Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №202/1054/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/1054/26

Провадження № 2/202/2719/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду Індустріального районного суду міста Дніпра цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, –

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року представник позивача ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , звернулася до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя. У позові позивач просить суд визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 80,3 кв.м, а також в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині вказаної квартири за кожним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 вересня 2012 року між сторонами був укладений шлюб, який згодом, 08 липня 2025 року, було розірвано на підставі рішення Індустріального районного суду міста Дніпра у справі № 202/14277/24. За час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя було придбано нерухоме майно, а саме 20 вересня 2019 року за договором купівлі-продажу придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Власником вказаної квартири у правовстановлюючих документах (номер запису про право власності 33317144) зазначена відповідач ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що оскільки спірна квартира була придбана в період зареєстрованого шлюбу, вона належить сторонам як подружжю на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, на ім`я кого з них вона оформлена. Згоди щодо добровільного поділу майна сторони не досягли, обставини для відступлення від засад рівності часток відсутні, у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду для захисту своїх майнових прав та поділу квартири в рівних частках.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 10 лютого 2026 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з відсутністю належного доказу ринкової вартості майна (висновку експерта) та недоплатою судового збору. 20 лютого 2026 року представником позивача недоліки було усунуто: надано висновок суб`єкта оціночної діяльності та доплачено судовий збір відповідно до дійсної ціни позову.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 14 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

01 липня 2026 року представник відповідача звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про поділ іншого спільного майна подружжя (транспортного засобу). Однак, ухвалою суду від 20 липня 2026 року вказану зустрічну позовну заяву було повернуто заявнику у зв`язку з пропуском процесуального строку на її подання та відсутністю клопотання про його поновлення.

Ухвалою суду від 21 липня 2026 року було задоволено клопотання представника позивача та витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Златової Н.А. належним чином засвідчені копії документів щодо купівлі-продажу спірної квартири. Витребувані докази, архівний примірник договору купівлі-продажу, надійшли на адресу суду 06 серпня 2026 року.

У підготовчому судовому засіданні 20 серпня 2026 року представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Василець М.С. у підготовчому судовому засіданні 20 серпня 2026 року заявлені позовні вимоги визнала у повному обсязі, не заперечувала проти задоволення позову та визнання за сторонами права власності по 1/2 частині квартири.

Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Як роз`яснив Пленум Верхового Суду України у пункті 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до наступного висновку, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої та третьої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, причому питання про достатність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, причому такі обставини зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи та їхніх представників.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, при цьому жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною другою статті 60 СК України встановлено, що вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з частиною першою статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною другою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), стаття 60 СК України встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Також суд зазначає, що принцип рівності часток при поділі спільного майна подружжя є визначальним. Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018св18), у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Відступлення від засад рівності часток подружжя є правом суду, а не його обов`язком, і може бути застосоване лише за наявності обставин, що мають істотне значення, які мають бути належним чином доведені стороною, що заявляє про такий відступ.

Застосовуючи вказані правові висновки до спірних правовідносин, суд бере до уваги, що відповідач презумпцію спільності права власності на придбану в період шлюбу квартиру не спростовувала, належних та допустимих доказів для відступу від засад рівності часток не надавала. Натомість відповідач визнала заявлені позовні вимоги, що у своїй сукупності дає суду всі правові підстави для поділу вказаного майна в рівних частках.

Судом встановлено, що 22 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, який зареєстровано Красногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що складено відповідний актовий запис за № 1221.

У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а саме 20 вересня 2019 року, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Златовою Н.А. за реєстровим № 6634, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа зазначеної квартири становить 80,3 кв.м.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем – ОСОБА_4 (номер запису про право власності 33317144 від 20.09.2019 року).

При цьому судом встановлено, що майно набувалося в інтересах сім`ї. Як вбачається з пункту 9.1 вищевказаного договору купівлі-продажу від 20.09.2019 року, на укладання та підписання цього правочину було надано нотаріально посвідчену заяву про згоду подружжя покупця (чоловіка – ОСОБА_3 ), справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Златовою Н.А. за реєстровим № 6633. Згідно з умовами пункту 2.1 договору, вартість квартири склала 861 000 гривень, які були сплачені до моменту його підписання.

В подальшому, рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 08 липня 2025 року у справі № 202/14277/24 (провадження № 2/202/1510/2025) шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.

Враховуючи вищевикладене, судом на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що спірна квартира була набута сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, з відома та за письмовою згодою позивача, у зв`язку з чим вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи визнання позову відповідачем на стадії підготовчого провадження, яке не суперечить закону та не порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги про поділ спільного майна подружжя є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 10 709,93 грн, що підтверджується квитанціями № 5874-3462-6649-4740 від 04.02.2026 на суму 9 984,00 грн та № 0078-8007-6885-1612 від 20.02.2026 на суму 725,93 грн.

Оскільки відповідач визнала позов у підготовчому судовому засіданні, тобто до початку розгляду справи по суті, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору, що становить 5 354,96 грн.

Інша частина сплаченого судового збору, враховуючи повне задоволення позовних вимог, у сумі 5 354,97 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 142, 200, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя – задовольнити.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33317144, загальною площею 80,3 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33317144, загальною площею 80,3 кв.м.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33317144, загальною площею 80,3 кв.м.

Повернути ОСОБА_3 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову згідно з квитанціями № 5874-3462-6649-4740 від 04.02.2026 та № 0078-8007-6885-1612 від 20.02.2026, що становить 5 354,96 грн (п`ять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 96 копійок).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 354,97 грн (п`ять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 97 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

ПОЗИВАЧ: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ., адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

ВІДПОВІДАЧ: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя Н. В. Недобитюк