Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №594/735/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/735/26Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А.

Провадження № 22-ц/817/893/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Хоміцька С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2026 року, постановлену суддею Губіш О.А. про відмову у відкритті провадження у справі №594/735/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Борщівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області, про оголошення фізичної особи померлою,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про оголошення померлим його діда — ОСОБА_2 , 1929 року народження.

Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 до кінця 1968 року проживав у с. Кривче Тернопільської області, а у 1970 році вибув до Чернишківського району Волгоградської області, після чого зв`язок із ним був втрачений. За отриманою від родичів інформацією, ОСОБА_2 помер орієнтовно у 1990-х роках у російській федерації, однак відомості про його смерть у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян України відсутні, а витребувати відповідні документи з рф неможливо.

Заявник зазначав, що його батько — ОСОБА_2 — є військовослужбовцем Збройних Сил України та зник безвісти за особливих обставин під час виконання бойового завдання. У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 формально не значиться померлим, військова частина резервує за ним частину грошового забезпечення безвісти зниклого військовослужбовця, що перешкоджає заявнику в отриманні відповідних виплат.

Посилаючись на тривалу відсутність будь-яких відомостей про місце перебування діда та необхідність захисту своїх майнових прав, ОСОБА_1 просив оголосити ОСОБА_2 померлим та визначити днем його смерті день набрання законної сили рішенням суду.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2026 року у відкритті провадження відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказує, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки заява ґрунтується на частині першій статті 46 ЦК України, так як відомості про місце перебування ОСОБА_2 відсутні понад 50 років, тому встановлення обставин, які давали б підстави припускати його загибель від нещасного випадку, не вимагається.

Також посилається на безпідставність висновків суду щодо наявності у ОСОБА_2 громадянства рф та існування спору про право з військовою частиною НОМЕР_1 , оскільки матеріали заяви таких обставин не підтверджують, а лист військової частини подано лише на підтвердження юридичного інтересу заявника. Вважає, що суд передчасно оцінив достатність наданих доказів на стадії вирішення питання про відкриття провадження та необґрунтовано обмежив його право на доступ до суду.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Від ОСОБА_1 та Борщівського ВДРАЦС надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що у правовідносинах, на які посилається заявник, вбачається спір про право, оскільки оголошення ОСОБА_2 померлим пов`язане з наміром ОСОБА_1 реалізувати право на отримання частини грошового забезпечення його батька — ОСОБА_2 , який зник безвісти під час проходження військової служби. Крім того, місцевий суд зазначив, що оголошення діда заявника померлим не впливатиме на права ОСОБА_1 щодо отримання такого грошового забезпечення, оскільки військовою частиною йому вже відмовлено у виплаті відповідної частки.

Суд першої інстанції також послався на те, що заявник просить оголосити померлою особу, яка є громадянином іншої держави — російської федерації, та не навів обставин, які давали б підстави припускати загибель такої особи від певного нещасного випадку.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Статтею 293 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають юридичне значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом із додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Згідно із статтею 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Відповідно до статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2025 року в справі №753/8049/24 наголосив, що оголошення фізичною особою померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

У правовому контексті оголошення фізичною особою померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичною особою померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

Оголошення фізичною особою померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно зі статтею 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичною особою померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі №335/4669/23, від 17 червня 2024 року в справі №753/21178/21.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Водночас, відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам право подати позов на загальних підставах.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі №632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

У постанові від 20 грудня 2023 року у справі №761/16555/23 Верховний Суд зазначив, що суди мають встановлювати, між ким саме існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Висновок про наявність спору про право, зроблений без встановлення відповідних фактичних обставин, є передчасним, оскільки без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності такого спору.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №161/15296/25, у якій зазначено, що, відмовляючи у відкритті провадження у зв`язку з наявністю спору про право, суди повинні встановити, між ким такий спір існує, з`ясувати коло осіб, права яких можуть бути пов`язані із заявленими вимогами, та їх ставлення до цих вимог. Якщо такі обставини не встановлені, висновок про наявність спору про право є передчасним та ґрунтується на припущеннях.

У даній справі суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження, виходив із того, що оголошення ОСОБА_2 померлим пов`язане з наміром заявника реалізувати право на отримання частини грошового забезпечення його безвісти зниклого батька, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність спору про право.

Водночас на стадії вирішення питання про відкриття провадження судом не було встановлено, між якими конкретно особами існує такий спір, яке саме суб`єктивне право є предметом спору та хто його оспорює, не визнає чи перешкоджає у його реалізації.

За таких обставин, сам по собі наведений заявником майновий інтерес та можливість використання рішення про оголошення фізичної особи померлою для подальшої реалізації певних прав не давали достатніх підстав для висновку про наявність спору про право.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право на стадії вирішення питання про відкриття провадження є передчасним, оскільки зроблений без встановлення обставин, необхідних для висновку про існування реального спору.

За таких обставин ухвала Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2026 року підлягає скасуванню, а справу слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до статті 379 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2026 року — скасувати.

Справу направити до Борщівського районного суду Тернопільської області для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 20 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.