Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №127/19991/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/19991/26

Провадження № 22-ц/801/2070/2026

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 рокуСправа № 127/19991/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Берегового О. Ю., Копаничук С. Г.,

учасники справи:

позивачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач – ОСОБА_4 ,

третя особа: Виконавчий комітет Шпиківської селищної рад, як орган опіки і піклування,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Панасюк Катерини Юріївни в інтересах ОСОБА_3 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2026 року, постановлену у складі судді Жмудя О. О.,

встановив:

Короткий зміст вимог

У червні 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_4 , третя особа – Виконавчий комітет Шпиківської селищної рад, як орган опіки і піклування, про поділ спадкового майна, у якому просили поділити спадкове майно між сторонами, таким чином:

- визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 та транспортний засіб причіп моделі ПР КНОТТ, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , визначивши, що частка кожної із співвласників становить 1/3, при цьому припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 та транспортний засіб причіп моделі ПР КНОТТ, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 ;

- визнати за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) право спільної часткової власності на 1/10 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та на 1/2 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 та право власності на земельну ділянку в цілому, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , при цьому припинивши право спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на квартиру, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , житловий будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2026 року позовну заяву було повернуто особам, які її подали.

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ухвалою від 12 червня 2026 дану позовну заяву було залишено без руху, оскільки вона не відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

В ухвалі зазначено, що відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Ціна позову позивачами визначена в розмірі 560552,50 грн. Таким чином, кожним позивачем окремим платіжним дорученням повинно бути сплачено судовий збір в сумі 1 494,80 грн.

В порушення вимог ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», ч. 4 ст. 177 ЦПК України суду надано одну квитанцію про сплату судового збору ОСОБА_3 в розмірі 4 484,50 грн. Тобто, позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 необхідно надати докази сплати судового збору в сумі 1 494,80 грн кожним окремо.

Крім того, ОСОБА_3 роз`яснено її право на повернення надміру сплаченої суми судового збору в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».

Для усунення недоліків судом був установлений строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

23 червня 2026 року на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, представником позивачів адвокатом Панасюк К. Ю. у встановлений судом строк надіслано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Зокрема, представник позивачів вказує, що до цієї заяви приєднуються заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у яких вони просять суд вважати, що судовий збір сплачений ОСОБА_3 сплачений ними всіма, спір щодо сум судового збору або порядку його сплати між позивачами відсутній. Крім того зазначають, що постановляючи ухвалу суд не вказав, що позивачами судовий збір був недоплачений, тобто, ОСОБА_3 сплатила правильну суму судового збору, такий судовий збір зараховано до спеціального фонду Державного бюджету. У поданій позовній заяві наявна лиш одна позовна вимога, що є спільною для всіх позивачів, тобто, виокремити долю поданих кожною з позивачок вимог не видається можливим. Крім того, Закон не забороняє сплатити всю суму судового збору одному позивачу та не встановлює обов`язку при повній сплаті судового збору спочатку повертати раніше сплачений судовий збір, а потім сплачувати такий збір повторно, оскільки це і є надмірним формалізмом.

Враховуючи наведене представник позивачів просить вважати цю заяву заявою про усунення недоліків, врахувати наведені у ній норми права, судову практику та висновки і відкрити провадження у справі.

Разом з тим, позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недоліки позовної заяви у визначеній судом частині не усунуто, а саме докази сплати судового збору кожною з них окремим платіжним документом до суду не подано.

Місцевий суд зазначив, що якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.

За таких обставин, враховуючи, що позивачами не усунуто недоліки поданої позовної заяви, вказаному судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, дану позовну заяву слід вважати неподаною та повернути позивачам.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Панасюк К. Ю. в інтересах ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Панасюк О. С., судді: Ковальчук О. В., Береговий О. Ю.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 липня 2026 року заяву головуючого судді (судді-доповідача) Панасюка О. С. про самовідвід було задоволено, справу передано на повторний автоматизований розподіл в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2026 року головуючого суддю (суддю-доповідача) Панасюка О. С. замінено на головуючого суддю (суддю-доповідача) Оніщука В. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 серпня 2026 року розгляд справи призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2026 року суддю Ковальчука О. В. замінено на суддю Копаничук С. Г.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі адвокат зазначає, що повернення позовної заяви судом першої інстанції є надмірним формалізмом.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини другої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивачами при зверненні до суду не виконано вимоги ч. 7 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір».

Колегія суддів не може погодитися із такими висновками місцевого суду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Статтею 4 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 7 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір», у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

До позовної заяви, поданої через систему «Електронний суд», долучена квитанція про сплату ОСОБА_3 судового збору за подання позову до суду у розмірі 4 484,50 грн (ціна позову – 560 552,50 грн х 1% х 0,8), інші позивачі судовий збір не сплатили.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою місцевого суду від 12 червня 2026 року позовна заява залишалась без руху для подання доказів на підтвердження сплати судового збору кожною із позивачок окремим платіжним документом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У зв`язку із цим суд повинен перевірити, щоб платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, що додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містили відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 910/13098/22.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Враховуючи наведене, при застосуванні у судовій практиці згаданого Закону та норм ЦПК, що стосуються сплати судового збору, суди повинні дотримуватись прецедентної практики Європейського суду з прав людини та враховувати таке:

У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Водночас, Закон не містить заборони сплати усієї суми судового збору одним з кількох позивачів у справі. Визначальним у такому разі є сам факт повного надходження належної до сплати суми судового збору в дохід Державного бюджету України (частина шоста статті 6 Закону).

Крім того, пунктом 10 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» визначено, що у випадках подання позовної заяви одним чи кількома позивачами (співпозивачами) до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно до заявлених кожним із них вимог окремим платіжним документом (частина шоста статті 6 Закону № 3674-VI). Закон не містить заборони можливості сплати усієї суми судового збору одним із кількох позивачів у справі; визначальним у такому разі є факт надходження усієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. У випадку якщо один із позивачів звільнений від сплати судового збору, загальна сума збору зменшується пропорційно до заявлених ним вимог.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що звертаючись до суду з позовом, судовий збір було сплачено у повному обсязі у відповідності до ціни позову і ця сума була зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, а тому вимога місцевого суду щодо сплати судового збору кожним позивачем окремо є надмірним формалізмом і обмеженням доступу до правосуддя.

У своєму рішенні в справі «Голдер проти Сполученого Королівства», 1975 р. суд відзначив: «Було б неприйнятним, на думку Суду, якби ч. 1 ст. 6 детально визначала процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечивши, насамперед, того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, а саме: доступу до суду. Характеристики «справедливості, публічності та оперативності судового провадження були б марними за відсутності судового провадження». Тож право на доступ до правосуддя має дуже важливе значення і без сумніву його необхідно вважати засадою.

За таких обставин оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви у справі №127/19991/26 не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, колегія суддів виснує, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Панасюк Катерини Юріївни в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 26 червня 2026 року скасувати.

Матеріали цивільної справи № 127/19991/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Виконавчий комітет Шпиківської селищної рад, як орган опіки і піклування, про поділ спадкового майна, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. Ю. Береговий

С. Г. Копаничук