Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №340/2708/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 340/2708/25 (суддя Притула К.М., м. Кропивницький)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №340/2708/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25 квітня 2025 року звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, згідно з яким просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 10.05.2024 року №0131715-2410-1126-UА35080110000063919 та № 0131716-2410-1126-UА35080110000063919, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік у розмірі 33592,13 грн та 76787,03 грн відповідно.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що на неї розповсюджується дія п. є) пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, тому відповідачем неправомірно нараховано вищевказане грошове зобов`язання за 2023 рік.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року, у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволено повністю.

Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2024 року №0131715-2410-1126-UА35080110000063919, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік у розмірі 33592,13 грн та визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 10 травня 2024 року №0131716-2410-1126-UА35080110000063919, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік у розмірі 76787,03 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем в межах спірних правовідносин не доведено, що будівлі нерухомості, які належать позивачці на праві власності, не є будівлями промисловості, віднесеними до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, використовуються не за призначенням у господарській діяльності, а тому суд дійшов висновку, що нарахування позивачці податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік є неправомірним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивач маючи право передбачене п.п.266.7.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України на проведення звірки не скористалася ним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивачка з 02.02.2017 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якої є виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (а.с.23).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна позивачка має у власності 1/2 частку нерухомого майна: нежитлове приміщення, комплекс будівель та споруд виробничого призначення, загальна площа 1528,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1274800335249.

Крім того, у її власності перебуває 1/2 частка нерухомого майна: нежитлове приміщення, будівля виробничого призначення, загальна площа 668,5 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1056753535249.

Підставою виникнення права власності є свідоцтва про право на спадщину за законом №№ 626, 628 від 14.06.2017 р. (а.с.39-41).

Враховуючи вказану інформацію контролюючим органом, на виконання вимог пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, проведено розрахунок позивачці суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (з урахуванням розміру частки спільної власності), і сформовано податкові повідомлення-рішення від 10.05.2024 р., зокрема:

- №0131715-2410-1126-UА35080110000063919, яким визначено податкове зобов`язання у розмірі 33592,13 грн (334,25 кв.м. (1/2 від 668,50 кв.м.) * 6700 грн * 1,5% / 100%) (а.с.11);

- №0131716-2410-1126-UА35080110000063919, яким визначено податкове зобов`язання у розмірі 76787,03 грн (764,05 кв.м. (1/2 від 1528,1 кв.м.) * 6700 грн * 1,5% / 100%) (а.с.12).

Законність та обґрунтованість вищезазначених податкових повідомлень-рішень є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

За пунктом 6.3 статті 6 ПК України сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп.266.1.1 та 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, зазначене свідчить про те, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в цьому випадку пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет – будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Згідно з пп.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі;

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Група 125 "Будівлі промислові та склади" ДК 018-2000 включає в себе криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням.

Підгрупа 1251.5 включає Будівлі підприємств харчової промисловості.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що позивачка з 02.02.2017 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності є виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (КВЕД 10.61).

При цьому, КВЕД 10.61 входить до секції С "Переробна промисловість", тобто підпадає під передбачені пп. "є" пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України межі секцій B-F КВЕД ДК 009:2010.

Водночас, вирішуючи питання щодо віднесення належних позивачці будівель до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, то визначення приналежності до того чи іншого класу проводиться за певною процедурою на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000 суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що норми податкового законодавства не покладають на платника податку обов`язок отримати від Державного підприємства "Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві" експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об`єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000, проте такі дії платника могли б спростити процес податкового адміністрування податку на нерухомість.

Аналогічна правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 09.05.2023 року по справі №380/10802/22.

Також, вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції суд першої інстанції обґрунтовано врахував те, що відповідачем не доведено, що будівлі нерухомості, які належать позивачці на праві власності, не є будівлями промисловості, віднесеними до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, використовуються не за призначенням у господарській діяльності.

Здійснюючи донарахування податку контролюючий орган не довів: який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав відповідну інформацію щодо класифікації будівель і споруд від компетентної установи, що вказує на не дотримання відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 8 частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що нарахування позивачці податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік є неправомірним, а тому позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивачка маючи право передбачене п.п.266.7.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України на проведення звірки не скористалася ним, оскільки таке звернення є правом платника податків, а не його обов`язком.

Крім того, слід зазначити, що відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної у цій справі правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області – залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №340/2708/25 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов