Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №461/14486/14-ц — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/14486/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 22-ц/811/657/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Костюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на рішення Франківського районного суду від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, з врахуванням уточнених вимог просив стягнути з ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» на його користь 43811,57 грн страхового відшкодування, 69196,51 грн витрат внаслідок інфляції, 9427,29 грн 3% річних, 95286,56 грн пені, а також стягнути з ОСОБА_2 1000,00 грн франшизи.

В обґрунтування позову зазначав, що 27.01.2014р. по вул. Винниченка, 4 у м. Львові відбулось ДТП за участю автомобіля «Ауді» д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням та автомобіля «Акура» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . На момент ДТП відповідальність водія автомобіля «Акура» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 була застрахована відповідно до полісу страхування цивільної відповідальності №АС/1086396, укладеного з ПрАТ СК «ВУСО». Вважає, що відповідач ПрАТ СК «ВУСО» безпідставно відмовив у виплаті йому суми страхового відшкодування за шкоду заподіяну 27.01.2014 року його автомобілю марки «Ауді» д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП, спричиненого ОСОБА_2 .

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду від 06 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 43811 (сорок три тисячі вісімсот одинадцять) грн. 57 коп. страхового відшкодування.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 пеню в сумі 19181 (дев`ятнадцять тисяч сто вісімдесят одну гривню) грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 9427 (дев`ять тисяч чотириста двадцять сім гривень) грн. 29 коп. 3% річних за період з 04.09.2014 року по 03.11.2021 року.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 69196 (шістдесят дев`ять тисяч сто дев`яносто шість гривень) грн. 51 коп. витрат внаслідок інфляції за період з 04.09.2014 року по 01.10.2021 року..

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в сумі 2 569,71 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду відповідач ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2014 року, якою скасовано постанову Залізничного районного суду м. Львова від 15.04.2014 р. та закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1

до адміністративної відповідальності закрито у зв`язку з відсутністю у його діях

складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, досліджувалась питання відповідальності тільки ОСОБА_1 і не встановлювалася вина ОСОБА_3 , що мало б наслідки відшкодування завданих збитків Страховиком ПрАТ СК «ВУСО.

На момент ДТП відповідальність водія автомобіля «Акура» д.н.з. НОМЕР_2

ОСОБА_2 була застрахована відповідно до полісу страхування цивільної відповідальності

№АС/1086396, укладеного з ПрАТ СК «ВУСО», але за відсутності доказів про

настання цивільно-правової відповідальності особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого, страховик не мав підстав для відшкодування збитків відповідно до приписів спеціального Закону №1961

Звертає увагу апеляційного суду, що матеріали справи не містять належних та

достовірних доказів про притягнення до адміністративної відповідальності та

наявність вини ОСОБА_2 . Закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ознаками ст.124 КУпАП не означає автоматично наявність вини ОСОБА_2 , яка має бути доведена поза

розумним сумнівом.

Враховуючи наведене за відсутності судового рішення про визнання вини Улінець

дорожньо - транспортна пригода, не може бути визнана страховим випадком відповідно до Закону № 1961-IV Таким чином, вважає, що страхова компанія не порушувала права позивача і не має нести відповідальність за наслідками ДТП

Просить скасувати рішення від 06.02.2026 року Франківського районного суду м.

Львова в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (код ЄДРПОУ 31650052) на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування, пені та штрафних санкцій та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд першої інстанції виходив з того, що дії ОСОБА_2 , який порушив п.п. 1.5; 1.10, 2.3, 10.1; 10.2 Правил дорожнього руху знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку щодо заподіяння шкоди позивачу внаслідок пошкодження його транспортного засобу Аudi Q5 д.н.з. НОМЕР_1 , оскільки відповідач ОСОБА_2 порушив п.п. 1.5; 1.10, 2.3, 10.1; 10.2 Правил дорожнього руху, а саме: перед виїздом з прилеглої території та початком виконання маневру повороту ліворуч не переконався у безпеці цього маневру та не надав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до ДТП та пошкодження автомобіля позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Залізничного районного суду м. Львова від 15.04.2014 року у справі №462/952/14-п, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, та наладено штраф у сумі 340 грн.

Із постанови вбачається, що 27.01.2014р. о 14.40 год. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Audi Q5» д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Львові на вул. Винниченка, 4, порушивши правила дорожнього руху України, а саме: не врахував дорожньої обстановки, не переконався, що це буде безпечно, здійснив виїзд на трамвайну колію зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Acura RL» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

Згідно з висновком експертного автотехнічного дослідження №779 від 04.03.2014 року, наявним у матеріалах адміністративної справи №462/952/14-п про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, при даних у заяві вихідних даних причиною настання даної ДТП з технічної точки зору, є такі обставини: 1) невідповідність дій водія ОСОБА_2 вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення термінів «дати дорогу», «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»): 10.1; 10.2 ПДР; 2) невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п.п. 1.5; 1.10 (в частині значення терміну «небезпека для руху»); 2.3 (підпункту «д»); 11.9 ПДР.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №4619 від 10 квітня 2014 року вартість відновлювального ремонту з врахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу автомобіля «Ауді» д.н.з. НОМЕР_1 , пошкодженого в дорожній транспортній пригоді, становить 43811,57 грн.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ СК «ВУСО» згідно з Полісом №АС/1086396, відповідно до якого ліміт відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю становить 100000,00 грн, ліміт відшкодування шкоди, завданої майну становить 50000,00 грн, франшиза становить 0 грн, що підтверджується інформацією з ЦБД МТСБУ від 27.01.2014 року.

Згідно з технічним паспортом автомобіля Audi Q5 д.н.з. НОМЕР_1 , власником вказаного автомобіля є ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з ЦБД МТСБУ від 27.01.2014 року власником транспортного засобу Acura RL д.н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 27.01.2014 року звернувся до ПрАТ СК «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування.

Відповідно до листа ПрАТ СК «ВУСО» №5275 від 12.11.2014р. ОСОБА_1 відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не надано документів, що стверджують вину водія ОСОБА_2 .

За п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Згідно з ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Факт завдання майнової (матеріальної) шкоди породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У статті 6 Закону зазначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У статті 22 Закону зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Колегія суддів зазначає, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18 зазначено, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Апеляційного суду Львівської області від 14 травня 2014 року постанову Залізничного районного суду м. Львова від 15.04.2014 р. скасовано, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Постанова обґрунтована тим, що водій автомобіля «Audi Q5» ОСОБА_1 здійснив виїзд на трамвайну колію зустрічного руху, намагаючись об`їхати затор, який утворився на вул. Винниченка між пл. Соборною та вул. Личаківською. Однак, у процесі цього об`їзду біля будинку №4 на смугу руху автомобіля «Audi Q5» з прилеглої території, розміщеної праворуч, виїхав автомобіль «Acura RL», водій якого мав намір рухатися у напрямку до пл. Соборної. В результаті обидва автомобілі зіткнулися на зустрічній для напрямку руху автомобіля «Audi Q5» смузі руху. При цьому, причинно-наслідковим зв`язком настання ДТП є те, що подій автомобіля «Acura RL» ОСОБА_2 , перед виїздом з прилеглої території та початком виконання маневру повороту ліворуч, не переконався у безпеці цього маневру та не надав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_1 . Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов до переконання, що дорожньо-транспортна пригода не пов`язана з діями водія ОСОБА_1 і його виїзд на трамвайну колію зустрічного руху не є причиною виникнення даної ДТП та її наслідків, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 04.10.2017 року, скасовуючи заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 12 травня 2016 року та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції зазначив таке. Розглядаючи даний спір, Франківський районний суд м. Львова на порушення вимог ст. 212 ЦПК України належним чином не перевірив належність та допустимість усіх наданих сторонами доказів та не надав їм правової оцінки. Крім того, Франківський районний суд м. Львова залишивши поза увагою норму ст. 1188 ЦК України, а апеляційний суд, застосовуючи цю норму, не надали правової оцінки причинному зв`язку виникнення даної ДТП, а саме тому, що водій ОСОБА_2 перед виїздом з прилеглої території та початком виконання маневру повороту ліворуч не переконався у безпеці цього маневру та не надав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_1 , що встановлено постановою від 14 травня 2014 року у справі № 462/952/14-ц, якою провадження відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи та не перевірив їх, зокрема, не встановив обставини ДТП, наявність вини у діях кожного із учасників ДТП у її вчиненні та заподіянні шкоди, не встановив ступінь їх вини, хто і в якому розмірі повинен нести відповідальність за завдану шкоду, не надав належної оцінки цим обставинам та зробив передчасний висновок про часткове задоволення позову. Апеляційний суд цих недоліків не усунув, на порушення ст. 303 ЦПК України не перевірив законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а пославшись на відсутність доказів вини, зокрема, ОСОБА_2 , не надав відповідної оцінки обставинам, встановленим у постанові від 14 травня 2014 року, зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, ухваливши рішення з порушенням норм процесуального права. Крім того, апеляційний суд необґрунтовано відмовив у витребуванні матеріалів адміністративної справи, а також у задоволенні клопотання представника страхової компанії про призначення автотехнічної експертизи, враховуючи, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу (ст. 143 ЦПК України). Отже, оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-215, 303, 315 ЦПК України у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального не права, які підлягають застосуванню, порушили норми процесуального права та не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, у зв`язку із чим неможливо встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи судом 20.02.2018 року витребувано матеріали адміністративної справи №462/952/14-п про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

У постанові від 14 травня 2014 року Апеляційний судом Львівської області встановлено, що причиновим зв`язком з настанням ДТП є те, що водій автомобіля «Acura RL» ОСОБА_2 перед виїздом з прилеглої території та початком виконання маневру повороту ліворуч, не переконався у безпеці цього маневру та не надав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_1 , а тому дана дорожньо-транспортна пригода не пов`язана з діями водія ОСОБА_1 і його виїзд на трамвайну колію зустрічного руху не є причиною виникнення даної ДТП та її наслідків, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Безпідставними є покликання апелянта на те, що в матеріалах справи немає визнаної судом винної особи, щодо відповідача ОСОБА_2 не складався протокол та він не визнавався винуватим у вчиненні ДТП за ст. 124 КУпАП, оскільки саме дії водія ОСОБА_2 , який порушив вимоги п.п. 1.5; 1.10, 2.3, 10.1; 10.2 Правил дорожнього руху, є причиною настання ДТП у якому було пошкоджено транспортний засіб ОСОБА_1 , що призвело до заподіяння позивачу матеріальної шкоди, що підтверджується доказами у справі: висновком експертного автотехнічного дослідження №779 від 04.03.2014 року, висновком експертного автотоварознавчого дослідження №4619 від 10 квітня 2014 року. А також відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України суд враховує постанову Апеляційного суду Львівської області від 14.05.2014 року у справі № 462/952/14-п.

ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» не довела належними та допустимими доказами тієї обставини, що вина водія застрахованого транспортного засобу в даній ДТП була відсутня, а його відмова у виплаті страхового відшкодування ґрунтувалась на вимогах закону.

У постанові ВС від 04 березня 2020 року в справі № 641/2795/16-ц зазначено, що «не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо».

Також не можуть братися до уваги покликання апелянта на те, що висновок №79 від 04.04.2014 року експертного автотехничного дослідження,зроблений на підставі заяви ОСОБА_1 містить сумнівні (заангажовані) висновки та не мав прийматися судом прийнято під час ухвалення рішення, враховуючи наступне.

Постанова Апеляційного суду Львівської області від 14.05.2014 року у справі №462/952/14-п набрала законної сили більше 10 років тому. Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК

України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, обставини ДТП та відповідність дій водіїв Правилам дорожнього руху (ПДР), які вже були предметом дослідження та правової оцінки судом апеляційної інстанції, не підлягають повторному доказуванню або перегляду в межах даного цивільного провадження.

Також слід зазначити, що за клопотанням представника ПрАТ «СК «ВУСО» ухвалою суду від 22.03.2023 року було призначено судову автотехнічну експертизу. Проте така експертиза не була проведена через ненадання необхідних матеріалів та неоплату, а надалі представник ПрАТ «СК «ВУСО» прямо зазначив, що проведення такої експертизи не підтримує та вважає її недоцільним.

Даний висновок був належним чином оцінений Апеляційним судом Львівської

області ще у 2014 році. Скаржник не надав жодних доказів того, що цей висновок

був визнаний недійсним, завідомо неправдивим або скасований у встановленому

законом порядку. Більше того, саме на основі сукупності доказів, включно з цим

висновком, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність

підстав для стягнення шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення скарги, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації позивачу понесених ним судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в :

апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на– залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду від 06 лютого 2026 року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 20.08.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Копняк С.М.