Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №580/4788/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4788/26 Суддя (судді) першої інстанції: Гайдаш В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Єгорової Н.М., Кузмишиної О.М.,

за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.

представника позивача Ганнисика О.Ю.,

представника третьої особи Столерець О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року ( головуючий суддя у 1-й інстанції - Гайдаш В.А.) у справі №580/4788/26 за адміністративним позовом Канівського комунального підприємства теплових мереж до Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського МУ МЮ України, третя особа на стороні відповідача ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, винесену 04.05.2026 державним виконавцем Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Сіленко Лілією Сергіївною у виконавчому провадженні № 80907494.

В обґрунтування позову зазначив, що на виконанні в Канівському ВДВС у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області № 925/421/25 від 05.01.2026.

Державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача в розмірі 1529653,50 грн.

Постанова є протиправною, прийнята з порушенням норм чинного законодавства, оскільки позивачем судовий збір в розмірі 91231,82 грн, сплачено до 04.05.2026, тобто до дати відкриття виконавчого провадження, що підтверджується платіжною інструкцією.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Суд першої інстанції неправильно розтлумачив приписи статей 3,4 Закону №1730.

Також проігнорував часові межі дії Закону №1730 (з врахуванням змін Законом №2479), відповідно до якого підлягає врегулюванню заборгованість, що виникла з 01.05.2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан. Оскільки спірний період (10.2022-04.2023) повністю охоплюється цим періодом, а обсяг основного боргу офіційно верифіковано протоколами територіальної комісії, цей борг за законом підлягає врегулюванню. Згідно з п.6 ч.5 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір за такими документами не стягується взагалі.

Суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин постанову ВС від 23.04.2024 року у справі №925/636/23.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 30 липня 2026 року.

Відповідачем - Київським міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України та третьою особою на стороні відповідача ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року призначено апеляційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року до розгляду в судовому засіданні на 19 серпня 2026 року.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник третьої особи у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представники відповідачів до судового засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи були повідомлений належним чином.

Згідно з частиною другою статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Встановлені обставини справи.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25 листопада 2025 року у справі №925/421/25 стягнуто з Канівського комунального підприємства на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» 15205303,21 грн боргу та 91231,82 грн витрат зі сплати судового збору (а.с.10-12) Період виникнення боргу з жовтня 2022 року по квітень 2023 року

На виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 25 листопада 2025 року у справі №925/421/25 видано наказ 05 січня 2026 року №925/421/25 про стягнення з Канівського комунального підприємства на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» 15205303,21 грн боргу та 91231,82 грн витрат зі сплати судового збору (а.с.14)

Головним державним виконавцем Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 04 травня 2026 року прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу № 925/421/25, виданого 05.01.2026 Господарським судом Черкаської області (а.с.7)

04.05.2026 державним виконавцем Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про стягнення з Канівського комунального підприємства виконавчого збору у розмірі 1 529 653,50 грн. (а.с.8)

08.05.2026 державним виконавцем Канівського відділу державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на підставі постанови начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень Віталія Лаптінова матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_2 передано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (а.с.86)

11.05.2026 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про прийняття виконавчого провадження до виконання (а.с.85)

Канівським комунальним підприємством частково сплачено борг по справі №925/421/25, а саме: витрати зі сплати судового збору в розмірі 91231,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.04.2026 року (а.с.15)

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №142 від 08.06.2017 року Канівське комунальне підприємство теплових мереж включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії щодо заборгованості, яка утворилася у період до 01 липня 2016 року перед кредитором - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (а.с.44-45)

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №69 від 09.05.2022 року внесено зміни до Реєстру (запис у Реєстрі №13.1), за заборгованістю Канівського комунального підприємства теплових мереж, утвореною станом на 01.06.2021 перед кредитором - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (а.с.46)

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що заборгованість, що підлягає стягненню у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, не підпадає під процедуру врегулювання, передбачену Законом №1730-VIII, а відтак відсутні правові підстави для застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та звільнення боржника від сплати виконавчого збору.

Щодо загальної суми виконавчого збору, суд першої інстанції зазначив, що позивачем про платіж в розмірі 91231,82 грн не було належним чином повідомлено державного виконавця, в зв`язку з чим державний виконавець не мав об`єктивної можливості врахувати такі обставини під час вчинення виконавчих дій та винесення оскаржуваної постанови. Отже, наявність платежу без їх належного повідомлення виконавця та без встановлення їх правової природи не свідчить про протиправність оскаржуваної постанови на момент її винесення.

Оцінка суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 04.05.2026).

Статтею 1 Закону № 1403-VIII визначено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови від 04.05.2026) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На підставі пункту 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору (…).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

На підставі частини четвертої статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Суд зауважує, що виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру.

Отже, державний виконавець зобов`язаний одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення виконавчого збору.

Вказана правова позиція також сформована Верховним Судом в постановах від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 16.09.2021 у справі № 440/4629/21, від 11.08.2022 у справі № 640/23271/21, від 16.02.2023 у справі № 160/1389/22.

Таким чином, винесення державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору є імперативною вимогою закону та невід`ємною складовою відкриття виконавчого провадження. Іншого порядку дій державного виконавця Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає.

Вичерпний перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, визначений частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII.

Зокрема, пунктом 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Таким чином, умовою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору на підставі п.6 ч.5 ст.27 Закону № 1404-VIII є підтверджений факт, що заборгованість, яка стягується, підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

Відповідно до абзацу 5 частини першої статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі - Закон №1730 в редакції, чинній на час прийняття постанови від 04.05.2026 року) заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), (до такої кредиторської заборгованості, зокрема, включається заборгованість, щодо якої ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду), зокрема, кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", суб`єктом господарювання, що здійснює функції постачальника "останньої надії", за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також за послуги з його розподілу і транспортування.

Згідно з абзацом 14 частини першої статті 1 Закону №1730 процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії, послуги з розподілу та транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з розподілу/передачі електричної енергії, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

На підставі абзацу 17 частини першої статті 1 Закону №1730 учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу, товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", суб`єкт господарювання, що здійснює функції постачальника "останньої надії", оператор газотранспортної системи та особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, оператори газорозподільних систем, електропостачальники або оператори системи розподілу (як правонаступники в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією), оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №1730 для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (…).

Як визначено абзацом 9 частини другої статті 3 Закону №1730 рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою після надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.

Відповідно до абзацу 10 частини другої статті 3 Закону №1730 включення до реєстру здійснюється безоплатно та за кожним кредитором окремо.

Згідно з абзацом 6 частини третьої статті 3 Закону №1730 підприємство (організація) вважається виключеним з реєстру за певним кредитором з наступного дня після прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, рішення про виключення такого підприємства з реєстру та внесення відповідного запису до реєстру.

Аналіз вищезазначених положень Закону №1730 свідчить, що до заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1730, відноситься, зокрема, заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, а також за послуги з його розподілу і транспортування.

Для участі в процедурі врегулювання зазначеної заборгованості відповідно до Закону №1730 необхідно, щоб теплопостачальні та теплогенеруючі організації були включені до Реєстру.

Включення до Реєстру здійснюється за кожним кредитором окремо.

Рішення про включення до реєстру приймає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, тобто Міністерство розвитку громад та територій України.

Наявність в сукупності усіх перелічених умов є підставою для висновку, що заборгованість є такою, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1730.

Як свідчать матеріали справи заборгованість Канівського комунального підприємства за рішенням Господарського суду Черкаської області від 25 листопада 2025 року у справі №925/421/25 в розмірі 15205303,21 грн. є заборгованістю за спожитий природній газ перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», період виникнення боргу - з жовтня 2022 року по квітень 2023 року.

На підставі наказу Мінрегіону №142 від 08.06.2017 року Канівське комунальне підприємство теплових мереж включено до Реєстру щодо заборгованості, яка утворилася до 01 липня 2016 року перед кредитором - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

На підставі наказу Мінрегіону №69 від 09.05.2022 позивач включений до Реєстру за заборгованістю, утвореною станом на 01.06.2021 перед кредитором - ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Отже, Канівське комунальне підприємство включено до Реєстру щодо врегулювання заборгованості тільки перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» стосовно заборгованості, яка утворилася станом на 01.06.2021 року.

Проте, для визначення заборгованості у справі №925/421/25 в розмірі 15205303,21 грн. такою, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1730, необхідно, щоб позивач був включений до Реєстру перед кредитором ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг» за періодом її виникнення з жовтня 2022 року по квітень 2023 року. Однак, докази на підтвердження зазначеного позивачем не надано, що свідчить про відсутність правових підстав вважати заборгованість у справі №925/421/25 в розмірі 15205303,21 грн. такою, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1730.

Є безпідставним посилання позивача на застосування до спірних правовідносин статті 4 Закону №1730, оскільки цією нормою визначається процедура врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення певної кредиторської заборгованості, тоді як заборгованість в розмірі 15205303,21 грн. є заборгованістю за спожитий природній газ перед кредитором ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдінг».

З огляду на вищевикладене відсутні підстави для звільнення позивача від сплати виконавчого збору відповідно до приписів п.6 ч.5 ст. 27 Закону № 1404-VIII, що свідчить про правомірність прийняття державним виконавцем постанови від 04.05.2025 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 1520530,32 грн (10% від суми боргу в розмірі 15205303,21 грн.)

Що стосується стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 9123,18 грн (10% від суми витрат зі сплати судового збору в розмірі 91231,82 грн) суд зазначає наступне.

Так, законодавець передбачив чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Вчинення державним виконавцем дій, визначених законом для виконання судового рішення, буде вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Положеннями пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Аналіз наведеної норми вказує на те, що в межах здійснення виконавчого провадження законодавець наділяє виконавця повноваженням здійснювати перевірку виконання боржниками рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

Здійснення такої перевірки є правом виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду, а не імперативно обов`язковою дією у кожному виконавчому провадженні чи перед кожною процесуальною виконавчою дією.

Крім того, частини четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII установлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Отже, Закон № 1404-VIII установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору - одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. За цих умов стягнення виконавчого збору є процесуальною дією, яка вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником у розумінні пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, оскільки стягнення виконавчого збору безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження).

Надзвичайно стислі строки, у межах яких слід застосувати вказаний захід примусового виконання рішень, фактично унеможливлює проведення виконавцем перевірки виконання боржником рішень у цей час.

Наведене свідчить, що законодавець не пов`язує прийняття постанови про стягнення виконавчого збору з проведенням перевірки виконавцем стану виконання боржником рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Отож відсутність такої перевірки сама собою не свідчить про порушення виконавцем принципів неупередженості, ефективності, своєчасності і повноти вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Слід також враховувати, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону № 1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Тобто законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов`язкового повідомлення про вказані обставини.

Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.

Крім того, згідно із частиною восьмою статті 19 Закону № 1404-VIII особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Аналіз статті 19 Закону № 1404-VIII свідчить, що обов`язки сторін виконавчого провадження- це нормативно закріплені вид та межі правової поведінки стягувача та боржника, дотримання яких є обов`язковим.

Отже, невиконання обов`язків можна характеризувати як уникнення сторонами виконавчого провадження, зокрема боржником, здійснення покладених на них законами та підзаконними актами обов`язків та зобов`язань під час примусового виконання судового рішення, що призвело чи може призвести до негативних наслідків або заподіяння шкоди.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 грудня 2025 року у справі № 580/3888/24 відступила від висновку Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 01 квітня 2024 року у справі № 4/69/07, щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII, вказавши, що проведення перевірки виконавцем під час здійснення виконавчого провадження виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, не має імперативного характеру, а є дискреційним повноваженням виконавця, і, відповідно, не є обов`язковою процесуальною дією в кожному випадку.

Як свідчать матеріали справи, дійсно, Канівським комунальним підприємством частково сплачено борг по справі №925/421/25, а саме: витрати зі сплати судового збору в розмірі 91231,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.04.2026 року, про що повідомлено стягувача листом від 04.05.2026 року. Проте, позивач не надав доказів, які підтверджують подання позивачем державному виконавцю або до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України документів на підтвердження сплати частини боргу, як того імперативно вимагає частина четверта статті 19 Закону № 1404-VIII.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 04.05.2026 року у ВП НОМЕР_1 відповідно до статті 56 Закону № 1404-VIII є складовою частиною примусового виконання рішення, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець під час виконання своїх обов`язків у ВП НОМЕР_1 діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому відсутні підстави для скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 04.05.2026 року.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог Канівського комунального підприємства теплових мереж про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 04.05.2026 року у ВП НОМЕР_1.

Суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 271, 272, 287, 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Канівського комунального підприємства теплових мереж на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі №580/4788/26 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11 червня 2026 року у справі №580/4788/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 19 серпня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді Н.М. Єгорова

О.М. Кузмишина