Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №359/6713/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/12847/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 359/6713/23

20 серпня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Говорової Альони Ігорівни на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чирки С.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним наказу, поновлення дії трудового договору та стягнення заробітної плати.

У позовній заяві представником ОСОБА_1 зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складає від 16 000 грн до 20 000 грн.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просила суд, серед іншого, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Акціонерного товариства «Українська залізниця» № 389/ос від 01 квітня 2022 року в частині, що стосується ОСОБА_1 .

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 311 021 грн 58 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

15 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Світличний О.С. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано договір № 668 про надання правової допомоги від 17 травня 2023 року, акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги (послуг) від 12 квітня 2024 року та прибутковий касовий ордер № 12/04-01 від 12 квітня 2024 року.

Відповідно до акта № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 12 квітня 2024 року вартість наданої правничої допомоги складається з: підготовки та направлення позовної заяви - 5 000 грн; підготовки та направлення письмових пояснень - 3 000 грн; участі у судовому засіданні 08 лютого 2024 року - 2 000 грн; участі у судовому засіданні 28 березня 2024 року - 4 000 грн; участі у судовому засіданні 05 квітня 2024 року - 4 000 грн; участі у судовому засіданні 09 квітня 2024 року - 4 000 грн, а всього 22 000 грн.

28 травня 2024 року представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» Говорова А.І. подала заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись, зокрема, на те, що позивач до закінчення розгляду справи не зробила відповідної заяви про подання доказів після ухвалення рішення та не обґрунтувала поважність причин неподання таких доказів раніше.

Також представник відповідача зазначала, що пунктом 4.2 договору № 668 передбачено визначення розміру гонорару в додатковій угоді до договору, однак така додаткова угода в матеріалах справи відсутня, а заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 задоволено частково.

Доповнено рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року абзацом такого змісту: «Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 14 665 грн 20 коп.».

В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що у позовній заяві представником позивача було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у розмірі 16 000-20 000 грн, а тому позивачем ще до відкриття провадження у справі було заявлено про понесення та очікуване понесення таких витрат.

Суд також виходив із того, що хоча додаткова угода, передбачена пунктом 4.2 договору № 668, у матеріалах справи відсутня, в акті № 1 від 12 квітня 2024 року сторонами визначено вартість правничої допомоги у розмірі 22 000 грн, акт містить детальний опис виконаних робіт, а прибутковий касовий ордер підтверджує сплату позивачем зазначеної суми.

Врахувавши часткове задоволення позовних вимог - двох із трьох заявлених вимог, суд першої інстанції визначив суму витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, у розмірі 14 665 грн 20 коп.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» адвокат Говорова А.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення частини восьмої статті 141 ЦПК України та частини першої статті 246 ЦПК України.

Зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вказує, що представником позивачки не дотримано жодної умови подання доказів понесених витрат, а саме: докази не подано під час розгляду справи в суді першої інстанції; не обґрунтовано поважність причин неподання доказів, що підтверджують розмір понесених стороною витрат, до закінчення судових дебатів у справі; не зроблено заяву під час розгляду справи в суді першої інстанції про подання доказів після ухвалення рішення.

Зазначає, що частиною першою статті 246 ЦПК України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують розмір понесених нею судових витрат, до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21, відповідно до якої у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом із відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання цих доказів до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення витрат.

Апелянт зазначає, що представником позивачки у позовній заяві було вказано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, проте такий розрахунок не є заявою про подання доказів на підтвердження розміру витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи. На підтвердження зазначеного посилається на постанову Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/216/23.

Зазначає, що судом першої інстанції було помилково оцінено виконання представником позивачки вимог щодо змісту позовної заяви, встановлених пунктом 9 частини третьої статті 175 ЦПК України, а саме зазначення попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, як виконання вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо необхідності зробити заяву про подання доказів, які підтверджують розмір понесених судових витрат, до закінчення судових дебатів.

Вважає, що недотримання позивачкою встановленого процесуального порядку виключало підстави для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з АТ «Українська залізниця» витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційні скарги представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2024 року та додаткове рішення від 28 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову та заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року в частині скасування додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року та розподілу судових витрат скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» на додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року залишено без задоволення, додаткове рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 травня 2026 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року в частині залишення без змін додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 14 665 грн 20 коп. скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної відповіді на доводи апеляційної скарги щодо дотримання позивачем порядку заявлення та підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд вказав на необхідність розрізняти наслідки незаявлення до закінчення судових дебатів про необхідність розподілу судових витрат та наслідки неподання доказів на підтвердження розміру таких витрат у встановлений процесуальним законом строк.

Касаційний суд також звернув увагу на необхідність надати оцінку тому, чи може зміст заяви позивача про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат бути кваліфікований як змістовне волевиявлення на отримання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також з`ясувати наявність або відсутність у матеріалах справи обґрунтування причин неподання доказів на підтвердження таких витрат до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 13 травня 2026 року, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, під час нового апеляційного розгляду колегія суддів має надати оцінку доводам апеляційної скарги саме з урахуванням питань, на необхідність з`ясування яких вказав Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Зазначений порядок та необхідність розмежування наслідків неподання заяви і доказів окремо акцентовані Верховним Судом при направленні цієї справи на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року звернув увагу, що у разі подання доказів після ухвалення рішення стороні необхідно обґрунтувати причини їх неподання до закінчення розгляду справи, а апеляційний суд повинен надати таким обставинам належну оцінку.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем до ухвалення рішення судом першої інстанції не було зроблено належної заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовною заявою, представник ОСОБА_1 не обмежився лише зазначенням попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

У позовній заяві прямо зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач понесла та які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, складає від 16 000 грн до 20 000 грн. Одночасно у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 окремо просила суд «вирішити питання щодо розподілу судових витрат».

На переконання колегії суддів, наведені положення позовної заяви необхідно оцінювати у їх сукупності, а не ізольовано одне від одного.

Безпосереднє прохання до суду вирішити питання щодо розподілу судових витрат у поєднанні з визначенням їх попереднього розміру свідчить не лише про виконання формальної вимоги щодо надання попереднього розрахунку, а й змістовно виражає намір позивача отримати за результатами розгляду справи відшкодування понесених нею судових витрат.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що до ухвалення рішення по суті спору ОСОБА_1 було належним чином заявлено про необхідність розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Посилання апелянта на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 910/216/23, зазначеного висновку не спростовує.

Як звернув увагу Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року, у справі № 910/216/23 суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційні скарги та відзиви містили попередній орієнтовний розрахунок витрат, однак не містили заяви, яка б змістовно висловлювала намір сторони отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат.

Натомість у справі, що переглядається, крім попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат, позовна заява містила самостійну вимогу про вирішення питання щодо їх розподілу.

За таких обставин фактичні обставини щодо процесуального волевиявлення сторони у вказаних справах не є тотожними, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє.

Доводи апеляційної скарги про відсутність поважних причин неподання доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до ухвалення рішення суду першої інстанції колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Рішення по суті спору Бориспільським міськрайонним судом Київської області ухвалено 10 квітня 2024 року.

Водночас акт № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги, яким визначено остаточний обсяг наданих у цій справі послуг та їх вартість у розмірі 22 000 грн, складено 12 квітня 2024 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Прибутковий касовий ордер № 12/04-01, яким підтверджується сплата ОСОБА_1 суми 22 000 грн, також датований 12 квітня 2024 року.

При цьому акт приймання-передачі охоплює правничу допомогу, надану протягом усього розгляду справи, у тому числі участь представника позивача у судовому засіданні 09 квітня 2024 року, тобто безпосередньо напередодні ухвалення рішення судом першої інстанції.

Таким чином, документи, якими було остаточно визначено обсяг наданої правничої допомоги, її вартість та підтверджено оплату цих послуг, на момент ухвалення рішення від 10 квітня 2024 року ще не були складені.

Зазначені обставини, на переконання колегії суддів, об`єктивно пояснюють неподання саме доказів остаточного розміру понесених витрат до ухвалення судового рішення.

При цьому заява про ухвалення додаткового рішення разом із відповідними доказами надійшла до суду 15 квітня 2024 року, тобто в межах передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України п`ятиденного строку після ухвалення рішення від 10 квітня 2024 року.

Отже, у даній справі має місце не обставини, коли сторона після завершення розгляду справи вперше заявила про намір отримати компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, а саме обставини, коли сторона завчасно заявила про необхідність їх розподілу та зазначила їх орієнтовний розмір, а після завершення надання правничої допомоги і складання документів, які визначали її остаточний обсяг та вартість, подала такі документи у встановлений законом строк.

Саме по собі те, що договір про надання правової допомоги № 668 був укладений 17 травня 2023 року, не спростовує наведеного, оскільки цим договором не було визначено остаточний обсяг послуг, фактично наданих під час розгляду цієї конкретної справи, та остаточну суму витрат.

Такі обсяг та вартість зафіксовані сторонами в акті № 1 від 12 квітня 2024 року, а факт оплати підтверджено прибутковим касовим ордером від тієї ж дати.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що подання доказів після ухвалення рішення відбулось без будь-яких об`єктивних причин.

Щодо посилання представника відповідача у запереченнях на відсутність додаткової угоди до договору № 668 колегія суддів враховує наступне.

Пунктом 4.2 договору № 668 передбачено, що розмір гонорару Бюро визначається сторонами у додатковій угоді із зазначенням конкретного виду правової допомоги та її вартості.

Разом із тим у пункті 4 акта № 1 приймання-передачі наданої правової допомоги від 12 квітня 2024 року сторони погодили, що вартість наданої за відповідний період правничої допомоги становить 22 000 грн.

Акт підписаний ОСОБА_1 та керуючим Адвокатським бюро «Кириченка», містить конкретний перелік наданих послуг та їх вартість, а прибутковий касовий ордер підтверджує сплату позивачем саме 22 000 грн. Такі обставини встановлені судом першої інстанції та наведені Верховним Судом під час касаційного перегляду справи.

Тому відсутність окремого документа, названого сторонами «додатковою угодою», за наявності підписаного сторонами акта, в якому погоджено конкретний обсяг наданих послуг та їх вартість, а також документа, який підтверджує їх оплату, сама по собі не спростовує факту понесення позивачем відповідних витрат.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, їх необхідності та розумності розміру.

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2026 року також звернув увагу на те, що принцип змагальності передбачає покладення саме на сторону, яка заперечує проти розміру витрат, обов`язку обґрунтувати їх неспівмірність.

З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога позивачу фактично надавалася: представником підготовлено та подано позовну заяву, письмові пояснення, здійснювалося представництво інтересів позивача у судових засіданнях 08 лютого, 28 березня, 05 квітня та 09 квітня 2024 року. Загальна вартість зазначених послуг відповідно до акта складає 22 000 грн.

Разом із тим суд першої інстанції не стягнув з відповідача всю заявлену суму, а, врахувавши результати вирішення спору та часткове задоволення позовних вимог, визначив суму витрат, що підлягає компенсації, у розмірі 14 665 грн 20 коп.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують факту надання правничої допомоги, обсягу виконаних адвокатом робіт та понесення позивачем витрат, а зводяться переважно до заперечення щодо процесуального порядку подання доказів після ухвалення рішення.

Разом із тим, як встановлено під час нового апеляційного розгляду, про намір отримати відшкодування судових витрат позивач заявила ще у позовній заяві, а докази остаточного розміру таких витрат, які були сформовані після завершення надання правничої допомоги, подала у межах передбаченого законом п`ятиденного строку.

Таким чином, при новому розгляді справи колегією суддів надано оцінку як змісту заяви позивача про розподіл судових витрат, так і обставинам та причинам подання документів на підтвердження їх остаточного розміру після ухвалення рішення, на необхідність з`ясування яких прямо вказано у постанові Верховного Суду від 13 травня 2026 року.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень частини восьмої статті 141 ЦПК України та частини першої статті 246 ЦПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування додаткового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи та врахувавши висновки Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування додаткового рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року не вбачається.

Додаткове рішення суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги правильності його висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» належить залишити без задоволення, а додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 417 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Говорової Альони Ігорівни залишити без задоволення

Додаткове рішення Бориспільського міськрайонногосуду Київської області від 28 травня 2024рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: