Вирок від 20 серпня 2026 р. у справі №639/4439/26 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа №639/4439/26

Провадження №1-кп/639/350/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м. Харків

Новобаварський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

потерпілої – ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025221210000943 від 06.11.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, одруженого, в силу ст. 89 КК України не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

05.11.2025 приблизно о 16.30 ОСОБА_6 керував технічно-справним автомобілем марки «Mercedes-Benz A140», р.н. НОМЕР_1 , та рухався по пр. Любові Малої зі сторони вул. Дудинської в напрямку вул. Грушевського в м. Харкові.

Під час руху по вказаній вулиці в районі б. 55 ОСОБА_6 проявив неуважність та, діючи необережно, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.35.1; 5.35.2 «Пішохідний перехід» розділу 1 Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» розділу 2 Правил, на якому перебувала пішохід ОСОБА_4 , яка переходила проїзну частину пр. Любові Малої, з лівої частини дороги направо відносно напрямку руху автомобіля, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

- п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»;

не надав дорогу вказаному пішоходу та допустив наїзд передньою правою частиною свого автомобіля на пішохода ОСОБА_4 .

Згідно з висновком судово-медичної експертизи, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, у вигляді тупої важкої сукупної травми у вигляді черепно-мозкової травми: забійна рана лобної ділянки, лінійний перелом лобної кістки ліворуч з переходом на верхній край лівої орбіти, з локальною м`якотканинною емфіземою, забій головного мозку; закритого субкапітального перелому лівої плечової кістки зі зміщенням; закритого перелому лівої променевої кістки в нижній третині зі зміщенням; закритого перелому обох кісток лівої гомілки на межі середньої та нижньої третини діафізів зі зміщенням, що відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.

Згідно висновку автотехнічної експертизи у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Mercedes-Benz A140», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог 18.1 Правил дорожнього руху України. Водій автомобіля «Mercedes-Benz A140», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля «Mercedes-Benz A140», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної пригоди.

Порушення Правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «Mercedes-Benz A140», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_6 виразились у невжитті ним заходів для зменшення швидкості при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.35.1; 5.35.2 «Пішохідний перехід» розділу 1 Правил дорожнього руху України та дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» розділу 2 Правил, на якому перебувала пішохід ОСОБА_4 , яка переходила проїзну частину пр. Любові Малої, з лівої частини дороги направо відносно напрямку руху автомобіля, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, та знаходились в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

В ході судового розгляду потерпілою ОСОБА_4 заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 400000 гривень, в подальшому ціну позову зменшено до 355000 грн.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, повністю підтвердив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення, надав пояснення щодо місця, часу, способу його вчинення так, як вони встановлені судом. Суду пояснив, що дійсно 05.11.2025 під час руху по пр.-ту Любові Малої в м. Харкові проявив неуважність та допустив наїзд на потерпілу. Після події відвідував її у лікарні, повністю відшкодував матеріальну шкоду

Зазначив про щире каяття у скоєному, просив не позбавляти його волі та не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, мотивуючи це тим, що заробляє на життя перевезеннями.

Також ОСОБА_6 повідомив, що частково визнає заявлений до нього цивільний позов, в ході розгляду кримінального провадження частково відшкодував потерпілій спричинену моральну шкоду в розмірі 45000 грн. та просив взяти це до уваги про вирішенні позовних вимог потерпілої. При цьому вважав остаточний розмір позовної вимоги – 355000 грн. зависоким та повідомив, що не має фінансової можливості сплатити зазначену суму.

Потерпіла ОСОБА_4 в ході допиту в судовому засіданні підтвердила обставини вчинення відносно неї кримінального правопорушення так, як вони встановлені судом. Також пояснила, що в результаті наїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_6 нею було отримано тяжкі тілесні ушкодження, через які вона була змушена тривалий час лікуватися та дотепер остаточно не відновилася, через що була змушена звільнитися з роботи та перебувати під наглядом рідних. Її життя було фактично зламано через дії обвинуваченого. Вважає заявлений розмір позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди адекватним та просить задовольнити її цивільний позов в уточненій редакції. Також повідомила, що ОСОБА_6 дійсно в ході досудового розслідування та судового розгляду відшкодував їй матеріальну шкоду та частково відшкодував моральну шкоду, тому нею було уточнено ціну позову та зменшено її до 355000 грн. Проте після цього обвинувачений не намагався продовжити дії з відшкодування шкоди та до цього часу у повному обсязі її не відшкодував. Просила призначити ОСОБА_6 покарання відповідно до вимог закону.

Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини, а також те, що він не піддає сумніву фактичні обставини справи, відсутність у суду сумніву в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності позиції обвинуваченого, суд, заслухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ними не оспорюються, розглянув дане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, попередньо роз`яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілої, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого, а також відомостей щодо судових витрат, речових доказів та цивільного позову.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_4 .

Вивченням відомостей про особу обвинуваченого ОСОБА_6 встановлено, що він на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працює, одружений, в силу ст. 89 КК України не судимий.

Обставинами, які відповідно до п. 1 ч. 1 ст.66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_6 , є щире каяття, часткове відшкодування заподіяної шкоди.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_6 у відповідності до ст. 67 КК України, не встановлено.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу. Судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо. Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк, передбачає більш м`які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України є тяжким необережним злочином, обставини скоєння даного злочину, відсутність обтяжуючих та наявність пом`якшуючих покарання обставин, дані про особу обвинуваченого, його стан здоров`я та сімейний стан, репутацію, ставлення до скоєного, поведінку після вчиненого злочину, думку потерпілої щодо призначення обвинуваченому покарання відповідно до закону, у зв`язку із чим суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому, призначаючи ОСОБА_6 основне покарання у вигляді позбавлення волі в межах, наближених до мінімальної санкції ч. 2 ст. 286 КК України, вважає можливим звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" при постановленні вироку суди мають обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового, оскільки додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами.

Питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з урахуванням обставин конкретної справи і з обов`язковим мотивуванням у вироку прийнятого рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998 року право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності".

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, слід зазначити, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду. Відповідна правова позиція викладена в постанові колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 08.02.2018 у справі №361/2704/16-к, провадження №51-358км18.

В постанові Третьої судової палати ККС ВС від 15.01.2020 у справі 161/537/18, провадження № 51-4055км19, Верховний суд вказав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Також колегія суддів зазначила, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування цієї обставини потребує лише більш виваженого підходу під час обрання заходу примусу, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 скоїв злочин, передбачений ч.2 ст. 286 КК України, допустивши грубе порушення Правил дорожнього руху України, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_4 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Отже, поведінка обвинуваченого на автошляху була явно небезпечною для оточуючих і тому суд вважає, що з урахуванням тяжких наслідків ДТП – тяжких тілесних ушкоджень, звільнення обвинуваченого від відбування додаткового покарання у виді позбавлення керування транспортними засобами, явно не відповідатиме тяжкості кримінального правопорушення та його наслідкам, а також меті покарання у розумінні ст. 50 КК України та може створити у суспільстві враження вибіркового правосуддя та буде суперечити принципам верховенства права та невідворотності покарання.

У зв`язку із вищевикладеним, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) рлки, яке буде співмірним зі скоєним кримінальним правопорушенням та наслідками, які в результаті настали, а також є необхідним для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.

Запобіжний захід до обвинуваченого не обирався.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України. Зокрема, суд приймає рішення про скасування арешту з автомобіля, яким керував ОСОБА_7 , після набрання вироком законної сили.

Процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого.

Стосовно цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 суд приходить до такого.

Згідно зі ст. 1167 ч. 1 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ч. 3 ЦК України).

Суд вважає необхідним, враховуючи характер та тривалість моральних переживань, емоційних та душевних страждань потерпілої в зв`язку з отриманими нею тяжкими тілесними ушкодженнями, проходження нею тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування, порушенням звичного життєвого укладу, втратою роботи, необхідністю постійного стороннього догляду, оскільки назавжди порушено звичайний ритм її життя, значно погіршився її психологічний та фізичний стан, що є доведеним, виходячи з принципу розумності та справедливості, вважає обґрунтованими позовні вимоги та задовольняє їх в розмірі 355000 грн. При цьому суд зазначає, що відсутність в обвинуваченого коштів для відшкодування завданої матеріальної чи моральної шкоди в жодному разі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 369-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) в якості відшкодування моральної шкоди 355000 (триста п`ятдесят п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави в особі Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати на проведення експертних досліджень в розмірі 12907 (дванадцять тисяч дев`ятсот сім) гривень 52 копійки (к/п, а.с. 85, 94).

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новобаварського районного суду м. Харкова від 18.12.2025 (к/п, а.с. 36-37) на речовий доказ у кримінальному провадженні – автомобіль Mercedes-Benz А140 чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , який зберігається на штраф-майданчику Відділу забезпечення роботи спеціальних майданчиків Центру забезпечення ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 107 та повернути його власнику ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 392 КПК України до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Новобаварський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Роз`яснити обвинуваченому, захиснику право подати клопотання про помилування.

Роз`яснити обвинуваченому, захиснику, потерпілій право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Суддя ОСОБА_1