Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №160/34969/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/34969/25 (суддя Олійник В.М., м. Дніпро)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі №160/34969/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08 грудня 2025 року звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , згідно з яким просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2022 року по 04 лютого 2023 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2022 року по 04 лютого 2023 року включно, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення зі служби з військової частини НОМЕР_1 ;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 04 серпня 2022 року по 15 листопада 2025 року включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 04 серпня 2022 року по 15 листопада 2025 року включно, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;

визнати протиправною бездіяльність військової частини військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , Адреса: АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 , при виконанні рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2024 року у справі №560/10563/24;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , Адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, яку не виплачено при виконані рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2024 року у справі №560/10563/24.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на протиправність бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2022 року по 04 лютого 2023 року; щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 04 серпня 2022 року по 15 листопада 2025 року; щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 04 серпня 2022 року по 15 листопада 2025 року при виконанні рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 грудня 2024 року у справі №560/10563/24.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року, у справі розглянутої в порядку письмового провадження, позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 року по 15.11.2025 року.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016 року по 15.11.2025 року на суму несвоєчасно виплаченої індексації за весь час затримки виплати.

Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 04.08.2022 року по 15.11.2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, що є підставою для задоволення вимог позивача щодо нарахування середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні за 6 місячний період. Крім того, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу компенсацію індексації грошового забезпечення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами відповідача про те, що на позивача не поширюються норми КЗоТ України, а право на компенсацію особа набуває лише в момент отримання доходу.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року в справі №160/24440/24 військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 13.11.2025 року виплачено грошове забезпечення в сумі 48 307,53 гривень, що підтверджується банківською випискою АТ КБ "Приватбанк" від 14.11.2025 року; 15.11.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення в сумі 30 501,98 гривень, що підтверджується банківською випискою АТ КБ "Приватбанк" від 15.11.2025 року.

Однак, компенсацію втрати частини доходів військовою частиною НОМЕР_1 не було здійснено.

Відтак, основна сума індексації нарахована на виконання постанови рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року в справі №160/24440/24 є нарахованою та виплаченою 13.11.2025 року в розмірі 48 307,53 та 15.11.2025 року в розмірі 30 501,98 грн., що не заперечується сторонами по справі.

Правомірність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції на час звільнення позивача зі служби) обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належної позивачеві суми індексації грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, оскільки з позивачем на день його виключення із списків особового складу військової частини не було проведено усіх необхідних виплат, зокрема не було здійснено виплату індексації грошового забезпечення, то позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що на позивача, як військовослужбовця не поширюються норми КЗоТ України враховуючи наступне.

Так спеціальним законодавством, дійсно не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних йому сум. Проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 по справі № 805/4523/16-а, від 31.10.2019 по справі № 825/598/17 зроблено висновок про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Щодо вимог позивача відносно не виплати йому компенсації втрати частини доходів суд першої інстанції правильно зазначив наступне.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно зі статтею 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Згідно пункту 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Кошти, які підлягають нарахуванню у порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати.

Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У розумінні Закону України №2050-III пенсія є доходом громадянина, вона не носить разового характеру і порушення строків її виплати означає втрату громадянином частини свого доходу.

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку військовою частиною НОМЕР_1 ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.

У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов`язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Між тим, відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі №160/34969/25 – без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя В.А. Шальєва