Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №336/6612/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/6612/26

Провадження №: 2/336/4717/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Савеленко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий Центр» Новіков І.А. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій просить стягнути заборгованість за кредитним договором №17.09.2025-100000809 від 19.09.2025 у розмірі 21136,00 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначив, що 19.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронному вигляді був укладений кредитний договір №17.09.2025-100000809. Згідно з умовами кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит у сумі 8 000,00 грн., строком на 217 днів (дата повернення 23.04.2026), погодило сплату процентів за користування кредитом, комісії за надання та обслуговування кредиту, неустойку за порушення неналежного виконання зобов`язань за договором. В подальшому було укладено додаткову угоду до договору, якою збільшено суму кредиту до 9000,00 грн. ТОВ «Споживчий центр» зобов`язання за договором виконало в повному обсязі. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 21136,00 грн., з яких: 8200,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками – 7626,00 грн., заборгованість за відсотками, нарахованими за ст. 625 ЦК України – 4500,00 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) – 810,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також судові витрати.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 08.07.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з ухвалою про відкриття провадження у справі відповідачу визначено строк на подання відзиву та роз`яснено, що відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі його ненадання у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження на її зареєстровану адресу місця проживання.

Відзив на позовну заяву не надійшов.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання, в розумінні положень ст.279 ЦПК України, не надходило.

Враховуючи вищевикладене, суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено, що 19.09.2025 відповідач ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-комунікаційної системи звернувся до ТОВ «Споживчий центр» із пропозицією про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), яка була прийнята позичальником, й таким чином між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем був укладений кредитний договір №17.09.2025-100000809. За умовами кредитного договору, кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит в сумі 8000,00 грн. строком на 217 днів з дати його надання, зі строком повернення кредиту – 23.04.2026, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити відсотки, комісію (якщо комісія встановлена договором). Сторони узгодили розмір процентної ставки за користування кредитом (п.6 договору), а саме фіксована незмінна процентна ставка – 1% в день

Крім того, за умовами договору відповідач погодився сплатити комісію, пов`язану з наданням кредиту – 9% від суми кредиту – 720,00 грн. (п.7). Пунктом 17 договору узгоджено сплату відсотків у разі прострочення виконання зобов`язання відповідно до ст.625 ЦК України, розмір яких дорівнює 170000% річних.

Відповідач із зазначеними умовами договору погодився, що засвідчив електронним підписом одноразовим ідентифікатором Е891.

24.10.2025 позичальник ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Споживчий центр» із пропозицію про укладення додаткового договору (оферта) до кредитного договору (кредитної лінії), яку було прийнято кредитодавцем, і таким чином укладено додаткову угоду. Згідно з умовами додаткової угоди, сума кредиту становить 9000,00 грн. (п.1.1.). За додатковим договором кредитодавець зобов`язується надати позичальнику 2-й транш у розмірі 1000,00 грн на строк 182 дні з дати його надання (п.1.2.). Сторони погодили сплату комісії за надання 2-го траншу - 9% від його суми, що дорівнює 90,00 грн. В зв`язку зі збільшенням суми кредиту змінюється розмір денної процентної ставки, яка з дати укладення додаткового договору становить 0,67% (п.1.6.). У пункті 1.7 додаткового договору сторони погодили сплату відсотків за прострочення виконання зобов`язання в порядку ст. 625 ЦПК України. Додатковий договір підписаний з боку відповідача ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором К311.

04.01.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2. На підставі вказаного договору 19.09.2025 грошові кошти в сумі 8000,00 грн. за кредитним договором №17.09.2025-100000809 перераховані на банківську картку НОМЕР_1 .

Також, згідно із квитанцією до платіжної інструкції №20385-1391-307255454 від 24.10.2025 ТОВ «Споживчий центр» перерахував ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1000,00 грн.

Згідно з розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №17.09.2025-100000809 від 19.09.2025 станом на 16.06.2026 в сумі 21136,00 грн., яка складається з наступного: 8200,00 грн. – основний борг, 7626,00 грн. – відсотки, 4500,00 грн. – залишок відсотків за ст.625 ЦК України, 810,00 грн. – залишок комісій.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Згідно статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що одноразовий Ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст. 642 ЦК України).

При цьому, на виконання вимог ч.1ст. 638 ЦК України сторони у вказаному договорі досягли згоди щодо всіх істотних умов цього правочину, в зв`язку з чим він в силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Із вказаних норм права та із аналізу письмових доказів вказаної цивільної справи можна дійти висновку, що сторони погодили умови кредитування.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України також передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором про приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 ст.633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Судом встановлено, що 19.09.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №17.09.2025-100000809, за умовами якого відповідач отримала у кредит грошові кошти у загальному розмірі 9000,00 грн. З дослідженого розрахунку заборгованості встановлено, що ОСОБА_1 частково сплачувала заборгованість, а саме вносила наступні платежі: 19.10.2025 в сумі 4000,00 грн., 19.11.2025 в сумі 3402,00 грн.

Зазначені платежі, були зараховані позичальником не тільки в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, а й, зокрема, в рахунок погашення комісії за договором, відсотків нарахованим згідно із ст.625 ЦК України. З огляду на зазначене, суд не в повній мірі може погодитись із розрахунком позивача.

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦПК України, яка по суті є неустойкою, суд зазначає наступне.

Умовами кредитного договору №17.09.2025-100000809 від 19.09.2025 визначено сплату відсотків в порядку ст. 625 ЦК України в разі прострочення виконання зобов`язання за договором.

Відповідно до п.18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено воєнний стан в Україні, який неодноразово продовжувався та діяв на момент укладення кредитного договору.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги щодо стягнення неустойки за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Щодо правомірності нарахування ОСОБА_1 комісії за надання кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, загальна сума нарахованої відповідачу комісії за надання кредиту становить 2430,00 гривень, з яких 1620,00 грн. ОСОБА_1 фактично було сплачено.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.

Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України "Про споживче кредитування" № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 686/9372/16, провадження № 61-663св21 від 15 грудня 2021 року.

У даній справі умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний сплачувати банку комісійну винагороду за надання кредиту.

Між тим, Верховний суд у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (п.29) прийшов до висновку, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин комісія за надання кредиту нарахована та стягнута з відповідача неправомірно. А тому, позовні вимоги про стягнення комісії в сумі 810,00 грн. задоволенню не підлягають, а сплачені суми в рахунок погашення комісії підлягають перерахунку.

З огляду на зазначене, оскільки позивачем було нараховано, а відповідачем частково сплачено неустойку та комісію за надання та обслуговування кредиту, які ТОВ «Споживчий кредит» не мало права їй нараховувати, суд не може прийняти здійснений позивачем розрахунок.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Отже, ОСОБА_1 отримала 19.09.2025 кредит у сумі 8000,00 грн. З 19.09.2025 по 19.10.2025 (включно) їй нараховані відсотки в розмірі 1% від тіла кредиту, а саме в розмірі 80,00 грн. на день, в сумі 2480,00 грн. 19.10.2025 відповідач сплатила 4000,00 грн., які мали бути зараховані в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та в рахунок погашення тіла. Сплативши вказану суму, відповідач фактично повністю погасив заборгованість за відсотками в сумі 2480,00 грн. та частково, в сумі 1520,00 грн. погасив тіло кредиту. (4000,00 грн. – 2480,00 грн. = 1520,00 грн). Залишок заборгованості по тілу кредиту становить 6480,00 грн (8000,00 грн. – 1520,00 грн).

З 20.10.2025 по 23.10.2025 (включно), оскільки тіло кредиту зменшилось, відсотки мали становити 64,80 грн. в день, а всього 259,20 грн. за вказаний період.

24.10.2025 на підставі Додаткового договору, сума кредиту була збільшена на 1000,00 грн., та склала 7480,00 грн. (6480,00 грн. + 1000,00 грн.). Між тим, процентну ставку було змінено в бік зменшення, а саме до 0,67% на день.

Таким чином, з 24.10.2025 відсотки мали бути нараховані на тіло кредиту в сумі 7480,00 грн. за відсотковою ставкою 0,67% в день, що в грошовому виразі становить 50,116 грн. день. Тобто, з 24.10.2025 по 19.11.2025 (включно), відсотки за користування кредитними коштами мали становити 1353,13 грн. (50,116 грн. * 27 днів). 19.11.2025 ОСОБА_1 сплатила 3402,00 грн. Ця сума мала бути зарахована в погашення відсотків в розмірі 1353,13 грн. та в рахунок погашення тіла кредиту. Залишок заборгованості по тілу кредиту становить 5431,13 грн. (7480,00 грн. – (3402,00 грн. – 1353,13 грн.)).

З 20.11.25 по 23.04.2026 (дата повернення кредиту), оскільки тіло кредиту знов зменшилось, мали становити 36,388571 грн. в день, а всього за вказаний період – 5640,23 грн. (36,388571 грн.-155 днів).

Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів повної сплати кредитної заборгованості, існують правові підстави для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №17.09.2025-1000000809 від 19.09.2025 в загальному розмірі 11053,36 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 5431,13 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 5640,23 грн.

На підставі викладеного, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню.

На підставі п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи, що позовна заява задоволена частково (на 52,30%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1392,44 грн. (2662,40*52,30%).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані із надсиланням позовної заяви в паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 138,18 грн. на підтвердження надає квитанцію Поштової служби «Е-Пост» №2132916 від 25.06.2026.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.187 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, відносяться витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пов`язані з надсиланням позовної заяви з описом вкладення в розмірі 138,18 гривень.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 81, 141, 223, 247, 265, 273, 280-284, 353, 354 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором–задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №17.09.2025-100000809 від 19.09.2025 в сумі 11053 (одинадцять тисяч п`ятдесят три) гривні 36 копійок, яка складається з наступного: 5431 гривень 13 копійок – за тілом кредиту, 5640 гривень 23 копійки - за відсотками за період з 19.09.2025 по 23.04.2026.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір в сумі 1392 (одна тисяча триста дев`яносто дві) гривні 44 копійки та витрати пов`язані з надсиланням позовної заяви з описом вкладення в розмірі 138 (сто тридцять вісім) 18 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», ЄДРПОУ: 37356833, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.А. Савеленко

21.08.26