Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №461/9222/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/9222/25 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/450/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Копняк С.М.Цяцяка Р.П.,

секретаря: Якимчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

АТ «Ідея Банк» звернулося до Галицького районного суду м. Львова з відповідним позовом, в якому просили стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

В обґрунтування поданого позову покликалися на те, що 17.05.2024 між Банком та гр. ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №R01.00602.010952566. Згідно Кредитного договору Відповідач отримав кредит в розмірі 180532,17 грн, зі сплатою 30,64% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів. Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору. Однак, відповідач не виконує свої зобов`язання, передбачені договором кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 210910,1 грн. Вказана заборгованість відповідача підтверджується випискою по особовому рахунку та довідкою-розрахунком заборгованості. Враховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просили позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПОУ: 19390819) заборгованість за кредитним договором в сумі 210910,1 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» (ЄДРПОУ: 19390819) 3163,66 грн судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати

Апеляційна скарга мотивована тим, що справу було розглянуто у спрощеному провадженні без виклику в засідання, а відтак вона не мала можливості подати до суду платіжні інструкції про оплату нею боргу в розмірі 20 000 грн. Вважає, що рішення суду постановлено без врахування сплаченої нею частини боргу.

Враховуючи наведене просить рішення суду змінити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконала, кредит в порядку та термін, передбачений кредитним договором не повернула, відсотки за користування кредитом не сплатила, у зв`язку з чим з відповідача на корись позивача підлягає стягненню заборгованість у визначеному позивачем розмірі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.

Судом встановлено, що 17.05.2024 між Банком та гр. ОСОБА_2 було укладено договір кредиту №R01.00602.010952566.

Згідно Кредитного договору Відповідач отримав кредит в розмірі 180532,17 грн, зі сплатою 30,64% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені встановленим Кредитним договором графіком щомісячних платежів.

Позивач повністю виконав свої зобов`язання згідно Кредитного договору.

Станом на 30.10.2025 року, загальна сума заборгованості за кредитом становить 210910,1 грн., яка складається із: 180532,17 грн. – прострочений борг; 30377,93 грн – прострочені проценти.

Заборгованість Відповідача також підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ) та довідкою-розрахунком заборгованості станом на 30.10.2025.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору, 04.12.2024 року на адресу відповідача банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань. Згідно даної вимоги, позивач вимагав терміново, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня направлення кредитором цієї вимоги, виконати зобов`язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами, тобто до дня фактичного погашення всієї заборгованості за кредитом, а також суму пені, нарахованої на день повного погашення заборгованості та інші платежі за кредитним договором. Також, відповідачу було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в 30-денний строк з дня направлення цієї вимоги банком будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором на власний вибір.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «Ідея Банк» виконав свої зобов`язання згідно з умовами кредитного договору, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами, однак відповідач зобов`язання за договором не виконала, не повернула отримані в кредит кошти та проценти за користування кредитними коштами у встановлений договором термін, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами.

Безпідставними є покликання апелянта на те, що справу було розглянуто у спрощеному провадженні без виклику в засідання, а відтак вона не мала можливості подати до суду платіжні інструкції про оплату нею боргу в розмірі 20 000 грн., оскільки після відкриття провадження по справі за правилами спрощеного провадження, ОСОБА_3 було надіслано копію ухвали про відкриття провадження разом з копією апеляційної скарги. Згідно

, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд першої інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та позовної заяви, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Відповідачем по справі не було надано суду відзиву на позовну заяву.

Що стосується поданих апелянтом платіжних інструкцій про сплату коштів на загальну суму 20 000 грн., то слід вказати наступне.

Предметом спору у даній справі №461/9222/25 є стягнення заборгованості за кредитним договором №R01.00602.010952566 від 17.05.2024 (надалі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 5 Кредитного договору повернення заборгованості за Кредитним договором здійснюється через рахунок 2909200400201041827, відкритий в Банку, відповідно до порядку повернення кредиту згідно з Додатком № 1.

До позовної заяви Банком була додана виписка по цьому рахунку № НОМЕР_2 (до провадження в Україні міжнародних номерів банківських рахунків - НОМЕР_3 ), яка у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним бухгалтерським документом та підтверджує видачу кредиту Відповідачу.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не здійснювала погашення по Кредитному договору, у вказаній виписці відсутні відповідні операції з погашення заборгованості.

Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що «вона була позбавлена можливості подати суду платіжні інструкції (від 17.05.2024 на суму 10.000 та від 17.05.2024 на суму 10 000) про оплату договірних зобов`язань за договором кредиту №RO1:00602.010952566. що призвело до неврахування судом вже оплаченої суми боргу» та додано дві платіжні інструкції від 17.05.2024 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, крім кредитного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом даного спору, між АТ «Ідея Банк» та Відповідачем були також укладені: 1) Угода про відкриття та обслуговування кредитної картки та страхування № С-001-187844-23-980 від 26.06.2023, відповідно до п. 2 якої Банк відкрив Відповідачу банківський поточний рахунок IBAN НОМЕР_4 , операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу в межах встановленого Кредитним договором ліміту Кредитної лінії, доступного Відповідачу 2) Договір кредиту № M75.33966.010332936 від 12.08.2023, відповідно до п. 1.6 якого повернення заборгованості за Договором здійснюється через рахунок НОМЕР_5 .

Платіжна інструкція від 17.05.2024 підтверджує поповнення Відповідачем поточного рахунку НОМЕР_4 за Угодою про відкриття та обслуговування кредитної картки та страхування № C-001-187844-23-980 від 26.06.2023, а платіжна інструкція від 17.05.2024 підтверджує погашення кредитної заборгованості за Договором кредиту № M75.33966.010332936 від 12.08.2023 (що безпосередньо зазначено в призначені платежу) та кошти були сплачені на рахунок НОМЕР_5 відповідно до умов пункту 1.6 цього кредитного договору.

Відтак, надані ОСОБА_3 квитанції не підтверджують сплату заборгованості за Кредитним договором, стягнення заборгованості за яким є предметом даного спору, а відносяться до інших кредитних договорів.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 грудня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 20.08.2026 року.

Головуючий: О.М. Ванівський

Судді: С.М. Копняк

Р.П. Цяцяк