Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №676/4696/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 676/4696/26

Провадження № 22-ц/820/2011/26

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя – доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Демчук В.М.

за участю заявниці ОСОБА_1 , її представника адвоката Перунського І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №676/4696/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах адвокатом Перунським Іваном Васильовичем, на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року (суддя Бондар О.О., повне судове рішення складено 25 червня 2026 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та її представника, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із заявою, ОСОБА_1 вказувала, що з червня 2023 року до листопада 2025 року проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . Зазначила, що внаслідок зловживання алкогольними напоями ОСОБА_2 вчиняв безпричинні сварки, виражався нецензурною лайкою, шарпав за одяг, погрожував фізичною розправою, а в листопаді 2025 року побив заявницю, вчинивши домашнє насильство, внаслідок чого завдано шкоди її психічному здоров`ю. Вподальшому ОСОБА_2 переїхав на проживання в м. Чернівці, проте неодноразово приїжджав в м. Кам`янець-Подільський до місця проживання ОСОБА_1 та вчиняв відносно останньої домашнє насильство. Щодо ОСОБА_2 неодноразово складалися протоколи за вчинення домашнього насильства та останній притягався до адміністративної відповідальності. Також, 15.05.2026 Кам`янець-Подільським РУП ГУНП України в Хмельницькій області винесено терміновий заборонний припис ОСОБА_2 строком на десять діб про заборону на вхід та перебування в місці проживання заявниці і заборону в будь-який спосіб контактувати з нею.

І заявниця просила суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: 1) заборонити вхід та перебування в місці проживання ОСОБА_1 , роботи, інших місць її частого відвідування; 2) заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , переслідувати її, в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 3) заборонити вести з ОСОБА_1 листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме: заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Встановлено строк обмежувального припису - 6 (шість) місяців. В задоволенні заяви про встановлення інших обмежувальних приписів відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Перунський І.В., оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, заявниця вказує, що суд, незважаючи на систематичні протиправні дії ОСОБА_2 направлені на вчинення домашнього насильства, її заяву задовольнив частково. При цьому, не врахував покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які підтвердили факти вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 і не врахував, що Кам`янець-Подільським РУП ГУНП України в Хмельницькій області відкрито кримінальне провадження № 12026242000000660 за статтею 126-1 КК України щодо вчинення ОСОБА_2 відносно колишньої співмешканки ОСОБА_1 домашнього насильства.

Заявниця також посилається на те, що суд безпідставно відмовив в іншій частині її заяви, адже в заяві вказано її постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Також, факт постійного місця проживання та перебування у місцях частого відвідування ОСОБА_1 судом було встановлено під час розгляду справи, однак судом це до уваги не взято.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Перунський І.В., просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове щодо задоволення заяви про видачу обмежувального припису в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Заявниця ОСОБА_1 та її представник адвокат Перунський І.В. підтримали апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.

Заінтересована особа ОСОБА_2 до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в повній мірі не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Кам`янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 квітня 2026 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн (а.с.6).

Цією постановою встановлено, що ОСОБА_2 17.03.2026 близько 09 год. 00 хв. вчинив домашнє насильство, що виразилось в умисному вчиненні дій психологічного характеру, а саме в телефонному режимі у вигляді СМС-повідомлень умисно висловлював погрози, образи та нецензурні слова на адресу своєї колишньої співмешканки ОСОБА_1 , яка проживає окремо за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю останній. ОСОБА_2 вину визнав та пояснив, що дійсно 17.03.2026 близько 09 год. 00 хв. в телефонному режимі у вигляді СМС-повідомлень умисно висловлював погрози в сторону своєї колишньої співмешканки ОСОБА_1 .

Постановою Кам`янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1360 грн (а.с.7).

Цією постановою встановлено, що ОСОБА_2 , будучи протягом року підданим адміністративному стягненню за статтею 173-2 КУпАП належних висновків не зробив, 28.04.2026 близько 14 год. 00 хв. перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , умисно висловлював погрози, образи нецензурну лайку в сторону своєї колишньої співмешканки ОСОБА_1 , яка проживає окремо за вищезазначеною адресою. Внаслідок дій ОСОБА_2 була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілій. Своїми діями, ОСОБА_2 порушив вимоги пункту 14 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною третьою статті 173-2 КУпАП. Судом зазначено, що твердження ОСОБА_2 проте, що він не вчиняв «домашнього насильства» спростовано в судовому засіданні чіткими та послідовними показами потерпілої, яка пояснила, що 28.04.2026 близько 14 год. 00 хв. перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , умисно висловлював погрози, образи нецензурну лайку в сторону своєї колишньої співмешканки ОСОБА_1 , яка проживає окремо за вищезазначеною адресою. Внаслідок дій ОСОБА_1 була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілій. Вказані події відбуваються систематично про що свідчить, зокрема постанова Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 07.04.2026 (справа № 676/2352/26).

Згідно листа Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області від 18.05.2026, впродовж 2026 року зареєстровано чотири звернень ОСОБА_1 , які надійшли на лінію «102» за фактами вчинення домашнього насильства зі сторони її співмешканця ОСОБА_2 . Працівниками поліції було складено два протоколи про адміністративне правопорушення, а саме: 17.03.2026 за частиною першою статті 173-2 КУпАП та 28.04.2026 за частиною першою статті 173-2 КУпАП. Також, працівниками поліції було винесено один терміновий заборонний припис, а саме: 15.05.2026 (а.с.9).

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 червня 2026 року вбачається, що Кам`янець – Подільським РУП ГУНП в Хмельницькій області зареєстровано кримінальне провадження № 12026242000000660 за статтею 126 – 1 КК України відносно ОСОБА_2 щодо систематичного вчинення відносно колишньої співмешканки ОСОБА_1 домашнього насильства психологічного характеру (а.с.29).

Задовольняючи частково заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із наявності ризику продовження чи повторного вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства щодо ОСОБА_1 , що є підставою для заборони йому вести з заявницею листування, телефонні переговори або контактувати в інший спосіб особисто чи через третіх осіб. Відмовляючи у задоволенні решти вимог, суд виходив з не зазначення у заяві відомостей про місця проживання, роботи та інших місць частого відвідування заявниці; суд врахував проживання відповідача за іншою адресою, а також те, що заявниця не змінювала місце проживання та перебування, невідомого кривднику; а проникнення до її житла і без обмежувального припису є незаконним.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви, проте вважає, що суд помилково обрав лише один захід тимчасового обмеження прав кривдника, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див.: постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див.: постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

Оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України покази свідків, а також подані учасниками справи докази, а саме: копії: протоколів про адміністративне правопорушення від 21.03.2026, 28.04.2026; витягу з ЄРДР від 23.06.2026; лист Кам`янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області від 18.05.2026; врахувавши постанови Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07.04.2026, 19.05.2026, суд першої інстанції встановив факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства по відношенню до заявниці ОСОБА_1 , а також оцінивши ризики продовження домашнього насильства у майбутньому, з метою реального захисту і відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів постраждалої особи, і для попередження вчинення такого повторно, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_2 обмежувального припису у визначеному виді: заборони останньому вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Разом з тим, оцінюючи обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції обсяг заходів обмежувального припису є недостатнім для забезпечення повного, дієвого та ефективного захисту заявниці.

На переконання колегії суддів, ОСОБА_1 , як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребує захисту у порядку, передбаченому Законом, оскільки ігнорування заінтересованою особою застосованих працівниками поліції заходів впливу, вчинення ним протиправних дій щодо заявниці, дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником до заявниці психологічного насильства.

Дослідивши матеріали справи та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що пояснення ОСОБА_1 , узгоджені із матеріалами справи, в достатній мірі підтверджують вчинення кривдником ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці, визначають ризики продовження вчинення домашнього насильства, наявні чинники та умови, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

В силу вимог частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом прав спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкуватися з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Враховуючи обставини справи та виходячи із принципу пропорційності, оцінюючи високі ризики продовження протиправної поведінки ОСОБА_2 та їх вплив на заявницю, враховуючи те, що кривдник неодноразово демонстрував протиправну поведінку відносно ОСОБА_1 , тривалість та неодноразовість вчинення протиправних дій, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність заборони кривднику ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про заборону кривднику перебувати в місці проживання (перебування) заявниці, оскільки лише сукупність зазначених заходів забезпечить дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника.

Апеляційний суд вважає, що такі втручання в особисті права кривдника, як заборона ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також заборона ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 є пропорційними, доречними, відповідають меті застосування та забезпечить дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника.

І доводи апеляційної скарги в цій частині є такими, що заслуговують на увагу.

Разом із тим, аргументи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови в задоволенні заяви в частині заборони розшукувати та переслідувати заявницю є необґрунтованими, оскільки в заяві не зазначено про зміну заявницею місця свого проживання та перебування та про вчинення дій кривдником дій, направлених саме на розшук особи, яка приховує своє місцезнаходження і доказів такого суду надано не було, а застосовані судом заходи (зокрема, заборона перебувати в місці проживання та заборона вести телефонні переговори й листування) є цілком достатніми для забезпечення ефективного захисту заявниці.

Застосування додаткового заходу у вигляді заборони розшукувати та переслідувати за відсутності доведених фактів таких дій з боку кривдника не відповідає принципу пропорційності та справедливого балансу між інтересами сторін.

Колегія суддів зауважує, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалих осіб, і що саме такі способи забезпечать ефективний захист ОСОБА_1 від недобросовісних дій заінтересованої особи.

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але частково допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення в частині відмови в заяві щодо заборони перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про заборону ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Перунським Іваном Васильовичем, задовольнити частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 червня 2026 року в частині відмови заяви щодо заборони перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 , перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті рішення суду залишити без змін.

Судові витрати пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису віднести на рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 серпня 2026 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай