Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №361/1284/26 — Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/1284/26

провадження № 3/361/466/26

21.04.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2026 року м. Бровари

Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Анікушин В.М., розглянувши адміністративну справу, що надійшла від начальника Броварського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

- за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП),-

в с т а н о в и в:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 858878 від 01 лютого 2026 року ОСОБА_1 , 01 лютого 2026 року, близько 11:30 годин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого сина ОСОБА_2 , а саме, виражалась нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою. Своїми діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 173-2 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні визнала, що 01 лютого 2026 року вона вступила в словесну перепалку зі своїм сином ОСОБА_2 на ґрунті побутових питань, оскільки була на підпитку. Однак, вважає, що ця подія була звичайною сімейною сваркою і домашнього насильства відносно свого сина не вчиняла.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх повній сукупності, дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення особи, щодо якої розглядається адміністративна справа, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 1 КУпАП, завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їхньої компетенції відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відповідно до вимог статті 280 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Отже, підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення є доведення об`єктивних і суб`єктивних ознак, тобто об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони правопорушення.

Частина перша статті 173-2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.

Суд наголошує, що для кваліфікації дій за цією статтею недостатньо лише факту наявності конфлікту або використання погроз фізичною розправою. Склад даного правопорушення передбачає обов`язкову наявність специфічного об`єкта посягання - особистої безпеки, психічного здоров`я та гідності члена сім`ї. Психологічне насильство, на відміну від звичайної сварки, характеризується цілеспрямованим тиском на емоційну сферу особи, що має на меті залякування, приниження або обмеження її волевиявлення.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для складання протоколу став словесний конфлікт між матір`ю та сином на побутовому ґрунті (через непорозуміння). Суд зазначає, що за своєю юридичною природою психологічне насильство є формою агресивної поведінки, наслідком якої є виникнення у постраждалої особи побоювань за свою безпеку, нездатності захистити себе або тривале порушення емоційного стану.

Аналізуючи об`єктивну сторону інкримінованого діяння, суд дійшов висновку, що в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 858878 від 01 лютого 2026 року не відображено конкретних наслідків, які б свідчили про завдання шкоди психічному здоров`ю потерпілого. Водночас погроза фізичною розправою, хоча і є антисоціальною та аморальною формою поведінки, за умови її обопільного характеру під час побутової сварки, не утворює складу правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, якщо не доведено наміру особи саме на вчинення реального насильства як акту придушення особистості. До того ж, в протоколі не конкретизовано в чому саме полягала така погроза та в який спосіб вона могла бути реалізована.

Так, протокол про адміністративне правопорушення не може вважатися безспірним, безсумнівним та достатнім доказом, оскільки оцінюються судом разом з іншими доказами у їх сукупності. Разом з тим, пояснення потерпілого ОСОБА_2 від 01.02.2026 не підтверджують факту нанесення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності шкоди його психологічному здоров`ю. Навпаки в поясненнях зазначено, що ОСОБА_1 влаштувала побутову сварку під час якої висловлювалась нецензурною лайкою, погрожувала фізичною розправою й кидала кухонні приладдя та меблі на підлогу. Жодної інформації про нанесення або загрози нанесення шкоди психологічному здоров`ю потерпілого у цих поясненнях не зазначено.

Суд виходить із того, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою передбачають притягнення особи до відповідальності та застосування до неї примусових заходів, має відповідати гарантіям справедливого судового розгляду. Особа не може бути визнана винною лише на підставі припущень, формальних висновків у протоколах або неперевірених пояснень іншого учасника конфлікту.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд не може перебирати на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукувати докази винуватості особи або виправляти недоліки фабули протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки це ставить під сумнів безсторонність суду та порушує принцип змагальності.

У цій справі матеріали провадження не дають можливості дійти переконливого висновку про те, що ОСОБА_1 вчинила саме домашнє насильство психологічного характеру щодо ОСОБА_2 , а не була учасницею побутового сімейного конфлікту, який сам по собі не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

Наявні у справі докази не підтверджують поза розумним сумнівом обов`язкових ознак складу адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою статті 173-2 КУпАП, зокрема умисного характеру діянь, їх спрямованості на заподіяння шкоди, факту завдання або реальної можливості завдання шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілому, а також причинного зв`язку між поведінкою особою, яка притягається до відповідальності та такими наслідками.

Отже, суд констатує відсутність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

З наведеного провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП слід закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу правопорушення.

Керуючись пунктом першим частини першої статті 247, пунктом третім частини першої статті 284 КУпАП,

п о с т а н о в и в:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі пункту першого частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.М. Анікушин