Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №522/5889/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5889/26-Е

Провадження № 2/522/7041/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

13 серпня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.

за участю секретаря – Зелінська К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності та визнання права власності на нерухоме майно

В С Т А Н О В И В:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який з урахуванням змінених позовних вимог у справі та уточненої позовної заяви просив припинити право спільної сумісної власності та визнати право особистої приватної власності на належне йому нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 січня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Відповідно до актового запису № 305 від 02.12.2008 р., виконаного Третім Приморським відділом ДРАЦС Одеського міського управління юстиції від 09 грудня 2008 року, - шлюб між сторонами було розірвано, про що видано свідоцтво серії НОМЕР_1 .

Під час перебування у шлюбі було придбане нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 . Проте позивач зазначає, що вказана квартира була придбана виключно за його особисті грошові кошти, отримані від продажу іншого належного йому особисто майна. Відповідач ОСОБА_2 жодної фінансової участі у придбанні нерухомості не брала, ніколи не вважала це майно спільною сумісною власністю і не претендувала на це майно в жодній формі.

Так, після розірвання шлюбу у 2008 році відповідач виселилася з приміщення, виїхала за кордон та жодних вимог щодо розподілу майна чи визнання права власності не висувала. Позивач упродовж майже 20 років одноособово утримує майно, користується ним та сплачує всі комунальні платежі. Необхідність звернення до суду виникла у зв`язку з тим, що під час звернення до нотаріуса позивачеві було роз`яснено про потребу отримання згоди колишньої дружини на відчуження майна через наявність правового статусу спільної сумісної власності. Оскільки зв`язок із відповідачем втрачено, а вона перебуває за кордоном, вирішити це питання в позасудовому порядку неможливо, що призводить до непорушного обмеження позивача у здійсненні його права власності.

З таких підстав позивач просив суд припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на вказану квартиру.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.07.2026 р. задоволено клопотання позивача про витребування доказів щодо відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Довідкою від 09.07.2026 № 5188/29540, Відділ обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС в Одеській області повідомив, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 07.07.1987 року. Листом від 13.07.2026 № 5100.4.7-7520/51.1-26 Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повідомило, що ОСОБА_2 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданим 28.03.2014 року (термін дії закінчився 28.03.2024 року).

Листом від 10.07.2026 № 19/5.1/53139-26-Вих, головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України поінформував, що за результатами перевірки інформації в базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», відомості щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією громадянкою ОСОБА_2 за період з 08.11.2017 по 10.07.2026 відсутні. Головне управління ДПС в Одеській області у листі від 15.07.2026 № 12434/5/15-32-54-03-05 та доданих до нього відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків свідчать про те, що у період з січня 2009 року по травень 2026 року інформація про отримання доходів та сплату податків відповідачем ОСОБА_2 в Україні повністю відсутня.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області у відповіді від 21.07.2026 № 1500-0703-7/118253 повідомило, що у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомості щодо ОСОБА_2 за період з 01.01.2009 по 30.06.2026 відсутні, а востаннє відомості подавалися за березень 2007 року (дата припинення трудових відносин 28.03.2007 року).

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку шляхом направлення судових повісток за адресою зареєстрованого місця проживання. Відзиву на позовну заяву чи клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 1994 року, який було розірвано 09 грудня 2008 року (актовий запис № 305 від 02.12.2008). За час перебування у шлюбі було оформлено право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як роз`яснено у постановах Верховного Суду, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно придбане хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, воно є особистою приватною власністю того з подружжя, чиї кошти були використані.

Зокрема, у Постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц приводилося, що потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.

В Постанові Верховного Суду України № 6-2921цс17 від 15.11.2017р. зазначено таке. Нормами п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в його набутті.

При цьому при застосуванні положень статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 24 березня 2020 року у справі № 367/3800/14-ц, Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 570/997/19 від 16.06.2021 року.

Щодо способу захисту права Позивача суд зазначає, що він відповідає змісту порушеного права та призведе до відновлення порушених прав Позивача як власника нерухомого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) наголошено, що стаття 1 Першого протоколу містить три чіткі правила: перше правило гарантує право на мирне володіння майном; друге стосується позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третє - визнає за державами право контролювати використання майна. Проте будь-яке втручання має забезпечувати «справедливий баланс» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

У контексті національного законодавства суд зауважує, що існує правова невизначеність щодо майна, яке зареєстроване як спільне сумісне, проте після припинення шлюбу (в даному випадку понад 17 років тому) другий з подружжя не звертався з заявами про поділ майна, залишив спільно придбане житло, вибув у невідомому напрямку та не бере участі в його утриманні.

За відсутності чіткого законодавчо встановленого автоматичного механізму припинення права спільної сумісної власності подружжя після спливу тривалого часу після розірвання шлюбу та за умов незвернення іншого з подружжя з позовом про поділ майна, позивач опиняється у стані, коли він формально позбавлений можливості повноцінно розпорядитися своїм майном (продати, дарувати тощо) без згоди особи, зв`язок з якою втрачено.

Таке становище створює для позивача непропорційний та надмірний тягар (individual and excessive burden), що суперечить принципам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справі «Valverde Digon проти Іспанії» та «Domenech Aradilla та Rodriguez Gonzalez проти Іспанії»).

Припинення права спільної сумісної власності та визнання за позивачем права особистої приватної власності в судовому порядку є єдиним ефективним способом відновлення балансу та захисту порушеного права власності (ст. 13 Конвенції, ст. 16, 391 ЦК України).

В цей же час, згідно зі ст. 316, 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Ураховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 280–289 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності та визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно – квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право особистоїприватної власності на нерухоме майно, - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 20.08.2026 року.

Суддя А.В. Науменко