Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №592/17250/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/17250/25

Номер провадження 22-ц/816/2387/26

Категорія - 18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Дяченка Юрія Васильовича,

відповідачки – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року, ухвалене у м. Суми, у складі судді Фоменко І.М.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д., про визнання недійсним спадкового договору,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтувала такими обставинами.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є одинокою особою, не має рідних братів чи сестер, з 2002 року перебуває на пенсії, яка є її єдиним джерелом доходу та становить 6 700 грн. У її власності перебуває квартира по АДРЕСА_1 .

Наприкінці 2013 року ОСОБА_1 перебувала у складному матеріальному та психологічному становищі: через погіршення стану здоров`я потребувала лікування, одночасно виникла необхідність утримувати батьківську садибу у придатному для проживання стані. Для цього вона була змушена взяти кредити на загальну суму 12 000 грн, тоді як її щомісячна пенсія становила лише 1 687,79 грн.

За таких обставин 05 листопада 2013 року вона уклала зі своєю племінницею ОСОБА_2 (дочкою двоюрідного брата) спадковий договір, оскільки остання запевняла її, що «не залишить її у біді». Позивачка стверджувала, що через відсутність юридичних знань, тяжкий психологічний стан, а також під впливом запевнень племінниці та роз`яснень нотаріуса помилково сприйняла спадковий договір як договір довічного утримання. Вона розраховувала, зокрема, на отримання 12 000 грн для погашення кредитів та подальшу допомогу.

Водночас укладений договір передбачав лише перехід після смерті ОСОБА_1 належної їй квартири у власність ОСОБА_2 та не містив обов`язків щодо її довічного утримання чи надання іншої допомоги. Протягом тривалого часу необхідності у такій допомозі не виникало, однак на початку 2024 року у зв`язку з різким погіршенням здоров`я позивачка звернулася до відповідачки по допомогу. Остання повідомила, що спадковий договір не покладає на неї жодних обов`язків, крім передачі 12 000 грн.

Вартість квартири, яка відповідно до договору мала перейти до відповідачки після смерті позивачки, становила 144 175 грн, що істотно перевищувало суму 12 000 грн, яку позивачка розраховувала отримати. При цьому вона, за її твердженням, не усвідомлювала правових наслідків укладення спадкового договору та його невигідності для себе, а його зміст не прочитала у зв`язку з тяжким психологічним станом, що вплинув на її волевиявлення.

Після отримання юридичної консультації позивачка дізналася про правову природу спадкового договору та можливість його оскарження.

Посилаючись на те, що спадковий договір не відповідав її дійсній волі, позивачка просила визнати його недійсним з підстав, передбачених статтями 229, 230 та 233 ЦК України, а саме:

1) внаслідок істотної помилки щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, оскільки вона вважала, що укладає договір довічного утримання, а не спадковий договір;

2) внаслідок обману, оскільки, за твердженням позивачки, племінниця запевняла її у можливості отримання необхідної допомоги та фактично скористалася її неправильним сприйняттям змісту і наслідків правочину;

3) внаслідок вчинення правочину під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, оскільки складне матеріальне становище, проблеми зі здоров`ям та необхідність коштів для погашення боргів і утримання майна, на її думку, змусили її погодитися на передачу після смерті квартири вартістю близько 144 175 грн за отримання лише 24 000 грн.

Із огляду на викладене позивачка просила поновити строк позовної давності та визнати недійсним спадковий договір, укладений 05 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за № 3345 посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив із того, що позивачка не довела наявності істотної помилки на момент укладення оспорюваного спадкового договору, а сам факт її пенсійного віку не свідчить про нерозуміння нею природи договору, його умов, прав та обов`язків сторін. Суд врахував, що позивачка підписала договір, не заперечувала свій підпис, а в договорі зазначено, що він відповідає дійсним намірам сторін. При цьому суд зазначив, що невиконання або неналежне виконання відповідачкою обов`язків за договором виникло після його укладення і не є підставою для визнання договору недійсним, а може бути підставою для вирішення питання про розірвання договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове про задоволення позову.

Вказує, що в основу рішення судом покладено доводи відповідачки наведені у відзиві на позов, що є її суб`єктивними судженнями. При цьому її додаткові доводи, викладені у відповіді на відзив та клопотанні про залучення додаткових доказів, фактично не були розглянуті судом першої інстанції.

Наявні документи підтверджують, що на момент укладення спадкового договору, вона як одинока пенсіонерка, мала єдине стабільне джерело доходу - пенсію близько 1 678 грн, значний кредит, витрати на вже виготовлені надмогильні споруди батькам та невідкладний ремонт старого успадкованого будинку. Одночасно незадовго до укладення договору у неї було виявлено серйозне серцево-судинне захворювання. У такому стані, потребуючи коштів, вона звернулася до племінниці. Замість позики вона погодилася надати 24 000 грн (3 000 доларів США) лише за умови переходу у її власність після смерті належної позивачці квартири, вартість якої становила близько 119 217 грн при придбанні та 144 175 грн на момент укладення договору, тобто отримана нею сума була приблизно у п`ять разів меншою за вартість квартири. Таким чином, за відносно незначну суму вона фактично позбавилася можливості вільно розпоряджатися квартирою за життя, зокрема використати її надалі для забезпечення необхідного догляду.

Сукупність тяжкого матеріального становища, боргових зобов`язань, необхідних витрат на житло та здоров`я і вкрай невигідного співвідношення отриманих коштів та вартості квартири підтверджує її доводи про вчинення спадкового договору під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах відповідно до статті 233 ЦК України. Не виключає також, що відповідачка, будучи обізнаною про її тяжкий стан здоров`я, могла враховувати його при погодженні таких умов.

Вважає, що суд першої інстанції не розглянув належним чином заявлену підставу недійсності спадкового договору за статтею 233 ЦК України – укладення договору під впливом тяжких для позивачки обставин та на вкрай невигідних для неї умовах.

Суд фактично зосередився на підставах, передбачених статтями 229 та 230 ЦК України, і не надав належної оцінки доводам та доказам позивачки щодо тяжких обставин, їхнього характеру, рівня тяжкості та невигідності умов договору.

Крім того, суд безпідставно зазначив, що позов обґрунтовувався неналежним виконанням відповідачкою умов спадкового договору, хоча позивачка лише зазначала про своє попереднє припущення щодо цього. Посилання суду на пункт 4.2 спадкового договору як на підтвердження того, що позивачка усвідомлювала всі обставини його укладення та діяла вільно, не може саме по собі спростовувати доводи про тяжкі обставини, оскільки ці обставини та їхній вплив на волевиявлення підлягали окремому встановленню й оцінці судом.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Зазначає, що для застосування частини першої 1 статті 233 ЦК України необхідна сукупність двох умов: вчинення правочину під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, якими скористалася друга сторона. У цій справі позивачка не довела наявності таких умов на момент укладення спадкового договору 15 листопада 2013 року. Надані медичні документи не підтверджують тяжкого стану, який змушував би позивачку укласти оспорюваний договір. Документи датовані 2013, 2014 та 2018 роками, а обстеження 2013 року не виявило критичних змін. Посилання на матеріальні труднощі також не свідчить про тяжку обставину, оскільки отримані 24 000 грн позивачка використала для погашення боргу, чим покращила своє фінансове становище. Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2023 року у справі № 711/4680/21 зазначив, що сама наявність заборгованості перед третіми особами не є тяжкою обставиною за статтею 233 ЦК України.

Відповідачка не скористалася тяжким становищем позивачки: ініціатива укладення договору виходила саме від ОСОБА_1 , яка потребувала фінансової допомоги. Звертає увагу, що до укладення договору сторони тісно не спілкувалися, тому відповідачка не знала і не могла знати про стан її здоров`я.

Умови договору також не були вкрай невигідними, так як позивачка отримала 24 000 грн без обов`язку їх повертати, зберегла квартиру у власності та можливість нею користуватися і здавати в оренду. Відповідачка натомість отримала лише право набути квартиру після смерті позивачки, несучи ризики її амортизації, пошкодження чи знищення.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , із 2002 року є пенсіонеркою за віком (а.с. 7-10).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 13 серпня 2012 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 62, 63).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована по АДРЕСА_3 , доводиться позивачці племінницею (дочка двоюрідного брата) (а.с. 20, 51-53).

15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) було укладено спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д., реєстровий № 3346 (а.с. 6).

Згідно із пунктом 1.1. спадкового договору набувач зобов`язується виконувати передбачені в ньому розпорядження відчужувача і в разі його смерті набуває право власності на належну відчужувачу однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею – 32,76 кв. м, житловою – 16,5 кв. м.

Розділом 2 спадкового договору передбачено обов`язки набувача.

У день укладання договору набувач передає відчужувачу грошові кошти в розмірі 12 000 грн.

До 01 березня 2014 року набувач зобов`язується передати відчужувачеві грошові кошти в розмірі 12 000 грн.

Факт передачі грошових коштів як виконання умов цього договору, підтверджується заявами відчужувача на ім`я нотаріуса, що посвідчує договір, про що останнім робиться відповідна відмітка на примірниках даного договору.

За бажанням відчужувача вона може довічно бути зареєстрована в вищезазначеній квартирі.

Розділом 3 спадкового договору передбачено, що право власності на квартиру, що є предметом цього договору, у набувача виникає в разі смерті відчужувача.

Розділом 4 спадкового договору передбачено гарантії.

Сторони стверджують, що володіють українською мовою, однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, а також те, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину і не є правочином, що вчиняється відчужувачем та набувачем під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах.

У сторін відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов договору. Відчужувач та набувач однаково розуміють значення укладеного договору, права та обов`язки кожного з них, а також правові наслідки для кожного з них по укладеному договору.

Сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

Розділом 8 спадкового договору передбачено інші умови.

8.4. Зі змістом статей 1302-1307 ЦК України, статті 65 СК України, сторони ознайомлені.

8.5. Сторони стверджують, що зміст цього договору, зміст статей ЦК України, зазначених в пункті 8.4. договору, та СК України їм зрозумілий, питань, які залишилися б нез`ясованими і незрозумілими немає.

Згідно із заявами ОСОБА_1 від 05 листопада 2013 року та 07 лютого 2014 року, вона підтвердила отримання від ОСОБА_2 передбачених пунктом 2.2 спадкового договору грошових коштів у розмірі 12 000 грн кожного разу, загалом 24 000 грн, та зазначила про відсутність будь-яких матеріальних претензій щодо їх передачі. Справжність підписів ОСОБА_1 на заявах засвідчена приватним нотаріусом, який також встановив її особу та перевірив дієздатність (а.с. 11-12).

Згідно із довідкою про доходи виданою СОУ ПФУ в Сумській області 15 січня 2026 року, розмір щомісячної пенсії ОСОБА_1 у 2013 році становив 1 677,95 грн, а загальна сума отриманої пенсії за рік - 20 145,24 грн (а.с. 60).

На підтвердження скрутного матеріального становища та понесення витрат, що перевищували її доходи, ОСОБА_1 надала рахунок на оплату від 10 квітня 2013 року, квитанцію від 12 квітня 2013 року № 54 та довідку ФОП ОСОБА_3 від 29 вересня 2013 року, відповідно до яких вартість ритуальних послуг, зокрема виготовлення та встановлення пам`ятників, становила 24 850 грн (а.с. 65-69).

На підтвердження погіршення стану здоров`я у 2013 році ОСОБА_1 надала копії медичних документів. Проте періоду, безпосередньо пов`язаного з укладенням оспорюваного договору, стосуються лише консультативний висновок МЦ «Флоріс» від 12 грудня 2012 року, результат обстеження від 29 січня 2013 року та рахунок від 27 листопада 2013 року за проведення лабораторного дослідження. Інші надані медичні документи датовані 24 липня 2018 року та 14 жовтня 2025 року (а.с. 14-18).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем, набувачем, так й іншою заінтересованою особою.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду а складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду а складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

Щодо вчинення правочину під впливом помилки

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У той же час за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 643/744/20).

Також Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19 наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Таким чином, наведені позивачкою обставини щодо її віку, стану здоров`я, матеріального становища, а також подальшого користування квартирою самі по собі не підтверджують наявності помилки щодо природи спадкового договору. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України необхідно встановити, що саме на момент його укладення позивачка неправильно сприймала правову природу правочину, права та обов`язки його сторін, і що таке неправильне сприйняття безпосередньо вплинуло на її волевиявлення. Належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин позивачкою не надано.

Не свідчить про наявність такої вади волі й посилання позивачки на те, що вона розраховувала на укладення договору довічного утримання. Саме по собі незнання правової природи спадкового договору або помилкове розуміння його правових наслідків не є достатньою підставою для визнання правочину недійсним за статтею 229 ЦК України, якщо не доведено, що така помилка існувала саме на момент його укладення та істотно вплинула на волевиявлення.

Крім того, доводи позивачки щодо ненадання відповідачкою допомоги після укладення договору не можуть бути покладені в основу висновку про його недійсність, оскільки відповідно до умов спадкового договору на ОСОБА_2 не покладалося обов`язку щодо довічного утримання чи догляду за відчужувачем. Такі обставини стосуються виконання правочину після його укладення та не підтверджують наявності вади волевиявлення ОСОБА_1 на момент його вчинення.

Щодо вчинення правочину внаслідок обману

Згідно зі статтею 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їх існування.

Для застосування статті 230 ЦК України необхідно встановити умисні дії іншої сторони, спрямовані на введення особи в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення правочину.

ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 запевняла її, що «не залишить її у біді», у зв`язку з чим вона розраховувала на подальшу допомогу та сприймала спадковий договір як договір довічного утримання.

Водночас доказів того, що ОСОБА_2 умисно повідомляла позивачці недостовірні відомості або замовчувала істотні обставини щодо правової природи договору, його умов, прав та обов`язків сторін, матеріали справи не містять. Саме по собі запевнення у готовності допомагати та суб`єктивне очікування позивачки такої допомоги не свідчать про обман у розумінні статті 230 ЦК України.

Таким чином, позивачка не довела наявності умисних дій відповідачки щодо введення її в оману, а тому підстав для визнання спадкового договору недійсним за статтею 230 ЦК України колегія суддів не встановила.

Щодо вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах

Стаття 233 ЦК України вказує, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Оцінивши наведені обставини та докази у їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що на момент укладення спадкового договору ОСОБА_1 перебувала під впливом таких тяжких обставин, які змушували її укласти правочин саме на визначених у ньому умовах.

Дійсно, на час укладення договору позивачка була пенсіонеркою, мала невисокий розмір пенсії, несла витрати, пов`язані з утриманням майна та станом здоров`я, а також мала боргові зобов`язання. Разом із тим самі по собі вік, матеріальні труднощі, наявність боргів чи необхідність несення витрат не свідчать про наявність тяжкої обставини у розумінні статті 233 ЦК України, якщо не доведено, що саме ці обставини фактично позбавляли особу можливості вільно формувати свою волю та змушували її погодитися на вкрай невигідні умови.

Надані позивачкою медичні документи також не підтверджують, що на час укладення спадкового договору стан її здоров`я істотно впливав на її здатність усвідомлювати зміст правочину та вільно формувати волевиявлення. Документи, які стосуються періоду, наближеного до укладення договору, не містять висновків про стан, який перешкоджав би усвідомленню суті правочину, тоді як інші медичні документи датовані значно пізнішим періодом і не характеризують стан здоров`я позивачки на час укладення договору.

Посилання апеляційної скарги на істотну різницю між вартістю квартири та сумою отриманих коштів також саме по собі не свідчить про вкрай невигідність умов договору. За умовами спадкового договору право власності на квартиру у набувача виникає лише після смерті відчужувача, тоді як позивачка за життя зберігає право власності та можливість користування квартирою. Крім того, ОСОБА_2 виконала передбачений договором обов`язок щодо передачі позивачці грошових коштів у загальному розмірі 24 000 грн, що підтверджується заявами ОСОБА_1 , підписи на яких засвідчені нотаріусом.

При цьому доказів того, що ОСОБА_2 усвідомлювала тяжкий матеріальний чи фізичний стан позивачки та скористалася ним для схилення її до укладення спадкового договору на невигідних умовах, матеріали справи не містять. Сам факт існування у позивачки матеріальних труднощів та необхідності отримання коштів не свідчить про те, що відповідачка скористалася такими обставинами при укладенні договору.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачкою не доведено сукупності обставин, необхідних для застосування статті 233 ЦК України, а саме вчинення правочину під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних умовах, якими скористалася інша сторона. У зв`язку з цим підстав для визнання спадкового договору недійсним з цих підстав не встановлено.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність передбачених законом підстав для визнання спадкового договору недійсним є правильним. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та зводяться переважно до іншої оцінки доказів і незгоди з установленими судом обставинами.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду частині - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 квітня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 20 серпня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко