.

Відповідно до довідки Запорізької гімназії №41 Запорізької міської ради за вих. №01-29/160 від 03.06.2025, діти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 навчаються у Запорізькій гімназії №41. За даними класного керівника 2-А класу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , питаннями щодо виховання дітей під час навчання в закладі освіти займався батько ОСОБА_1 . Мати дітей ОСОБА_2 не приймала участі у вихованні дітей, зі слів класних керівників, до закладу освіти не зверталася, батьківські збори не відвідувала.

21.07.2025 Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Вознесенівському району складено Висновок (вих. №01-13/1901) про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З Висновку вбачається, що Районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району, як орган опіки та піклування, дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав за наступних обставин. Діти проживають разом із батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Відділом по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради (далі-відділ по району) здійснений вихід за вказаною адресою, за підсумками якого встановлено, що в помешканні для дітей є кімната, особисті речі, іграшки, окремі ліжка, необхідні меблі та побутова техніка. Під час обстеження вдома була ОСОБА_2 , з якою проведена бесіда, в ході якої вона повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав по відношенню до дітей. На прийомі у відділі по району з малолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проведені бесіди, в ході якої діти повідомили, що не заперечують проти позбавлення матері батьківських прав, про що написали відповідне письмове пояснення.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 17.09.2009 ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав по відношенню до іншої своєї дитини ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про низький рівень її батьківського потенціалу та небажання змінювати спосіб життя. Згідно з текстом рішення, ОСОБА_2 , з 6 місячного віку своєї старшої дитини не виявляла будь-якої турботи про неї, оскільки тривалий час зловживала алкогольними напоями та наркотичними засобами, ніде не працювала, матеріально дитину забезпечувати не була здатною. Дитина перебувала під наглядом своєї бабусі, яка водила її до дитячого садочку та дитячої поліклініки, виховувала та повністю забезпечувала.

По відношенню до ОСОБА_2 складений адміністративний протокол №220763 серії ВАД від 22.05.2024 за вчинення адміністративного правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП (неналежне виконання батьківських обов`язків).

Під час засідання ОСОБА_1 повідомив, що він намагався лікувати ОСОБА_2 від зловживання алкоголем, проте це не мало дієвого результату, за його словами, мати дітей останні 5-6 років сильно зловживає алкогольними напоями, через що її потрібно позбавити батьківських прав.

ОСОБА_2 запрошувалась на засідання, проте не з`явилась, причин неявки не повідомила. Як повідомив на засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явилась на засідання, оскільки спала після чергового вживання алкогольних напоїв. Також ОСОБА_1 зазначив, що, у разі позбавлення матері дітей батьківських прав, він планує вирішити питання виселення ОСОБА_2 з житла, де вона з ним та дітьми зараз проживає, для того, щоб ОСОБА_2 своєю негативною поведінкою та шкідливими звичками (зловживання алкоголем) не завдавала шкоди психологічному стану дітей і щоб це не вплинуло на їх виховання.

На адвокатський запит представника позивача Районною адміністрацією Запорізької міської ради по Вознесенівському району надано витяг з протоколу №25 засідання комісії з питань захисту прав дитини РА ЗМР по Вознесенівському району від 17.07.2025; копію акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 ; копії документів, які були враховані під час розгляду питання підготовку висновку про доцільність або недоцільність позбавлення батьківських прав.

Так, з копії акту обстеження умов проживання, складеного 16.07.2025, вбачається, що головними спеціалістами відділу по Вознесенівському району С(У)СД ЗМР проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання - є необхідні меблі та побутові прилади. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дітей є кімната, необхідні речі, іграшки, окремі ліжка. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Стосунки, традиції сім`ї - мати була з ознаками алкогольного сп`яніння. Результат бесіди і ставлення членів сім`ї до рішення - мати дітей повідомила, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав.

В поясненнях дітей, які надавалися органу опіки та піклування 15.07.2025, зазначено, що діти не заперечують проти позбавлення матері батьківських прав. Також зазначено, що вихованням займається батько, а мати свариться, п`є спирт. Мати, коли не п`є, допомагає вчити уроки.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.09.2009 у справі №2-1806/2009р. задоволено позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Так, ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_8 .

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 05.06.2020 у справі №335/4737/20 закрито провадження у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_10 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Суть правопорушення полягала у тому, що 07.03.2020 о 18-30 год. ОСОБА_2 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , розпивала спиртні напої зі своїм співмешканцем гр. ОСОБА_11 , якому нанесла один удар по обличчю, чим спричинила сімейний конфлікт. У судовому засіданні ОСОБА_2 вину не визнала та пояснила, що вони дійсно розпивали спиртні напої з колишнім співмешканцем, ОСОБА_11 почав її штовхати і саме вона викликала поліцію. Провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2024 у справі №335/5837/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді попередження. Як вбачається із постанови, ОСОБА_2 вчинила адміністративне правопорушення за таких обставин. 07.05.2024 приблизно о 19:00 год., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 ухилилась від передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 07.05.2024 приблизно о 19:00 год., знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , поряд з гаражем підпалив етикетку скляної пляшки, у якій був бензин, та кинув у бік сміття, через що сталась пожежа. Внаслідок пожежі було пошкоджено гараж та автомобіль «ВАЗ 21540», державний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_12 .

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 під час розгляду справи вину у вчиненні правопорушення визнала, у скоєному розкаялась. Вина ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення достовірно підтверджується такими доказами: зокрема, письмовими поясненнями ОСОБА_3 , від 15.05.2024, відповідно до яких він разом з друзями ОСОБА_13 та ОСОБА_14 гуляв біля гаражів та біля дерева побачив скляну пляшку, на якій була етикетка. Він її взяв в руки, та вони пішли між гаражами, по запаху почув, що у пляшці бензин. Після цього друг ОСОБА_13 дав йому в руку запальничку та сказав підпалити етикетку. Етикетка загорілась, і він кинув її на асфальт, де лежали речі. Почали горіти штани, які лежали біля гаражу. Він намагався загасити пожежу, але не вийшло. Після того, як побачив сильне полум`я, злякався та втік. Друзі також побігли додому. Матері він нічого не розповів; письмовими поясненнями ОСОБА_2 від 15.05.2024, відповідно до яких вона побачила пожежу з вікна (горіло щось біля гаражів). В цей час старший син ОСОБА_15 знаходився вдома. Молодший син ОСОБА_14 гуляв на вулиці. Коли ОСОБА_14 прийшов додому він розповів, що гуляв з друзями біля гаражів, лазили по деревами, та ходили між гаражами. На запитання, хто підпалив, дитина повідомила, що нічого не знає.

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. Між тим, докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу, як позбавлення батьківських прав, саме в інтересах дітей. Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дітей, захист її інтересів, на відібрання дітей в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дітьми повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з ними, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дітей. Посилання позивача та не, що відповідачка вже декілька років зловживає алкогольними напоями не підтверджено належними та допустимими доказами. Суд вважав доведеними обставини позову щодо необхідності стягнення з відповідачки аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду не оскаржується в частині стягнення аліментів, колегія суддів апеляційного суду перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення вимог позову щодо позбавлення батьківських прав.

Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальності своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20) зазначено, що під час вирішення судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Аналіз змісту оскаржуваного рішення свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки він є непереконливий, містить фактичний виклад обставин, без надання оцінки таким обставинам, ґрунтується в переважній більшості на пасивній позиції матері та думці неповнолітніх дітей, при цьому органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, не враховано проживання позивача та відповідачки разом із дітьми за однією адресою, не зазначено про застосування заходів впливу для спонукання матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків та результатів застосування таких заходів.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання синів і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Як вірно виснував суд першої інстанції, матеріали справи не містять докази винної поведінки відповідачки та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей. Колегія суддів, вважає що факт проживання позивача, відповідача і їх спільних дітей разом сам по собі вказує на те що, сторони проживають, як родина, мають взаємні права та обов`язки, і виконання певних обов`язків з боку батька (відвідування шкоди, лікарні) не вказує на те, що відповідачка не виконує, інших обов`язків, пов`язаних з вихованням та доглядом, а тому не вбачається доведеності обставин необхідності та доцільності застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Заяви відповідачки з приводу відсутності заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шоніної Олени Валеріївни залишити без задоволення.

Заочне рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2025 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 21 серпня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Г.С. Подліянова