Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №729/223/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/223/26

Головуючий у першій інстанції - Булига Н. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1562/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Стельмаха А.П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на заочне рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року (суддя - Булига Н.О., місце ухвалення - м. Бобровиця) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №3609500721-399771 від 16.07.2021 у розмірі 14907,00 грн, яка складається з: боргу за сумою кредиту - 5000,00 грн, боргу за відсотками за користування кредитом - 9907,00 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 16.07.2021 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника було укладено вказаний договір №3609500721-399771 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Позивач виконав взяті зобов`язання, надавши відповідачу на вказаний ним у особистому кабінеті банківський картковий рахунок обумовлену суму кредитних коштів. Однак, відповідач свої зобов`язання за даним кредитним договором у початковий строк кредитування 14 днів (лояльний період) належним чином та в повному обсязі не виконав, внаслідок чого згідно п. 3.6, 3.7 договору строк користування кредитними коштами йому продовжено на 90 днів, тобто з 30.07.2021 до 27.10.2021 за ставкою 2,2% на добу. У зв`язку з порушенням позичальником своїх зобов`язань у нього на момент звернення до суду утворилась вищевказана заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

Заочним рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року позов ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за договором №3609500721-399771 від 16.07.2021 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, в сумі 5007,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» 894,30 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ТОВ «Кошельок» просить скасувати дане рішення суду першої інстанції в частині відмови та ухвалити нове рішення, котрим позов товариства задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3609500721-399771 від 16.07.2021 у розмірі 14907,00 грн, що складається з: боргу за сумою кредиту - 5000,00 грн, боргу за відсотками за користування кредитом - 9907,00 грн, а також судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанцій.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт вказує на помилковість висновків місцевого суду про зменшення суми заборгованості за відсотками за користування кредитом через їх неправомірне нарахування після закінчення лояльного періоду за відсутності доказів подовження строку користування кредитом, а також зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Скаржник зазначає, що у п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. Тому згідно п. 3.6, 3.7, 3.8 договору, сторони погодили продовження строку користування кредитом до 104 днів з моменту укладення договору (14 + 90), по завершенню якого у позичальника виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору відсотків за користування ним. До спливу лояльного періоду терміном 14 днів відповідач не виконала зобов`язання за договором, не повернула кредит та не сплатила відсотки за користування ним, тобто продовжила користуватися коштами після закінчення лояльного періоду, що за умовами договору є відкладальною обставиною. Відповідно нарахування відсотків за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним.

Позивач вказує, що п. 2.2 договору обумовлено можливість подовження строку саме лояльного періоду, в якому проценти нараховуються за пільговою ставкою. Якщо б відповідач сплатила всі проценти протягом лояльного періоду, цей період був би подовжений, і саме про це домовились сторони у договорі. Проте у цій справі відповідач до спливу лояльного періоду відсотки не сплатила і повністю кредит не повернула, тобто продовжила ним користуватися. Тому строк користування кредитом подовжено не на підставі п. 2.2, а як наслідок настання цієї відкладальної обставини (п. 3.6-3.8 договору). При цьому, відповідач ніяким чином не порушила договір, у зв`язку з чим не йдеться про відповідальність, а продовжила користуватись кредитом, але на інших умовах.

Апелянт наголошує, що сторони в договорі не погоджували два різних строки кредитування, що мало б наслідком неправильне або різне тлумачення та розуміння позичальником (14 днів або 104 дні). Крім того, заперечень протягом більше чотирьох років після його укладення відповідач не заявляла.

Заявник з посиланням на ст. 204, ч. 3, 4 ст. 213, ч. 1 ст. 637 ЦК України акцентує увагу на необхідність тлумачення зазначених умов договору на користь їх дійсності, чинності та виконуваності, а також презумпції правомірності правочину.

Скаржник підсумовує, що, задовольняючи позов в частині вимог про стягнення суми кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом лише за лояльний період, суд належним чином не вивчив та не проаналізував договір, не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок відкладальної обставини, що є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Апелянт також вважає хибним висновок суду щодо зменшення суми понесених витрат на професійну правничу допомогу із заявлених 10000,00 грн до 5000,00 грн. Зазначає, що як ТОВ «Кошельок», так і адвокатське бюро, розташовані та здійснюють діяльність в Київському регіоні України, де середня вартість адвокатського гонорару перевищує 4000,00 грн, що еквівалентно 100 доларам США, за годину витраченого адвокатом часу. Проте з огляду на ціну позову та складність справи, для уникнення додаткового фінансового навантаження на відповідача, між позивачем та адвокатським бюро було погоджено меншу вартість однієї години послуг адвоката при наданні правничої допомоги. Крім того, формою гонорару адвоката є фіксований розмір оплати, який узгоджено сторонами у додатку до договору про надання правової допомоги, у зв`язку з чим надання детального опису адвокатських послуг та їх вартості не є обов`язковим. Тому витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн є доведеними, вони пов`язані з розглядом справи, їх розмір обгрунтований та відповідає критерію розумності.

Відповідач, будучи належним чином та своєчасно повідомленим про відкриття апеляційного провадження у справі, відзиву на апеляційну скаргу не подав, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

У візуальній формі послідовності дій Клієнта - ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» щодо укладення електронного Договору про надання кредиту 3609500721-399771 від 16.07.2021 року в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на сайті https://koshelok.ua/ зазначено, що відповідач, використовуючи номер телефону НОМЕР_1 ідентифікувався в ІТС, зазначивши свої особисті дані: паспорта, номера телефону, електронної пошти, та зайшов в особистий кабінет, позивач перевірив статус клієнта, далі відповідач надав всю необхідну інформацію для належної пропозиції, номер банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, після чого відбулося погодження заявки на кредит, та позивачем сформовано пропозицію укласти Договір, далі позивач направив (розмістив) відповідачу в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору; після цього відповідачу на номер телефону, було відправлено смс-повідомлення про успішний розгляд його заявки на кредит та необхідність ознайомитися з договором в особистому кабінеті. Позивач відправив в смс-повідомленні на зазначений номер телефону відповідача одноразовий ідентифікатор -4811-. Відповідач ознайомився з офертою позивача та прийняв її умови. Далі відповідач надіслав позивачу акцепт та підписав Договір одноразовим ідентифікатором -4811-. Після цього в особистому кабінеті відповідача відобразився підписаний Договір та додатки до нього, а також Правила для цілодобового онлайн доступу. Зазначена візуальна форма послідовності дій складена у відповідності до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію» та Повідомлення Нацкомфінпослуг від 13 лютого 2019 року про роз`яснення особливостей порядку укладення електронних договорів (а.с. 25).

16 липня 2021 року між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 укладено договір №3609500721-399771 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (а.с. 31 зворот - 34 зворот). За умовами даного договору кредитодавець зобов`язувався надати позичальнику кредит у сумі 5000,00 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник повинен був повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1).

Згідно з п. 2.1. договору кредит надається строком на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Сторони погодили, що встановлений у п. 2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п. 2.2).

Відповідно до п. 2.4 договору, кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позивачем у заявці.

У п. 3.3 договору сторони домовились, що погашення кредиту та процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіка платежів, що є додатком до договору.

Згідно з п. 3.4 договору та відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» сукупна вартість кредиту для позичальника (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової (процентної) ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 5015 грн, або 100% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 15 грн, або 0% від суми кредиту.

Відповідно до п. 3.5 договору, сторони погоджуються що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п. 2.1 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього договору процентна ставка менша ніж 2% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п. 3.4 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п. 2.1 договору.

У п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: 3.7 зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду.

З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 % річних, що становить 2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним. (п. 3.8).

Згідно п. 4.1.1 договору, позичальник зобов`язався вчасно здійснювати платежі щодо погашення кредиту і процентів, нарахованих за користування кредитом, відповідно до графіка платежів.

Відповідно до п. 4.1.3 договору, позичальник зобов`язався у випадку прострочення сплати частини або всі всієї суми кредиту сплатити нараховані проценти за користування кредитом виходячи з фактичного строку користування кредитом, включаючи день погашення.

У графіку розрахунків, що є додатком №1 до договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3609500721-399771 від 16.07.2021, зазначено: дата видачі кредиту - 16.07.2021, дата платежу - 29.07.2021, кількість днів у розрахунковому періоді - 14, проценти за користування кредитом - 0,14, реальна річна процентна ставка - 4%, загальна вартість кредиту - 5007 грн (а.с. 35).

У справі наявний Паспорт споживчого кредиту від 16.07.2021 (а.с. 30-31).

ТОВ «Кошельок» згідно правоустановлюючих документів зареєстроване й належать до фінансових установ, що підтверджується копією Свідоцтва серії ФК №814 від 01.11.2016р., виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, яке було чинним на час укладення між сторонами кредитного договору й видачі кредиту (а.с. 21).

Згідно наданої АТ КБ «ПриватБанк» інформації від 13.03.2026 з випискою по рахунку, на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), на яку 16.07.2021 зараховано кошти в сумі 5000,00 грн (а.с. 55-57).

За повідомленням ТОВ «ТАС ЛІНК», 16.07.2021 через платіжну систему товариства проведено успішне зарахування на платіжну картку НОМЕР_4 коштів у сумі 5000,00 грн, опис замовлення - видача кредитних коштів за договором №3609500721-39977 (а.с. 40).

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кошельок» станом на 25 серпня 2021 року складає 7977,00 грн, з яких: борг за тілом кредиту - 5000,00 грн, борг за відсотками - 2977,00 грн (а.с. 36).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч. 3-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кошельок», суд першої інстанції виходив з того, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору від 16.07.2021 відповідач отримав кредитні кошти в сумі 5000,00 грн строком на 14 днів, проте матеріали справи не містять доказів його продовження після 30.07.2021, у зв`язку з чим нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку (14 днів) є безпідставними і з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість в сумі 5007,00 грн (5000,00 - тіло кредиту, 7,00 грн - проценти за користування кредитом).

Протлумачивши умови укладеного між сторонами кредитного договору, суд застосував принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) і виснував, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за даним договором проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним. Крім того, зазначив, що даний розрахунок є неповним і містить інформацію щодо заборгованості лише по 25.08.2021.

Проаналізувавши надані ТОВ «Кошельок» документи на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, місцевий суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума 10000,00 грн цих судових витрат не відповідає критерію пропорційності з огляду на невисоку складність справи та об`єм виконаних робіт, у зв`язку з чим зменшив їх розмір до 5000,00 грн.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 16.07.2021, маючи намір отримати в позику грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Кошельок», пройшла реєстрацію на веб-сторінці товариства. Під час здійснення реєстрації відповідач створила особистий кабінет та надала всі особисті дані (ПІБ, дані паспорта, РНОКПП, номер мобільного телефону, електронну пошту, місце реєстрації), чим фактично надала згоду на обробку персональних даних.

Для безпосереднього оформлення кредиту відповідач обрала бажану суму кредиту, строк кредитування, самостійно внесла номер банківської картки та підтвердила, що ознайомлена з Правилами надання фінансових кредитів (послуг) товариства, текст яких знаходиться на сайті кредитодавця.

Після ознайомлення та прийняття позичальником умов оферти товариства 16.07.2021 між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 укладено договір №3609500721-399771, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором -4811-.

У вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «Кошельок» у безготівковому порядку перерахувало ОСОБА_1 на вказану нею банківську картку обумовлені кредитним договором кошти в сумі 5000,00, підтвердженням чому є довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 13.03.2026 із випискою по рахунку, які відповідають критеріям належності й допустимості доказів.

Натомість відповідачем не надано суду ніяких доказів на спростування обставин укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, а саме відсутності їх перерахування на її банківський картковий рахунок, а також доказів на підтвердження повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про укладення між ТОВ «Кошельок» і ОСОБА_1 електронного кредитного договору, а також невиконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за цим кредитним договором та необхідність стягнення з неї кредитної заборгованості, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 526, 610, 611, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

Позивач, пред`явивши вимогу про стягнення з відповідача кредитної заборгованості в загальному розмірі 14907,00 грн, визначив її складовими: тіло кредиту в сумі 5000,00 грн та відсотки за користування кредитом у сумі 9907,00 грн.

Визначаючи необхідну до стягнення заборгованість за відсотками у розмірі 9907,00 грн, позивач обґрунтовував цей розрахунок, пославшись на погоджені сторонами п. 3.6, 3.7, 3.8 кредитного договору, за якими строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 календарних днів. З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неправомірність нарахування ТОВ «Кошельок» відсотків за користування позичальником кредитом після встановленого строку користування ним з огляду на таке.

За умовами п. 2.1 договору відповідач отримала кредит у сумі 5000,00 грн строком на 14 днів (лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Плата за користування кредитом становить 4% річних від суми кредиту за кожен день строку користування ним, що становить 7,00 грн (п. 5 графіку розрахунків).

У п. 2.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1 договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх фактично нарахованих процентів за користування кредитом.

Тобто ініціативу щодо продовження строку дії договору мав виявити саме позичальник, сплативши протягом лояльного періоду всі фактично нараховані відсотки за користування коштами.

Графік розрахунків за кредитним договором №3609500721-399771 від 16.07.2021 свідчить про те, що грошові кошти надано позичальнику на період з 16 липня 2021 року по 29 липня 2021 року, сума кредиту - 5000,00 грн, проценти за користування кредитом - 7,00 грн, загальна вартість кредиту - 5007,00 грн.

Водночас у п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом.

У даній справі апеляційним судом установлено, що докази, які свідчать про вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених п. 2.2 договору (оплати протягом лояльного періоду (14 днів) всіх відсотків, фактично нарахованих за користування кредитом, у матеріалах справи відсутні, тобто відповідачем не вчинялися дії, які б свідчили про її намір продовжити строк кредитних правовідносин з кредитодавцем. Також відсутні відомості про укладення між сторонами додаткових угод, за якими б продовжувався установлений п. 2.1 договору строк користування кредитом позичальником.

За наданим позивачем розрахунком заборгованості сума відсотків, нарахованих в межах 14 днів лояльного періоду, становить 7,00 грн, а за продовжений строк користування кредитом - 2970,00 грн, що значно перевищує суму відсотків, нарахованих за погоджений у п. 2.1 договору строк користування позикою.

При цьому, як зазначає ТОВ «Кошельок» у позовній заяві та апеляційній скарзі, а також відображено в розрахунку заборгованості, проценти з 15-го дня нараховувалися позичальнику згідно п. 3.5-3.8 договору за базовою ставкою 2,2% на добу (110,00 грн).

Однак такого розміру процентної ставки взагалі не передбачено ані умова кредитного договору, ані графіком розрахунків. У п. 3.8 договору йдеться мова про 730% річних, що становить 2% у день, що відображено й у розділі 4 Паспорту споживчого кредиту.

За змістом ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» інформація, що надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги без нав`язування її придбання. Фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

Зазначення у договорі двох строків кредитування та різних процентних ставок призводить до неправильного, а то й різного тлумачення та розуміння його сторонами договору, зокрема, позичальником.

Колегія суддів вважає, що оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови кредитного договору №3609500721-399771 від 16.07.2021 щодо строку його дії - 14 днів за п. 2.1 договору чи 104 дні (14 + 90 днів продовження строку в контексті ст. 212 ЦК України) відповідно до п. 3.6, 3.7, 3.8 договору та процентної ставки, тому у даному випадку потрібно застосовувати правило тлумачення «contra proferentem».

Велика Палата Верховного Суду у п.78 постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 виснувала, що поняття «користування кредитом» є лише окремим випадком «користування чужими коштами», тоді як термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України (регулятивні відносини).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України (охоронні відносини).

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору (п. 80 постанови ВП ВС).

Для вирішення спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (п. 122 постанови ВП ВС).

Верховний Суд у постанові від 05.12.2022 у справі №753/8945/19 в аспекті принципу «сontra proferentem» зазначив, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені», але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін».

Принцип «сontra proferentem» має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Цей принцип спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Даний принцип застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №613/1436/17).

Позивач, нараховуючи заборгованість, виходив з іншого строку кредитування (п. 3.7 договору) та процентної ставки (п. 3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (сontra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

У цьому випадку право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Не є слушними посилання апелянта на те, що протягом більше чотирьох років після укладення кредитного договору відповідач не заявляла ніяких заперечень, оскільки за наданим позивачем розрахунком заборгованості на виконання умов договору відповідач не внесла жодних платежів, що безумовно не свідчить про повне розуміння нею умов правочину в частині різних строків кредитування та процентів, як то вважає позивач.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд виходить з того, що починаючи з 30 липня 2021 року у ТОВ «Кошельок», як кредитодавця, відсутнє право нараховувати за кредитним договором №3609500721-399771 від 16.07.2021 відсотки за користування кредитом.

Колегія суддів виходить також з того, що невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань між боржником та кредитором не може розглядатися як «відкладальна умова» в розумінні ч. 1 ст. 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до інших умов договору (строку кредитування та процентної ставки), які визначені між сторонами.

Таким чином, зміст п. 3.6 договору прямо суперечить змісту п. 2.1 договору та графіку розрахунків і фактично застосовується до позичальника як відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності (ст. 3 ЦК України) та уможливив би покладення на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

У справі, що переглядається, позивач не заявляв до стягнення з відповідача неустойки та компенсаційних виплат у порядку, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання за кредитним договором №3609500721-399771 від 16.07.2021, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає акцептованим відповідачем умовам оферти.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги ТОВ «Кошельок» щодо необґрунтованості визначеного судом до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн, колегія суддів виходить з такого.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 02.06.2014); відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (рішення у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002). Наведене також узгоджується й з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, де ВП ВС зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням вищенаведеного, слід виснувати, що не є обов`язковими для суду договірні зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд вважає, що супровід даної справи не потребував від адвоката вивчення великого обсягу фактичних даних, регулювання даної категорії справ здійснюється невеликим обсягом нормативно-правових актів, справа є малозначною (за ціною позову, за складністю) та розглядалась судом у письмовому провадженні, бере до уваги типовість та поширеність такої категорії справ (про стягнення заборгованості за кредитним договором), зокрема й ініційованих ТОВ «Кошельок» у судах різних регіонів України (за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень), у зв`язку з чим юридичний супровід у цій справі не вимагав від адвоката значного обсягу правової та технічної роботи.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, який із огляду на критерій пропорційності, підставно зменшив розмір пред`явлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 10000,00 грн до 5000,00 грн.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Кошельок» та зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ТОВ «Кошельок» підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.04.2026 - без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Водночас за подачу апеляційної скарги в електронній формі ТОВ «Кошельок» за платіжною інструкцією №7252 від 27.05.2026 сплатило судовий збір у сумі 3633,60 грн (а.с. 88 зворот).

Натомість у відповідності до приписів ч. 1, пп. 6 п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 4, ч. 4 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», з огляду на ціну позову та його оспорювану суму, розмір прожиткового мінімуму, застосування понижуючого коефіцієнта ТОВ «Кошельок» за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції повинно було сплатити 3993,60 грн (3328 х 1,5 х 0,8) судового збору

Відтак, із ТОВ «Кошельок» на користь держави підлягає стягненню 360,00 грн (3993,60 - 3633,60) недоплаченого судового збору.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 квітня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на користь держави недоплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір у сумі 360,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

А.П. Стельмах