Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №462/7266/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/7266/25 Головуючий у 1 інстанції: Бориславського Ю.Л

Провадження № 22-ц/811/62/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Копняк С.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Якимчук Л.С.,

з участю: представника апелянта - адвоката Пащука А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Пащука Артема Ігоровича на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

представник Акціонерного товариства «Кредобанк» Пех М.В. звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №CL-330908 від 19.08.2021 року у розмірі 207153,69 грн., з яких 107105,71 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 100047,98 грн. – заборгованість за відсотками, а також судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 19.08.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, умови якого, в частині виконання зобов`язання, порушено останнім. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року позов Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» /ЄДРПОУ 09807862, адреса: м. Львів, вул. Сахарова, 78/ заборгованість за кредитним договором №СL-330908 від 19.08.2021 року у розмірі 207153 /двісті сім тисяч сто п`ятдесят три/ гривні 69 копійок, з яких: 107105,71 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 100047,98 грн. – заборгованість за відсотками.

Стягнуто із ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 / на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» /ЄДРПОУ 09807862, адреса: м. Львів, вул. Сахарова, 78/ понесені судові витрати у розмірі 3028,00 /три тисячі двадцять вісім/ гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 – адвокат Пащук Артем Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не заперечує факт укладення вище вказаного договору, проте, категорично заперечує розмір нарахованих відсотків за користування кредитними коштами.

Стверджує, що прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» також було доповнено пунктом 17, відповідно до якого тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5 %; (з 24.12.2023 до 22.04.2024 включно);

протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 включно до 20.08.2024 включно) та з 21.09.2024 включно та надалі - 1%. Тобто, в даному випадку процентна ставка не відповідає нормам чинного законодавства, а отже заборгованість нараховувалась не правильно, тому

стягненню не підлягає.

Звертає увагу на те, що розрахунок заборгованості не є документом первинного

бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Також вважає, що Позивач не правомірно нарахував таку велику суму відсотків, що в свою чергу є надмірним тягарем для Відповідача.

Враховуючи наведене просить скасувати рішення Залізничного районного суду м.Льова від 24.11.2025 року по справі № 462/7266/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Пащука А.І. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконав, кредит в порядку та термін, передбачений кредитним договором не повернув, відсотки за користування кредитом не сплатив, у зв`язку з чим з відповідача на корись позивача підлягає стягненню заборгованість у визначеному позивачем розмірі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.

Судом встановлено, що 19.08.2021 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №СL-330908, згідно з яким відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 110000 грн. строком на 60 місяців до 18.08.2026 року на поточні потреби позичальника.

Відповідно до умов п. 2.4 кредитного договору, позичальник доручає банку здійснити переказ кредитних коштів на поточні потреби в сумі 110000,00 грн. на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 , відкритий у відділенні АТ «Кредобанк» у м. Львові, вул. Городоцька, 179.

Згідно із п. 4.1 кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35 % річних.

Відповідно до п. 4.2 кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» /фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів/ за ставкою , визначеною в п. 4.1 договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки (терміни), передбачені кредитним договором та/або додатками до нього /п. 6.1 кредитного договору/. Позичальник здійснює погашення заборгованості за цим кредитним договором відповідно до Графіку платежів. /п.6.2/

Згідно із п. 6.9 кредитного договору, банк, у випадках передбачених п. 3.3. кредитного договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за кредитним договором, про що письмово повідомляє позичальника.

Пунктом 6.10 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний після отримання повідомлення банку, передбаченого п. 6.9 кредитного договору, усунути порушення умов кредитного договору, вказаних у повідомленні протягом 30календарних днів із дня отримання такого повідомлення. Якщо позичальник не усунув вказані порушення, то він зобов`язаний достроково повернути кредит, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за кредитним договором не пізніше 31-го календарного дня після отримання письмового повідомлення банку.

16.11.2022 року сторонами було підписано додатковий договір №1 до кредитного договору №СL-330908 від 19.08.2021 року, яким погодили термін повернення кредиту до 18.08.2027 року.

09.04.2024 року сторонами було підписано додатковий договір №1 до кредитного договору №СL-330908 від 19.08.2021 року, яким погодили термін повернення кредиту до 18.08.2030 року.

Отримання в позику відповідачем ОСОБА_1 у позивача кредитних коштів на суму 110000,00 гривень підтверджується меморіальним ордером №47308320 від 19.08.2021 року, банківською випискою руху коштів по особовим рахункам за період з 19.08.2021 року по 04.06.2025 року.

Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, тоді як відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість перед банком по кредитному договору.

Згідно поданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 04.06.2025 року у позичальника утворилася заборгованість у розмірі 207153,69 грн., з яких: 107105,71 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 100047,98 грн. –відсотки.

Відповідач не надав суду спростування розрахунку заборгованості, не надав жодних заперечень.

04 лютого 2025 року кредитор АТ «Кредобанк» надіслав ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором протягом 30-ти днів з дня отримання цієї вимоги відповідно до умов п. 6 кредитного договору.

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно статті 642 ЦК - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

За кредитним договором у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Цьому зобов`язанню позичальника відповідає право кредитодавця вимагати повернення кредиту та сплати процентів. В період воєнного стану відповідачам не нараховувалась пеня та штрафи.

З огляду на приписи частини другої статті 1056 ЦК України в кредитному договорі як істотні умови мають бути визначені розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок сплати процентів.

Конституційний Суд України у справі за конституційною скаргою Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису першого речення частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України у рішенні від 22.06.2022 № 3- 188/2020(455/20) вказав, що проценти за користування кредитом - це певна грошова сума, яку позичальник має сплатити кредитодавцеві за умовами кредитного договору, а кредитодавець відповідно має право вимагати сплати йому такої суми

грошових коштів (процентів). Це право вимоги на отримання процентів за користування кредитом належить до майнових прав і підлягає вираженню в грошовому еквіваленті (абзац сьомий підпункту 6.2 пункту 6 мотивувальної частини рішення).

Крім того, Конституційний Суд України у абзаці п`ятому пункту 7 рішення також зробив висновок, що проценти, про які йдеться в приписах статті 1048 Кодексу, є складовим елементом плати за надану позику/кредит, що разом з основною сумою позики/кредиту становить загальну суму боргу, яку боржник повинен сплатити через визначений час після отримання позики/кредиту.

До зобов`язання за кредитним договором, зокрема, відноситься і зобов`язання зі сплати процентів, що прямо слідує з положень частини першої статті 1048, частини першої статті 1054 та статті 10561 ЦК України.

Проценти за користування кредитом є зобов`язанням за кредитним договором та є складовим елементом плати за наданий кредит, що разом із тілом кредиту становлять загальну суму боргу і охоплюються поняттям "основна сума заборгованості із зобов`язань за кредитом" ( Правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 17 лютого 2023 року у справі № 910/23042/16[1]).

Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2021 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №СL-330908, згідно з яким відповідачу ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 110000 грн. строком на 60 місяців до 18.08.2026 року на поточні потреби

позичальника.

Згідно із п. 4.1 кредитного договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35 % річних.

Відповідно до п. 4.2 кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» /

фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів/ за ставкою, визначеною в п. 4.1 договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі, якщо інше не випливає з умов цього Кредитного договору.

Відповідно до п. 4.6 кредитного договору вказано що орієнтовна загальна вартість по кредиту для Позичальника за договором становить 236 380.75 грн. (Двісті тридцять шість тисяч триста вісімдесят гривень 75 копійок.). Це при умові якщо позичальник дотримується умов договору, якщо відбуваються порушення зобов`язань а саме відсутність оплати сума боргу збільшується із врахуванням умов договору.

Враховуючи наведене, твердження апелянта щодо неправильного нарахування відсотків спростовані та не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню. Банк мав право нараховувати проценти які передбачені договором.

Безпідставними є покликання апелянта на Закон України «Про електрону комерцію» та електроний договір, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач підписав договір самостійно на відділенні банку.

Крім того, не можуть братися до уваги покликання апелянта на те, що розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, оскільки в матеріалах справи є копія договору, розрахунок заборгованості, виписка про рух коштів, яка підтверджує факт отримання коштів і факт визнання із сторони відповідача отриманих коштів адже відповідач здійснював повернення коштів що і відображається у виписці та у розрахунку заборгованості коштів, також у виписці видно рух коштів по даному кредиту та по рахункам, дати повернення коштів і оплати, також в матеріалах справи міститься меморіальні ордери що також підтверджують факт перерахунку коштів.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до

ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів

можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого

Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 р. № 75 вказано що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків

позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

До ідентичного висновку дійшов 25 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №554/4300/16.

Відповідно до Постанова КЦС ВС від 31.05.2022 № 194/329/15-ц (провадження № 61-

3753св22): Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені, зокрема, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ № 566 від 30 грудня 1998 року (чинного на час проведення грошових операцій за кредитним договором).

Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку

господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Таким чином, виписка, меморіальний ордер та розрахунок може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Враховуючи те, що сума боргу актуальна і відповідачем не погашена, доказів щодо погашення боргу відповідач не надає, сума відповідає підписаним відповідачем умовам договору, доказів які б підтверджували іншу суму боргу ніж ту, що зазначена в позовній заяві та розрахунку відповідач не надає, контрозрахунок відсутній, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення.

Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про часткове задоволення заявлених вимог позову.

Оскільки справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пащука Артема Ігоровича - залишити без задоволення

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 20.08.2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Копняк С.М.

Цяцяк Р.П.