Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №697/2628/25 — Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/2628/25

Провадження № 2/697/102/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Деревенського І.І.

за участю секретаря судового засідання Задорожнього К.О. ,

представника позивача адвоката – Константінової Т.М.,

представника відповідача адвоката – Хорошун О.В.

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Каневі Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Константінова Тетяна Миколаївна до ОСОБА_1 про поділ спільного майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) в інтересах якого діє адвокат Константінова Тетяна Миколаївна (далі – адвокат Константінова Т.М., представник позивача) звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , відповідач) про поділ спільного майна, в якому просить суд:

-визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 ; транспортний засіб: автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, днз НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину наступного майна: квартири АДРЕСА_1 ; автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину наступного майна: квартири АДРЕСА_1 ; автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 ;

-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.07.2001 позивач та відповідач зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області, актовий запис №5.

12.07.2024 рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області у справі №697/882/24 шлюб розірвано.

За період перебування у шлюбі сторони придбали майно: квартиру та автомобіль на загальну суму 1 401 641грн..

05.09.2001 придбано квартиру АДРЕСА_1 вартістю – 1 218 807,00 грн..

12.12.2013 придбано автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 вартістю 182834 грн..

Квартира та транспортний засіб зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_1 . Розмір частки позивача у спільному майні становить 700 820,50 грн.

Позивач зазначає, зо 01.04.2025 прибувши до свого єдиного житла виявив, що відповідач змінила замок на вхідних дверях та перешкоджає у доступі до житла та особистого майна позивача. Речі позивача залишились у квартирі. Саме тому позивач звернувся на лінію 102. Через протиправні дії відповідача позивач набув невиліковну хворобу, що підтверджується довідкою з медичного закладу. Позивачу заборонено нервуватись і рекомендовано зменшити фізичні навантаження. В даний час позивач проживає де інде, його позбавлено ліжка, майна, особистих речей, облаштованих побутових надбань. Відповідач самоправно позбавила житла позивача та чинити йому перешкоди у доступі до житла. Позивач намагався мирним шляхом поділити майно, але відповідач проігнорувала пропозицію позивача.

У зв`язку з вищевказаним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

09.10.2026 ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження (а.с.66, т.1).

17.11.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідча – адвоката Хорошун О.В. надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якої представник позивача просить суд, відмовити задоволенні позову адвоката Константінової Тетяни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу. Стягнути з Позивача на користь Відповідача судові витрати по справі, розрахунок яких буде надано відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України та надати Відповідачу 5-ти денний строк для подання доказів понесення судових витрат по справі в порядку, передбаченому ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з частинами першою, третьою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Презумпція спільності права власності на майно набуте подружжям у шлюбі, може бути спростована одним із подружжя, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції. Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Правилами статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Отже, стаття 60 СК України та стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Викладене узгоджується із правовими позиціями, висловленими у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Представник відповідача вказує, що сторони у справі перебували у шлюбі з 14.07.2001, який зареєстрований у виконавчому комітеті Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області, актовий запис №5. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Відповідачем 05.09.2001на підставі Договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. та зареєстрований у реєстрі за № 1-2155, придбано квартиру АДРЕСА_1 . Представник відповідача зазначає, що дана квартира була придбана за власні кошти відповідача в справі та не є спільною сумісною власністю подружжя.

Кошти відповідач отримала від батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Батьки Відповідача займались вирощуванням сільськогосподарської продукції в с. Ліпляве (на той час Канівський район) та проводили її продаж відділу освіти виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області, кошти від реалізації продукції надходили на рахунки, відкриті в АТ Ощадний банк України на ім`я ОСОБА_5 .. Також частина коштів була отримана матір`ю відповідача від отриманого та відчуженого спадку, який дістався їй у вигляді житлового будинку в с. Келеберда (на той час Канівського району) після смерті матері ОСОБА_6 . Частина коштів була надана сестрою відповідача – ОСОБА_7 , яка в 2000 році продала частину свого будинку в м.Умань Черкаської області.

Звернула увагу суду на те, що на короткий термін перебування сторін у шлюбі до моменту придбання спірної квартири, 14.07.2001 (укладення шлюбу) та 05.09.2001 (придбання квартири). За такий короткий час сторони не встигли за їх на той час молодий вік нажити спільні кошти для придбання житла, а тому вважати дане майно спільною сумісною власністю подружжя також не можуть.

Також звернула увагу суду, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладався особисто ОСОБА_1 , згода ОСОБА_1 на укладання договору не надавалася.

Відповідач у справі самостійно утримувала та утримує свою власність розуміючи, що власність зобов`язує. Вона самостійно за власні кошти робила ремонт в квартирі, оплачувала комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанція на оплату комунальних послуг, чеками, договорами, платіжними документами на придбання будівельних матеріалів, побутової техніки.

Зазначає, що заробітна плата відповідача була значно вищою за заробітну плату позивача за весь час з моменту їх одруження, а тому саме відповідач у справі утримувала родину, дбала про свою власність (квартиру), утримувала дітей, придбавала побутову техніку, речі домашнього вжитку. Дані обставини підтверджуються також рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області № 2308/1200/2012 від 23.05.2012 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 на утриманні їх дітей у розмірі 50% всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку до їх повноліття. Стягнення проводити починаючи з 10.05.2012. Відповідно до розрахунку головного державного виконавця Канівського відділу ДВС у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 07.11.2025 заборгованість по аліментам у ОСОБА_1 становить 179003,41 грн..

За таких обставин, відповідач вважає, що спірна квартира АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Тому відсутні підстави визнавати дане майно спільною сумісною власністю подружжя та проводити його поділ.

Що стосується транспортного засобу автомобіля SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , представник відповідача зазначає, що транспортний засіб автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який зареєстрований на відповідача є її приватною власністю як і квартира АДРЕСА_1 , оскільки придбана за кошти саме відповідача, а тому і зареєстрована на її ім`я 12.12.2013.

Відповідно до довідки Ок-5 Відповідач у справі мала доволі пристойні доходи за весь період проживання з позивачем, що не можна сказати про позивача.

Доходи Відповідача для прикладу у 2010 році становити 15652,32 грн., 2011 році 15137,85 грн., 2012 рік – 44130,34 грн.

В період часу з 2008 року перебував під слідством в якості підозрюваного у вчиненні тяжкого злочину (ч. 3 ст. 186 КК України). Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.03.2010 позивача було засуджено за ч.3 ст.186 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі та взято під варту в залі суду. Звільнений від відбування покарання позивач був в листопаді 2010 року, а працевлаштувався в квітні 2012 року. З огляду на викладене, на думку відповідача позивач не мав власних коштів та заощаджень в період часу з 2008 по травень 2012 року, які міг би вносити в спільний бюджет сім`ї, а тим паче не мав коштів для придбання транспортного засобу. Таким чином, автомобіль, який зареєстрований на ім`я відповідача в справі є її особистою приватною власністю.

Що стосується тверджень позивача про перешкоджання до його єдиного житла відповідачем у справі, представник відповідача зазначає, що постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 04.07.2024в справі № 697/845/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн.. Дане правопорушення полягало у тому, що перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 в стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 , висловлювався нецензурною лайкою та застосував фізичну силу у вигляді нанесення удару відносно дружини гр. ОСОБА_1 , чим вчинив домашнє насильство. На цьому позивач у справі не зупинився та продовжував домашнє насильство над відповідачем у справі про що свідчить протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ №945189 від 21.09.2024 складений відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП. 26.09.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про видачу обмежувального припису. 30.09.2024 рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області в справі № 697/2105/24 заяву ОСОБА_1 було задоволено та видано стосовно ОСОБА_1 обмежувальний припис, яким визначено наступні заходи тимчасового обмеження його прав, на строк 6 (шість) місяців, а саме: заборонено позивачу перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонено позивачу вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Обмежувальний припис видано строком на 6 (шість) місяців. Дана постанова була оскаржена та постановою Черкаського апеляційного суду від 18.03.2025 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Константінової Т.М. залишено без задоволення, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 30.09.2024 залишено без змін. Тому за даний період часу відповідачем було змінено вхідні замки до її квартири в зв`язку з побоюванням повторності протиправних дій відносно неї позивачем. Відповідач у справі не позбавляла житла ОСОБА_1 , а саме його житла, як це зазначається у позові представником позивача, оскільки як вже зазначалося вище спірна квартира АДРЕСА_1 належить відповідачу на праві приватної власності.

Що стосується набуття невиліковної хвороби позивачем внаслідок протиправних дій відповідача, то слід зауважити що спосіб життя яким жив ОСОБА_1 призвели до його захворювання, а не дії відповідача. Також звернуто на характеризуючі дані позивача, які характеризують його спосіб життя, а це засудження за тяжкий злочин передбачений ч.3 ст.186 КК України (вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області в справі 2-9/10 від 24.03.2010) (а.с. 4-321, т.2).

08.12.2025 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області витребувано у Головного сервісного центру МВС України: відомості щодо транспортних засобів зареєстрованих з 2008 року по даний час за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 ; у Канівського міськрайонного суду Черкаської області - копію вироку у справі №1-9/10 від 24.03.2010 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_3 ; у Канівської державної нотаріальної контори Черкаської області - належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Келеберда, Канівського району, Черкаської області (а.с.3-4, т.3).

29.01.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області витребувано у приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Лагутінської Єлизавети Павлівни: договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 та зареєстрована на ім`я ОСОБА_1 , а також документи на підставі яких було укладено даний договір, які знаходяться у архівній справі приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Лагутінської Єлізавети Павлівни (а.с.56-58, т.3).

23.02.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області витребувано у приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Лагутінської Єлізавети Павлівни: договір купівлі-продажу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 укладений між продавцем – ОСОБА_8 та покупцем – ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу Лагутінською Є.П. та зереєстрований у реєстрі за № 1-2155; документи на підставі яких було укладено даний договір та знаходяться у архівній справі приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу, яка наразі є приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Лагутінської Єлізавети Павлівни (а.с. 77-79, т.3).

31.03.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області витребувано у Канівського відділку КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» копію договору купівлі-продажу з інвентаризаційної справи на будинковолодіння по АДРЕСА_4 , яке належить наразі ОСОБА_9 та яке належало на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А. 18.02.2000 на імя ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6 ; витребувати у Канівській державній нотаріальній конторі архівну копію договору купівлі-продажу будинковолоідння, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (приблизний час укладення договору 2000- 2001 рік) (а.с.116-119, т.3).

28.05.2026 ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду (а.с. 166-167, т.3).

Представник позивача – адвокат Константінова Т.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила позов задоволити. Зазначила, що кошти на придбання спірного майна, були спільними, а також те, що їм як молодому подружжю допомагали батьки з обох сторін. Звернула увагу суду на те, що сім`я позивача займалася тваринництвом (вирощуванням свиней та їх продажем). Батьки позивача постійно допомагали грошима сім`ї позивача та відповідача. Окрім цього представник позивача зазначає, що на весілля подружжю було подаровано значну частину коштів за які було придбано спірну квартиру. Стосовно автомобіля представник позивача зазначила, що автомобіль вже купувався за спільно зароблені гроші, оскільки сторони мали офіціні доходи. Окрім цього, представник позивача акцентувала увагу суду на презумпцію спільного майна, яка знайшла своє підтвердження у постанові Верховного Суду №643/10796/23 та №372/504/17. Також заявила клопотання про намір подати заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Хорошун О.В., у судовому засіданні заперечували, щодо задоволення позовних вимог. Зазначили, що вважають позовні вимоги позивача необґрунтованими , а доводи позивача та його представника такими, що не відповідають дійсності. Зазначають, що спірна квартира була придбана за власні кошти відповідача в справі та не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки власні кошти відповідач отримала від батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Звернули увагу, що за короткий час сторони не встигли б нажити спільні кошти для придбання житла, а тому вважати дане майно спільною сумісною власністю подружжя також не можуть. Також звернули увагу суду, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладався особисто відповідачкою, згода позивача на укладання договору не надавалася, що підтверджено матеріалами, які отримані від нотаріуса в яких є заява від дружини Продавця – ОСОБА_11 , що вона дає згоду на продаж квартири, в той же час заяви ОСОБА_1 як іншого з подружжя, яке придбаває нерухоме майно, в матеріалах відсутня. Відповідач у справі самостійно утримувала та утримує свою власність розуміючи, що власність зобов`язує. Вона самостійно за власні кошти робила ремонт в квартирі, оплачувала комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанція на оплату комунальних послуг, чеками, договорами, платіжними документами на придбання будівельних матеріалів, побутової техніки (додаються до відзиву). Заробітна плата Відповідача була значно вищою за заробітну плату Позивача весь час з моменту їх одруження, а тому саме відповідач у справі утримувала родину, дбала про свою власність (квартиру), утримувала дітей, придбавала побутову техніку, речі домашнього вжитку. Тому відповідач вважає доведеним, що спірна квартира за АДРЕСА_1 є її особистою приватною власністю. Щодо транспортного засобу зазначили, що даний транспортний засіб є приватною власністю, оскільки придбаний за кошти саме відповідача, а тому і зареєстрована на її ім`я. Зазначили, що відповідач мала пристойні доходи за весь період проживання з позивачем, що не можна сказати про позивача. Наголосили на тому, що в період часу з 2008 року перебував під слідством в якості підозрюваного у вчиненні тяжкого злочину (ч. 3 ст. 186 КК України). Вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.03.2010 позивача було засуджено за ч.3 ст.186 до одного року позбавлення волі та взято під варту в залі суду. Звільнений від відбування покарання позивач був в листопаді 2010 року, а працевлаштувався в квітні 2012 року. Тому позивач не мав власних коштів та заощаджень в період часу з 2008 по травень 2012 року, які міг би вносити в спільний бюджет сім`ї, а тим більше не мав коштів для придбання транспортного засобу. Також звернули увагу суду на те, що попередній автомобіль сторін ВАЗ 21099 не був ще відчужений сторонами, а більша частина коштів була знову ж таки взята у батьків відповідача, частина боргу так і не повернута сторонами. Тому автомобіль, який зареєстрований на ім`я відповідача в справі є її особистою приватною власністю. Також стороною позивача було заявлено клопотання про стягнення з позивача витрат на правову допомогу у розмірі 31500 грн..

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 , суду пояснив, що він являється батьком позивача. Зазначив, що на весіллі позивача та відповідача їм дарували кошти і за ці кошти була придбана квартира. Також зазначив, що після весілля позивач та відповідач проживали у них у будинку в с. Ліпляве, а потім переїхали до квартири. Також. зазначив, що він ростив свиней, яких продавав, та давав кошти на придбання першої автівки ВАЗ 21099. Крім того, займався агробізнесом, у зв`язку з чим давав сім`ї позивача на ремонт квартири день по 2-3 тис. доларів на місяць. Наголосив на тому, що позивач приймав участь у господарстві. Зазначив суду, що на його думку квартира була куплена здебільшого за кошти, які подаровані на весілля. Після того як позивач та відповідач продали ВАЗ 21099 купили автомобіль "Шкода". Зазначив, що коли позивач перебував під слідством та відбував покарання – саме батьки позивача продавали картоплю та віддавали кошти позивачу та відповідачці. Щодо документального підтвердження передачі коштів сторонам, свідок пояснив, що гроші надавались подружжю ОСОБА_13 без документального підтвердження.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 , суду пояснив, що він являється батьком відповідача. Зазначив, відповідач та позивач у 2001 році одружилися, спочатку вони проживали у родині батьків позивача. Ініціативу придбати квартиру проявила відповідачка та він її підтримав. Зазначив, що він та його покійна дружина дали відповідачці кошти на придбання квартири у сумі 2000 тис. доларів, квартиру придбали за 2300 тис. доларів. Щодо різниці зазначив, що то можливо були кошти подаровані на весілля. Щодо автівок зазначив, що спочатку у сторін була дев`ятка, а потім "Шкода". Зазначив, що кошти, які були надані відповідачці для придбання квартири були його та його покійної дружини. Заощадження були накопичені від продажу полуниці та картоплі. Також зазначив, що дружиною було продано будинок її матері у с. Келеберда. Окрім цого зазначив, що на купівлю автівки також було надано відповідачці кошти близько 9500 тис. доларів США в борг, проте неповернутими залишилися ще близько 700 дол. США. Щодо документального підтвердження передачі коштів відповідачці, свідок всказаву суду, що нотаріально договори не оформлялися.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 , в судовому засіданні пояснила, що вона тривалий час працювала з відповідачем – ОСОБА_15 та її батьком – ОСОБА_5 .. Розмови щодо придбання квартири ОСОБА_16 для ОСОБА_15 велися задовго до весілля ОСОБА_17 . Їй відомо, зі слів ОСОБА_5 та відповідачки, що кошти на придбання квартири надали батьки ОСОБА_18 та його дружина. ОСОБА_17 разом ОСОБА_14 ходили дивитись квартиру. Цю ж квартиру і було потім придбано ОСОБА_17 за кошти батьків.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , в судовому засіданні пояснила, що являється рідною сестрою відповідачки і на момент одруження своєї сестри жила в с.Ліпляве на той час Канівського району в будинку своїх батьків. Після одруження ОСОБА_15 приблизно з місяць проживала в будинку батьків її на той час чоловіка ОСОБА_19 . Вони думали, що якщо позивач є єдиним сином у своїх батьків, то останні придбають їм окреме житло для проживання, але цього не трапилось, а відтак мама з батьком вирішили купити житло для ОСОБА_17 . Особисто її батьки дали кошти на придбання квартири для ОСОБА_17 . Кошти були заощаджені ними з продажу полуниці та сільськогосподарської продукції. Знає, що батьки дали десь приблизно 2000 доларів США. Стосовно допомоги з боку батьків позивача їй нічого не відомо.

Суд, заслухавщши пояснення та доводи сторін, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що 14.07.2001 виконавчим комітетом Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про щ обуло складено актовий запис №5. Прізвище чоловіка та дружини пвсля реєстрації шлюбу « ОСОБА_13 », що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 (а.с. 26, т.1).

За час шлюбу у сторін народилися двоє дітей:

- дочка ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 09.01.2002 (а.с.60, т.2);

- син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 08.06.2010 (а.с.61, т.2);

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.07.2024 у справі №697/882/24 – шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.07.2001 у виконавчому комітеті Ліплявської сільської ради Канівського району Черкаської області, актовий запис №5 – розірвано. Рішення суду набрало законної сили – 16.09.2024 (а.с.52-59, т.2).

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне майно:

-квартира АДРЕСА_1 .

-транспортний засіб: автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 .

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , вбачається, що автомобіль марки SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 з 12.12.2013 зареєстрований на ОСОБА_1 (а.с.25, т.1).

Відповідно до аналітичного висновку про визначення вартості транспортного засобу, SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року, р.н. НОМЕР_1 складеного ПП «Інформаційно-консультаційним центром» від 03.10.2025 – вартість спірного автомобіля складає 182 834 грн. (а.с.11-15, т.1).

Щодо спірної квартири, суд зазначає наступне, 05.09.2001 між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , було укладено договір відповідно до якого ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_1 купила належну продавцеві на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 даного договору, продаж цей за домовленістю сторін вчиняється за 12190 грн., які сплачені покупцем продавцю для оформлення договору. Відповідно до 5 даного договору, за даними Канівського відділення бюро технічної інвентаризації Довідка від 03.09.2001 за №2096 загальна інвертаризаційна вартість квартири 9994 грн.. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Канівського нотаріального округу Черкаської області Лагутінською Є.П., зареєстрований в реєстрі за №1-2155 (а. с. 7, т.1).

З копії витягу з Державного реєстру речових прав №416799059 від 07.03.2025 вбчається, що відповідачу на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.33, т.2).

Відповідно до аналітичного висновку про визначення вартості двахкімнатної житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 складеного ПП «Інформаційно-консультаційним центром» від 03.10.2025 – вартість спірної квартири складає 1 218 807 грн. (а.с.16-19, т.1).

Із відповіді Головного сервісного центру МВС №31/46949-31962-2025 від 24.12.2025. вбачається, що за ОСОБА_1 рахується транспортний засіб: SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , реєстрації 12.12.2013; транспортний засіб ВАЗ 210994-20 1596, 2008 року, сірого кольору був 30.12.2008 року зареєстрований на останню та відчужений нею 15.05.2010 (а.с.50-52, т.3).

З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ВП №76430323 станом на 04.11.2025, вбачається у ОСОБА_1 за період часу з серпня 2014 по жовтень 2025 наявна заборгованість зі сплати алвіментів у розмірі 179003,41 грн. (а.с.27-31, т.2).

З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні/будину осіб від 13.03.2025 виданої виконавчим комітетом Канівської міської ради вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42, т.2).

Із копії вироку Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 24.03.2010 у справі №1-9/2010, вбачається, що ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до 1 року позбавлення волі (а.с.7-12, т.3).

На підтвердження наявності доходів позивачем долучено до матеріалів справи:

- довідку форми ОК-5 вбачається, що дохід позивача ОСОБА_1 становив: у 1999 році – 1631,93 грн.; у 2000 році – 2015,12 грн.; у 2001 році – 2762,73 грн.; у 2002 році – 3174,21 грн.; у 2003 році – 1225,17 грн.; у 2004 році - 5,48 грн.; у 2008 році – 39467,57 грн.; у 2009 році – 39940,11 грн.; у 2011 році – 1004 грн; у 2012 році – 22122,30 грн.; у 2013 році – 18175,94 грн.; у 2014 році – 20232,80 грн.; у 2015 році – 21116,62 грн.; у 2016 році – 20393,52 грн.; у 2017 році – 24033,31 грн.; у 2018 році – 45025 грн.; у 2019 році – 52624,51 грн.; у 2020 році – 56617,67 грн.; у 2021 році – 76072,85 грн.; у 2022 році – 87621,30 грн.; у 2023 році – 87965,23 грн.; у 2024 році – 93608,85 грн.; у 2025 році – 64266,46грн. (а.с.24-29, т.3);

- довідку №976 від 10.11.2025 видану сільським головою Ліплявської сільської ради Черкаської області з якої вбачається, що гр. ОСОБА_21 в своєму домогосподарстві за адресою: АДРЕСА_5 упримувала поголів`я свиней у кількості: 2000 рік – 30 голів; 2001 рік – 8 голів; 2002 рік – 14 голів; 2003 рік – 10 голів; 2004 рік – 3 голови; 2005 рік -5 голів; 2006 рік 7 голів; 2007 рік – 15 голів; 2008, 2009, 2010 рік – по 20 голів; 2011 рік – 15 голів; 2012 рік – 25 голів; 2013 рік – 14 голів; 2014 рік – 15 голів; 2015 рік – 15 голів; 2018-2021 роки по 2 голови кожен рік. Довідка видана на підставі погосподарських книг №1 за 1996-2000 року; №1 за 2001-2005 року; №1 за 2006-2010 роки; №1 за 2011-2015 роки; №2 за 2016-2020 роки; №2 за 2021-2025 роки по с. Ліпляве (а.с.30, т.3);

- довідку №1001 від 19.11.2025 видану сільським головою Ліплявської сільської ради Черкаської області, з якої вбачається, що гр. ОСОБА_12 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 дійсно в період з 2000 року по 2024 рік свою земельну ділянку площею 11,53 га. обробляв сам, в оренду не здавав, отримане зерно використовува для годівлі свиней та птиці. Довідка видана на підставі погосподарських книг №1 за 1996-2000 року; №1 за 2001-2005 року; №1 за 2006-2010 роки; №1 за 2011-2015 роки; №2 за 2016-2020 роки; №2 за 2021-2025 роки по с. Ліпляве (а.с.31, т.3);

- копію довідки №40 від 21.05.2026 виданої головою правління Канівського споживчого товариства Володимиром Кривенцем, з якої вбачається, що ОСОБА_21 дійсно на протязі 2000-2015 років здійснювала торгівлю свіжим м`ясом свинини у павільйоні «М`ясо Молоко», що належить Канівському спроживчому товариству (а.с.154, т.3).

На підтвердження наявності доходів відповідачем долучено та витребувано наступні докази:

- довідку дорми ОК-5 вбачається, що дохід відповідача ОСОБА_1 становить: у 1999 році – 520 грн.; у 2000 році – 1814. 10 грн.; у 2001 році – 1792,24 грн.; у 2004 році - 4645,86 грн.; у 2005 році – 8170, 20 грн.; у 2006 році – 10835, 41 грн., у 2007 році – 13203 грн.; у 2008 році – 23474,08 грн.; у 2009 році – 30039,72 грн.; у 2010 році – 15652,35 грн.; у 2011 році – 15137,85 грн; у 2012 році – 44130, 34 грн.; у 2013 році – 48577,64 грн.; у 2014 році – 57104,78 грн.; у 2015 році – 70855,17 грн.; у 2016 році – 104393,45 грн.; у 2017 році – 160927,43 грн.; у 2018 році – 237506,51 грн.; у 2019 році – 329306,49 грн.; у 2020 році – 290572,28 грн.; у 2021 році – 322060,37 грн.; у 2022 році – 230977,46 грн.; у 2023 році – 364440,65 грн.; у 2024 році – 454120,60 грн.; у 2025 році – 366617,61 грн. (а.с.18-25, т.2);

- витребувано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру, з якого вбачається, що після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкова справа не відкривалася (а.с.36-37, т.3);

- довідку №01-02/519 від 09.02.2026 видану сільським головою виконавчого комітету Ліплявської сільської ради Черкаської області, відповідно до якої домоволодіння, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 , на даний час, згідно погосподарського обліку, належить ОСОБА_9 та знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . 18.02.2000 спадщину після смерті своєї матері прийняла ОСОБА_4 , яка в подальшому продала даний будинок ОСОБА_10 . Післі смерті ОСОБА_10 спадщину оформила ОСОБА_22 , яка й продала будинок ОСОБА_9 (а.с.64, т.3);

- копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.02.2000, зареєстрованого в реєстрі за №1-142, вбачається, що ОСОБА_4 успадкувала після смерті ОСОБА_6 – житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_6 (а.с.65 на звороті, т.3);

- витребувано договір купівлі-продажу житлового будинку від 25.02.2000 посвідченого державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А., зареєстрованого вреєстрі за №1-204, з якого вбачається, що ОСОБА_4 продала ОСОБА_10 житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_6 . Відповідно до п.2 договору, продаж будинку вчинено за 1000 грн. (а.с.123, т.3).

Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається із матеріалів справи спірна квартира була придбана 05.09.2001.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму ВСУ № 16 від 12 червня 1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна й робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, вклади до кредитних установ; паєнагромадження в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; страхова сума, страхове відшкодування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя, страхові платежі, які були повернені при достроковому розірванні договору страхування або які міг би одержати один із подружжя в разі дострокового розірвання такого договору на час фактичного припинення шлюбу; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами. Якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення (в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватися при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності (ст. 28 КпШС). Вартість майна визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Статтею 22 КпШС України (яка діяла на час придбання спірної квартири у 2001 році) передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Аналогічні положення закріплені у ч.1 статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.

Як передбачано ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Згідно ч. 2 ст. 29 КпШС поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Вирішуючи по суті даний спір, який виник між сторонами, щодо поділу майна подружжя, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 16 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Конструкція вказаних норм права свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Також суд звертає увагу на те, що у даній справі спірні правовідносини стосуються поділу спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 та транспортного засобу SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 20 травня 2022 року у справі № 330/1079/20 (провадження № 61-5763св21).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05.01.2024 у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому, не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові ВС від 12.06.2019 у справі №595/324/17 зазначено, що при вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжя, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя.

Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. Аналогічна позиція наведена у постановах ВС від 05.09.2018 у справі №709/494/16-ц та від 20.05.2019 у справі №360/303/17-ц.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц (провадження № 61-5837св20), вказано, що «виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. […] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2019 року в справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18)).

Так, судом встановлено, що 14.07.2001 між сторонами був зареєстрований шлюб, який рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12.07.2024 було розірвано.

За час шлюбу сторони на підставі Договору купівлі продажу від 05.09.2001 набули спірні квартиру та 12.12.2013 автомобіль, які зареєстровані на відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідачка зазначає про те, що спірна квартира та транспортний засіб є її особистою власністю, оскільки придбані за її власні кошти, а також посилається, що її доходи були більшими за доходи позивача.

Суд зазначає, що з наданих довідок форми ОК-5, як позивачем так і відповідачем, вбачається, що в період перебування у шлюбі вони обоє отримували дохід.

Щодо доводів сторони відповідача, що її заробітна плата була більш достойнішою ніж у позивача та те, що вона за власні кошти здійснювала ремонт квартири, оплачувала комунальні послуги та укладала договори для проведення ремонту спірної квартири, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Суд не приймає до уваги заперечення проти позову відповідача щодо придбання спірного майна за її особисті кошти з наступних підстав. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Проте, відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про придбання квартири та транспортного засобу за її особисті кошти, не довела, що грошові кошти в сумі 2000 доларів США, вона отримала від батька у дарунок чи позику, були сплачені при купівлі квартири АДРЕСА_1 за власні кошти у 2001 році, а також те, кошти отримані від батьків та від продажу батьками відповідача від будинку у с. Келеберда в сумі 1000 грн. були витрачені відповідачкою на придбання спірної квартири, а тому не спростувала презумпцію спільності майна подружжя.

На підставі наведеного, суд вважає, що набуті під час шлюбу та зареєстровані на ім`я відповідачки ОСОБА_1 (05.09.2001) квартира АДРЕСА_1 та 12.12.2013 автомобіль SKODA OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

При вирішенні питання про поділ спірного транспортного засобу, суд застосовує норми які зазначені в ст. ст. 60, 61. 69-72 СК України, ст. ст. 368, 372 ЦК України.

Частина друга статті 372 ЦК України та частина 1 статті 70 СК України встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності.

На підставі наведеного суд зазначає, що сторонами не заявлено вимоги про компенсацію вартості спірного майна, враховуючи, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, суд, вважає за необхідне здійснити поділ майна, у межах вимог, у спосіб, який зазначено позивачем, а саме: визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_7 та транспортний засіб, автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, типу хетчбек-В, колір бежевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_7 , а також право власності на 1/2 (одну другу) частки транспортного засобу, автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, типу хетчбек-В, колір бежевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_7 , а також право власності на 1/2 (одну другу) частки транспортного засобу, автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, типу хетчбек-В, колір бежевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Родзподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем відповідно до платіжної інструкції №52А7-А8Р2-6Т0Н від 07.10.2025 сплачено судовий збір у розмірі 5606,57 грн. (а.с.1, т.1).

Оскільки вимоги позивача задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 5606,57 грн..

13.08.2026 в судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Константіновою Т.М. було заявлено усне клопотання про намір подати докази сплати правової допомоги протягом 5 днів після проголошення рішення, у відповідності до абз. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Як визначено ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, представнику позивача ОСОБА_1 - адвокату Константіновій Т.М. необхідно подати докази щодо розміру понесених сторонами судових витрат на правову допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2-4, 12, 13, 19, 23, 76-89, 141, 263-268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Константінова Тетяна Миколаївна до ОСОБА_1 про поділ спільного майна –задовольнити повністю.

Визнати квартиру АДРЕСА_7 , - спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_7 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_7 .

Визнати транспортний засіб, автомобіль марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, типу хетчбек-В, колір бежевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частки транспортного засобу, автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, типу хетчбек-В, колір бежевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 (одну другу) частки транспортного засобу, автомобіля марки SKODA, модель OCTAVIA TOUR, 2008 року випуску, типу хетчбек-В, колір бежевий, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 5606,57 грн. (п`ять тисяч шістсот шість гривень 57 копійок)

Представнику позивача ОСОБА_1 – адвокату Константіновій Тетяні Миколаївні протягом п`яти днів після ухвалення рішення подати до суду докази щодо розміру понесених позивачем судових витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП – НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП – НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий І . І . Деревенський