Вирок від 18 серпня 2026 р. у справі №723/1232/26 — Сторожинецький районний суд Чернівецької області

Сторожинецький районний суд Чернівецької області

Справа № 723/1232/26

Провадження № 1-кп/723/2471/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року м. Сторожинець

Сторожинецький районний суд

Чернівецької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сторожинець кримінальне провадження № 12026263150000165 від 18.10.2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженця с. Їжівці Сторожинецького району, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, маючого на утриманні трьох малолітніх дітей, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України,-

встановив:

ОСОБА_4 у жовтні 2025 року самовільно зайняв чужу земельну ділянку, поряд із колією перегону, яка знаходиться в охоронній зоні площею 1,5404 га і перебуває у постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», встановивши металеву огорожу та обмеживши право володіння та користування нею законним власником чи володільцем за наступних обставин.

Так, в адміністративних межах с. Їжівці Чернівецького району Чернівецької області проходять колії перегону Карапчів-Межиріччя регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», навколо якої відповідно до плану «Границ полосы отвода линии Карапчив-Чудей-Кишеневской» встановлено межі охоронної зони, яка передбачена п. б ч. 1 ст. 112 Земельного кодексу України. Зокрема, охоронні зони створюються навколо споруд електронних комунікацій, у тому числі базових станцій мобільного зв`язку, земних станцій супутникового зв`язку, уздовж ліній електронних комунікаційних мереж, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», самовільне зайняття земельної ділянки – будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про залізничний транспорт», для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Земельного кодексу України, до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.

Відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Водночас, на 14 км + 850 м до 15 км + 145 м з правої сторони за ходом зростання нумерації кілометрів колії перегону розташована земельна ділянка із кадастровим номером 7324583500:01:001:0261, яка знаходиться в адміністративних межах с. Їжівці Чернівецького району Чернівецької області, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак яка перебуває у користуванні ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якого восени 2025 року, точної дати та часу не встановлено, але не пізніше жовтня 2025 року, виник умисел спрямований на самовільне зайняття чужої земельної ділянки, поряд із колією перегону, яка знаходиться в охоронній зоні.

Так, реалізуючи свій умисел, щодо самовільного зайняття чужої земельної ділянки, ОСОБА_4 , діючи умисно, протиправно, шляхом залучення невстановлених досудовим розслідуванням фізичних осіб, які не були обізнані про злочинні наміри ОСОБА_4 та про дійсні межі належної йому земельної ділянки, всупереч вимог статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт», не маючи необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження чужою земельною ділянкою, яка відповідно до ст. 6 ЗУ «Про залізничний транспорт», ч. 1 ст. 67 та ст. 112 Земельного кодексу України, є охоронною зоною, частина якої, площею 1,5404 га, перебуває у постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», самовільно встановив металеву огорожу, чим обмежив право володіння та користування нею законним власником чи володільцем, в результаті чого самовільно зайняв земельну ділянку площею 1,5404 га., яка знаходиться в охоронній зоні колії перегону Карапчів-Межиріччя регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ», чим спричиним шкоду, яка, відповідно до висновку інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/126-26/1850-ФХЕД від 02.03.2026, станом на 17.10.2025 року становила 183980 (сто вісімдесят три тисячі дев`ятсот вісімдесят) гривень 62 копійки.

При цьому, ОСОБА_4 , самовільно зайнявши вказану земельну ділянку, яка відноситься до охоронної зони колії перегону, використовував її у власних цілях, а саме випасав на ній свійських тварин.

Таким чином, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2ст. 197-1 КК України, тобто самовільно зайняв земельну ділянку в охоронній зоні.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та надав суду покази, що відповідають обставинам викладеним у обвинувальному акті.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюють ся.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор, обвинувачений не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні і доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковано вірно за ч. 2 ст. 197-1 КК України, як самовільне зайняття земельної ділянки в охоронній зоні.

Прокурор в судовому засіданні вказав на ряд пом`якшуючих обставин покарання обвинуваченому, а саме визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 65 КК України та п.1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України, згідно ст.12 КК України, класифікується як нетяжкий злочин.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше не судимий, на ОСОБА_7 обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні трьох малолітніх дітей.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК України, щодо обвинуваченого, судом не встановлено.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного суду від 27.04.2021 р. у справі №712/4384/20, однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Суд також враховує, що у Постанові від 10.07.2018 р. (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в Постанові від 27.04.2021 р. (справа №712/4384/20, провадження №51-548км21).

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, надав показання в судовому засіданні щодо обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, у скоєному щиро розкаявся, дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, добровільно відшкодував збитки завдані кримінальним правопорушенням, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, беручи до уваги обставини справи, суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.. 69 КК України - більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 197-1 КК України, у зв`язку з чим, суд вважає за доцільним застосувати до обвинуваченого покарання у виді штрафу в розмірі 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 грн.

В межах даного кримінального провадження цивільний позов не заявлений.

Судом встановлено, що в даному кримінальному провадженні наявні процесуальні витрати на залучення експерта.

Речові докази в даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.370,374,395 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та призначити йому покарання із застосуванням ст.. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 1 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 судові витрати на залучення експерта, які становлять 7 131 гривень (сім тисяч сто тридцять одна) гривня 20 копійок.

Вирок суду набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не було подано апеляційну скаргу.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні при ухваленні вироку, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя Сторожинецького районного суду ОСОБА_8