Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №367/449/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м.Суми

Справа №367/449/26

Номер провадження 22-ц/816/2488/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сидоренко А. П.

за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

учасників судового процесу:

прокурора Галашан І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом БАРАБОЛЕЮ Вячеславом Івановичем, на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2026 року, ухваленого у складі судді Усенко Л.М. у місті Глухів Сумської області, повний текст якого виготовлено 08 червня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей та cім`ї Гостомельської селищної ради, Служба у справах дітей та сім`ї Шосткинської міської ради

про позбавлення батьківських прав,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У грудні 2025 року адвокат Бараболя Вячеслав Іванович в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що сторони, які до 2020 року перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками ОСОБА_5 , 2014 року народження. Після розірвання шлюбу дитина проживає з позивачем. Батько повністю опікується дитиною. ОСОБА_4 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не опікується здоров`ям дитини, не приймає жодної участі у піклуванні, вихованні та утриманні сина. Вона проживає окремо, не спілкується з дитиною, не водить до школи, не приймає участі у лікуванні дитини, повністю байдужа до дитини, ігнорує інтереси сина, не надає матеріальної допомоги. Відповідачка ніяким чином не піклується про сина, не проявляє заінтересованості у його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не займається його вихованням та навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з сином в обсязі необхідному для нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших цінностей; не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до його внутрішнього світу; не створює умов для отримання освіти.

ОСОБА_4 написала заяву про відмову від виконання батьківських обов`язків щодо сина. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку відповідачки.

Посилаючись на те, що відповідачка повністю самоусунулася від виховання дитини, просить позов задовольнити.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що наразі вичерпано усі можливості налагодити відносини матері з дитиною, наявності виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, умисного, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо малолітнього сина. З урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Водночас суд вважав за необхідне попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та виконувати в подальшому обов`язки щодо виховання та утримання дитини, передбачені сімейним законодавством.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

17 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Бараболя В.І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити; судові витрати покласти на відповідачку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в судовому засіданні відповідачка визнала позов та підтвердила той факт, що позивач разом із сином проживають окремо від неї тривалий час, вона жодним чином не бере участі у вихованні дитини, її забезпеченні та самоусунулася від виконання батьківських обов`язків. Вона повідомила суду, що не бажає виховувати, утримувати та спілкуватися з дитиною, і вказала, що дитина їй не потрібна. Наголошує на тому, що відповідачка навмисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. В ході перевірки працівниками Служби у справах дітей та сім`ї було сформовано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав. Дитина знаходиться на повному утриманні позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

Прокурор Галащан І.В. заперечила проти апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 , просила залишити її без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2026 року без змін. Посилалась на те, що додані до позову докази не підтверджують невиконання відповідачкою батьківських обов`язків, висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав є необґрунтованим. Позивачем не мотивовано відповідність найкращим інтересам дитини позбавлення матері батьківських прав.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Сторони справи є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 20).

Позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.10.2014, який було розірвано рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 січня 2020 у справі № 576/2742/19 (а.с. 8-9; 10).

Висновок органу опіки та піклування Гостомельської селищної військової адміністрації Бучанського району Київської області про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_4 відносно її малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого розпорядженням Гостомельської селищної військової адміністрації № 466 від 20.05.2026, мотивований тим, що малолітній ОСОБА_6 після розірвання шлюбу між батьками, протягом 2020-2024 років проживав разом з матір`ю ОСОБА_4 . Однак, через погіршення життєвих обставин, неможливість самостійно забезпечити належний рівень виховання і контролю за поведінкою дитини, ОСОБА_4 звернулася до компетентних органів із заявою про тимчасове влаштування сина до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Батько ОСОБА_3 після спілкування з сином зрозумів, що дитина відчуває гострий дефіцит батьківського тепла, що перебування у закладі дітей з різними складними життєвими обставинами негативно впливає на його поведінку та розвиток, вилучив сина з інтернатного закладу та забрав проживати разом з ним, оскільки мати дитини визнала, що на даному етапі не може створити стабільних умов для сина, а тому повністю довіряє батькові дитини. На даний час малолітній ОСОБА_7 проживає разом з батьком, який займається його вихованням, розвитком та утриманням, опікується його здоров`ям. На засідання комісії ОСОБА_4 була запрошена належним чином, але не з`явилася, надала пояснення, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, бо не має можливості виконувати належним чином свої батьківські обов`язки. На засіданні комісії було заслухано думку дитини, зі згоди батька, та самого батька ОСОБА_3 (а.с. 84-85, 89-92).

Згідно з довідкою КНП «Гостомельський ЦПМСД» від 02.12.2025 дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається лікарем загальної практики – сімейної медицини ОСОБА_8 в АЗПСМ № 1 КНП «Гостомельський ЦПМСД», з якою укладена декларація з 09.08.2024. Згідно даних декларації законним представником дитини є батько – ОСОБА_3 . У випадках захворювання дитина перебуває на огляді лікаря виключно з батьком. Мати дитини – ОСОБА_4 до медзакладу з приводу захворювань сина жодного разу не зверталась. У лікуванні дитини участі не приймала. Станом здоров`я не цікавилась (а.с. 11).

З довідки ліцею № 1 Гостомельської селищної ради від 26.11.2025 убачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем 5-Г класу зазначеного закладу. Його мати ОСОБА_4 контакту із ліцеєм не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, із вчителем не спілкується, батьківські збори не відвідує. ОСОБА_3 займається вихованням дитини, приходить на виклики до ліцею та завжди присутній на батьківських зборах, цікавиться успішністю та участю дитини у житті закладу (а.с. 12).

На підтвердження своїх вимог позивач надав копію заяви, складену відповідачкою 24.11.2025, в якій остання відмовилася від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини та просила покласти обов`язки по вихованню на його батька ОСОБА_3 (а.с. 6).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Право застосоване судом

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

З урахуванням викладеного в оцінці обставин справи суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Оцінка аргументів, викладених в апеляційній скарзі

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення матері батьківських прав, покладено на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

У справі, яка переглядається, апеляційним судом на підставі матеріалів справи установлено, що малолітній ОСОБА_6 , 2014 року народження, після припинення між батьками шлюбних стосунків та розірвання шлюбу у 2020 році залишився проживати разом з матір`ю, з якою проживав протягом 2020-2024 років, в подальшому почав проживати разом із батьком.

До позовної заяви ОСОБА_3 в обґрунтування підстав позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно її сина ОСОБА_9 надав лише довідку з Ліцею № 1 Гостомельської селищної ради, в якому навчається дитина, декларацію № 0001-2430-Т9АО, укладену із лікарем ОСОБА_8 , в якій в якості законного представника дитини вказаний ОСОБА_3 , довідку з КНП «Гостомельський ЦПМСД» та копію заяви від 24.11.2025, підписану ОСОБА_4 про відмову від виконання своїх батьківських прав відносно сина ОСОБА_9 , 2014 року народження.

Суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану правову оцінку указаним доказам, наданих ОСОБА_3 у їх сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, що визначені статтею 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Зокрема, місцевий суд правильно вказав на те, що позивачем не надано суду докази застосування до відповідачки заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Матеріали справи не містять жодних доказів, які характеризують відповідачу як матір.

З приводу доводів апеляційної скарги про визнання відповідачкою позову, написання нею заяви про відмову від виконання батьківських обов`язків колегія суддів зазначає таке.

Місцевий суд правильно застосував правовий висновком Верховного Суду про те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про відмову від виконання батьківських обов`язків, визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22).

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо критичної оцінки висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, з огляду на його недостатню обґрунтованість.

У зазначеному висновку містяться посилання лише на пояснення позивача, довідки з навчального та медичного закладів, які свідчать про взаємодію батька з навчальним закладом та з медичними установами з питань щодо сина, а також на позицію відповідачки про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав. Достатнього обґрунтування підстав для висновку про доцільність розірвання кровної спорідненості між матір`ю та сином, відомостей про застосування органом опіки та піклування заходів щодо покращення їх взаємовідносин указаний висновок не містить.

Також висновок органу опіки і піклування не містить аналізу стосунків матері та дитини, наявності з боку матері загрози для малолітнього ОСОБА_9 , його здоров`я та розвитку, відомостей про заходи, проведені з метою налагодження стосунків матері й сина. Не висвітлено думку дитини та його позиції щодо предмету спору.

Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не установлено.

Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Важливим у цій справі є й те, що дитина фактично проживає з батьком, перебуває у стабільному сімейному середовищі, навчається. Водночас матеріали справи не містять переконливих доказів того, що збереження юридичного зв`язку між матір`ю та сином саме по собі становить загрозу для дитини або перешкоджає її нормальному розвитку.

За таких обставин суд не має достатніх підстав вважати, що сімейний зв`язок між матір`ю та сином є настільки зруйнованим і шкідливим для дитини, що його збереження суперечило б її найкращим інтересам.

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23). Крім того, в суді першої інстанції, відповідачка підтвердила, що хоч і зрідка, але спілкується із сином по телефону.

Колегія суддів також враховує, що позбавлення батьківських прав не є способом покарання одного з батьків за неналежне виконання ним своїх обов`язків у минулому. Його метою є захист дитини, а тому застосування такого заходу повинно бути обумовлено необхідністю усунення конкретної загрози її правам та інтересам.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що в позовній заяві не наведено обставин, які б свідчили про виникнення або загострення у безпосередній близькості до моменту звернення до суду такої поведінки відповідачки, яка створювала б для дитини реальну загрозу або зумовлювала необхідність остаточного припинення правового зв`язку з матір`ю в умовах воєнного стану.

Відсутні докази того, що перед зверненням до суду вживалися заходи, спрямовані на налагодження відносин між матір`ю та сином. Зокрема, відсутні звернення позивача до Комісії з питань захисту прав дитини, що утворюється, діє при виконкомі місцевої ради, з приводу вжиття заходів з метою налагодження стосунків матері й сина чи інших заходів впливу на поведінку матері.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду з дотриманням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом БАРАБОЛЕЮ Вячеславом Івановичем, залишити без задоволення

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 08 червня 2026 року залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 20 серпня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

А. П. Сидоренко