Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №461/7891/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/7891/25 Головуючий у 1 інстанції: Романюк В.Ф.

Провадження № 22-ц/811/926/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Копняк С.М.;

за участю секретаря Костюк С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 17 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонаті» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Акціонерне товариство «Ідея Банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитними договорами у розмірі 141 460 грн 94 коп. та судові витрати у розмірі 2422 грн 40 коп.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 07.05.2018 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №C-001-022892-18-980 (в подальшому – «Кредитний договір від 07.05.2018 року)», відповідно до умов якого відповідачці у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності було надано в кредит 5 000 грн. Свої зобов`язання Кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові. Відповідачка взяті на себе за згаданим Кредитним договором не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість в розмірі 15 935 грн 56 коп.

08.08.2018 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір №Z62.19743.004189705 (в подальшому – «Кредитний договір від 08.08.2018 року)», відповідно до умов якого, відповідачці у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності було надано в кредит 49 800 грн. Свої зобов`язання Кредитор виконав, надавши грошові кошти Позичальникові. Відповідачка взяті на себе за згаданим Кредитним договором також не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість в розмірі 125 525 грн 38 коп.

Загальна вартість заборгованості по вищезазначеним кредитам становить 141 460 грн 94 коп. (15 935 грн. 56 коп. + 125 525 грн 38 коп.).

25.07.2023 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» на підставі Договору факторингу №25/07 відступило право вимоги за згаданими вище Кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю ««СОНАТІ».

Зазначалося, що згідно облікової політики ТзОВ «СОНАТІ», позивач після відступлення права вимоги, не нараховував відсотки та комісії по кредитному договору (а.с. 1–10).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонаті» заборгованість у розмірі 90 280 грн 53 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонаті» судовий збір у розмірі 1 545 грн 98 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 190 – 196).

Дане рішення оскаржила відповідачка.

Апелянт просить оскаржуване рішення у частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 90 280,53 грн та судового збору скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, покликаючись на порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Вважає, що суд не врахував, що Кредитні договори №C-001-022892-18-980 та №Z62.19743.004189705 були укладені у травні та серпні 2018 року відповідно, зі строком кредитування на 36 місяців, тобто їх дія закінчилася у 2021 році, однак позивач продовжував незаконно нараховувати договірні відсотки у 2022, 2023, 2024 та 2025 роках, поза межами 36-місячного строку кредитування.

Щодо тіла кредиту, платежів та штрафних санкцій за прострочення у травні-грудні 2018 року та на початку 2019 року апелянт зазначає, що «строк позовної давності сплив ще у 2019 році, тобто ДО запровадження карантину 12.03.2020 р. Норми про продовження строків через COVID-19 не мають зворотної сили і не можуть «відновити» строк, який вже сплив до їх прийняття».

Вважає, що загальна позовна давність (3 роки) спливла через бездіяльність позивача у періоди, коли закон не зупиняв перебіг строків («активний час» до пандемії та після скасування обмежень), а тому сумарний час, коли позивач міг подати позов, значно перевищив 36 місяців.

Вважає недоведеним факт видачі кредитних коштів, оскільки позивач надав лише розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, які є односторонніми документами кредитора та самі по собі не підтверджують факту передачі коштів позичальнику (а.с. 202–205).

08.08.2026 року апелянт надіслала на адресу суду заяву про апеляційний розгляд справи без її участі (а.с. 256-257).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77).

Як вбачається з доводів апеляційної скарги, апелянт не заперечує укладення нею 07.05.2018 року та 08.08.2018 року з ПАТ «Ідея Банк» Кредитних договорів, а лише посилається на те, що позивачем не доведено надання їй передбачених цими договорами кредитних коштів.

В той же час, апеляційна скарга не містить жодних пояснень з приводу того, чому саме відповідачка, нібито не отримавши від ПАТ «Ідея Банк» 5 000 грн. за Кредитним договором від 07.05.2018 року (по версії апелянта), 08.08.2018 року знову укладає з ПАТ «Ідея Банк» новий кредитний договір, однак – вже на суму 49 800 грн.

Так само, як не містить пояснень з приводу того, чому відповідачка (як позичальник), достовірно знаючи про зобов`язання ПАТ «Ідея Банк» про надання їй кредитних коштів, так і не зверталася до згаданого кредитодавця з вимогами про виконання ним взятих на себе зобов`язань про надання їй кредиту або про розірвання укладених між згаданими сторонами Кредитних договорів.

Відтак, за наведених вище обставин в їх сукупності, колегія суддів позицію відповідачки про нібито недоведеність позивачем фактів отримання нею кредитних коштів розцінює як таку, що спрямована на ухилення апелянтом від виконання взятих на себе зобов`язань за укладеними нею Кредитними договорами.

Як стверджується матеріалами справи, позивач придбав у ПАТ «Ідея Банк» право вимоги до відповідачки на підставі Договору факторингу №25/07, який було укладено 25.07.2023 року, і сам відсотки за користування кредитними коштами не нараховував, а тому доводи апеляційної скарги про те, що «позивач продовжував незаконно нараховувати договірні відсотки у … 2024 та 2025 роках», є надуманими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з підписаного відповідачкою 07.05.2018 року «Паспорта споживчого кредиту. Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит», реальна процентна ставка за Кредитним договором від 07.05.2018 року становить 124,74 % річних, а «при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту» застосовується процентна ставка 72 % (а.с. 29-30).

А згідно Кредитного договору від 08.08.2018 року, реальна процентна ставка за цим договором становить 102,18086244 % річних (а кредит надавався на 36 місяців; пункт 1.2), а загальна вартість цього кредиту 107 217 грн. 79 коп. (а.с. 12-18).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Апеляційна скарга не містить доводів про недійсність Кредитних договорів з підстав, що прямо встановлені законом, або про те, що вони (в цілому чи частково) визнавалися судом недійсними, а відтак ці договори (у відповідності до статті 204 ЦК України) є чинними і підлягають виконанню.

Відповідачка/апелянт своїх розрахунків заборгованості за Кредитними договорами за 36 місяців, які б спростовували розрахунки, надані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, до суду не подала, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі № 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

За наведених вище обставин в їх сукупності доводи апеляційної скарги про те, що позивач нібито «продовжував незаконно нараховувати договірні відсотки у 2022, 2023, 2024 та 2025 роках, поза межами 36-місячного строку кредитування», до уваги також прийматися не можуть.

Оскаржуваним рішенням задоволено позовні вимоги лише щодо тіл обох кредитів та процентів за користування цими кредитами, а тому доводи апеляційної скарги і стосовно того, що «для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в 1 рік», а тому «строк позовної давності сплив ще у 2019 році, тобто ДО запровадження карантину 12.03.2020 р.», до уваги прийматися не можуть.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 141 460 грн 94 коп. заборгованості за кредитними договорами.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 141 460 грн 94 коп. , що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 141 460 грн 94 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 17 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.