Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №589/3196/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/3196/25

Номер провадження 22-ц/816/2427/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 березня 2026 року, ухваленого в місті Глухові у складі судді Мазура С.А. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

15 липня 2025 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути заборгованість за кредитним договором № 18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року в розмірі 39650,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 грудня 2024 року між позивачем та відповідачкою укладено кредитний договір (оферту) № 18.12.2024-100000863, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 13000,00 грн.

Строк кредитування визначено 140 днями з дати його надання, а датою повернення кредиту - 06 травня 2025 року. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у фіксованому та незмінному розмірі 1% за кожен день користування кредитом і застосовується протягом усього строку кредитування. Комісія, пов`язана з наданням кредиту, становить 15% від суми кредиту, тобто 1950,00 грн. Умовами договору також передбачено неустойку у розмірі 130,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

Зазначений кредитний договір укладено в електронній формі із застосуванням положень Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» і підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов договору позивач перерахував відповідачці кредитні кошти у розмірі 13000,00 грн, які були зараховані на її картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно з наданим позивачем розрахунком, станом на момент звернення до суду загальний розмір заборгованості відповідачки становив 39650,00 грн, з яких: 13000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18200,00 грн - заборгованість за процентами; 1950,00 грн - комісія; 6500,00 грн - неустойка, яку просить суд стягнути з відповідачки на свою користь, а також вирішити питання судових витрат.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року у розмірі 31200,00 грн та судовий збір у розмірі 1906,19 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором позики та стягнути з позивача на її користь суму понесених судових витрат за сплату судового збору 3633,00 грн.

Доводи відповідачки в обґрунтування апеляції зводяться до того, що позивач не довів належними та допустимими доказами отримання нею кредитних коштів, розмір наданого кредиту, графіку погашення заборгованості, виписки з карткового рахунку відповідача, а також не надано розрахунку заборгованості.

Крім того, відповідачка вважає несправедливими умови кредитного договору щодо реальної процентної ставки та такими, що порушують вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відзив на апеляційну скаргу від представника позивача не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині вирішення про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що 18 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 був укладений електронний кредитний договір № 18.12.2024-100000863, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії)(оферта), розміщеної на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця; заявки, оформленої на сайті Кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем; відповіді Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті (а.с. 39-51).

Умовами пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) передбачено:

- Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті (п. 2.3.2);

- позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір (п. 2.3.3);

- позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищезазначеному порядку (п. 2.3.6).

У заявці кредитного договору № 18.12.2024-100000863 (кредитної лінії), яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), вказані наступні умови кредитування:

сума кредиту: 13000,00 грн.;

строк, на який надається кредит, - 140 днів з дати його надання;

дата повернення (виплати) кредиту 06 травня 2025 року (п.п. 1-4 Заявки).

Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - «процентна ставка»). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку (п. 6 Заявки).

П. 12 Заявки визначено графік платежів.

Паспорт споживчого кредиту містить інформацію про строк кредитування, нарахування процентів і комісії за користування кредитом, сукупну вартість кредиту, реальну процентну ставку за кредитом, розмір щомісячної плати процентів, розмір комісії, кінцевий строк повернення тіла кредиту, процентів та комісії (а.с. 52-55).

Кредитний договір підписаний 18 грудня 2024 року відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е798.

04 січня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 (а.с. 56-65).

Факт перерахування відповідачці грошових коштів на картку № НОМЕР_2 , реквізити якої були зазначені нею у заяві, підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 170-0907 від 09 липня 2025 року. Відповідно до зазначеного повідомлення 18 грудня 2024 року о 12:06:04 год. відповідачці перераховані грошові кошти у розмірі 13 000,00 грн. Номер транзакції в системі iPay.ua - 598909180, призначення платежу: «видача за договором кредиту № 18.12.2024-100000863» (а.с. 37).

Відповідачка умов кредитного договору належним чином не виконала, допустивши порушення строків повернення кредитних коштів.

Згідно з довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 39650,00 грн, з яких: 13000,00 грн - основний борг, 18200,00 грн - проценти, 1950,00 грн - комісія, 6500,00 грн - неустойка. Проценти за користування кредитом нараховані за період з 18 грудня 2024 року по 06 травня 2025 року (а.с. 38).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ТОВ «Споживчий Центр», виходив із підтвердження факту порушення відповідачкою зобов`язань щодо своєчасного погашення кредиту. Оскільки розмір основного боргу та процентів відповідачкою не спростований, суд стягнув 13000 грн основного боргу та 18200 грн процентів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у стягненні 1950 грн комісії, оскільки позивач не довів, що зазначена комісія є платою за фактично надану відповідачці додаткову послугу. Також суд відмовив у стягненні 6500 грн неустойки, оскільки вона нарахована за період дії в Україні воєнного стану.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано заявку на отримання кредиту від імені відповідачки та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту. Доступ до особистого кабінету здійснюється позичальником після авторизації шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем позичальнику в СМС-повідомлення або надається шляхом дзвінку на номер телефону, який вказаний позичальником на веб-сайті кредитодавця і який має юридичне значення ідентифікації позичальника у розумінні положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Отже, надісланий у зазначений спосіб одноразовий ідентифікатор було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Позивачем у позовній заяві вказаний номери телефону позичальника НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , що дає підстави стверджувати, що саме на однин з цих номерів телефону у наведений вище спосіб відбулося надіслання одноразового паролю Е798, який було використано для підтвердження підписання кредитного договору в електронній формі. Належність зазначеного номеру телефону відповідачкою не спростовано жодними доказами. До того ж номер телефону НОМЕР_3 позивачка зазначає в поданій нею апеляційній скарзі.

Крім того, кредитний договір містить інформацію про місце проживання відповідачки, реквізити паспорту та ідентифікаційного податкового номеру, що також дає підстави вважати, що без зазначення таких відомостей, які є інформацією з обмеженим доступом, неможливо ідентифікувати особу позичальника. Будь-яких доказів, які б вказували на укладення кредитного договору іншими особами від імені відповідачки, суду не надано.

До того ж в кредитному договорі зазначено номер електронного платіжного засобу з маскою, а саме НОМЕР_5 , який очевидно може бути надано саме відповідачкою, зважаючи на те, що така інформація у відповідності з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від відповідачки або за її згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір про відкриття кредитної лінії №18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора, що підтверджує укладання між сторонами правочину.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що ТОВ «Споживчий Центр» не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 13000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, здійснено у відповідності до п. 4.1 договору шляхом перерахування на банківську картку НОМЕР_5 відповідачки, номер якої вказано заявці кредитного договору №18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року (кредитної лінії) (а.с.45).

04 січня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 (а.с. 56-65).

Факт перерахування відповідачці грошових коштів на картку № НОМЕР_2 , який був вказаний нею у заяві, підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 170-0907 від 09 липня 2025 року, відповідно до якого, 18 грудня 2024 року о 12:06:04 год. були перераховані кошти у розмірі 13000,00 грн., номер транзакції в системі iPay.ua -598909180, призначення платежу: видача за договором кредиту № 18.12.2024-100000863 (а.с. 37).

Доказів того, що на картку НОМЕР_5 не було перераховано суму у розмірі 13000,00 грн відповідачкою не було надано.

Також з приводу доводів апеляційної скарги відповідачки про те, що позивачем не подано документів, що підтверджували б надання/переказ коштів кредитором позичальнику, колегія суддів враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.

Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.

Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу.

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.

Таким чином відповідачкою не доведено належними та допустимими доказами твердження щодо неотримання грошових коштів від кредитодавця, також як і не спростовано факту наявності у неї відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою НОМЕР_5 .

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідачки про несправедливість умов кредитного договору в частині процентної ставки та їх невідповідність вимогам законодавства про захист прав споживачів не заслуговують на увагу, оскільки умовами договору сторони погодили фіксовану процентну ставку у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом. Доказів недійсності відповідної умови договору або її несправедливості відповідачкою не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо несправедливості умов кредитного договору колегія суддів приходить такого висновку.

Так, позивач при зверненні до суду з указаним позовом просив стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за процентами в розмірі 18200 грн 00 коп.

Умовами пункту 3.3.7 Кредитного договору № 18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року визначено, що проценти за користування Кредитом (Проценти): встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Згідно Заявки Кредитного договору № 18.12.2024-100000863 від 18 грудня 2024 року (п. 6), процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Згідно п. 10 Заявки - денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.82% (денна процентна ставка) = (15001.75 /13000)/140 х 100%.

Відповідно до довідки-розрахунку, яку позивач додав до позовної заяви розмір заборгованості зі сплати процентів становить 18200 грн 00 коп. Указана сума відсотків нарахована за період з 18 грудня 2024 року до 06 травня 2025 року, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Положення частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки введені в дію поетапно.

Відповідно до пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Після спливу зазначеного 240-денного перехідного періоду застосуванню підлягає загальне правило, встановлене частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3498-IX дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання ним чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Умовами кредитного договору, укладеного між сторонами цієї справи, передбачено процентну ставку у розмірі 1%, яка відповідає максимальному розміру денної процентної ставки, встановлені Законом України «Про споживче кредитування».

Отже, хоча положення Закону України «Про споживче кредитування» підлягають застосуванню до спірних правовідносин, нарахування процентів за вказаною ставкою не суперечить встановленим законом обмеженням, оскільки такі ставки не перевищують максимально допустимого розміру денної процентної ставки.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року).

Оскільки розмір процентної ставки, за якою позивачем нараховано заборгованість за процентами, не є вищим визначеного законодавством розміру процентної ставки, а саме визначеного у Законі України «Про споживче кредитування», відсутні підстави стверджувати про несправедливість умов договору, зокрема встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про несправедливість умов за договорами

Таким чином суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається

З огляду на встановлені обставини справи, порушення відповідачкою узятих на себе зобов`язань щодо своєчасної сплати кредитного боргу у строк, визначений договором, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованості за кредитом та процентів за користування ним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи те, що ціна позову у зазначеній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26 березня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Сізов