Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №369/8556/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8556/26

Провадження № 2/369/12419/26

РІШЕННЯ

Іменем України

20.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 369/8556/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про розірвання шлюбу, відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом про розірвання шлюбу, відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини. Свої вимоги мотивував тим, що 17 грудня 2021 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - позивач) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - відповідач) зареєстрували шлюб.

Від шлюбу сторони мають сина, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Сімейне життя між подружжям не склалось через постійні сварки та різні погляди на життя на даний час шлюб існує формально, сторони не підтримують сімейні відносини, не ведуть спільного господарства, не мають спільного бюджету. Позивач, вказав, що після припинення спільного проживання вони не можуть дійти згоди щодо проживання дитини. Зазначає, що після того, як позивач та відповідач перестали проживати разом, відповідач самовільно, забрала дитину та вивезла її у невідомому напрямку. Відповідач не повідомляє про умови проживання дитини, її місцезнаходження, стан здоров`я та забезпечення належного догляду. Мати не надає можливості спілкуватися із сином, у тому числі відмовляється від телефонного спілкування, поводить себе агресивно та уникає будь-якого конструктивного діалогу. Відповідачка з сином час не проводила, не брала участі у вихованні та розвитку сина, ухилялась від виконання своїх батьківських обов`язків та наразі забрала дитину і не хоче спілкуватись із позивачем з приводу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Дитина проявляє емоційну прив`язаність до батька та висловлює бажання спілкуватися з ним. При вирішенні спору просив врахувати, що він працює, має стабільний дохід. Також, позивачем вказано в позовній заяві про те, що вихованням сина, розвитком його здібностей, контролем за його здоров`ям та лікуванням до того як сторони почали жити окремо займався повністю позивач. Зазначив, що відповідачка не має власного житла, постійно змінює місце проживання, що негативно впливає на стабільність та належні умови для проживання і розвитку дитини. В квартирі де проживає позивач створені належні умови для комфортного проживання, відпочинку та повноцінного розвитку дитини, в дитини є своя кімната, щодо відповідача, то вона постійно переїжджає та не має змоги забезпечити належні умови житла для сина. А також, позивач вважає, що проживання з батьком сприятиме стабільному психоемоційному стану спокою, належному навчанню та розвитку, а також максимально ефективній адаптації дитини до життя після розлучення батьків. Тому в найкращих інтересах дітей буде визначити місце проживання дитини разом з ним.

Враховуючи викладене, просив суд розірвати шлюб, відібрати дитину у матері без позбавлення батьківських прав та визначити місце проживання малолітньої дитини разом із батьком.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи провести за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 22.06.2026 року закрито підготовче провадження у справі № 369/8556/26 та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання позивач не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутністі просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

У судове засідання відповідач не з`явилася, 02.06.2026 року подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги щодо розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - підтримує, щодо відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав - заперечує.

Представник Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області в судове засідання не з`явився, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення до суду не надходило.

До суду Службою у справах дітей Борщаігвської сільської ради надано суду рішення Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області № 193/2 від 02.07.2026 року, яким затверджено висновок щодо доцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Оскільки неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи, суд вирішив розглянути справи за відсутності учасників справи на підставі ст. 223 ЦПК України.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні взаємини подружжя, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 грудня 2021 року, я, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб, актовий запис № 2979, підтвердженням чого є свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 , видане Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 грудня 2021 року.

Від шлюбу сторони мають сина, а саме: малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис № 858, виданим Оболонським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20 липня 2022 року.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

За правилами ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Відповідно до ст. ст. 21, 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Оскільки судом встановлено, що сторони спільного господарства не ведуть, шлюбних відносин не підтримують, тому шлюб між ними може бути розірваним.

В частині позовних вимог про відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дітей суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ЦПК України відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

З пояснень сторін встановлено, що після припинення спільного проживання, сторони не можуть дійти згоди щодо проживання малолітнього сина. Після того, як сторони перестали проживати разом, відповідачка самовільно, забрала дитину та вивезла її у невідомому напрямку. Відповідачка не повідомляє про умови проживання дитини, її місцезнаходження, стан здоров`я та забезпечення належного догляду. Мати не надає можливості спілкуватися із сином, у тому числі відмовляється від телефонного спілкування, поводить себе агресивно та уникає будь-якого конструктивного діалогу. Дитина проявляє емоційну прив`язаність до батька та висловлює бажання спілкуватися з ним.

Судом встановлено, що відповідач з дитиною час не проводить, не бере участі у вихованні та розвитку дітей, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не хоче спілкуватись із позивачем з приводу якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Сином займається позивач, зокрема забезпечував його розвиток та особисто приводив на корекційні заняття, що підтверджується довідкою № 32/03-1 від 24 квітня 2026 року, яка видана ТОВ «АКАДЕМІЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ "ЮНІК ПІПЛ» про те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно з червня 2025 року відвідує корекційні заняття в ТОВ «Академія розвитку дитини «Юнік Піпл». Позивач самостійно приводив дитину на заняття та був присутній під час їх проведення. Заняття проходили регулярно - у вівторок з 9:00 до 9:30 та у четвер з 9:00 до 9:30.

Позивач має стабільний дохід та працює у сфері ремонту комп`ютерів і периферійного устатковання, що підтверджується витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24 квітня 2026 року, а також податковими деклараціями платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця від 30 січня 2026 року та від 20 квітня 2026 року.

Згідно Висновку Виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, затвердженого рішенням № 193/2 від 02.07.2026 року визнано за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Встановлено, що з 17.12.2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Від даного шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Однак, спільне життя не склалось, тому сім`я фактично припинила своє існування, на даний момент батьки проживають окремо.

Мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На даний момент ОСОБА_2 офіційно не працевлаштована, постійного доходу немає.

Під час бесіди з матір`ю, остання повідомила, що після розлучення не заперечує щоб дитина проживала з батьком ОСОБА_1 . З дитиною не проживає, участі у вихованні не приймає. На підтвердження даного факту надала письмову заяву.

Працівниками служби у справах дітей 12.06.2026 року обстежено умови проживання матері. Під час обстеження встановлено, що за даною адресою в квартирі, яка має 2 кімнати, проживає ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Для виховання та розвитку дитини умови не створювались. В помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних норм. Зі слів матері, вона не має наміру проживати разом з сином.

Батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає разом з малолітнім сином за адресою: АДРЕСА_2 . Дану квартиру батько оренду, що підтверджується договором оренди житлового приміщення.

Під час проведення бесіди з батьком, останній повідомив, що макти дитини не бере участі у вихованні та утриманні сина, не працевлаштована, не має власного доходу, не має житла. Усім забезпеченням дитини, в тому числі матеріальним займається батько одноосібно.

Працівниками служби у справах дітей 12.06.2026 року обстежено умови проживання батька та дитини. Під час обстеження встановлено, що за даною адресою в квартирі, яка має 2 кімнати проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Для виховання та розвитку дитини наявна окрема кімната, спальне місце, шафа для одягу, іграшки. В помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних умов. Для виховання та розвитку дитини наявні всі необхідні умови. Дитина всім забезпечена.

Працівниками КЗ «Центр надання соціальних послуг Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області» 12.06.2026 року проведено оцінку потреб сім`ї з метою встановлення спроможності батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за ним. Складені відповідні акти та висновок, відповідно до якого, ОСОБА_4 здатен самостійно долати ризики та забезпечувати потреби дитини. В помешканні дотримуються санітарно-гігієнічних норм. Для дитини створені всі необхідні умови для повноцінного виховання та розвитку.

На засідання комісії з питань захисту прав дитини при Борщагівській сільській раді 18.06.2026 року було винесено питання надання висновку до суду щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На засідання ОСОБА_2 не з`явилась, написала повідомлення працівнику Служби, про те, що на комісію не приїде, поїхала до Горлівки, коли повернеться назад до м. Києва не знає, просила розглядати без неї.

Судом встановлено, що вихованням сина, розвитком його здібностей, контролем за їх здоров`ям та лікуванням до того як сторони почали жити окремо займався повністю позивач. В квартирі де проживає позивач створені належні умови для комфортного проживання, відпочинку та повноцінного розвитку дитини, в сина є своя кімната, щодо відповідача, то вона постійно переїжджає та не має змоги забезпечити належні умови житла для дитини. Зазначене, сприятиме стабільному психоемоційному стану спокою, належному навчанню та розвитку дитини, а також максимально ефективній адаптації дитини до життя після розлучення батьків. Тому в найкращих інтересах дитини буде визначити місце проживання сина разом із позивачем.

Судом встановлено, що відповідач ухиляється від покладеного на неї обов`язку визначеного ст. 180 СК України щодо утримання дітей.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 121 права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно ч. 4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані поважати дитину.

Зокрема, Конституція України та Сімейний кодекс України встановлюють загальні принципи та правила щодо батьківства, батьківських прав та обов`язків.

Згідно зі Сімейним кодексом України, батьківські права та обов`язки є нероздільними і не залежать від шлюбу батьків. Отже, незалежно від статусу батьківських стосунків (шлюб, розлучення, одностатеві шлюби тощо), батько має рівні права та обов`язки щодо виховання своїх дітей.

Відповідно до ст. 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Частиною 2 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно ч. 2 ст. 157 СК України, той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що батьки несуть відповідальність за розвиток дитини, забезпечують її матеріальний та духовний розвиток, а права та обов`язки батьків повинні ґрунтуватися на принципі інтересів дитини.

Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.

Відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 7 СК України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням їх інтересів.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 291 Цивільного Кодексу України фізична особа незалежно від віку та стану здоров`я має право на сім`ю. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім`єю, крім випадків, встановлених законом. Фізична особа має право на підтримання зв`язків з членами своєї сім`ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частина 2 та 3 ст. 160 Сімейного кодексу України зазначає, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація) 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)

Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об`єднання сім`ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).

Статтею 180 СК України закріплено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблею ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

В абзаці 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч. 7, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Батько, який самостійно виховує дітей, має такі самі права та обов`язки, як і будь-який інший батько відповідно до законодавства України. Зокрема, це включає право на участь у вихованні та прийняття рішень, пов`язаних з дітьми, їхнім здоров`ям, освітою, майновими питаннями тощо, а також обов`язок дбайливого ставлення до дітей та їхнього благополуччя.

В частині позовних вимог щодо відібрання дітей у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв`язку з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 СК України, суд постановляє рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

В абзаці 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує матеріально та піклується про дитину, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до внутрішнього світу.

Судом встановлено, що відповідач постійно змінює своє місце місця проживання, а також відповідач, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не займається його розвитком, не утримує дитину, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Враховуючи вищезазначене та керуючись приписами Сімейного кодексу України відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав передбачає самостійне виховання дітей батьком, тобто батько є особою, яка самостійного виховує дітей до 18 років.

Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до переконання, що позовну заяву слід задовольнити в повному обсязі.

Оскільки позивач не заявляв вимог про стягнення з відповідачів витрат по сплаті судового збору, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 3, 110-112, 114, 109, 161, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 258, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області, про розірвання шлюбу, відібрання дітей у матері без позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, - задовольнити повністю.

Шлюб, зареєстрований 17 грудня 2021 року, між ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), актовий запис № 2979, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 видане Солом`янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 грудня 2021 року - розірвати.

Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.

Відібрати малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у матері ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), без позбавлення її батьківських прав та передати для самостійного виховання малолітню дитину ОСОБА_3 , його батьку - ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Інформація про позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Інформація про першого відповідача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Інформація про другого відповідача - Борщагівська сільська рада Бучанського району Київської області (Київська обл., Бучанський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Я. Мудрого, буд. 1-А; код ЄДРПОУ 04362489).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено: 20.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко