Рішення від 30 липня 2026 р. у справі №522/17120/24 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17120/24

Провадження 2/522/1321/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

31 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах, та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах, та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що він є сином загиблого під час виконання службових обов`язків військовослужбовця ОСОБА_4 , факт батьківства якого встановлено рішенням суду, проте одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000,00 грн була виплачена відповідачам — дружині та іншому сину загиблого — у повному обсязі без урахування частки позивача, який на час призначення виплати не був врахований як отримувач, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на вимоги діючого законодавства, вважає за необхідне провести перерозподіл вказаної суми допомоги на трьох рівних отримувачів та стягнути з відповідачів на його користь належну йому частку у розмірі 5 000 000,00 грн.

Ухвалою суду від 14.11.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

25.02.2025 ухвалою судді Ковтун Ю.І. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. № 1105/26 від 27.04.2026 та службової записки помічника судді, по справі 27.04.2026 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, в результаті якого справа передана в провадження судді Науменко А.В.

28.04.2026 року матеріали заяви передані головуючому судді.

17.12.2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач не був членом сім`ї загиблого військовослужбовця та не перебував на його утриманні на момент смерті. Відповідач вказує на відсутність спільного проживання з померлим, відсутність доказів отримання від нього постійної та основної допомоги для засобів до існування, а також на те, що факт призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника чи отримання виплат раніше за рішенням суду не свідчить про статус утриманця в розумінні законодавства для призначення одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначається про відсутність участі позивача в похованні та утриманні могили померлого, у зв`язку з чим відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

18.01.2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що він є повнолітнім сином і непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця, оскільки на момент смерті батька навчався за денною формою у коледжі, має статус члена сім`ї загиблого захисника, отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника та у встановленому законом порядку відноситься до категорії його утриманців, а відмова Міністерства оборони у виплаті одноразової грошової допомоги була зумовлена виключно тим, що кошти вже були виплачені іншим членам сім`ї, що підтверджує його законне право на отримання належної частки виплат.

03.02.2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення.

Відповідач у запереченнях зазначає, що посилання позивача на інші нормативні акти для визначення членів сім`ї та утриманців є некоректним, оскільки при застосуванні постанови Кабінету Міністрів України №168 слід керуватися статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції на дату смерті військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_1 , коли поняття членів сім`ї загиблих Захисників ще не було законодавчо закріплено, а долучене позивачем посвідчення є неналежним доказом. Крім того, відповідач наголошує, що на момент смерті батька позивачеві було 19 років, тому він не перебував у статусі дитини чи члена сім`ї, який спільно проживав і був пов`язаний спільним побутом, а студенти денної форми навчання визначені законом як окрема категорія осіб, що мають право на пенсію, проте позивач не надав доказів перебування саме на утриманні померлого відповідно до вимог закону.

У судове засідання призначене на 22.07.2026 року з`явився представник відповідача ОСОБА_5 , позивач про дату та час судового засідання сповіщений належним чином.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Суд заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.03.2022 року, у період дії воєнного стану в Україні, загинув під час виконання службових обов`язків, пов`язаних із захистом Батьківщини, військовослужбовець ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 27.07.2022 у справі №523/5687/22 встановлено факт батьківства загиблого ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з чим до актового запису та свідоцтва про народження ОСОБА_1 внесено зміни щодо відомостей про батька, яким зазначено ОСОБА_4 . На момент смерті батька ОСОБА_1 виповнилося 19 повних років, спільно з батьком він на той час не проживав.

Крім батька, у ОСОБА_4 на момент загибелі залишилися дружина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та неповнолітній син, ОСОБА_3 , 2007 року народження, який спільно проживав із загиблим однією сім`єю.

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 21.06.2022 №107 одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю ОСОБА_4 в загальному розмірі 15 000 000,00 грн призначено дружині загиблого, ОСОБА_2 , та неповнолітньому сину, ОСОБА_3 , у рівних частках – по 7 500 000,00 грн кожному. Як вбачається з мотивів зазначеного рішення, підставою для розподілу допомоги саме між цими двома особами стала відсутність на час прийняття рішення відомостей про наявність у загиблого повнолітніх непрацездатних дітей, згідно з висновком ІНФОРМАЦІЯ_5 . Призначена допомога була виплачена відповідачам у повному обсязі.

31.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю батька. Листом ІНФОРМАЦІЯ_7 від 04.04.2024 №С3/5271 (за іншим написанням у матеріалах справи – №С3/Б271) ОСОБА_1 повідомлено, що Комісія Міністерства оборони України (протокол №7/с від 15.03.2024) дійшла висновку про можливість призначення йому одноразової грошової допомоги на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, водночас зазначено, що допомогу в повному розмірі вже виплачено іншим особам (відповідачам), у зв`язку з чим питання перерозподілу її суми між особами, які мають на неї право, підлягає вирішенню за взаємною згодою сторін або в судовому порядку.

ОСОБА_1 видано посвідчення члена сім`ї загиблого захисника чи захисниці України на підставі пункту 5 частини першої статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З 01.10.2022 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 6000,00 грн. На час звернення до суду ОСОБА_1 не працював, є студентом денної форми навчання Національного університету «Одеська політехніка» за спеціальністю «Інформаційні системи та технології»; за твердженням позивача, на момент смерті батька він також навчався за денною формою навчання в КЗ «Одеський обласний базовий медичний фаховий коледж».

З метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 звертався до відповідачів із заявою про перерозподіл одноразової грошової допомоги з вимогою перерахувати на його рахунок частину коштів у розмірі 5 000 000,00 грн, проте зазначена заява залишена відповідачами без задоволення, кошти позивачу не перераховувалися.

На зазначених підставах ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів, в якому просив здійснити перерозподіл суми одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000,00 грн між трьома членами сім`ї загиблого – позивачем, дружиною загиблого та неповнолітнім сином загиблого, у рівних частках по 5 000 000,00 грн кожному, та стягнути на його користь із ОСОБА_2 і з ОСОБА_3 (в особі законного представника) по 2 500 000,00 грн з кожного, а також просив звільнити його від сплати судового збору.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не є членом сім`ї загиблого у розумінні пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки на момент смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) не проживав з ним однією сім`єю, а норму статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої позивачу видано посвідчення члена сім`ї загиблого захисника, введено в дію лише з 21.03.2022, тобто після дати смерті загиблого, у зв`язку з чим відповідач вважає це посвідчення неналежним доказом. Відповідач також зазначила, що станом на дату смерті батька позивачу було 19 повних років, у зв`язку з чим відповідно до Сімейного кодексу України він не має статусу дитини, а є повнолітнім близьким родичем загиблого; що позивач не довів перебування на утриманні загиблого чи одержання від нього постійної та основної допомоги для існування; що категорія осіб, які навчаються за денною формою навчання та мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, згідно зі статтею 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є окремою від категорії непрацездатних членів сім`ї; а також що саме дружина загиблого здійснювала організацію похорону та облаштування могили. З цих підстав відповідач просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

27.01.2025 позивачем подано відповідь на відзив, у якій він, посилаючись на пункт 3 частини другої та частину четверту статті 3 Сімейного кодексу України, зазначив, що відсутність спільного проживання з батьком не позбавляє його статусу члена сім`ї, а видане йому посвідчення члена сім`ї загиблого захисника, факт призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та факт визнання ІНФОРМАЦІЯ_9 можливості призначення одноразової грошової допомоги ніким не оспорені та не скасовані. Також позивач послався на статтю 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зазначивши, що є непрацездатним членом сім`ї загиблого як студент денної форми навчання, та що відмова Комісії Міністерства оборони України в призначенні йому частки допомоги обґрунтовувалася не відсутністю права, а вже здійсненою виплатою всієї суми відповідачам.

01.02.2025 відповідачем подано заперечення на відповідь на позивача на відзив, у якому відповідач повторно навела доводи щодо відсутності у позивача статусу члена сім`ї загиблого в розумінні законодавства, чинного на дату смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), із посиланням на приписи Сімейного кодексу України, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Конвенції ООН про права дитини та Закону України «Про охорону дитинства», а також на статтю 5 Цивільного кодексу України щодо відсутності зворотної дії актів цивільного законодавства в часі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, за захистом якої особа звертається до суду. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на своє право, як сина загиблого військовослужбовця, на отримання частки одноразової грошової допомоги, призначеної та виплаченої відповідачам у зв`язку із загибеллю ОСОБА_4 .

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 , а тому саме на цю дату виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з його загибеллю, і саме законодавство, чинне станом на 18.03.2022 року, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, чинного на дату смерті ОСОБА_4 , днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_4 виникло ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» встановлено, що сім`ям загиблих осіб виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої та другої статті 16-1 зазначеного Закону в редакції, чинній станом на 18.03.2022 року, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста, при цьому члени сім`ї та батьки загиблого визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги за визначенням «член сім`ї», підлягає встановленню виключно за нормами Сімейного кодексу України, чинними на дату смерті військовослужбовця, а не за іншими нормативно-правовими актами, на які посилається позивач (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у частині статусу утриманця – в аспекті визначення саме «члена сім`ї»).

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття; малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою – дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виповнилося 19 повних років. Таким чином, станом на дату виникнення спірних правовідносин позивач не мав статусу дитини в розумінні Сімейного кодексу України, а є повнолітньою особою, сином загиблого.

Крім того, згідно з правовим висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.04.2025 у справі №280/3747/23, для того, щоб мати право на призначення та отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця, повинна довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків.

Судом встановлено, що позивач із своїм батьком, ОСОБА_4 , станом на дату його смерті спільно не проживав, спільного побуту з ним не вів, доказів наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних сімейним відносинам за сенсом частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, позивачем до матеріалів справи не надано. Посилання позивача на видане йому в подальшому посвідчення члена сім`ї загиблого захисника чи захисниці України, на призначену йому пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а також на висновок ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги, суд відхиляє, оскільки зазначені акти прийняті на підставі норм законодавства, які регулюють інші, відмінні від спірних, правовідносини (соціальний захист ветеранів війни, пенсійне забезпечення), не є законодавчим визначенням поняття «член сім`ї» для цілей статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а норма статті 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої позивачу видано посвідчення, набрала чинності лише 21.03.2022 року, тобто після дати смерті ОСОБА_4 , а отже не підлягає застосуванню до спірних правовідносин з огляду на відсутність зворотної дії актів цивільного законодавства в часі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами свій статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_4 в розумінні статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Сімейного кодексу України, чинних на дату виникнення спірних правовідносин, а тому не набув права на призначення та отримання частки одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Суд погоджується з позицією відповідача, викладеною у відзиві та запереченні на відповідь на відзив, та приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах, та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений протягом 20.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

31.07.26