Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №462/3113/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/3113/25 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/811/4404/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання – Федчун Н. С.,

з участю – позивача ОСОБА_1 , представника позивача – адвоката Мельника А. В., представника відповідача – адвоката Горбая Р. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скарга ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів),

ВСТАНОВИВ:

у травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідачки на його користь 803 025 грн 04 коп.

Позов мотивований тим, що він у період з 05 квітня 2023 року по 21 березня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Часів Яр Донецької області. Після мобілізації, враховуючи ризик для життя, з метою забезпечення збереження коштів, які він отримує, як заробітну плату військовослужбовця, домовився зі свою рідною сестрою ОСОБА_3 про те, що частину коштів він буде перераховувати на рахунок відповідачки, а вона поверне йому вказані кошти після його повернення зі зони бойових дій. Також, було досягнуто домовленості, що відповідачка матиме право використовувати кошти лише за його вказівкою. З 12 квітня 2023 року по 08 травня 2024 року він перерахував на банківську карту ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 1 061 159 грн 31 коп, а витратила відповідачка за його вказівкою лише орієнтовно 200 000 грн 00 коп. 21 березня 2024 року він був поранений, після лікування його було переведено на службу у Львівську область. 16 квітня 2025 року він звернувся до ОСОБА_3 з письмовою вимогою про повернення безпідставно набутих коштів. Проте, відповідачка ніяким чином не зреагувала на вказану вимогу, коштів не повернула. В зв`язку з наведеним, просив позов задовольнити.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від Львівської області від 19 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів), відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в грудні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від Львівської області від 19 листопада 2025 року скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про суперечливість та недобросовісність поведінки позивача, адже у даній справі саме поведінка відповідачки була недобросовісною та нечесною відносно позивача, який є її рідним братом, що підтверджується частково тим, що вона не заперечувала факту отриманням нею від брата грошових коштів на свою картку, але стверджувала, що повернула йому усю суму отриманих нею коштів готівкою, в іноземній валюті, проте відповідних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надала. Наведене ще раз підтверджує факт того, що між сторонами був укладений усний договір щодо збереження відповідачкою грошових коштів позивача, попередньо конвертованих в іноземну валюту, адже такий не міг бути укладений в письмовій формі у зв`язку із перебуванням позивача на фронті. Також відповідачка з отриманих нею коштів сплачувала комунальні платежі позивача, його борг по виконавчому провадженню, купляла для нього квитки та одяг, перераховувала кошти на потреби малолітньої дитини позивача. У позивача не було жодної причини просто так віддавати відповідачці левову частку отримуваних доходів, окрім як на збереження, виходячи з того, що він перебував на фронті, а саме на передовій, та у випадку його поранення не зміг би розпорядитися такими коштами на своє лікування. Судом не враховано, що сторони у справі не ведуть спільного господарства, а відповідачка є його близьким родичем, рідною сестрою. Суд помилково врахував під час розгляду справи нерелевантну судову практику Верхового Суду у справах з подібними правовідносинами, адже у кожній із наведених у рішенні суду справі встановлено відмінні фактичні обставини у порівнянні зі справою, яка переглядається. Фактично спірні правовідносини сторін носять змішаний характер, адже є відносинами з приводу зберігання коштів та відносинами з приводу виконання відповідачкою доручень позивача. Місцевий суд не взяв до уваги та не проаналізував у рішенні показів позивача, який був допитаний як свідок, а лише проаналізував покази свідків зі сторони відповідачки, які повідомили суду про те, що усією інформацією по обставинах справи вони володіють тільки зі слів самої відповідачки.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідним братом відповідачки ОСОБА_3 (а.с.15-17).

Молодший сержант ОСОБА_1 в період з 05 квітня 2023 року по 21 березня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в н.п. Часів Яр Донецької області, та 21 березня 2024 року одержав вогнепальне поранення правої кисті, вогнепальне осколкове непроникаюче поранення лівого передпліччя у верхній третині, перелом шилоподібного відростка ліктьової кістки, вогнепальне осколкове сліпе поранення гомілки, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_1 від 11 квітня 2024 року № 3254 та від 15 березня 2025 року № 1816 ( а.с.9, 10 ).

З виписки по банківській картці ОСОБА_1 від 05 вересня 2024 року вбачається, що з 12 квітня 2023 року по 08 травня 2024 року ОСОБА_1 перерахував на банківську карту ОСОБА_3 суму коштів у розмірі 1 061 159 грн 31 коп. ( а.с.6 ).

16 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 з письмовою вимогою про повернення безпідставно набутих коштів /а.с.7/.

Зі змісту вимоги слідує, що між сторонами була досягнута усна домовленість про те, що позивач перераховує на банківський рахунок відповідачки кошти, які вона повинна повернути йому після його повернення з бойових дій, і тому він просить повернути йому 1 061 159 грн 31 коп.

З виписки по банківській картці ОСОБА_3 від 05 травня 2025 року вбачається, що з 10 липня 2023 року по 08 травня 2024 року ОСОБА_3 здійснювала перерахування коштів на потреби ОСОБА_1 та його членів сім`ї, а саме: поповнювала рахунок мобільного телефона ОСОБА_1 , придбавала для нього залізничні квитки, погашала борг за виконавчим провадженням № 74584402, перераховувала кошти на утримання доньки позивача, перераховувала кошти на банківський рахунок останнього, тощо (а.с.44-49).

З огляду на вищевказане, ОСОБА_1 подана заява про зменшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідачки 80 3025 гривень 04 коп. безпідставно отриманих коштів, з урахуванням платежів та витрат, які відповідачка здійснила на його потреби, а саме: повернення коштів на банківський рахунок позивача – 64 500, 00 грн; оплата за утримання належної позивачу частини будинку – орієнтовно 25 000, 00 грн, передача готівкових коштів ОСОБА_4 , передача готівкових коштів ОСОБА_5 – 49 000, 00 грн, поповнення рахунків мобільних телефонів – 5 086, 00 грн, перерахування коштів на потреби доньки позивача – 10 504, 00 грн, оплата за спортивних костюми – 2 613, 07 грн, оплата за залізничні квитки – 6 400, 43 грн, погашення боргу за виконавчим провадженням № 74584402 – 10 030, 77 грн та витрати на встановлення пам`ятника батькам сторін – 35 000, 00 грн.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі– «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22) та від 17 квітня 2024 року № 127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23).

Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Наведене свідчить про те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

В справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 перераховував (сплачував) кошти своїй сестрі ОСОБА_3 , знаючи, що між ним та відповідачкою відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

Крім цього, позивач перераховував відповідачці кошти тривалий час, а саме більше року, регулярно, різними сумами, всього було перераховано 28 платежів. При цьому у графі призначення платежу позивач нічого не зазначав, ніяких звітів від відповідачки щодо витрачених нею коштів жодного разу не вимагав, чіткого обліку витрат, які відповідачка здійснювала навіть на його потреби, позивач не вів. Оскільки позивач не був зобов`язаний перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачкою, а також будь-яких інших зобов`язань, проте він здійснював ці платежі протягом тривалого часу, регулярно, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 80 3025 гривень 04 коп.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, з підстав їх нерелевантності не заслуговують на увагу та вірно спростовані у рішенні судом першої інстанції, оскільки на таке позивач покликався і під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд може застосувати лише релевантний висновок Верховного Суду, сформульований при вирішенні подібного спору у подібних правовідносинах. Подібність спірних правовідносин у справах можна визначити за допомогою трьох критеріїв. З-поміж них змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а суб`єктний і об`єктний – додатковими. Останні два критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказувати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 26, 27, 30, 97, 98)).

У постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18 (провадження № 61-434 св 20), від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21 (провадження № 61-1022 св 22) та від 17 квітня 2024 року №127/12240/22 (провадження № 61-18405 св 23) предметом позову є витребування безпідставно отриманих грошових коштів, у яких зроблені узагальнені висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України. Тому висновки, викладені у зазначених справах сформульовані за аналогічних фактичних обставин і підлягають застосуванню у даній справі, що переглядається.

За наведених вище обставин справи, колегія суддів виснує, що суд першої інстанції розглянув дану справу в межах заявлених позовних вимог, дослідив всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, і дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються вище встановленими обставинами справи та наявними в матеріалах справи доказами.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні. Враховуючи викладене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстави вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від Львівської області від 19 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич