Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №462/5956/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/5956/25 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.

Провадження № 22-ц/811/1075/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Копняк С.М.;

за участю секретаря Костюк С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Пархоменка Олександра Володимировича, представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Приміська пасажирська компанія», на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 24 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Приміська пасажирська компанія» про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, в кінцевій редакції позовних вимог якого просив:

-зобов`язати Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Приміська пасажирська компанія» змінити формулювання підстав його звільнення на «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю згідно ст. 39 КЗпП»;

-стягнути з відповідача на користь позивача:

oвихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 44 403 грн 30 коп.;

oкомпенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до моменту ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивача наказом № 48/ос від 19 листопада 2024 року по строковому договору на умовах контракту № 4 було призначено на посаду провідника пасажирського вагона (моторовагонного поїзда) цеху провідників дільниці експлуатації з 20 листопада 2024 року по 19 листопада 2025 року.

07 липня 2025 року позивач звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору, а також просив виплатити йому вихідну допомогу відповідно до вимог статті 44 КЗпП України.

Наказом відповідача № 231/ос від 18 липня 2025 року позивача було звільнено з 08 липня 2025 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, тобто - за прогул без поважних причин.

Вважає, що вказаними діями роботодавець порушив його трудові права, оскільки порушення роботодавцем законодавства про працю підтверджується його заявами, які він писав до свого звільнення на ім`я керівництва роботодавця (том 1, а.с. 1-4, 103-104).

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Виробничо структурний підрозділ моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 , зазначивши звільнення з 08 липня 2025 року, згідно з поданою ОСОБА_1 заяви про розірвання строкового трудового договору за власним бажанням від 07 липня 2025 року, відповідно до частини 1 статті 39 КЗпП України.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 44 403 гривні 30 коп. вихідної допомоги при звільненні та 44 000 гривень 00 коп. середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги (сума визначена без вирахування обов`язкових платежів).

У задоволені решти вимог позову відмовлено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 1 920 гривень 56 коп. судового збору (том 2, а.с. 140–152).

Додатковим рішенням Залізничного районного суду від 10 березня 2026 року (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки у його резолютивній частині; том 2, а.с. 191) частково задоволено заяву адвоката Колотія Юрія Яковича, представника позивача, про ухвалення додаткового рішення.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині заяви відмовлено (том 2, а.с. 176-178).

Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 24 лютого 2026 року оскаржив представник відповідача.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права.

Зазначає, що суд першої інстанції зобов`язав виробничий структурний підрозділ моторвагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» змінити формулювання підстав звільнення позивача, виходячи з того, що саме цей підрозділ допустив порушення трудового законодавства. Однак суд не врахував, що виробничий структурний підрозділ моторвагонне депо Львів не є юридичною особою та не є відповідачем у справі.

З огляду на зазначене вважає, що «виробничий структурний підрозділ моторвагонне депо Львів не може бути у цій справі відповідальним за порушення законодавства про працю і зобов`язаний судом змінити формулювання підстав звільнення позивача, оскільки не є належним відповідачем».

Зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні послався на постанову Залізничного районного суду м. Львова від 23.09.2025 року у справі № 462/6837/25, якою начальника відділу з оплати та нормування праці ВСП моторвагонне депо Львів Чупринко Г.Ю. притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП, та стверджує, що позивач не посилався на цю постанову, як на доказ, вона не досліджувалася під час судового розгляду, а тому не могла бути покладена судом в основу рішення з власної ініціативи.

Стверджує, що суд допустив очевидну неточність, зазначивши, що представник відповідача надав пояснення, аналогічні доводам позову, та просив його задовольнити. Насправді представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов, заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні.

Зазначає, що суд першої інстанції послався на практику Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21) та постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», однак вважає, що суд «неправильно їх розтлумачив» на користь позивача.

Вважає, що суд, посилаючись на необхідність підвищеного захисту працівника, не врахував, що для звільнення за статтями 38, 39 КЗпП України необхідною є наявність доведених порушень трудового законодавства з боку роботодавця на момент подання працівником заяви.

Водночас сам суд зазначив, що обов`язок доведення правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця. Вважає, що такий обов`язок відповідач виконав, надавши належні письмові докази законності звільнення позивача за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, однак ці докази належної оцінки не отримали.

Позивач, прийнятий 20.11.2024 року на роботу за строковим контрактом, 07.07.2025 року подав заяви про звільнення за статтею 39 та частиною 3 статті 38 КЗпП України. На обидві заяви роботодавець надав мотивовану відмову, яку позивач отримав. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 211/5625/19, роботодавець мав право відмовити у звільненні за зазначеними підставами та не розривати трудовий договір з інших підстав. Вважає, що після отримання відмов позивач був зобов`язаний продовжувати виконувати трудові обов`язки відповідно до умов контракту, оскільки подання заяв про звільнення не надавало йому права самовільно припинити роботу.

Вважає, що суд безпідставно прирівняв положення статей 38 і 39 КЗпП України, хоча вони регулюють різні підстави припинення трудових відносин.

Стверджує, що фактично позивач без поважних причин не з`являвся на роботі з 08 по 18.07.2025 року, що підтверджується актами про відсутність на робочому місці, доповідними записками, листами з вимогою надати пояснення та повідомленням про проведення 18.07.2025 року оперативної наради щодо можливого звільнення, на яку позивач не з`явився, пояснень і документів, які б підтверджували поважність причин відсутності, не надав (том 2, а.с. 198 - 209).

12.04.2026 року через систему Електронний суд позивач подав до Львівського апеляційного суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін (том 2, а.с. 226-231).

16.06.2026 року через систему Електронний суд представник відповідача подав до Львівського апеляційного суду Додаткові пояснення у справі, у яких просив врахувати при ухваленні судового рішення за наслідками апеляційного розгляду справи висновки, викладені в доданих двох постановах Верховного Суду в (на твердження апелянта) аналогічних справах (том 2, а.с. 245–250).

Позивач надіслав до суду Заяву про розгляд справи без його участі, оскільки він з 08 травня 2026 року перебуває на військовій службі за мобілізацією (том 2, а.с. 281-289).

Відповідач, будучи своєчасно (16.05.2026 року) належним чином повідомленим про час та місце апеляційного розгляду справи (том 2, а.с. 237-238, 243-244), явку свого представника в судове засідання не забезпечив і про причини такої неявки суд не повідомив, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи – на підставі наявних у ній даних та доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).

Судами встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками те, що:

-20 листопада 2024 року між Виробничим структурним підрозділом моторвагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» та позивачем ОСОБА_1 було укладено трудовий контракт № 4, згідно якого останній був призначений на посаду провідника пасажирського вагона (моторовагонного поїзда) цеху провідників дільниці експлуатації з 20 листопада 2024 року по 20 листопада 2025 року (п. 7.1 Контракту). Вказаний контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між працівником і підприємством, які з боку останнього реалізуються роботодавцем (пункт 1.1 Контракту) /том 1, а.с. 175-178/;

-07 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору /том 1, а.с. 41/;

-07 липня 2025 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі статті 39 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору та просив видати йому трудову книжку /том 1, а.с. 195/;

-07 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» повідомило позивача, що правових підстав для його звільнення за статтею 39 КЗпП України немає та зазначило, що в разі небажання продовжувати працювати в моторовагонному депо Львів, ОСОБА_1 має право звільнитися згідно зі статтею 38 КЗпП України за власним бажанням або угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України /том 1, а.с. 42/;

-07 липня 2025 року ОСОБА_1 подав начальнику моторвагонного депо Львів заяву про розірвання трудового договору за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного, покликаючись на те, що йому було відмовлено у розірванні строкового трудового договору на підставі статті 39 КЗпП України та запропоновано подати заяву за статтею 38 КЗпП України /том 1, а.с. 43/;

-08 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» повідомило позивача, що правових підстав для його звільнення за частино 3 статті 38 КЗпП України немає та зазначило, що в разі небажання продовжувати працювати в моторовагонному депо Львів, ОСОБА_1 має право звільнитися згідно зі статтею 38 КЗпП України за власним бажанням або угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Одночасно, просило подати заяву про розірвання трудових відносин у відділ кадрів в термін до 08 липня 2025 року /том 1, а.с. 44/;

-08 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся із черговою заявою до начальника моторвагонного депо Львів, в якій просив надіслати йому трудову книжку із записом про звільнення його з роботи /том 1, а.с. 196 зворот/;

-08 липня 2025 року на ім`я начальника моторвагонного депо Львів надійшла доповідна бригадира депо, в якій зазначено, що 08 липня 2025 року ОСОБА_1 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 09 хв. /том 1, а.с.187/;

-09 липня 2025 року працівниками моторвагонного депо Львів складений акт проте, що 08 липня 2025 року ОСОБА_1 не з`явився на явку на поїзд 6011-6008 Львів-Трускавець на 13 год 09 хв /том 1, а.с. 185/;

-09 липня 2025 року керівництво Виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» надіслало лист позивачу, в якому просило надати інформацію та підтверджуючі документи про причини неявки на роботу 08 липня 2025 року на 13 год 09 хв. та відсутність на роботі протягом 14 год 30 хв. до закінчення робочої зміни 09 липня 2025 року /том 1, а.с. 190/;

-09 липня 2025 року у відповідь на вищевказаний лист ОСОБА_1 , пояснюючі причини своє відсутності на роботі 08 липня 2025 року, звернувся до начальника моторвагонного депо Львів зі заявою, в якій зазначив, що його трудові відносини з вказаним депо припинені з 07 липня 2025 року /том 1, а.с.190 зворот/;

-у подальшому бригадир моторвагонного депо Львів неодноразово звертався на ім`я начальника вказаного депо Львів із аналогічного за змістом доповідними про неявку ОСОБА_1 на черговий рейс поїзда і працівниками моторвагонного депо Львів неодноразово складалися акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 у період з 09 липня по 18 липня 2025 року без поважних причин /том 1, а.с.180-185/;

-18 липня 2025 року наказом начальника ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» № 231/ос звільнено ОСОБА_1 було звільнено з 08 липня 2025 року відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України /том 1, а.с.198/.

Відповідно до статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема: угода сторін; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 39 встановлено, що строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі (зокрема) порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору.

Поряд з цим, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, зокрема: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку зі звільненням позивача з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, та відмови останньому у задоволенні його заяв про звільнення на підставі статті 39 (з підстави порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору) або частини 3 статті 38 КЗпП України.

Верховний Суд у постановах з аналогічних правовідносин неодноразово висловлювався про те, що за змістом статтей 38 та 39 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 та частина перша статті 39 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При цьому істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства, факт усунення таких порушень та відсутність негативних наслідків для працівника від таких порушень не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні його за частиною третьою статті 38 чи частиною 1 статті 39 (з підстави порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору) КЗпП України, оскільки такі критерії цими нормами не передбачені і достатнім є лише сам факт невиконання роботодавцем законодавства про працю.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16 дійшов висновку про те, що роботодавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником підставу звільнення з роботи.

У разі якщо факти порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 (або частини 1 статті 39 - з підстави порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору) КЗпП України, не підтвердилися, відповідач повинен був відмовити у звільненні з цих підстав.

Схожий за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, та постановах Верховного Суду України: від 20 лютого 2013 року у справі № 6-157цс12 та від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-120цс12.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 (або частини 1 статті 39 - з підстави порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору) КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цими підставами має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю та/чи умов колективного та/або трудового договору на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 (або частини 1 статті 39 - з підстави порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного або трудового договору) КЗпП України.

І особливістю розірвання трудового договору з наведених вище підстав є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем доведено наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами чисельні факти невиконання та порушення роботодавцем (відповідачем) законодавства про працю, а також трудового договору, який було укладено з позивачем, що стверджується (зокрема):

-Актом Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ЗХ/ЛВ/24376/023622-023630 від 13 серпня 2025 року за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, праці /том 2, а.с. 2-28/, за наслідками якого Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесені два приписи, а саме: припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ЗХ/ЛВ/24376/023622/11 від 13 серпня 2025 року та припис про усунення виявлених порушень законодавства у сферах охорони праці, промислової безпеки, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, зайнятості населення, зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснення державного гірничого нагляду №ЗХ/ЛВ/24376/023630/)П/П від 13 серпня 2025 року, якими зобов`язано керівництво ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» усунити виявлені вищевказані порушення Закону України «Про охорону праці», Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та інших вимог чинного законодавства про працю /том 2, а.с. 61-63/;

-постановою Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року у справі № 462/6837/25, якою начальника відділу з оплати та нормування праці ВСП моторовагонне депо Львів філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП /том 2, а.с. 94-96/.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що АТ «Українська залізниця» або її посадові особи оскаржували вищевказані акт, приписи Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці в адміністративному або судовому порядку, а також постанову Залізничного районного суду м. Львова від 23 вересня 2025 року у справі № 462/6837/25.

При цьому апеляційна скарга не містить доводів на спростовання наведених вище обставин, на підставі яких суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність позивачем фактів невиконання та порушення роботодавцем (відповідачем) законодавства про працю, а також укладеного з ним трудового договору.

А за доведеності цих фактів позивач вправі був самостійно визначити строк розірвання укладеного з ним трудового договору, а саме – з 07.07.2025 року (останній робочий день), а тому його невиходи на роботу 08.07.2025 року і пізніше не можна вважати прогулами.

Подана апелянтом в обґрунтування своєї правової позиції практика Верховного Суду (постанови від 02.06.2026 року у справі № 120/6314/23 та від 14.12.2023 року у справі №620/4969/22) не є релевантною, оскільки у згаданих справах суди прийшли до висновків про те, що позивачами у цих справах не було доведено (на відміну від даної справи) порушень з боку роботодавців законодавства про працю та/чи умов колективного та/або трудового договору на момент подання позивачами (як працівниками) заяв про їх звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а томувисновки, викладені в згаданих вище постановах Верховного Суду, не підлягають до застосування у даній справі.

З урахуванням наведеного вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для відмови у задоволенні позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Пархоменка Олександра Володимировича, представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Приміська пасажирська компанія», залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 24 лютого 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.