Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №511/1370/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4166/26

Справа № 511/1370/25

Головуючий у першій інстанції Гончар І. В.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3

на рішення Захарівського районного суду Одеської області від 04 липня 2025 року, ухвалене Захарівським районним судом Одеської області, у складі: судді Гончар І.В. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , про усиновлення,

в с т а н о в и в:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Роздільнянського районного суду Одеської об ласті із заявою, в якій із посилання як на правове обґрунтування своїх вимог на положення ст. 212, 213, 217, 218, 224, 231 СК України просив дозволити ОСОБА_1 усиновити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внести зміни в актовий запис цивільного стану про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складений 13.09.2016 серії НОМЕР_1 , записавши усиновлювача батьком дитини, в графі «відомості про батька» вказати: батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України; присвоїти ОСОБА_4 прізвище « ОСОБА_5 », по батькові змінити з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 ».

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що син його дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в його сім`ї разом із матір`ю - ОСОБА_2 , братом - ОСОБА_8 та сестрою - ОСОБА_9 . Дитина вважає його батьком та хоче носити його прізвище. З 2020 року він виховує дитину як рідну. Між ними теплі сімейні відносини, а тому вважає, що усиновлення ним ОСОБА_4 відповідатиме інтересам дитини та його. Зазначає, що в свідоцтві про народження ОСОБА_4 батько зазначений відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Вважає, що він має переважне право на усиновлення дитини, відповідно до вимог ст. 213 СК України, оскільки дитина виховується в його сім`ї, з його матір`ю перебуває в офіційному шлюбі, малолітнім ОСОБА_4 складено письмову згоду про його добровільне бажання бути усиновленим заявником (а.с. 1-3).

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 29.04.2025 заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , про усиновлення передано на розгляд за підсудністю до Фрунзівського (Захарівського) районного суду Одеської області (а.с. 33-33зв.).

Рішенням Захарівського районного суду Одеської області від 04.07.2025 в задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , про усиновлення дитини відмовлено (а.с. 62-65).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Захарівського районного суду Одеської області від 04.07.2025 та ухвалити нове, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є те, що:

- посилання суду першої інстанції на те, що у матеріалах справи відсутня достовірна інформація про місце реєстрації та проживання дитини - не відповідає дійсності та свідчить про неповне дослідження матеріалів справи;

- вважає, що фактично рішенням суду першої інстанції позбавлено дитину ОСОБА_4 мати батька юридично, бути частиною сім`ї, в якій він постійно мешкає майже з самого свого народження, носити прізвище та по батькові особи, яку він вважає батьком;

- звертає увагу на те, що згідно з висновком Роздільнянської районної військової адміністрації є доцільним усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_1 та у даному висновку не зазначено жодних умов та/або підстав, які б перешкоджали заявнику забезпечувати належні умови для утримання дитини; можливість забезпечення побуту, харчування, лікування, навчання, розвитку; відсутність загрози для фізичного чи психічного здоров`я дитини;

- суд помилково ототожнив поняття «низький дохід» із «фінансовою неспроможністю», хоч чинне законодавство не встановлює конкретної межі доходу, що дозволяє чи забороняє бути усиновлювачем;

- на думку скаржника, висновок суду про відмову у задоволенні заяви базується не на захисті інтересів дитини, а на гіпотетичних і суб`єктивних припущеннях суду щодо особистості заявника (а.с. 72-75зв.).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2025 року та 20 жовтня 2025 року за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 03 березня 2026 року (а.с. 95-95зв., 99).

У судовому засіданні 03.03.2026 представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, заінтересована особа ОСОБА_2 вважала скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.03.2026 залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) як заінтересовану особу до участі у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області, ОСОБА_2 , про усиновлення (а.с. 120-122).

Розгляд справи відкладено на 26.05.2026 (а.с. 126).

Судове засідання, яке призначено на 26 травня 2026 р. не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Лозко Ю.П. у відпустці. Розгляд справи відкладено на 18.08.2026 р. 14:20 год (а.с. 137).

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

У судовому засіданні 18.08.2026 представник заявника (скаржника) ОСОБА_1 - ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Інші учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема, заявник ОСОБА_1 - у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, так як його повноважний представник ОСОБА_3 отримала судову повістку-повідомлення на 18.08.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 26.06.2026 о 22:00:11, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 140), заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ООП Служби у справах дітей Захарівської селищної ради - у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, так як отримали судові повістки-повідомлення на 18.08.2026 особисто, про що свідчать підписи на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а.с. 141-142), заінтересована особа ІНФОРМАЦІЯ_4 - у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128, оскільки отримали судову повістку-повідомлення на 18.08.2026 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 26.06.2026 о 22:00:11, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (а.с. 140зв.), в судове засідання не з`явилися.

Вказане в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 11 лютого 2009 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 5зв.).

Заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 з 27 квітня 2023 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, про що 27.04.2023 Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 462 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 7).

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 13.09.2016 Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складений відповідний актовий запис № 190 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . Батьком записаний ОСОБА_10 (а.с. 11)

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00049829323, дата формування 04.03.2025 11:14:41, відомості про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_10 , здійснено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (за вказівкою матері) (а.с. 12-12зв.).

Згідно Витягу з історії розвитку дитини від 03.04.2025, що виданий КП «Дитяча міська поліклініка № 5» Одеської міської ради та Висновку про стан здоров`я і розумовий розвиток дитини від 04.04.2025, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є цілком здоровою дитиною. Місце проживання вказано: АДРЕСА_3 (а.с. 22-23зв.).

Також, заявник ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 є батьками двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до довідки Йосипівського старостинського округу Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 373 від 18.07.2024, яка видана ОСОБА_2 , до складу її сім`ї входять: чоловік - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та проживають за адресою: АДРЕСА_4 (а.с. 16).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї умов від 26.03.2025, що складений депутатом Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Лисиком Ю.І., в присутності старости с. Йосипівка - Канінської О.В. та діловода ОСОБА_11 , встановлено, що житло за адресою: АДРЕСА_4 , повністю забезпечує потреби проживаючих, для виховання та розвитку дитини створені належні умови (а.с. 21-21зв.).

Актом обстеження умов проживання від 07.04.2025, що складений головним спеціалістом ССД Н.Ганган, Н.Будзило та в.о. директора ССД Н.Марьїної, підтверджується, що в результаті перевірки стану умов проживання за адресою: АДРЕСА_4 , умови проживання є задовільними (а.с. 20-20зв.).

До матеріалів справи додана згода малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , написана в присутності начальника Захарівської ССД О.Хамзіної, на його усиновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого він називає татом (а.с. 25).

В матеріалах справи наявна заява від 08.04.2025 № 178, посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник К.В., в якій дружина заявника ОСОБА_2 надала згоду на усиновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).

Згідно довідки про проходження попереднього, періодичного та позачергового психіатричних оглядів, у тому числі на предмет вживання психоактивних речовин за № 896, виданої 20.03.2025 фізичною особою підприємцем ОСОБА_12 (ЄРДПОУ НОМЕР_4 , ліцензія - Наказ від 05.10.017 № 1219), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 , противопоказань для усиновлення не має, обстеження лікарів-психіатрів не проводилося (а.с. 9).

Заявник є дієздатною особою, має добрий стан здоров?я, що підтверджується Висновком про стан здоров`я № 737, виданого 25.03.2025 КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4» ОМР в м. Одеса, в якому місце проживання ОСОБА_1 вказано: АДРЕСА_6 (а.с. 8).

Відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявності не знятої чи не погашеної судимості та відомості про розшук - відсутні (а.с. 10).

Згідно довідки про доходи № 04 від 07.03.2025, ОСОБА_1 працює у ТОВ «Спец-автотехніка-М» з 26.12.2023 по теперішній час на посаді водія автотранспортних засобів та з березня 2024 по лютий 2025 включно, його дохід склав 95410 грн (а.с. 24).

Роздільнянська районна військова (державна) адміністрація Одеської області надала висновок за № 124/1/18/01-40 від 11.04.2025 про доцільність усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , гр.. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та відповідність його інтересам.

У висновку зазначено, що ОСОБА_1 піклується про ОСОБА_4 , створив дитини добрі умови для проживання, виховання, розвитку, що підтверджується актом обстеження умов проживання, складеним 07.04.2025 службою у справах дітей Захарівської селищної ради. Сім`я проживає у будинку за адресою: АДРЕСА_4 .

Стосунки між членами сім`ї добрі, панує порозуміння та взаємоповага. ОСОБА_13 фізично здоровий, що підтверджується висновком про стан здоров`я від 25.03.2025, матеріально забезпечений.

З правовими наслідками усиновлення та станом здоров`я дитини ОСОБА_1 ознайомлений.

Матір`ю дітей, ОСОБА_2 надана згода на усиновлення дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , своїм чоловіком ОСОБА_1 .

Дитина ОСОБА_4 відповідає взаємністю на почуття ОСОБА_14 , вважає його своїм батьком. Дитина надала згоду на усиновлення його ОСОБА_1 , що підтверджується власноруч написаною заявою, засвідчено начальником служби у справах дітей Захарівської селищної ради від 07.04.2025 (а.с. 17-18).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що довідка про склад сім`ї № 373 від 18.07.2024, видана майже один рік назад, що не підтверджує актуальний склад родини та не може бути належним доказом для встановлення факту спільного проживання дитини з заявником на момент розгляду справи.

Також заінтересована особа ОСОБА_2 зареєструвалася в селі Йосипівка 26.03.2025, перед подачею даної заяви до суду.

У матеріалах справи відсутня достовірна інформація про місце реєстрації дитини, що не дозволяє суду встановити, за яким саме місцем проживання дитина фактично перебуває та яке відомство (служба у справах дітей) уповноважене здійснювати контроль за дотриманням її прав, так як у всіх медичних висновках та витягах, що додані до матеріалів справи місце проживання дитини ОСОБА_4 вказано: АДРЕСА_3 .

Заявник не надав до суду документів про наявність житла у власності чи користуванні, що є обов`язковою умовою при усиновленні дитини, чим порушив вимоги ст.311 ЦПК України.

Також, заявник не зміг чітко назвати прізвище та ім`я особи, яка є власником житла в якому вони проживають, зазначивши лише, що це родич його дружини. Відсутність інформації про власника житла та правової підстави його використання унеможливлює перевірку умов проживання дитини, їх стабільності та безпечності, що є суттєвим при вирішенні питання про усиновлення.

Таким чином, фактичне місце проживання дитини не підтверджено офіційно, умови проживання є неясними та не перевіреними органами опіки за фактичною адресою.

В лікарській довідці та висновку місце проживання ОСОБА_4 вказано м. Одеса, а в актах обстежень умов проживання сім`ї та довідки, яка видана майже рік назад - с. Йосипівка Роздільнянського району Одеської області, яке розташоване понад 150 км від м. Одеса.

Заявник не надав жодного документа, який би підтверджував проживання дитини: договір оренди, реєстрацію місця проживання, виписку з Єдиного демографічного реєстру, тощо.

Наявність таких істотних суперечностей свідчить про недостовірність наданих відомостей, а також про відсутність належного обґрунтування заявленої потреби в усиновленні з боку заявника.

Судом встановлено, що зі слів заявника дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в місті Одеса, проте жодних документальних підтверджень цього, таких як: довідка із закладу освіти, табель успішності, характеристика класного керівника, копія учнівського квитка чи інше, до матеріалів справи не долучено. Таким чином, суд позбавлений можливості встановити, в якому саме навчальному закладі навчається дитина, за якою формою, на якій підставі вона перебуває у місті, з ким проживає на період навчання та чи відповідає ця ситуація її інтересам.

Ураховуючи, що зазначена інформація була наведена виключно зі слів заявника без належних доказів, суд не може її врахувати як встановлений факт. Це додатково підтверджує загальну недоведеність фактичного проживання дитини в умовах, які б відповідали її інтересам, а також викликає сумнів у добросовісності поданої заяви про усиновлення.

Заявник не довів, що має стабільне та достатнє матеріальне забезпечення для утримання дитини. Отриманий дохід нижчий за прожитковий мінімум на особу, що свідчить про фінансову неспроможність забезпечити інтереси дитини.

Заявником не подано додаткових доказів отримання інших джерел доходу, соціальної допомоги, майнового забезпечення чи заощаджень. Зазначене свідчить про нестабільне фінансове становище сім`ї та об`єктивну неможливість забезпечити дитині належні умови для життя, виховання, навчання та розвитку.

Крім того, судом встановлено, що дитина та заявник фактично проживають у сільській місцевості, щоденно здійснюючи переїзд до міста на відстань понад 150 км в одну сторону, що не забезпечує стабільних житлових і побутових умов для дитини. Щоденне перевезення дитини з села до міста для навчання чи медичних потреб не може розцінюватися, як стабільне забезпечення життєвого середовища, яке відповідало б інтересам дитини.

Суд критично оцінив те, що відстань від с. Йосипівка до м. Одеса більше 150 км і що не можливо фізично возити кожен день дітей до школи та до дитсадку на таку велику відстань та вважає такі пояснення заявника необ`єктивними.

У справі відсутній такий висновок психолога, який є важливим для встановлення рівня емоційного зв`язку між дитиною та заявником, готовності дитини до усиновлення та оцінки наслідків для її психологічного стану.

Водночас, судом встановлено, що заявник відповідає вимогам до осіб, які можуть бути усиновлювачами, встановленим ст. 211 СК України, дитина є суб`єктом усиновлення, дотримано вимоги ч. 4 ст. 218 СК України, однак висновок органу опіки та піклування уповноваженого органу не відповідає встановленим вимогам чинного законодавства, оскільки до його матеріалів, та зокрема до матеріалів даної цивільної справи, не було долучено відомостей, документів, які дають змогу суду об`єктивно вирішити питання щодо дотримання інтересів дитини.

Разом з тим, суд констатував, що висновок Роздільнянської районної військової (державної) адміністрації «Про доцільність усиновлення ОСОБА_4 громадянином ОСОБА_1 та відповідність його інтересам дитини», не є рішенням за процесуальним статусом та має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення по справі не має пріоритетного значення, та може бути врахований на розсуд суду.

З огляду на відсутність підтверджених умов проживання, суперечливість даних у документах, а також на відсутність належних доказів стабільного сімейного середовища, суд дійшов висновку, що заявлене усиновлення не відповідає найкращим інтересам дитини та в задоволені заяви слід відмовити.

Переглядаючи оскаржуване рішення за доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про усиновлення.

Особливості розгляду справ про усиновлення, визначені главою 5 розділу ІV ЦПК України.

У ч. 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 207 СК України встановлено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Статтями 211 та 212 СК України визначено, хто може бути і хто не може бути усиновлювачами дитини.

Відповідно до ст. 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема, стан здоров`я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров`я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити. При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків (ч.ч. 3-5 ст. 232 СК України).

Приймаючи рішення у даній справі, суд керується виключно інтересами дітей.

Положеннями ст. 211 СК України встановлено, що усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п`ятнадцять років. Усиновлювачами можуть бути подружжя. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім`єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вбачається, що вирішуючи заяву по суті, суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи дали батьки дитини згоду на це (якщо вона необхідна); чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина відповідно до законодавства суб`єктом усиновлення і чи виконано вимоги ч. 1 - 3 ст. 218 СК щодо наявності згоди дитини; чи відповідають висновок органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу виконавчої влади необхідним вимогам.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про те, що посилання суду першої інстанції на те, що у матеріалах справи відсутня достовірна інформація про місце реєстрації та проживання дитини - не відповідає дійсності та свідчить про неповне дослідження матеріалів справи, колегія суддів зазначає наступне.

У довідці Йосипівського старостинського округу Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області № 373 від 18.07.2024, актах обстеження матеріально-побутових умов сім`ї умов від 26.03.2025 та від 07.04.2025 місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначено: АДРЕСА_4 (а.с. 16, 20, 21).

Натомість, у медичній документації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (висновок про стан здоров`я, фізичний в розумовий розвиток дитини), яка сформована у квітні 2025 року, адресою місця його проживання вказано: АДРЕСА_3 (а.с. 22-23).

Така сама адреса вказана і в Витягу з історії розвитку дитини за формою МОЗ 112-о від 27.12.1999, виданою 04.04.2025 Комунальним некомерційним закладом Дитяча міська поліклініка № 5 Одеської міської ради, щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 23).

Крім того, в ході перегляду справи судом апеляційної інстанції в порядку ч. 2 ст. 294 ЦПК України згідно наданих стороною заявника доказів встановлено, що ОСОБА_4 є учнем Одеської гімназії № 46 (адреса: місто Одеса, вулиця Космонавтів, 70). З наданих представником заявника копій грамот ОСОБА_4 вбачається, що у даній гімназії хлопчик здобуває освіту не менш як з 2024 року до 2026 року (а.с. 144-146).

З огляду на встановлене місце навчання дитини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність обґрунтованих сумнівів у дійсному місці проживання дитини, а також у тому, що заявник чи матір ОСОБА_4 в період навчання здійснюють щоденне перевезення дитини з дому до школи і в протилежному напрямку, долаючи за день понад 70 км (36 км - в одну сторону від с. Йосипівка до м. Одеси, що встановлено з загальних джерел -Googlemaps) протягом декількох років.

Пояснення в суді апеляційної інстанції представника заявника про те, що батько є водієм, тому щоденно возить дитину до школи і назад додому, не узгоджуються з наданими самим заявником письмовими доказами - медичною документацією на дитину, де адресою його місця проживання зазначено: АДРЕСА_7 , яке знаходиться в безпосередній близькості до місця навчання дитини - близько 450 м, що також встановлено з загальних джерел - Googlemaps, а твердження, що зазначена адреса в м. Одесі була тимчасовою, де родина мешкала задля лікування дитини протягом півроку, є нічим не підтвердженим. Крім того, численна медична документація видана вже у квітні 2025 році - напередодні звернення до суду із теперішньою заявою.

Щодо посилань скаржника на висновок Роздільнянської районної військової адміністрації про доцільність усиновлення ОСОБА_4 ОСОБА_1 , то такий підлягає оцінці у сукупності із іншими наявними в матеріалах справи доказами і не може бути єдиним та пріоритетним доказом для задоволення вимог заявника про усиновлення.

Колегія суддів щодо висновку № 124/1/18/01-40 від 11.04.2025 зазначає, що у ньому, зокрема, не вказано, в чому саме полягають якнайкращі інтереси дитини та не з`ясовано наявності тісного емоційного зв`язку між дитиною та усиновлювачем.

Окрім констатації органом опіки та піклування факту того, що ОСОБА_1 піклується про ОСОБА_4 , створив дитині добрі умови для проживання, виховання та розвитку, вказане не підтверджено жодним достатній, належним, допустимим та достовірним доказом, а письмова згода самої дитини не може бути тим єдиним доказом, який свідчить про ґрунтовність всиновлення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що сталою є практика Верховного Суду у справах теперішньої категорії про те, що визначальним критерієм під час розгляду таких справ: є наявність стійкого психоемоційного контакту та реальних родинних відносин між заявником і дитиною (постанова ВС у справі № 589/3755/24), що має бути підтверджено не лише добрим ставленням усиновлювача до дитини, а і тісним спілкуванням, сприйняттям дитиною усиновлювача як батька, підтриманням саме родинних відносин та переслідуванні мети, яка відповідає найвищим інтересам дитини, яка має висловити саме власні почуття про те, що вона любить вітчима як батька, а не ставлення дитини до заявника і заявника до дитини суто формальне, беззмістовне, нейтрально холодне та дитина має сприймати заявника не лише як особу, яка є чоловіком її матері та проживає разом із ними, а заявник має сприймати дитину як власну дитину, а не як дитину своєї дружини. Письмова заява дитини носить суто формальний характер та не наповнена життєвим смислом.

По теперішній справі судом вірно не встановлено через ненадання заявником та заінтересованою особою необхідної сукупності доказів наявності між дитиною із заявником стійкого і міцного емоційного зв`язку, який ґрунтується на почуттях взаємної любові та поваги.

Не можна залишати поза увагою і тривалість участі у вихованні, момент укладення шлюбу, вік дитини, аналізуючи що колегія суддів звертає увагу на те, що заявник та заінтересована особа мають двох спільних дітей 2021 та 2023 років народження, проте шлюб зареєстровано вже після народження другої дитини - ІНФОРМАЦІЯ_7 , а до суду із заявою про усиновлення заявник звернувся у квітні 2025 року, і такий часовий збіг вимагає від суду перевірки можливої недобросовісності та підсилює потребу у поглибленій перевірці мотивів усиновлення та його відповідності найкращим інтересам дитини з огляду на воєнний стан в країні та з`ясування військово-облікового статусу заявника.

Апеляційним судом на перевірку наведеного з`ясовано з наданих заявником відомостей Резерв+, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 як солдат та має відстрочку до 30.10.2026 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як чоловік, який має на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Доказів того, що заявник має інші, незалежні від факту усиновлення, підстави для відстрочки від мобілізації або звільнення з військової служби, відсутні.

Так само і щодо мотивів усиновлення, апеляційний суд зазначає про те, що таким зазначено проживання дитини в сім`ї заявника та наявність у нього переважного права на усиновлення через перебування із матір`ю дитини у шлюбі, відсутність шкідливих звичок, постійну роботу та добрий стан здоров`я. Також зазначає, що виховує дитину як рідну і що хлопчик вважає його батьком, складення між ними теплих стосунків.

По справі відсутні докази постійного щоденного проживання заявника разом із дитиною, утримання його, піклування та вчинення усіх можливих дій, що притаманні батьку. Також доводи апеляційної скарги не спростовують встановлену судом необґрунтованість висновків органу опіки та піклування, який дійсно є формальним та ґрунтується лише на переліку фактичних життєвих обставин, у висновку відсутній системний аналіз особистих взаємовідносин заявника і дитини, дослідження обставин психологічно-емоційного зв`язку заявника із дитиною, а також констатація того, що усиновлення дійсно буде відповідати інтересам дитини.

Також у висновку відсутні відомості про те, яким чином усиновлення відповідатиме інтересам дитини, як саме інтереси дитини покращаться в разі усиновлення, а також відсутність оцінки добросовісності мотивів звернення із заявою про усиновлення.

Отже, судом вірно застосовано судову практику Верховного Суду у справах про усиновлення, зокрема, в умовах воєнного стану, коли суди мають демонструвати підвищену увагу судів до оцінки не лише формальних підстав усиновлення, а й фактичного змісту сімейних відносин та добросовісності мотивів заявника, врахування особливого значення збереження балансу між приватним інтересом дитини на стабільне сімейне виховання та публічним інтересом держави у належному виконанні військових обов`язків.

Посилення судового контролю та впровадження механізмів поглибленої перевірки добросовісності заявників є вимушеною, проте цілком обґрунтованою реакцією правосуддя на виклики воєнного стану, яка водночас слугує необхідним запобіжником для захисту найкращих інтересів дитини. Саме цей підхід дозволяє відмежувати реальні сімейні відносини та справжнє батьківство від зловживання правом і не допустити перетворення інституту усиновлення на спосіб уникнення мобілізації або звільнення з військової служби.

З огляду на це, аргументи скаржника про те, що фактично рішенням суду першої інстанції позбавлено дитину ОСОБА_4 мати батька юридично, бути частиною сім`ї, в якій він постійно мешкає майже з самого свого народження, носити прізвище та по батькові особи, яку він вважає батьком, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки таке не позбавляє заявника можливості брати участь у вихованні дитини та піклуватися про неї як про дитину своєї дружини.

Помилкове ототожнення, за словами скаржника, судом першої інстанції понять «низький дохід» із «фінансовою неспроможністю», хоч чинне законодавство не встановлює конкретної межі доходу, що дозволяє чи забороняє бути усиновлювачем, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо недоведеності заявником підстав для задоволення його заяви про усиновлення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі доводи заявника, оцінив кожен доказ окремо і у взаємозв`язку відповідно до положень ст. 89 ЦПК України і доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Отже, суд першої інстанції вірно визначився із характером правовідносин сторін, дав їм належну правову оцінку та застосував відповідні норми права, вірно витлумачивши їх у світлі виниклих спірних правовідносин сторін та ухвалив законне та обґрунтоване рішення, вірно оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, а помилкові доводи апеляційної скарги цих висновків не спростували.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Захарівського районного суду Одеської області від 04 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 20 серпня 2026 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

Ю.П. Лозко