Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №462/1955/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1955/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

21 серпня 2026 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого – судді Боровкова Д.О.

при секретарі Свищо В.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням змін та уточнень /а.с.33-39/) просить у порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати право на частку в розмірі по 1/2 в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , за кожною зі сторін.

Свої вимоги мотивує тим, що з 05 вересня 1996 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу їх подружжя придбало вищевказану квартиру, яка була зареєстрована за відповідачкою. Однак, квартира є спільним майном подружжя, в добровільному порядку відповідачка поділити квартиру не бажає. В зв`язку з наведеним просить позов задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, дала пояснення аналогічні вищенаведеному, додатково пояснивши, що шлюб між сторонами розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2026 року в справі № 462/342/26, просить позов задовольнити.

Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи без участі відповідачки, яка відзиву до суду не подала, до суду не з`явилася, будучи належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, проте наявних у справі доказів достатньо для ухвалення рішення, а представник позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Рух справи у суді, процесуальні рішення суду.

09 березня 2026 року позов ОСОБА_2 надійшов до суду.

11 березня 2026 року ухвалою суду позов залишений без руху /а.с.30/.

13 березня 2026 року до суду надійшли заява представника позивача про усунення недоліків позову та уточнена позовна заява /а.с.32-39/.

16 березня 2026 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова вказана справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання; витребувано у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І. належним чином завірені копію договору купівлі-продажу спірної квартири; визначено відповідачці строк для подачі відзиву /а.с.40/.

19 травня 2026 року до суду надійшли копії матеріалів договору купівлі-продажу спірної квартири /а.с.70/.

28 травня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду /а.с.84/.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 05 вересня 1996 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 квітня 2026 року в справі № 462/342/26 /а.с.94-96/.

У період шлюбу 14 липня 2024 року сторони придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат, загальною площею 49,5 кв.м., відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між продавцем ОСОБА_4 та покупцем – відповідачкою ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Кміть Л.І., зареєстрований в реєстрі за № 1295 /а.с.71,72/.

Вказана квартира була зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_3 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 2765590146060) /а.с.14/.

У пункту 12 вказаного договору купівлі-продажу від 14 липня 2024 року зазначено, що квартира купується за письмовою згодою чоловіка покупця – ОСОБА_2 , викладеною у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 07 липня 2023 року приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округуДонецької області Молодняк Л.П., реєстровий № 1014.

Зі змісту вказаної заяви – згоди ОСОБА_2 від 07 липня 2023 року вбачається, що позивач надав письмову згоду своїй дружині ОСОБА_3 на купівлю будь-якої квартири у м. Львові за ціною, в строки та інших умовах, які будуть визначатися нею самостійно на її розсуд. Йому відомо, що вказана нерухомість буде їх спільною сумісною власністю з дружиною /а.с.79/.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) міститься висновок про те, що «Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме – подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

Таким чином, наявність письмової згоди позивача заяви – згоди ОСОБА_2 від 07 липня 2023 року на укладення його дружиною відповідачкою ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , зафіксованої у пункті 12 вказаного договору, свідчить про придбання спірної квартири за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Судами встановлено, що в період шлюбу сторони придбали квартиру, автомобіль, гараж та земельну ділянку, на якій він розташований, а також отримали кредит на придбання нерухомого майна й за рахунок кредитних коштів придбали дві квартири. При вирішенні таких спорів суди з`ясовують наявність спільного майна подружжя, як рухомого так і нерухомого, наявність грошових коштів, що є спільною сумісною власністю. Зазвичай при поділі майна подружжя суд ділить його в натурі, у разі неподільності майна чи речі вирішується питання компенсації. До майна подружжя можуть бути віднесені як рухоме і нерухоме майно, так і кошти та борги».

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

У разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідний об`єкт, а не ділить останній і не визнає за позивачем право власності на половину цього об`єкта.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 211/6412/20 (провадження № 61-2434св24) та від 20 листопада 2024 року у справі № 703/715/23 (провадження № 61-6802св24).

Отже, суд, ураховуючи, що спірна квартира придбана сторонами у період шлюбу, приходить до висновку про те, що існує презумпція спільності цього майна.

Оскільки презумпція належності спірного майна до спільної власності подружжя не спростована, суд, з урахуванням засад змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, приходить до висновку, що слід здійснити поділ майна між сторонами відповідно змісту та в межах позовних вимог.

При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_3 , укладаючи договір купівлі-продажу квартири та будучи обізнаною про наявність згоди чоловіка відповідного змісту, мала зважати на правові наслідки, пов`язані з набуттям майна під час шлюбу у такий спосіб.

Висновки суду у справі.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що при поданні позову ОСОБА_2 сплачено 11483,00 грн судового збору /а.с.1/.

З огляду на те, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути вказану суму судового збору.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 30000,00 грн., які понесені у зв`язку із розглядом справи на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

З матеріалів справи убачається, що 09 січня 2026 року між адвокатом Мотринцем І.М. та ОСОБА_2 укладено Договір про комплексне юридичне обслуговування за умовами якого адвокат прийняв на себе зобов`язання надати юридичну допомогу в обсязі та на умовах договору /а.с.26/.

Згідно з детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) адвоката, загальна вартість юридичних послуг становить 30000,00 грн /а.с. 27/.

Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 у справі № 909/116/19, від 18 листопада 2021 року у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи категорію справи, а також обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсягу наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності, співмірності та справедливості вважаю необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 81,89,141,263-265,280-284 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

У порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_2 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_3 право на частку в розмірі 1/2 в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 11483 гривні 00 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень 00 коп., всього стягнути 21483 (двадцять одну тисячу чотириста вісімдесят три) гривні 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Суддя:

Оригінал рішення.