Вирок від 19 серпня 2026 р. у справі №523/11712/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/11712/26

Провадження №1-кп/523/1662/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони – ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисника – ОСОБА_5

обвинуваченого (підсудного) – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №62026150020001462, внесене до ЄРДР 10.04.2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харків, громадянина України, зі середньо-спеціальною освітою, неодруженого, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, зареєстрованого та до затримання фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не має судимості в силу ст.ст.44, 89 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Підсудний ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та проходячи військову службу на посаді стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, в порушення вимог ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військових обов`язок і військову службу», ст.ст.9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від обов`язків військової служби в умовах воєнного стану 25.11.2025 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокувалась на території АДРЕСА_2 (більш точне місце дислокації не розголошується у зв`язку із введенням на території України воєнного стану) та ухилявся від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби, до 05.03.2026, допоки не прибув до Другого слідчого відділу (з дислокацією в м.Одесі) ТУ ДБР, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Підсудний ОСОБА_6 повністю визнав свою провину в межах висунутого обвинувачення у кримінальному провадженні та будучи допитаним в судовому засіданні, пояснив суду про час, місце, спосіб та мотиви скоєного ним при вказаних вище обставинах самовільного в умовах воєнного стану залишення військової частини тривалістю понад три доби, не оспорюючи при цьому докази, які містяться у матеріалах досудового розслідування та фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення.

Так, підсудний ОСОБА_6 під час допиту в суді показав, що дійсно за викладеними в обвинувальному акті обставинами він в умовах воєнного стану та будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України та протягом майже трьох місяців ухилявся від виконання обов`язків військової служби, оскільки не знайшов порозуміння з командуванням частини та мав намір продовжувати військову службу, але тільки у бойовій військовій частині. У скоєному кається, має намір повернутися на військову службу.

Згідно з ч.3 ст.349 КПК України, суд за результатами попереднього обговорення з учасниками судового провадження змісту цієї норми закону та наслідків її застосування, визнав недоцільним за клопотанням прокурора дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, з`ясувавши, що учасники провадження правильно розуміють зміст цих положень закону, а також роз`яснивши їм про відсутність права оскарження фактичних обставин кримінального провадження в апеляційному порядку, суд упевнився в добровільності та істинності їх позиції.

Разом із тим, суд вважає, що винність підсудного ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінального правопорушення, фактичні обставини якого ним та ніким із учасників процесу не оспорюються, повністю підтверджується наявними у матеріалах досудового розслідування доказами, дослідження яких, окрім допиту підсудного, не здійснювалось у повному обсязі, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України.

Приймаючи до уваги наведені обставини та отримавши покази підсудного ОСОБА_6 , судом встановлено, що вказаний підсудний, будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, самовільно в умовах воєнного стану залишив військову частину тривалістю понад три доби, а відтак його дії вірно кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.5 ст.407 КК України.

Так, з огляду на ч.5 ст.407 КК України, кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, що караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання підсудному ОСОБА_6 , суд приймає до уваги характер, обставини, наслідки і суспільну небезпечність вчиненого ним діяння, його тривалість (майже три місяці) та те, що скоєне ним в силу ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень (злочинів), яке мало місце в умовах воєнного стану і збройної агресії рф проти України, а також судом ураховується характеризуючі особу вказаного підсудного дані, його вік і стан здоров`я.

Так, з матеріалів судового провадження вбачається, що підсудний ОСОБА_6 свою провину в обсязі висунутого обвинувачення у кримінальному провадженні визнав повністю, надавши суду зізнавальні покази; не має судимості в силу ст.89 КК України, але раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих майнових злочинів (довідка ДІ МВС від 23.04.2026) та самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану (ухвала Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15.08.2025 по справі №243/6786/25); на розгляді Південного міського суду Одеської області перебуває зупинене в порядку ст.350 КПК України стосовно підсудного кримінальне провадження за ч.4 ст.185 КК України (справа №519/1400/25); є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , де характеризується посередньо та схильний до вживання наркотичних речовин і самовільного залишення військової частини; забезпечений місцем реєстрації й проживання на території м.Південне Одеського району.

Крім того, підсудний ОСОБА_6 в період 18.09-10.10.2025 перебував на лікуванні в КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я ООР» з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання наркотиків та інших психоактивних речовин», а згідно довідки №587/4 від 27.05.2026 за рішенням медичної (військово-лікарської) комісії придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони; протипоказана служба, пов`язана зі зброєю, керуванням автотранспортом, доступом до державної таємниці, потребує спостереження психологом військової частини.

Комплексність наведених обставин свідчить про стійку схильність підсудного ОСОБА_6 до кримінально-протиправної поведінки, про відсутність у нього критичного ставлення до своєї поведінки і осуду вчиненого, про його небажання робити належні висновки з попереднього притягнення до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України та вставати на шлях виправлення, а також про повторне ухилення підсудного від виконання обов`язків військової служби в період дії воєнного стану, що за своєю сукупністю обумовлює доцільність виправлення вказаного підсудного тільки в умовах тимчасової ізоляції від суспільства.

Отже, зважаючи на визнання підсудним ОСОБА_6 своєї вини у розглядуваному кримінальному провадженні та надання ним зізнавальних показів, суд за приписами ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом`якшують покарання вказаного підсудного, відносить визнання ним своєї провини в обсязі висунутого обвинувачення, а обставин, що обтяжують покарання підсудного, як визначено у обвинувальному акті та з чим також погоджується й суд, не встановлено.

На підставі сукупності викладеного, дотримуючись принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, при визначенні виду та міри покарання у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги досліджені під час судового розгляду обставини, характер, спосіб вчинення і суспільну небезпечність доведеного обвинувачення, характеризуючі дані про особу підсудного ОСОБА_6 , наявність пом`якшуючих і відсутність обтяжуючих покарання обставин, комплексність яких обумовлюють неможливість його виправлення в умовах суспільства, суд у контексті ст.ст.50, 65 КК України доходить висновку про доцільність призначення зазначеному підсудному покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст.407 цього Кодексу, яке належить відбувати реально у кримінально-виконавчій установі.

За змістом ст.63 КК України, покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Крім того, в силу вимог ст.72 КК України та ураховуючи термін попереднього ув`язнення підсудного ОСОБА_6 у розглядуваному кримінальному провадженні з часу затримання і поміщення під варту 20.04.2026 року, суд вважає, що означений термін підлягає зарахуванню повністю до строку призначеного за цим вироком покарання вказаному підсудному за правилами, передбаченими у наведеній нормі закону.

Керуючись ч.3 ст.349, ст.ст.369-371, 373-374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.

Згідно зі ст.ст.72, 63 КК України, строк відбування покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк відбування призначеного покарання повністю, термін його попереднього ув`язнення у кримінальному провадженні в період з 20.04.2026 по день набрання вироком законної сили, у співвідношенні одного дня попереднього ув`язнення одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін, до набрання вироком законної сили.

Копії вироку вручити під розписку прокуророві та ОСОБА_6 , надати для відома іншим заінтересованим особам, а також направити для виконання до ДУ «Одеський слідчий ізолятор».

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня проголошення, а для особи, яка утримується під вартою, - у той же строк з моменту вручення копії вироку.

Головуючий - суддя: ОСОБА_1