Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №684/644/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 684/644/25

Провадження № 22-ц/820/1393/26

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Сурник І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року (суддя Галиш І.Б.).

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року у справі №684/719/15-ц стягнуто із відповідача ОСОБА_2 на його користь 433365,54 грн боргу разом з 3% річних та судовими витратами. Рішення суду набрало законної сили 13 листопада 2015 року. З дня набрання рішенням законної сили у відповідача ОСОБА_2 виникло грошове зобов`язання – обов`язок сплатити визначену судом суму грошових коштів.

Вказував, що на виконанні Летичівського відділу ДВС перебуває зведене виконавче провадження АСВП №75675406, у складі якого і виконавче провадження №72429069 про примусове виконання судового рішення від 22 жовтня 2015 року у справі №684/719/15-ц. В межах даного провадження періодично з ОСОБА_2 стягуються частинами кошти на виконання рішення суду. Проте, на даний час грошове зобов`язання в повному обсязі не виконане.

Зауважував, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 має сплатити інфляційні втрати за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, на підставі ст. 625 ЦК України, за період з 13.11.2015 (день виникнення зобов`язання – набрання рішенням законної сили) по 11 грудня 2025 року (день звернення до суду). Інфляційні втрати за вказаний період становлять 627675,98 грн, а 3% річних – 128858,41 грн.

Враховуючи викладене вище, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 627675,98 грн інфляційних втрат та 128858,41 грн трьох відсотків річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання, а всього 756534,39 грн, та вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме стягнути із відповідача 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

23 лютого 2026 року представник ОСОБА_3 , діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 , у поданій до суду відповіді на відзив зазначала про зменшення розміру позовних вимог та просила суд ухвалити рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 інфляційних втрат у розмірі 481801,63 грн та 111618,80 грн – трьох відсотків річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання, а всього – 593420,43 грн.

Протокольною ухвалою суду від 26 березня 2026 року поновлено процесуальний строк та прийнято до розгляду заяву позивача від 23 лютого 2026 року про зменшення позовних вимог.

Рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 221731,48 грн інфляційних втрат та 64472,20 грн трьох відсотків річних від простроченої суми за час прострочення виконання грошового зобов`язання, а всього 286203,68 грн та 4823 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому, посилається на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що судом не взято до уваги те, що на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками).

Так. відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого КМУ, законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками), а тому інфляційні втрати та три відсотки річних не можуть бути стягнуті з відповідача за період з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Вказує, що судом порушено норми процесуального права, оскільки всупереч поданим відповідачем заявам про відкладення розгляду справи з метою реалізації права на судових захист адвокатом, суд ухвалив рішення без участі відповідача та проігнорував подане клопотання, що призвело до неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Волошиної І.В. надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому апеляційним судом, відповідно до ст. 367 ЦПК України, не переглядається.

Відповідно до ч. 4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не відповідає в повній мірі.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав в повному обсязі грошове зобов`язання в розмірі 433365,54 грн, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, відповідно до статті 625 ЦПК України, є обґрунтованими.

Колегія суддів не повністю погоджується із такими висновками місцевого суду, виходячи із наступного.

Суд першої інстанції правильно встановив та виходив з того, що заочним рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року у справі №684/719/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 422 533,32 грн боргу за договором позики, що еквівалентно 20000 доларів США, 3% річних за прострочення повернення позики у сумі 7432,22 грн, а всього 429 965,54 грн та судові витрати – судовий збір в сумі 3400 грн.

Дане рішення набрало законної сили 13 листопада 2015 року, стягувачу видано виконавчий лист.

Відповідно до листа Летичівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області від 16.10.2025 №36035, на примусовому виконанні у Летичівському відділі державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області перебуває зведене виконавче провадження АСВП №75675406, у складі якого знаходиться, зокрема, виконавче провадження №72429069 від 03.08.2023 щодо виконання виконавчого листа Старосинявського районного суду №684/719/15-ц від 19.10.2015 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 395817,50 грн.

За період примусового виконання з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у межах виконавчого провадження №72429069 стягнуто: 6794,13 грн – 30.08.2023, 4495,26 грн – 27.09.2023, 491,90 грн – 31.10.2023, 1454,55 грн – 01.08.2023, 1463,64 грн – 27.12.2023, 6623,64 грн – 29.01.2024, 1926,37 грн – 26.02.2024, 2527,50 грн – 29.01.2025, 25327,61 грн – 29.01.2025, 320,20 грн - 11.06.2025, 320,20 грн – 21.07.2025, 325,97 грн – 13.08.2025, 325,97 грн – 22.09.2025. Залишок боргу 341529,06 грн.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року у справі №684/719/15-ц заборгованості, яка складається з основного боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики, 3% річних, та судового збору.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Таким чином, рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2015 року у справі №684/719/15-ц не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед ОСОБА_1 до ухвалення судового рішення на підставі договору позики від 01.01.2014.

Зазначене рішення у справі №684/719/15-ц не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання ОСОБА_2 , що виникло з правовідносин позики за договором позики від 01.01.2014.

Визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог позикодавця, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Таким чином враховуючи, що грошове зобов`язання ОСОБА_2 виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі №684/719/15-ц та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних та інфляційних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум 3 % річних та судового збору, що становить борг у розмірі 422533,32 грн.

Зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, за період із 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року, нарахованих на загальну суму заборгованості за судовим рішенням.

Оскільки, сума основного боргу визначено судовим рішенням Старосинявського районного суду Хмельницької області від 22.10.2015 у справі №684/719/15-ц становить 422533,32 грн, період прострочення за який позивач має право вимагати нарахування інфляційних втрат слід рахувати з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, що у вказаний період перемножений за кожен місяць індекс інфляції становить: [Сукупний індекс інфляції] = 101,80% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,60% ? 100,20% ? 99,90% ? 102,00% ? 101,20% ? 100,90% ? 101,00% ? 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% = 151,165% (за період березень 2017 - лютий 2022) [Інфляційні нарахування] = 422 533,32 грн (сума боргу) ? 151,165% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 422 533,32 грн (сума боргу) - 216 190,09 грн.

Крім того, за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року 3% річних становлять 62824,34 грн.

Відповідно загальна сума інфляційних втрат та трьох відсотків річних становить 279014,43 грн, які і підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. У зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає зміні.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Однак, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості.

Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Викладене узгоджується із правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які не є неустойкою, у розумінні положень статті 549 цього Кодексу, тому пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягає у тому, що суд розглянув справу, незважаючи на наявність поданого клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю явки та необхідність пошуку нового представника (адвоката). Оскільки такі процесуальні порушення не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У справі, позовні вимоги задоволено частково, що становить 47,02 % від заявлених вимог (279014,43*100% :593420,43).

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України визначено, якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тому, судові витрати по сплаті судового збору слід компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із зміною судового рішення слід змінити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуті з відповідача на користь позивача, до 4702,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Старосинявського районного суду Хмельницької області від 26 березня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року та витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , до 279014,43 грн, з яких: 216190,09 грн - інфляційні втрати; 62824,34 грн - 3% річних та витрат на професійну правничу допомогу до 4702,00 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору слід компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: Р.С. Гринчук

О.І. Талалай