Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №486/905/26 — Миколаївський апеляційний суд

20.08.26

33/812/347/26

Справа №486/905/26

Провадження №33/812/347/26

Категорія: ст.124 КУпАП

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого судді – Базовкіної Т.М.,

із секретарем судового засідання – Шурмою Є.М.,

за участі: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Ніколаєнко О.О., представника потерпілого ОСОБА_2 – адвоката Єрмоленко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову, яку ухвалив суддя Південноукраїнського міського суду Миколаївської області Волощук О.О., у приміщенні цього суду 07 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн,

у с т а н о в и в :

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 №642320 від 16 квітня 2026 року о 11:22 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Toyota Land Cruiser», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Молодіжна, біля буд.4А в м. Південноукраїнську, допустив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався заднім ходом, чим порушив п.2.3.б (порушення стеження за дорожньою обстановкою, реагування на її зміну) та п.13.1 (водій повинен дотримуватись безпечної дистанції) Правил дорожнього руху. В результаті транспортні засоби отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками.

Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані поліцейським за ст. 124 КУпАП.

Учасники справи у судове засідання суду першої інстанції не з`явилися.

Представником потерпілого ОСОБА_2 – адвокатом Єрмоленко Г.В. були надані до суду пояснення, в яких зазначила, що ОСОБА_2 з метою виїхати на проїжджу частину дороги з узбіччя не змінюючи напрямок руху, перед початком руху заднім ходом переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, почав повільно здавати заднім ходом, оскільки попереду нього був припаркований інший транспортний засіб, який створював йому перешкоду для виїзду. І саме в цей час, водій ОСОБА_1 здійснив зіткнення з автомобілем марки VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_3 . Перед початком руху заднім ходом автомобіля VOLKSWAGEN, д.н.з. НОМЕР_3 , транспортного засобу TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_2 , на якому рухався ОСОБА_1 , не було на проїжджій частині дороги. І вже коли водій ОСОБА_2 від`їхав назад на достатню для виїзду з узбіччя відстань, зупинився, щоб підготуватися для виїзду, і тут раптово з`явився транспортний засіб TOYOTA ДНЗ НОМЕР_2 , який здійснив зіткнення з автомобілем VOLKSWAGEN д.н.з. НОМЕР_3 . Оскільки ОСОБА_1 зазначив, що він об`їжджав перешкоду, помітив, що назустріч їде зустрічний т.з., почав приймати вправо, щоб надати перевагу в русі зустрічному т.з., він повинен був, в першу чергу, подати сигнал покажчиком правого повороту про зміну напрямку свого руху, по-друге, при виявленні перешкоди він мав зменшити швидкість руху аж до зупинки транспортного засобу, та дотримуватися безпечної дистанції та безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху іншим учасникам. Однак, жодних дій водієм ОСОБА_1 здійснено не було. Таким чином водій ОСОБА_2 за вказаних обставин ДТП об`єктивно не міг передбачити виникнення небезпеки заздалегідь, у справі відсутні будь-які докази того, що саме рух заднім ходом ОСОБА_2 нібито стало причиною ДТП.

Постановою судді Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 липня 2026 р. визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова винесена фактично лише на письмових поясненнях та показах ОСОБА_2 , які не є правдивим, та вважає, що саме водій ОСОБА_2 порушив правила п. 10.10 ПДР, який забороняє рух заднім ходом, якщо це створить небезпеку або перешкоду іншим учасникам руху, і зобов`язує, за потреби, звернутися за допомогою до третіх осіб. Проте, на думку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не впевнився в безпеці свого маневру перед початком руху заднім ходом, чим порушив вимоги п.10.1 ПДР. Апелянт зауважує, що виконував дозволений рух уперед з об`їздом перешкоди, тобто Volkswagen почав рухатися заднім ходом безпосередньо в момент, коли він уже порівнявся з ним та завершував об`їзд. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що зазначення у протоколі про порушення ним п.2.3.6. п.13.1 ПДР є безпідставним, оскільки згідно п. 1.10 ПДР безпечна дистанція - це відстань до транспортного засобу, що рухається попереду попутно в тій самій смузі. Оскільки Volkswagen виїжджав з парковки збоку, він не рухався попутно попереду Toyota. Його поява на смузі руху - це раптове створення перешкоди, а не рух у потоці. Посилання на порушення п. 2.3.6 ПДР спростовується тим, що удар прийшов у задню частину «Toyota Land Cruiser», що свідчить, що Volkswagen тільки почав рух назад і заблокував смугу руху безпосередньо перед автомобілем «Toyota Land Cruiser». Відповідно до п. 1.4 ПДР, ОСОБА_1 мав право розраховувати, що водій Volkswagen виконає правила (п. 10.2 та п. 10.9) і не почне рух назад, не переконавшись у безпеці. Час на реакцію водія «Toyota Land Cruiser» у такій ситуації є мінімальним. Якщо траєкторія Volkswagen перетнула шлях Toyota на занадто короткій відстані, водій «Toyota Land Сгаізег`фізично не мав технічної можливості зупинити важкий позашляховик «Toyota Land Cruiser». Таким чином ОСОБА_1 наголошує, що локалізація пошкоджень доводить, що саме водій ОСОБА_2 порушив п. 10.2 (не надав перевагу авто на головній дорозі) та п. 10.9 (не переконався в безпеці руху заднім ходом).

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, представника потерпілого Шума В.В., яка заперечувала проти її доводів, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст. 7 КУпАП).

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З аналізу статей 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Тобто, диспозиція статті 124 КУпАП є бланкетною, тому обов`язковою ознакою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є спричинення пошкодження об`єктів, зазначених у цій статті, внаслідок порушення конкретних правил дорожнього руху.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівником поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №642320 від 16 квітня 2026 р. за статтею 124 КУпАП через порушення ним вимог підпункту 2.3.б пункту 2.3 (порушення стеження за дорожньою обстановкою, реагування на її зміну) та пункту 13.1 (водій повинен дотримуватись безпечної дистанції) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – Правила).

Так, згідно підпункту 2.3 «б» Правил для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну.

Згідно із пунктом 13.1. Правил водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції.

Суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, виходив із доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна), та прийняв рішення про визнання його винним з накладенням адміністративного стягнення.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

Системний аналіз положень ст. 124 КУпАП, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення штрафу в розмірі п`ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року, дозволяє дійти висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням.

При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (частині 2 статті 251 КУпАП).

За змістом статей 245, 252, 280, 283 КУпАП при розгляді справи про адміністративні правопорушення забезпечується всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, підлягають для з`ясування питання про те, чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа в його вчинені, рішення приймається на підставі доказів долучених у суді і оцінених суддею за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Однак, суддею суду першої інстанції при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, відносно ОСОБА_1 вимоги зазначених вище норм закону дотримані не були, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо його законності, обґрунтованості та вмотивованості.

Так, вимоги до протоколу про адміністративне порушення, порядок його складання викладені у статтях 254, 256 КУпАП, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376 (далі – Інструкція № 1376), Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ від 07 листопада 2015 № 1395 (далі – Інструкція № 1395).

Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

Аналогічні вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення викладені в Інструкції № 1376 та Інструкції № 1395.

Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що в межах, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин, інкримінованого особі адміністративного правопорушення, і повинен провадитися їх судовий розгляд.

Суд на підставі зібраних уповноваженою особою, який надав протокол на розгляд, а також особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, та потерпілим доказів, перевіривши наведені у протоколі обставини на предмет їх доведеності, приймає рішення щодо винуватості особи у вчиненні інкримінуємого правопорушення.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів у справі, але й актом обвинувачення у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Як убачається з постанови суду першої інстанції, суддя прийшов до висновку, що водій ОСОБА_1 , вирішивши надати перевагу в русі зустрічному транспортному засобу, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, а також в порушення вимог пунктів 10.1, 12.3 та 13.3 Правил під час об`їзду перешкоди не переконався, що не буде створювати небезпеки для дорожнього руху, а виявивши перешкоду у виді зустрічного транспортного засобу, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Однак такі висновки суду є помилковими.

Так, згідно змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №642320 від 16 квітня 2026 року о 11:22 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Toyota Land Cruiser», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись по вул. Молодіжна, біля буд.4А в м. Південноукраїнську, допустив зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався заднім ходом, чим порушив п.2.3.б (порушення стеження за дорожньою обстановкою, реагування на її зміну) та п.13.1 (водій повинен дотримуватись безпечної дистанції) Правил дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків.

Зробивши висновок про порушення водієм ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1, 12.3 та 13.3 Правил, суд першої інстанції вийшов за межі цього протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейський порушення вказаних пунктів Правил ОСОБА_1 у провину не ставив.

Щодо порушення ОСОБА_1 вимог пункту 13.1 Правил, яке з огляду на зміст протоколу полягало у недотримання безпечної дистанції, апеляційний суд виходить з того, що згідно пункту 1.10 Правил безпечна дистанція – це відстань до транспортного засобу, що рухається попереду по тій самій смузі, яка у разі його раптового гальмування або зупинки дасть можливість водієві транспортного засобу, що рухається позаду, запобігти зіткненню без здійснення будь-якого маневру.

До протоколу долучені письмові пояснення водія ОСОБА_1 , аналогічні яким він надав в апеляційному суді, про те, що 16 квітня 2026 р. близько 11 год 22 хв. він рухався в м. Південноукраїнськ по вул. Молодіжній біля ринку та, об`їжджаючи перешкоду у вигляді припаркованих автмомбілів, виїхав на зустрічну смугу руху, помітив, що їде зустрічний транспортний засіб, та почав приймати вправо, щоб надати перевагу в русі зустрічному транспортному засобу. В цей час транспортний засіб марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , справа від нього почав рух заднім ходом, внаслідок чого відбулося зіткнення цих автомобілів.

У поясненнях ОСОБА_2 поліцейському вказано, що 16 квітня 2026 р. він близько 11:22 год. перебував в м. Південноукраїнськ по вул. Молодіжна, біля буд.4, та керуючи транспортним засобом марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_3 , повільно рухався заднім ходом. В цей час з правого боку від нього, рухаючись по проїзній частині автомобіль марки Toyota, щоб надати перевагу у русі зустріним транспортним засобам почав приймати вправо, в результаті чого їхні автомобілі зіткнулись. Представник ОСОБА_2 в судах також пояснювала, що автомобіль під його керуванням перед ДТП був припаркований на узбіччі та виїжджав, рухаючись заднім ходом.

Згідно викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №642320 обставин ДТП, що мала місце 16 квітня 2026 року, які підтверджені поясненнями обох водіїв – учасників ДТП, автомобіль під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по тій самі смузі, що і автомобіль під керуванням ОСОБА_1 , не перебував попереду автомобілю останнього, також відсутні відомості щодо перебування в той час на смузі їхнього руху іншого транспортного засобу, тому ОСОБА_1 не допускав порушення вимог Правил щодо дотримання безпечної дистанції.

Щодо доведеності порушення ОСОБА_1 вимог підпункту «б» пункту 2.3. Правил, яке з огляду на зміст протоколу полягало у «порушенні стеження за дорожньою обстановкою, реагування на її зміну».

Апеляційний суд зауважує, що вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом.

Дотримуючись засад змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтями 251, 255 КУпАП, особи, які уповноважені на складання протоколу про адміністративне правопорушення, та збір доказів, мають довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, за встановленими обставинами якого відносно неї складено протокол. Ці підходи характеризують доведення поза розумним сумнівом.

В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, достеменно встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміновані правопорушення були учинені і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні цих правопорушень.

Натомість суд не дотримався цього стандарту та не дослідив належним чином версію події, викладену ОСОБА_3 у поясненнях працівнику поліції 16 квітня 2026 року.

До вказаного вище протоколу додано схему місця ДТП, що складена за місцем пригоди 16 квітня 2026 року, та містить графічно зображені та зафіксовані об`єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив`язка об`єктів, розташування транспортних засобів, причетні до ДТП, після зіткнення, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об`єктів, зображених на схемі, на зворотному боці схеми зазначено характеризуючі дані транспортних засобів та відомості про їх пошкодження. Так, транспортні засоби отримали наступні механічні пошкодження: автомобіль «Toyota Land Cruiser» - пошкоджено лакофарбове покриття та деформований задні двері з правого боку; автомобіль «Volkswagen Tiguan» - пошкоджено лакофарбове покриття заднього бамперу з правого боку, розбито задню праву фару, пошкоджено лакофарбове покриття заднього крила. Зазначена інформація підтверджена підписами водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.6). Характер та розташування механічних пошкоджень автомобілів також підтверджено фотознимками, долученими поліцейськими.

Перелік, характер, локалізація наведених пошкоджень транспортних засобів (автомобіля «Toyota Land Cruiser» - пошкоджено задні двері з правого боку; автомобіля «Volkswagen Tiguan» - пошкоджено лакофарбове покриття заднього бамперу з правого боку, розбито задню праву фару), розташування автомобілів до ДТП (автомобіль «Toyota Land Cruiser» рухався по своїй смузі руху, автомобіль «Volkswagen Tiguan» почав рух після зупинки, рухаючись заднім ходом в тій же смузі руху) дають підстави для висновку, що водій автомобіля «Toyota Land Cruiser» не мав можливості зреагувати на перешкоду, яка виникла у його смузі руху у вигляді автомобілю «Volkswagen Tiguan», що підтверджено тим, що контактування автомобілів відбулося задніми правими частинами.

Апеляційний суд не приймає висловлену представником потерпілого ОСОБА_2 версію подію щодо винуватості ОСОБА_1 , оскільки таке спростовується наведеним вище аналізом доказів у справі.

За такого з матеріалів провадження вбачається, що наявними у справі доказами спростовується, що водієм ОСОБА_1 порушено вимоги підпункту «б» пунктів 2.3 та 13.1 Правил, а його дії перебувають у прямому та безпосередньому зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, та її наслідками, а тому рішення про складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього було прийнято працівниками патрульної поліції без належного з`ясування фактичних обставин справи і механізму вчинення даної ДТП. Тому протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №642320 від 16 квітня 2026 року не може бути підставою для притягнення його до відповідальності.

Таке свідчить про відсутність в діях водія ОСОБА_1 порушення вимог пунктів 2.3 «б», 13.1 Правил, а тому і складу правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.

При цьому винуватість (не винуватість) інших осіб, зокрема водія ОСОБА_2 , в межах цього провадження судом не вирішується, а тому аргументи про таке апеляційної скарги не розглядаються.

Проте, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належним чином не перевірив обставини, які підлягали обов`язковому з`ясуванню, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення про винуватість ОСОБА_1 та притягнення його до відповідальності, оскільки у справі належними та допустимими доказами не доведено, що саме дії цього водія знаходяться у прямому причинному-наслідковому зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.

За такого апеляційний суд приймає аргументи апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Таким чином, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та розгляді справи судом першої інстанції були допущені істотні порушенням вимог закону, що призвело до постановлення необґрунтованої та незаконної постанови, а тому ця постанова суду підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Керуючись статтями 247, 283, 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 липня 2026 року, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн, скасувати.

Закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Миколаївського

апеляційного суду Т.М.Базовкіна