Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №444/3058/22 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/3058/22 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Й.

Провадження № 22-ц/811/4423/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Якимчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 – адвоката Ільків Галини Михайлівни на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року та на додаткове рішення цього ж суду від 19 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконними (недійсними) та скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Жовківської міської ради Львівського району Львівської області, ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконними (недійсними) та скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права власності на земельну ділянку.

В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що він є власником земельної ділянки площею 0,1000 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель на підставі державного акту на право приватної власності на землю виданої 05.11.1999р. громадянину України НОМЕР_1 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 367.

Згідно рішення виконавчого комітету Жовківської міської ради від 20.05.1999 р. № 215 «Про внесення змін в рішення Жовківського міськвиконкому від 11.03.1993р. № 90 «Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу будівельного паспорта гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 » надано гр. ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Коли позивач почав з`ясовувати обставини відчуження земельної ділянки, то з`ясувалося, що земельна ділянка площею 0,0245 га. з кадастровим номером 4622710100:01:008:0036 для ведення індивідуального садівництва передана у власність ОСОБА_1 .

14.11.2019 року Жовківською міською радою прийнято рішення № 36 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_2 » згідно якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0245 га. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 .

На підставі даного рішення ОСОБА_1 виготовила технічну документацію щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва.

На підставі рішення Жовківської міської ради від 14 травня 2020 року № 74 ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,0245 га. з кадастровим номером 4622710100:01:008:0036 для ведення індивідуального садівництва передана у власність.

На підставі вищенаведеного просив суд:

1) скасувати кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 на земельну ділянку площею 0.0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

2) скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622710100:01:008:0036 площею 0,0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 ) визнати незаконним (недійсним) та скасувати рішення Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 14.11.2019 р. № 36 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_2 »;

4) визнати незаконним (недійсним) та скасувати рішення Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 14.05.2020 р. № 74 «Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на АДРЕСА_2 ;

5) припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 площею 0.0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 ) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 36663918 на земельну ділянку кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 площею 0.0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 здійснений Жовківською районною державною адміністрацією Львівської області,

з підстав зазначених у позові.

Оскаржуваним рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 на земельну ділянку площею 0.0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасовано запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4622710100:01:008:0036 площею 0,0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано незаконним (недійсним) та скасувати рішення Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 14.11.2019 р. № 36 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_2 ».

Визнано незаконним (недійсним) та скасувати рішення Жовківської міської ради Жовківського району Львівської області від 14.05.2020 р. № 74 «Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на АДРЕСА_2 .

Припинено право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 площею 0.0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності № 36663918 на земельну ділянку кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 площею 0.0245 га для індивідуального садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 19 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 ; паспорт НОМЕР_2 виданий 03.10.1996 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області; ІПН НОМЕР_3 ) в користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 ; паспорт НОМЕР_4 виданий 16.09.1997 року Жовківським РВ УМВС України у Львівській області; ІПН НОМЕР_5 ):

- 24704,80 грн. - оплата вартості експертизи;

- 2977,20 грн. - судовий збір;

- 7500,00 - витрат на правничу допомогу.

В іншій частині заявлених вимог - відмовлено.

У клопотанні представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ільків Г.М. про звільнення відповідача ОСОБА_1 від сплати судового збору у зв"язку із її матеріальним становищем - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішеннями суду представник ОСОБА_1 – адвокат Ільків Галина Михайлівна подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що цільове призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, натомість спірна земельна ділянка площею 0.0245 га, кадастровий номер 4622710100:01:008:0036, яка належить моїй довірительці ОСОБА_1 знаходиться на АДРЕСА_2 , цільове призначення спірної земельної ділянки для індивідуального садівництва. Цільове призначення даної земельної ділянки не змінювалося:

Звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка пл. 0,0245 га по АДРЕСА_2 була у користуванні сім?ї ОСОБА_1 багато років. ЇЇ мати працювала в колгоспі з 1958 року по 1984 рік, а відтак проживала на території бригади « АДРЕСА_2 та користувалася спірною присадибною ділянкою, яка належала до Сопошинської сільської ради близько 40 років. Після смерті ОСОБА_4 , відповідач, як її донька продовжувала користуватися спірною земельною ділянкою близько 20 років.

Враховуючи наведене просить рішення суду скасувати та постановити нове судове, яким відмовити в задоволенні позову.

Що стосується додаткового рішення суду, то покликається на те, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, однак, як вбачається із позовної заяви позивача, останній зазначив, що орієнтовний розрахунок судових витрат становить 5954,40 грн. суми судового збору сплаченого ним - при поданні позовної заяви. Інших орієнтовних витрат таких як оплата правової допомоги, оплата експертизи, позивач не зазначав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що судові рішення відповідають зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання незаконними (недійсними) та скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень відповідач набула права власності на земельну ділянку шляхом позбавлення цього права позивача за відсутності правових підстав і в непередбачений чинним законодавством України спосіб. А тому вказані рішення суперечать положенням ч. 5 ст. 116 ЗК України, оскільки надання земельних ділянок у власність відповідачів відбулося без попереднього їх вилучення з користування ОСОБА_2 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1000 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель на підставі державного акту на право приватної власності на землю видано громадянину України НОМЕР_1 виданого 05.11.1999 р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 367, що видно з його копії (а.с.6).

Згідно рішення виконавчого комітету Жовківської міської ради від 20.05.1999 р. № 215 «Про внесення змін в рішення Жовківського міськвиконкому від 11.03.1993 р. № 90 «Про надання дозволу на будівництво індивідуального житлового будинку та видачу будівельного паспорта гр. ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 » надано гр. ОСОБА_2 в постійне користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Виконавчого комітету Жовківської міської ради від 17.06.99 р. № 357 «Про збільшення площі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 » надано гр. ОСОБА_2 в постійне користування із земель запасу Жовківської міської ради земельну ділянку площею 340 кв.м. для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель з доведенням загальної площі присадибної ділянки до 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 , що видно з копії цього рішення.

На підставі згаданого вище рішення позивачем було виготовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою, виконавцем було встановлено що частина належної позивачу земельної ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ № 038633 виданого 05.11.1999р. та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 367 площею 0,0297 га. у позивача було вилучено.

Спірна частина земельної ділянки площею 0,0245 га. з кадастровим номером 4622710100:01:008:0036 для ведення індивідуального садівництва передана у власність ОСОБА_1 .

14.11.2019 року Жовківською міською радою прийнято рішення № 36 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_2 » згідно якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0245 га. для ведення садівництва по АДРЕСА_2 , що видно з копії цього рішення (а.с.18).

На підставі даного рішення ОСОБА_1 виготовила технічну документацію щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва.

На підставі рішення Жовківської міської ради від 14 травня 2020 року № 74 ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,0245 га. з кадастровим номером 4622710100:01:008:0036 для ведення індивідуального садівництва передана у власність (а.с.79).

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 31.05.2023 року у справі №515/1315/18, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку.

Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

01.01.2013 року набрав чинності Закон України «Про державний земельний кадастр» №3613-VI від 07.07.2011 року, який встановлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. Перенесення відомостей здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та його територіальними органами відповідно до їх повноважень.

Статті 116, 118 Земельного кодексу України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Частиною 5 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

В силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами 1, 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом г) ч. 3 ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушується права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належної їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Відповідно до частин 2, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно положень ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що, розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 773-Е від 14.02.2025 р. (а.с.194-203) видно що, опрацювавши кадастровий план земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , який розроблено ТзОВ «Терразем» у 2019 році та кадастровий план земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , який розроблений ФОП ОСОБА_5 20.01.2024 року за допомогою програмного комплексу «Digitals» встановлено, що земельна ділянка відповідає тим же лінійним розмірам, площі та конфігурації які зазначені на кадастрових планах гр. ОСОБА_2 Cпівставивши опрацьовані каталоги координат в програмному забезпеченні «Digitals» встановлено, що кадастрові плани земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з Державним актом на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ № 038633 відповідають тим же лінійним розмірам, площі та конфігурації.

За результатами співставлення координат встановлено порушення меж та накладення земельної ділянки площею 0,0245 кадастровий номер 4622710100:01:008:0036 відповідно до наданої технічної документації із землеустрою гр. ОСОБА_1 на кадастровий план та фактичне землекористування земельної ділянки ОСОБА_2 , який був розроблений ФОП ОСОБА_5 20.01.2024 року, яке зображено на Схемі 1,2 та становить S = 0,0245 га.

Задовольняючи позов про визнання незаконними (недійсними) та скасування рішень органу місцевого самоврядування, припинення права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції вірно виходив з доведеності факту накладання спірної земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 на земельну ділянку позивача ОСОБА_2 , набуті ними у власність 05.11.1999 р., внаслідок чого позивач позбавлений можливості виготовлення технічної документації із землеустрою. При цьому, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про припинення права власності ОСОБА_2 на всю чи частину земельної ділянки площею 0,1000 га станом на час прийняття Жовківською міською радою Жовківського району Львівської області оскаржуваних рішень.

Враховуючи, що земельна ділянка ОСОБА_1 , яка надана їй після набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_1 частково накладається на земельну ділянку останнього, районний суд прийшов до висновку, що внаслідок прийняття оскаржуваних рішень Жовківською міською радою Жовківського району Львівської області відповідач набула право власності на свою земельну ділянку шляхом позбавлення цього права позивача за відсутності правових підстав і не в передбачений законом спосіб, у зв`язку з чим оскаржувані позивачем рішення міської ради суперечать положенням ч. 5 ст. 116 ЗК України, так як надання земельних ділянок у власність відповідача відбулося без попереднього її вилучення з користування ОСОБА_2 . При цьому та обставина, що земельна ділянка позивача не була відображена в Державному земельному кадастрі та на Публічній кадастровій карті України не впливає на незаконність оскаржуваних рішень, оскільки невнесення таких відомостей було зумовлене невиконанням обов`язку центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та його територіальними органами, а не ОСОБА_1 чи позивачем.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки наявними у справі доказам встановлено накладення спірної земельної ділянки, на земельну ділянки відповідача ОСОБА_1 .

Безпідставними є покликання апелянта на довготривале користування спірною земельною ділянкою, оскільки таке користування не дає підстав для набуття права власності на земельну ділянку.

Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення, то слід вказати наступне.

Відповідно до ст.ст. 15, 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахувавши суть спору та причини виникнення такого, а також подану представником відповідача заяву про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також із урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 7500 грн відповідно, які необхідно присудити стягнути з відповідача на користь позивача. Такий розмір витрат на оплату послуг адвоката на думку суду першої інстанції відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Встановлено, що при зверненні з позовною заявою позивачем було заявлено попередній (орієнтовний ) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, правова допомога ОСОБА_2 надавалась адвокатом Панюрою Н.Ф. згідно договору про надання правової допомоги від 28.06.2022 року.

На підтвердження понесених витрат на професійну допомогу стороною позивача надано:

1) договір про надання правової допомоги від 28.06.2022 року (а.с. 43 том № 1);

2) копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Панюри Н.Ф. (а.с. 44 том № 1);

3) ордер серії ЛВ № 113849 (а.с.44а том № 1);

4) копію квитанції до прибуткового касового ордера № 10 від 17.11.2025 року (а.с.12 том № 2).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Ільків Галини Михайлівни - залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 листопада 2025 року та на додаткове рішення цього ж суду від 19 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 20.08.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Копняк С.М.

Цяцяк Р.П.