Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №750/2833/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

20 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/2833/26

Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1637/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Любчика О.В., Мамонової О.Є.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Облтеплокомунененерго»,

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмове провадження) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2026 року (суддя – Слісар А.В., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за позовом Акціонерного товариства «Облтеплокомунененерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» (далі – АТ «ОТКЕ») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на їх користь з відповідача заборгованість: 1/ за послуги з централізованого опалення/послуг з постачання теплової енергії у сумі 28348,95 грн за період з 01.11.2018 по 31.12.2025; 2/ за послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води у сумі 21642,82 грн за період з 01.09.2018 по 31.12.2025; 3/ зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії в сумі 465,52 грн та зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води в сумі 277,33 грн за період з 01.11.2021 по 31.12.2025; 4/ втрати від інфляційних процесів у сумі 8266,88 грн та 3% річних у сумі 2402,82 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3328,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що АТ «ОТКЕ» є виконавцем послуг з централізованого опалення/послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води.

Будинок АДРЕСА_1 підключений до системи теплопостачання. Власником квартири АДРЕСА_2 у цьому будинку є відповідач, квартирні засоби розподільчого обліку гарячої води в її квартирі відсутні.

Вказує, що позивач надавав відповідачу послугу з теплопостачання у вигляді послуги з централізованого гарячого водопостачання і централізованого опалення до 01.11.2021 у відповідності до «Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, та у вигляді послуги з постачання гарячої води і послуги з постачання теплової енергії з 01.11.2021 у відповідності до «Правил надання послуги з постачання гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №1182, та «Правил надання послуги з постачання теплової енергії», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830.

З 01.11.2021 набрали чинності Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022, та Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №1182, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1023.

Позивач також зазначає, що ним опубліковано текст вказаних публічних договорів приєднання про надання послуги з постачання теплової енергії та про надання послуги з постачання гарячої води на офіційному сайті http://new.teplo.cn.ua, який знаходиться у відкритому доступі.

Зазначає, що плата за абонентське обслуговування нараховується всім споживачам, однак відповідачем в добровільному порядку не сплачена, у зв`язку з чим утворилась вищевказана заборгованість, позовна давність за якою не сплила, оскільки через введення карантину та воєнного стану її строк було продовжено та зупинено.

З огляду на зазначене, АТ «ОТКЕ» вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити за отримані послуги, а позивач має право вимагати від відповідача обов`язку щодо їх оплати,у зв`язку з чим і звернулося до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2026 року позов Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТКЕ» заборгованість: за отримані послуги з централізованого опалення в сумі 28348,95 грн за період з 01.11.2018 по 31.12.2025; за отримані послуги з централізованого постачання гарячої води в сумі 21642,82 грн за період з 01.09.2018 по 31.12.2025; за абонентське обслуговування за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 до 31.12.2025 у сумі 465,52 грн; за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 до 31.12.2025 у сумі 277,33 грн; інфляційні втрати в розмірі 8266,88 грн, 3% річних в сумі 2402,82 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ОТКЕ» судовий збір у сумі 3328,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати дане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим стягнути з неї на користь АТ «Облтеплокомуненерго» заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, за абонентське обслуговування за послугу з постачання теплової енергії, за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води, інфляційні втрати, 3% річних та сплачений судовий збір з врахуванням зауважень та розрахунків, викладених в апеляційній скарзі.

Доводи апеляційної скарги відповідача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що справа розглядалась без участі ОСОБА_1 , а також її представників, оскільки відповідач з 06.06.2024 постійно проживає поза межами території України та була позбавлена можливості надати свої зауваження й докази на підтвердження своєї позиції.

Акцентує увагу, що позивачем було приховано та не повідомлено суд про той факт, що право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано за відповідачем 10.12.2020, що було достоменно відомо позивачу з попередніх судових спорів, де вказані докази надавались. Тому всі права та обов`язки, які виникли у ОСОБА_1 , як власника квартири, почали існувати саме з 10.12.2020, у зв`язку з чим позовні вимоги, що стосуються більш раннього періоду, не підлягають задоволенню.

Крім того зазначає, що строк позовної давності у таких категоріях справ складає три роки, а позов по даній справі подано 11.03.2026, тому навіть з врахуванням зупинення перебігу строку позовної давності через коронавірус та військовий стан, не підлягають стягненню платежі до 10.12.2020.

Одночасно скаржник викладає своє бачення наданих АТ «ОТКЕ» розрахунків заборгованості, з якими не в повній мірі погоджується, що свідчить про відсутність індивідуалізації відносин надавача послуг та їх споживача. Посилається, що до 2021 року не проживала у квартирі й послугами з постачання гарячої води не користувалась, у зв`язку з чим у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не має сплачувати борг за комунальні послуги, які нею не отримувались.

Апелянт також вказує, що позивачем не було здійснено дій, направлених на досудове врегулювання спору, які б з великою долею вірогідності, вирішили спір в досудовому порядку, не покладаючи на сторони додатковий фінансовий тягар.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, АТ «ОТКЕ» зазначило, що його позовні вимоги доведені, а рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Вказує, що державна реєстрація права власності від 10.12.2020 підтверджує право відповідача на нерухоме майно, однак не спростовує того, що підставою набуття прав на квартиру був договір купівлі-продажу серія та номер 99/27, виданий 01.03.1999 року Чернігівською універсальною товарною біржою «Джи-Ай-Пі». Разом з тим, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова по справі №2-2079 від 25.03.2002 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнано дійсним договір №99/27 купівлі-продажу однокімнатної кв. АДРЕСА_3 , укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 й зареєстрований 01.03.1999. При цьому, послуга з постачання теплової енергії надавалась до квартири відповідача протягом усього спірного періоду.

Позивач зазначає, що посилання апелянта на постанови Верховного Суду не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки наведені у них правові висновки не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, які не є подібними з даною справою

Стверджує, що надані позивачем розрахунки заборгованості за спожиті послуги відповідають вимогам чинного законодавства, а сплачені апелянтом суми коштів рознесено відповідно до вказаних у платіжних документах періодів оплати.

Звертає увагу на хибність тверджень апелянта про сплив позовної давності щодо всієї заборгованості до 10.12.2020, яким не враховано законодавче продовження строків позовної давності, а також переривання їх перебігу внаслідок визнання відповідачем боргу шляхом здійснення часткових оплат.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу серія та номер 99/27, виданого 01.03.1999 Чернігівською універсальною товарною біржою «Джи-Ай-Пі» є власником квартири АДРЕСА_3 ; державна реєстрація права власності проведена 10.12.2020, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 6).

Будинок АДРЕСА_1 , у якому знаходиться квартира АДРЕСА_2 , обладнаний комерційним приладом обліку теплової енергії - встановлено загальнобудинковий теплолічильник SHARKY 775 №58100060 (а.с. 7-11).

Отже, АТ «ОТКЕ» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води до вказаного житлового будинку, а ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії та централізованого постачання гарячої води/постачання гарячої води, які надаються позивачем за адресою: кв. АДРЕСА_3 .

АТ «ОТКЕ» надано розрахунки витрат для встановлення плати за абонентське обслуговування з 01 листопада 2021 року (а.с. 26) та довідку про розмір тарифів (а.с. 27).

Згідно складених позивачем розрахунків борг відповідача становить:

- за отримані послуги з централізованого опалення/послуг з постачання теплової енергії за період з 01.11.2018 по 31.12.2025 – 28348,95 грн (а.с. 12-13);

- за отримані послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води за період з 01.09.2018 по 31.12.2025 – 21642,82 грн (а.с. 14-15);

- з плати за абонентське обслуговування за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.12.2025 – 465,52 грн (а.с. 16);

- з плати за абонентське обслуговування за послугу з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 по 31.12.2025 – 277,33 грн (а.с. 17);

- за нарахованими 3% річних за отримані послуги з централізованого опалення/послуги з постачання теплової енергії з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 1206,08 грн (а.с. 18);

- за нарахованими 3% річних за отримані послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 1142,80 грн (а.с. 19);

- за нарахованими 3% річних за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 34,73 грн (а.с. 20);

- за нарахованими 3% річних за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 19,21 грн (а.с. 21);

- інфляційні втрати за отримані послуги з централізованого опалення/послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 4824,16 грн (а.с. 22);

- інфляційні втрати за отримані послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 3283,90 грн (а.с. 23);

- інфляційні втрати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 104,39 грн (а.с. 24);

- інфляційні втрати за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 54,43 грн (а.с. 25).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і своєчасно.

Відповідно до ст. 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання (ч. 1). До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2).Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (ч. 3).

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг (далі - Закон №2189-VIII).

У ст. 1 Закону №2189-VIII визначено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно ст. 5 Закону №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать:

1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону №2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом;оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

У ч. 1 ст. 9 Закону №2189-VIII визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 12 Закону №2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» №2119-VIII від 22.06.2017 (далі Закон №2119-VIII) регулює відносини щодо комерційного обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (комунальні послуги); розподілу між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг; встановлення, обслуговування, заміни вузлів обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії; формування та надання споживачам рахунків на оплату комунальних послуг;забезпечення споживачів обліковою інформацією.

У ч. 1 ст. 6 Закону №2119-VIII передбачено, що витрати оператора (їх складових частин) відшкодовується споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування за умови укладення індивідуальних договорів та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом і Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Стаття 10 Закону №2119-VIII визначає розподіл обсягів комунальних послуг між споживачами, зокрема обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньо будинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Згідно з ч. 6 ст. 10 Закону №2119-VIII обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ст. 19 Закону України «Про теплопостачання».

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно п. 18 постанови Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» (далі -Правила), плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 20 Правил, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа.

Пунктами 32, 33 Правил визначено, що плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. Плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з: плати за послугу, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку. Плата за послугу, абонентське обслуговування та плата за обслуговування, поточний ремонт внутрішньобудинкової системи теплопостачання багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однієї сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів. У разі коли співвласники багатоквартирного будинку самостійно не обрали однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», та/або не дійшли згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, плата виконавцю за індивідуальним договором складається з плати за послугу та плати за абонентське обслуговування.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги АТ «ОТКЕ», суд першої інстанції виходив з доведеності надання позивачем ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг з централізованого опалення/послуг з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води у спірний період, а відповідач отримувала ці послуги, проте оплату за них проводила не в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, що є порушенням прав позивача.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником житлового приміщення та споживачем комунальних послуг, які надаються АТ «Облтеплокомуненерго» за адресою: АДРЕСА_4 .

Даний будинок підключений до системи теплопостачання й обладнаний комерційним приладом обліку теплової енергії про що свідчать копії акту прийняття в експлуатацію вузла теплової енергії від 17.09.2018, актів про монтаж засобу вимірювальної техніки від 24.06.2021, від 21.05.2025, свідоцтв про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 12.05.2020 (чинне до 12.05.2020), від 15.05.2025 (чинне до 15.05.2029).

У квартирі АДРЕСА_2 цього будинку, власником якої є відповідач, розподільні (індивідуальні) прилади обліку споживання гарячої води та теплової енергії відсутні.

До 01 травня 2019 року підприємства тепло, водопостачання та водовідведення надавали комунальні послуги та нараховували плату за них відповідно до вимог Закону №1875-ІV та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та договорів, оформлених на підставі типових договорів про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.

Абзацами 1-3 пункту 3 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2189-VIII передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Пунктами 4 та 5 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2189-VIII було передбачено, що не пізніш як протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги протягом строку, визначеного в пункті 4 цього розділу, між виконавцем та кожним співвласником укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги відповідно до частини сьомої статті 14 цього Закону.

Отже, нормами Закону №2189-VIII передбачено, що договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.

Апелянтом не надано доказів того, що співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в якому розташоване житлове приміщення (квартира) відповідача, приймали рішення про вибір моделі договірних відносин або уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять даних, що договір про надання послуг з постачання теплової енергії з відповідачем укладався, проте, враховуючи, що житлово-комунальні послуги за об`єктом надавались, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.

Відтак, відсутність укладеного договору про надання послуг з постачання теплової енергії не виключає обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги, а у випадку ухилення від виконання такого обов`язку нести відповідальність в порядку, встановленому законом.

Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2951цс15, постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 06.11.2019 у справі N 642/2858/16.

Практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц, від 18.09.2019 у справі №369/3682/16-ц, від 07.02.2024 у справі №372/2236/21, від 20.11.2024 у справі №463/6799/18).

З наданих АТ «ОТКЕ» розрахунків заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 свій обов`язок по оплаті послуг з централізованого опалення/послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води/послуг з постачання гарячої води, а також по платі за абонентське обслуговування за вказані послуги, виконувала неналежним чином і несвоєчасно, лише періодично та частково вносячи платежі за надані позивачем житлово-комунальні послуги.

Порушення відповідачем своїх зобов`язань призвело до виникнення заборгованості, яка за розрахунками позивача становить:

- за послуги з централізованого опалення/послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2018 по 31.12.2025 – 28348,95 грн;

- за послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води за період з 01.09.2018 по 31.12.2025 – 21642,82 грн;

- з плати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.12.2025 – 465,52 грн;

- з плати за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 по 31.12.2025 – 277,33 грн.

Крім того, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 своїх зобов`язань по оплаті зазначених житлово-комунальних послуг, АТ «ОТКЕ» нарахувало компенсаційні виплати, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, борг відповідача за якими становить:

- 3% річних за отримані послуги з централізованого опалення/послуги з постачання теплової енергії з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 1206,08 грн;

- інфляційні втрати за отримані послуги з централізованого опалення/послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 4824,16 грн;

- 3% річних за отримані послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 1142,80 грн;

- інфляційні втрати за отримані послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 3283,90 грн);

- 3% річних за абонентське обслуговування за послугу з постачання теплової енергії з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 34,73 грн;

- інфляційні втрати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 104,39 грн;

- 3% річних за абонентське обслуговування за послугу з постачання гарячої води з 01.01.2024 по 31.12.2025 – 19,21 грн;

- інфляційні втрати за абонентське обслуговування за послуги з постачання гарячої води за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 – 54,43 грн.

Факт надання до квартири відповідача відповідних послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідачем у ході розгляду справи не був спростований. Крім того, за період надання позивачем вказаних житлово-комунальних послуг, заявник жодного разу не зверталась до позивача, як до постачальника теплової енергії із заявами щодо неотримання або отримання неналежної якості послуг, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд не може взяти до уваги аргументи скаржника, що справа розглядалась без її участі, оскільки вона з 06.06.2024 постійно проживає поза межами території України та була позбавлена можливості надати свої зауваження й докази на підтвердження своєї позиції. Адже це не підтверджено жодними доказами, тоді як у матеріалах справи наявні рекомендовані поштові відправлення (а.с. 41-44) на адресу ОСОБА_1 як за місцем її реєстрації, так і за місцезнаходженням квартири, заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за яку є предметом даного спору. Повернення цих поштових відправлень з відміткою «адресат відсутній» у силу приписів ст. 128, 130 ЦПК України є належним врученням особі судової повістки.

Безпідставними є й твердження апелянта, що всі її права та обов`язки, як власника квартири, зокрема по оплаті житлово-комунальних послуг, почали існувати з 10.12.2020, коли було проведено державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно, а тому позовні вимоги, що стосуються більш раннього періоду, не підлягають задоволенню.

Дійсно, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на об`єкт житлової нерухомості – квартиру АДРЕСА_3 , була проведена 10 грудня 2020 року.

Водночас документом, поданим для державної реєстрації, слугував договір купівлі-продажу серія та номер 99/27, виданий 01.03.1999 року Чернігівською універсальною товарною біржою «Джи-Ай-Пі».

При цьому, як зазначає у відзиві позивач, рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова по справі №2-2079 від 25.03.2002 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнано дійсним договір №99/27 купівлі-продажу однокімнатної кв. АДРЕСА_3 , укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 й зареєстрований 01.03.1999. Дана обставина відповідачем не спростована і всупереч вимог п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України прихована від суду.

Слід зазначити, що обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг виникає не лише з часу внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який почав функціонувати з 01 січня 2013 року, а пов`язується з фактом отримання відповідних послуг та можливістю користуватися об`єктом нерухомості.

Тому слушними є доводи позивача, що проведена лише 10.12.2020 державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на дану квартиру не спростовує того, що відповідач набула прав на вказане житлове приміщення ще в 1999 році та з цього часу стала споживачем житлово-комунальних послуг, які надавались АТ «ОТКЕ» до цієї квартири відповідача протягом усього спірного періоду.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, Верховного Суду в постановах від 01.09.2020 у справі №686/6276/19, від 15.10.2020 у справі №522/19127/18, на які посилається заявник, не є релевантними до даної справи, оскільки у ній заборгованість відповідача з оплати за житлово-комунальні послуги не є боргом попередніх власників (наймачів), а виникла за період набуття ОСОБА_1 прав власника квартири за договором №99/27 купівлі-продажу від 01.03.1999, який визнаний судом дійсним.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на необхідність звільнення її від сплати послуги з постачання гарячої води, якою вона не користувалась, не проживаючи в квартирі до 2021 року.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг;

Однак ОСОБА_1 не надано і матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що вона була тимчасово відсутня в квартирі понад один місяць та надала АТ «ОТКЕ» цьому відповідне документальне підтвердження, а виконавець послуги не врахував даної обставини в розрахунку заборгованості.

Повернення до суду поштових відправлень з відміткою «адресат відсутній» не доказом обставин, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», як підстави наявності у відповідача права на звільнення від оплати вартості наданих позивачем послуг з постачання гарячої води.

Безпідставними є й твердження апелянта на необхідність застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення платежів до 10.12.2020.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

За змістом положень ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Строк карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто карантин в Україні безперервно діяв у період з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Дана норма втратила чинність з 04.09.2025.

Отже перебіг позовної давності в період з 12.03.2020 по 01.07.2023 продовжувався у зв`язку з карантином, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 – зупинявся у зв`язку з воєнним станом.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором і Правилами, передбачається, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «ОТКЕ» пред`явлено до стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з централізованого опалення/послуг з постачання теплової енергії, яка утворилась з 01.11.2018, за послуги з централізованого постачання гарячої води/послуги з постачання гарячої води, яка утворилась з 01.09.2018, за абонентське обслуговування вказаних послуг, яка утворилась з 01.11.2021, за компенсаційними виплатами згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахованими за період з 01.01.2024.

Даний позов поданий АТ «ОТКЕ» 09.03.2026 року і, зважаючи, що позовна давність по виконанню зобов`язань за частиною періодичних платежів з житлово-комунальних послуг в оспорюваний відповідачем період закінчилася під час запроваджених в Україні карантинних обмежень та воєнного стану, то строк позовної давності зупинявся і не є пропущеним.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 212/10834/21.

Викладення ж скаржником свого бачення наданих АТ «ОТКЕ» розрахунків заборгованості, з якими вона не в повній мірі погоджується, є суб`єктивною думкою відповідача, яка нічим не підтверджена і не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Адже, свої розрахунки за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та централізованого постачання гарячої води апелянт наводить з 10.12.2020 – часу державної реєстрації права власності на квартиру, що апеляційний суд визнав безпідставним. Обгрунтованих доводів щодо неправильності наданих позивачем розрахунків за абонентське обслуговування зазначених послуг відповідач не наводить. У зв`язку з цим, не підлягає перегляду й розмір нарахованих позивачем на вищевказану заборгованість 3% річних та інфляційних втрат, стягнення яких за період дії карантинних обмежень та воєнного стану у сфері житлово-комунальних послуг не суперечить вимогам п. 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які застосовуються лише за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав сумніватися в правильності обрахованої АТ «ОТКЕ» ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги, розмір якої відповідачем не спростований належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд не бере до уваги посилання скаржника на не здійснення позивачем дій, направлених на досудове врегулювання спору, оскільки: по-перше, законом не передбачено обов`язковості такого порядку у виниклих правовідносинах; по-друге, насамперед відповідач, будучи достовірно обізнаною про порушення свого обов`язку зі щомісячного внесення плати за житлово-комунальні послуги, мала б звернутися до позивача з ініціативою досудового врегулювання простроченої заборгованості, але таких заходів комунікації не робила.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ «ОТКЕ».

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2026 року – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.В. Любчик

О.Є. Мамонова