Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №463/8937/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/8937/25 Головуючий у 1 інстанції: Боброва Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/811/613/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника позивача Лотоцького А.Р., представника відповідача Валярчук Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2026 року в складі судді Бобрової Ю.Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської національної академії мистецтв про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської національної академії мистецтв (далі по тексту – ЛНАМ) про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимоги обгрунтовує тим, що відповідно до довідок від 01.08.2022 № 611 Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного та від 12.07.2025 № 776 військового інституту танкових військ він приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

При цьому, з 01.07.2007 по 21.08.2025 перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці та наказом Львівської національної академії мистецтв від 20.08.2025 № 96 тр.

25.06.2009 наказом Львівської національної академії мистецтв № 111 з особового складу позивача переведено на посаду завідувача кафедри фізичного виховання з 01.07.2009 по 30.06.2010 до проходження конкурсу.

На посаді завідувача кафедри фізичного виховання позивач перебував з 01.07.2009 по 30.06.2010 (1 рік) без будь-яких конкурсів, контрактів, строкових трудових договорів.

01.07.2010 між позивачем та відповідачем укладений контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначений на посаду завідувача кафедри фізичного виховання на термін з 01.07.2010 до 30.06.2017 та відповідно наказом Львівської національної академії мистецтв від 05.07.2010 № 110 з особового складу йому продовжено термін перебування на займаній посаді з 01.07.2010 по 30.06.2017 у зв`язку з проходженням конкурсу за контрактом.

На виконання Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», 15.05.2015 наказом № 92 ІНФОРМАЦІЯ_1 він призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією до військової частини польова пошта НОМЕР_1 .

Наказом начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 15.05.2015 № 105 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення.

21.05.2015 наказом Львівської національної академії мистецтв від 21.05.2015 з особового складу № 72 тр ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації, з 15.05.2015 увільнено від роботи, тому вважає, що дія контракту від 01.07.2010 була призупинена.

Наказом Львівської національної академії мистецтв від 14.11.2016 з кадрових питань №206тр ОСОБА_1 увільнено від роботи з 01.07.2016 до 31.12.2016 зі збереженням місця роботи (посади).

Наказом Львівської національної академії мистецтв від 11.01.2017 з кадрових питань № 03тр з 01.01.2017 по 31.12.2021 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади зі збереженням місця роботи (посади).

Наказом Львівської національної академії мистецтв від 24.12.2021 з кадрових питань №146 тр з 01.01.2022 по 31.12.2027 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади зі збереженням місця роботи (посади).

19.08.2025 у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я, наказом начальника військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (по стройовій частині) № 251 з 19 серпня 2025 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

20.08.2025 позивач прибув до Львівської національної академії мистецтв для виконання обов`язків за займаною посадою чи за іншою посадою, так як за ним зберігалось місце роботи (посада), однак відповідач до роботи його не допустив, у зв`язку з чим він 20.08.2025 звернувся на адресу відповідача із заявою, яка зареєстрована відповідачем 20.08.2025 за вх. № 109-01. У вказаній заяві він повідомляв, що звільнений з військової служби, є учасником бойових дій, ветераном війни, особою з інвалідністю внаслідок війни, відтак, приймаючи до уваги, що за ним зберігалось місце роботи (посада), просив допустити його до роботи.

21.08.2025 він знову прибув до відповідача та просив допустити його до роботи, однак відповідач повідомив, що наказом Львівської національної академії мистецтв з кадрових питань від 20.08.2025 № 96тр його звільнено з роботи 21.08.2025 у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору згідно із п. 2 ст. 36 КЗпП.

Звертає увагу, що після звільнення з військової служби 19.08.2025, трудові відносини між ним та відповідачем тривали 2 дні – 20 та 21 серпня 2025 року.

При цьому, наказом про звільнення позивача з роботи не було передбачено та не виплачено позивачу заробітну плату за 2 дні – 20 та 21 серпня 2025 року.

Крім того, відповідно до наказу Львівської національної академії мистецтв від 31.05.2023 № 46 «Про скорочення чисельності та штату працівників» посада завідувача кафедри фізичного виховання скорочена з 01.09.2023.

Вважає, що відповідач звільняючи його з 21.08.2025 з посади завідувача кафедри фізичного виховання, звільнив його з неіснуючої посади.

Враховуючи наведене, просив:

– визнати незаконним та скасувати наказ Львівської національної академії мистецтв від 20.08.2025 № 96 тр з кадрових питань про звільнення ОСОБА_1 з роботи;

– зобов`язати Львівську національну академію мистецтв поновити ОСОБА_1 на роботі з 22.08.2025;

– стягнути з Львівської національної академії мистецтв на користь ОСОБА_1 заробітну плату за 20 та 21 серпня 2025 року;

– стягнути з Львівської національної академії мистецтв на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 22 серпня 2025 року по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, обчислений відповідно до абзацу 8 п. 2, абзаців 3, 4, 5 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 № 100 виходячи з розміру мінімальної заробітної плати – 8000 грн;

– стягнути з Львівської національної академії мистецтв на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 серпня 2025 року по день поновлення на роботі, обчислений відповідно до абзацу 8 п. 2, абзаців 3, 4, 5 п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 № 100 виходячи з розміру мінімальної заробітної плати – 8000 грн.

– стягнути з Львівської національної академії мистецтв на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської національної академії мистецтв про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає таке незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, без повного з`ясування обставин справи та застосуванням надмірного формалізму.

Зазначає, що був призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією і за ним, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, зберігалося місце роботи і посада.

Звільнившись з військової служби 19.08.2025, прибув до роботодавця та просив допустити його до роботи, однак 21.08.2025 був звільнений з посади, якої на той час не існувало, оскільки така посада скорочена з 01.09.2023.

Покликаючись на хронологію спірних правовідносин, зазначає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тому факту, що позивача звільнено з неіснуючої посади.

Також, суд не врахував, що між сторонами існували трудові відносини 2 дні – 20 та 21 серпня 2025 року, тому за 2 днів позивачу мала бути виплачена заробітна плата.

Суд не з`ясував, на якій посаді позивач перебував два дні, оскільки посада завідувача кафедри фізичного виховання скорочена з 01.09.2023.

Крім цього, на дату звільнення позивача з посади у відповідача була наявна вакантна посада «старший викладач кафедри».

Зазначає, що з 01.07.2009 перебував у трудових відносинах з відповідачем, що підтверджується записами у трудовій книжці.

У зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації, наказом Львівської національної академії мистецтв від 21 травня 2015 року з особового складу № 72тр був увільнений від роботи зі збереженням місця роботи (посади), тому дія контракту була призупинена.

Звертає увагу, що наступне вивільнення працівники персонально попереджаються не пізніше ніж за два місяці, тому про скорочення посади завідувача кафедри фізичного виховання відповідач зобов`язаний був повідомити не пізніше ніж 01.07.2023.

Зазначає про переважне право та перевагу у залишенні на роботі.

Звільняючи позивача з роботи, відповідач позбавив права на участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, відповідач не забезпечив прийняття кафедрою рішення про продовження з позивачем трудових відносин на новий строк, а прийнято одноособове рішення першим проректором про звільнення з роботи.

Вважає, що при прийнятті оскаржуваного наказу про звільнення позивача, відповідач повинен був врахувати статус учасника бойових дій, ветерана війни, особи з інвалідністю внаслідок війни та норми закону, які передбачають переважне право на працевлаштування учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Вважає, що дії відповідача при прийнятті рішення про звільнення з роботи є проявом надмірного формалізму.

Наявна вакантна посада на час звільнення позивача не була запропонована йому.

Відповідач також не довів, яким чином була збережена посада завідувача кафедри фізичного виховання за позивачем по 21.08.2025, оскільки така була скорочена 01.09.2023.

У порушення ст. 116 КЗпП України відповідач не виплатив заробітну плату за два робочі дні.

Покликається на порядок та підстави розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який просить стягнути при поновленні його на роботі.

Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

19.03.2026 у системі «Електронний суд» сформований відзив представника відповідача ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, зазначає, що Львівська національна академія мистецтв, забезпечуючи надання гарантій трудових прав позивача, передбачених ст. 119 КЗпП України, видавала відповідні накази щодо увільнення позивача від роботи.

21 жовтня 2021 року підписавши новий контракт з Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного строком на 6 років, позивач продовжив військову службу.

В свою чергу, Наказом ЛНАМ №146 тр від 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 , завідувача кафедри фізичного виховання, призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період, увільнено від роботи з 01.01.2022 до 31.12.2027 у зв`язку із продовженням військової служби за контрактом зі збереженням місця роботи (посади).

З 1 вересня 2023 року у зв`язку із виробничою необхідністю, з метою оптимізації організаційної структури ЛНАМ та забезпечення ефективної роботи підрозділів, Наказом №45 від 31.05.2023 року “Про реорганізацію структурних підрозділів” (копія наказу міститься у матеріалах справи) кафедру фізичного виховання на якій працював позивач реорганізовано шляхом її приєднання до кафедри соціально-гуманітарних наук.

У зв`язку із зазначеним, посаду завідувач кафедри фізичного виховання скорочено, однак, незважаючи на вилучення посади із штатного розпису, місце роботи, гарантоване ч.3 ст. 119 КЗпП України за позивачем продовжувало зберігатися поза штатом.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 серпня 2025 року №1211 позивача звільнено у відставку відповідно до п.3 ч. 5 ст. 26 ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу" за підпунктом "б" та Наказом начальника Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" №251 від 19.05.2025 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу інституту з 19 серпня 2025 року (копії наказів містяться у матеріалах справи).

У зв`язку із зазначеними обставинами та зважаючи на те, що дія гарантії зі збереження місця роботи (посади), передбаченої ч.3 ст. 119 КЗпП України тривала (продовжувалась) лише до моменту звільнення позивача з військової служби (19 серпня 2025 року), Львівська національна академія мистецтв, діючи відповідно до чинного законодавства, 20 серпня 2025 року видала Наказ № 96тр (з кадрових питань), яким ОСОБА_1 , завідувача кафедри фізичного виховання звільнила з 21.08.2025 у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору (контракту) згідно із п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України (копія витягу з наказу міститься у матеріалах справи).

Укладення між ЛНАМ та позивачем саме строкового трудового договору про зайняття посади завідуючого кафедрою не було проявом дискреційних повноважень ЛНАМ, або як зазначає апелянт «бажанням роботодавця», вимоги щодо порядку укладення контаркту між вищими навчальними закладами та працівниками, що бажають обіймати відповідну посаду, закріпленими окремим законом.

Зокрема, в абзаці 3 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про вищу освіту" йшлося про те, що керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою (для національного вищого навчального закладу – строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що строкова форма правовідносин була обумовлена не волею відповідача, а імперативною нормою закону, що повністю відповідає приписам ч. 2 ст. 23 КЗпП України.

Посилання на загальні норми ст. 21 та ст. 23 КЗпП України без врахування спеціальних норм Закону України «Про вищу освіту» є безпідставним, оскільки саме спеціальний закон визначав неможливість встановлення безстрокових відносин для відповідної категорії посад.

У пункті 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Зважаючи на обставини даної справи, дата закінчення дії строкового трудового договору (контракту) між позивачем та ЛНАМ від 01.07.2010 фактично настала 30.06.2017.

Тобто, у поточному випадку звільнення пзивача на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України мало б відбутися, згідно умов контракту від 01.07.2010 та Наказу №110 від 05.07.2010 – 30.06.2017, однак у зв`язку з тим, що під час дії строкового трудового договору (контракту) позивача мобілізовано та мало місце проходження ним військової служби, таке звільнення порушувало б гарантії збереження місця роботи та посади, передбачене ст. 119 КЗпП України.

Таким чином, у даному випадку мало місце відтермінування реалізації звільнення позивача у зв`язку із закінчення строкового трудового договору (з 30.06.2017) до моменту фактичного звільнення з військової служби (до 21.08.2025).

Таких висновків ще у 2018 році дійшов Верховний Суд у постанові, винесеній у справі №761/33202/16-ц, вказавши, що припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби (аналогічна позиція у постанові від 13.06.2018 у справі №813/782/17).

Також зазначає, що виведення штатної одиниці, яку обіймав позивач, відбулося з 1 вересня 2023 року виключно з метою оптимізації роботи та підвищення ефективності управління всередині ЛНАМ, при цьому, такі організаційні зміни жодним чином не вплинули на забезпечення позивачу гарантій за ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Військова служба не може бути підставою для трансформації строкових відносин у безстрокові. Вимога апелянта про «попередження за 2 місяці» та «пропонування іншої роботи» (процедура скорочення за ст. 49-2 КЗпП) фактично є вимогою надати йому новий обсяг прав та привілеїв, які не були передбачені його контрактом.

Вважає, що позивач намагається отримати через суд перевагу, яка виходить далеко за межі соціального захисту військовослужбовця та порушує принципи рівності сторін трудового договору.

Крім цього, оскільки посаду завідувача кафедри було скорочено з 1 вересня 2023 року, оголошення конкурсу за такою посадою чи прийняття інших працівників після звільнення позивача ЛНАМ не могло здійснюватись, однак на виконання гарантії, передбаченої ч.3 ст. 119 КЗпП України така посада продовжувала зберігатися за позивачем поза штатом до дня його звільнення з військової служби (21.08.2025).

Наявність у позивача статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни, не впливає на порядок припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Відповідно до ч.1. ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу. У період з 20.08.2025 по 21.08.2025 позивач не приступав до виконання посадових обов`язків завідувача кафедри, не проводив занять та не виконував іншої роботи.

Більше того, зважаючи на те, що посада позивача була виведена зі штатного розпису ще у 2023 році (в межах законної оптимізації структури Накази ЛНАМ №45,46 від 31 травня 2023 року), а строк його обрання за конкурсом вичерпався у 2017 році, фактичний допуск позивача до роботи об`єктивно був неможливим.

Період з моменту звернення позивача 20.08.2025 до моменту видачі наказу № 96-тр про звільнення від 21.08.2025 був виключно часом адміністративного оформлення припинення трудових відносин, а не робочим часом.

Заробітна плата за 20-21 серпня 2025 року позивачу не належала до виплати, в силу відсутності факту роботи, а тому підстави для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП (вимоги апелянта виплатити середній заробіток за затримку) відсутні, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо відсутності заборгованості на момент звільнення.

Львівська національна академія мистецтв повністю погоджується із рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 02.02.2026 та просить відмовити у задоволенні апеляційних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

01.07.2010 між сторонами укладено контракт, згідно із яким ОСОБА_1 призначений на посаду завідувача кафедри фізичного виховання Львівської національної академії мистецтв з 01.07.2010 по 30.06.2017. Згідно із умовами контракту звільнення позивача мало б відбутися 30.06.2017, однак в силу вимог ст. 119 КЗпП України мало місце відтермінування реалізації звільнення позивача у зв`язку із закінчення строкового трудового договору (з 30.06.2017) до моменту фактичного звільнення з військової служби (до 21.08.2025).

При цьому, укладення між ЛНАМ та позивачем строкового трудового договору про зайняття посади завідуючого кафедрою відбулося на виконання вимог абз. 3 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 №2984-ІІІ (у редакції від 10.02.2010), у силу вимог якої керівництво кафедрою здійснює завідуючий кафедрою, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радо (для національного вищого навчального закладу – строком на сім років). Із завідуючим кафедрою укладається контракт.

На час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17, провадження № 11-609апп19).

Припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби.

На виконання вимог ст. 119 КЗпП України Львівська національна академія мистецтв, забезпечуючи надання гарантій трудових прав позивача, передбачених ст. 119 КЗпП України як військовослужбовця за контрактом, видавала відповідні накази щодо увільнення позивача від роботи, зокрема: наказ №206 тр від 14.11.2016; наказ №03 тр від 11.01.2017; наказ №146 тр від 24.12.2021, тобто ЛНАМ надала увільнення та гарантувала збереження місця роботи (посади) до дня фактичного звільнення позивача з військової служби.

Оскільки контракт мав чітко визначений строк дії до 30.06.2017, позивач не надав доказів фактичного продовження трудового контракту або вимоги сторін про його продовження, покликання позивача на проходження військової служби за контрактом не передбачає автоматичного продовження строку трудового договору, тому не заслуговують на увагу аргументи позивача про необхідність його повідомлення про скорочення 01.09.2023 посади завідувача кафедри фізичного виховання, оскільки такі організаційні зміни жодним чином не вплинули на забезпечення йому гарантій за ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Крім цього, юридична природа припинення трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП (закінчення строку) не передбачає обов`язку роботодавця попереджати працівника про звільнення за два місяці або в будь-який інший строк, на відміну від процедури скорочення штату за ст. 40 КЗпП.

При цьому, суд не оцінював правомірність (неправомірність) такого скорочення, оскільки у дані справі це лежить поза межами компетенції суду.

Щодо аргументів позивача про зупинення дії контракту від 01.07.2010 у 2015 році суд зазначив, що призупинення дії трудового договору полягає у тимчасовому припиненні роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи у зв`язку із збройною агресією проти України, тобто, для призупинення дії трудового договору, повинна існувати одночасна неможливість як надання роботи роботодавцем так і виконання роботи працівником про що видається відповідний наказ, що не відповідає обставинам справи.

Більше того, правовий інститут призупинення трудового договору виник лише у 2022 році.

Також, суд звернув увагу, що посада завідувача кафедри є конкурсною посадою, заміщення якої регулюється Закон України «Про вищу освіту», зокрема ч. 6 ст. 35 якого передбачає обов`язкову конкурсну процедуру обрання керівника (завідувача) кафедри, відтак продовження строку дії договору на новий термін чи поновлення позивача на посаді завідувача кафедри фізичного виховання без проходження конкурсного відбору, є неможливим і таким, що прямо порушує визначену чинним законодавства України відповідну процедуру.

Наявність у позивача статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни не впливає на порядок припинення трудових відносин у зв`язку із закінченням строку дії контракту, оскільки гарантії, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зокрема статті 12–14), а також Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (стаття 18) діють лише у випадку звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем доведено наявність законної підстави для звільнення позивача наказом №96 тр від 20.08.2025 за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки строк дії контракту сплив, відтак трудові відносини припинилися на правових підставах. Звільнення позивача у даному випадку, виходило не з волі роботодавця припинити трудові відносини, а з настання певного юридичного факту (події) – закінчення строку дії контракту та небажанням роботодавця його продовжувати, з огляду на що у відповідача виникло право на припинення трудових відносин з дня фактичного звільнення позивача з військової служби.

Оскільки звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства та умов укладеного між сторонами трудового договору, відсутні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення на його користь заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у позові необхідно відмовити у повному обсязі.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується довідками від 01.08.2022 № 611 Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного та від 12.07.2025 № 776 Військового інституту танкових військ НТУ «Харківський політехнічний інститут» (а.с. 11-11а).

Судом також встановлено, що з 01.07.2007 позивач прийнятий на посаду доцента кафедри фізичного виховання за сумісництвом за строковим трудовим договором по 30.06.2009 (а.с. 12).

03.09.2007 переведений на основне місце праці на посаді доцента кафедри фізвиховання по 30.06.2009 (а.с. 12).

01.07.2009 переведений на посаду завідувача кафедри фізичного виховання до проходження конкурсу за контрактом по 30.06.2010 (а.с. 12).

01.07.2010 продовжено термін перебування на займаній посаді у зв`язку з укладенням контракту з 01.07.2010 по 30.06.2017 (а.с. 14-15).

На виконання Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», 15.05.2015 наказом № 92 Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного ОРВК міста Львова ОСОБА_1 призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією до військової частини польова пошта НОМЕР_1 (а.с. 17, 18).

Наказом начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 15.05.2015 № 105 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення (а.с. 19).

21.05.2015 наказом Львівської національної академії мистецтв від 21.05.2015 з особового складу № 72 тр ОСОБА_1 у зв`язку з призовом на військову службу по мобілізації, з 15.05.2015 увільнено від роботи (а.с. 20).

Наказом Львівської національної академії мистецтв від 14.11.2016 з кадрових питань № 206 тр ОСОБА_1 увільнено від роботи з 01.07.2016 до 31.12.2016 зі збереженням місця роботи (посади) (а.с. 24).

Наказом Львівської національної академії мистецтв від 11.01.2017 з кадрових питань № 03 тр з 01.01.2017 по 31.12.2021 ОСОБА_1 увільнено від займаної посади зі збереженням місця роботи (посади) (а.с. 28).

Наказом Львівської національної академії мистецтв від 24.12.2021з кадрових питань № 146 тр з 01.01.2022 по 31.12.2027 року ОСОБА_1 увільнено від займаної посади зі збереженням місця роботи (посади) (а.с. 32).

19.08.2025 наказом начальника військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (по стройовій частині) № 251 з 19.08.2025 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я (а.с. 33).

20.08.2025 ОСОБА_1 звернувся на адресу відповідача із заявою, яка була зареєстрована у цей же день за вх. № 109-01. У вказаній заяві він повідомляв, що звільнений з військової служби, є учасником бойових дій, ветераном війни – особою з інвалідністю внаслідок війни, а відтак, приймаючи до уваги, що за ним зберігалось місце роботи (посада), просив допустити його до роботи (а.с. 34-36).

Наказом Львівської національної академії мистецтв з кадрових питань від 20.08.2025 № 96 тр ОСОБА_1 звільнено з роботи 21.08.2025 у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП.

Також, судом встановлено, що наказом Львівської національної академії мистецтв від 31.05.2023 № 46 «Про скорочення чисельності та штату працівників» посада завідувача кафедри фізичного виховання була скорочена з 01.09.2023.

Звертаючись до суду з позовними вимогами ОСОБА_1 свої доводи зводить до того, що перебуваючи на відповідній посаді за контрактом, на виконання Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію», 15.05.2015 наказом № 92 ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією до військової частини польова пошта НОМЕР_1 . 19.08.2025 у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я, виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, однак прибувши 20.08.2025 до Львівської національної академії мистецтв для виконання обов`язків за займаною посадою чи за іншою посадою, так як за ним зберігалось місце роботи (посада), не був допущений до роботи, прибувши 21.08.2025 до відповідача був повідомлений, що його звільнено з роботи 21.08.2025 у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору згідно із п. 2 ст. 36 КЗпП. Вважає, що після звільнення з військової служби 19.08.2025, трудові відносини між ним та відповідачем тривали 2 дні – 20 та 21 серпня 2025 року, однак йому не виплачено заробітну плату за ці 2 дні – 20 та 21 серпня 2025 року. Крім того, оскільки посада завідувача кафедри фізичного виховання скорочена з 01.09.2023, відповідач звільнив його з неіснуючої посади.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Спеціальним законом, який встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях є ЗУ «Про вищу освіту».

У ч. 6 ст. 35 цього закону визначено, що керівництво кафедрою здійснює завідувач (начальник) кафедри, який не може перебувати на посаді більш як два строки.

Керівник кафедри повинен мати науковий ступінь та/або вчене (почесне) звання відповідно до профілю кафедри. Керівник кафедри обирається за конкурсом таємним голосуванням вченою радою закладу вищої освіти строком на п`ять років з урахуванням пропозицій трудового колективу факультету (навчально-наукового інституту) та кафедри. Керівник закладу вищої освіти укладає з керівником кафедри контракт.

Як зазначалося вище, 01.07.2010 між сторонами укладено контракт, згідно якого позивач ОСОБА_1 призначений на посаду завідувача кафедри фізичного виховання Львівської національної академії мистецтв з 01.07.2010 по 30.06.2017.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з тим, що свою волю на укладення строкового трудового договору позивач виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за контрактом, виразивши і свою волю (згоду) на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

В свою чергу, припинення трудового договору (контракту) після закінчення строку на який він був укладений не вимагає окремої чи додаткової заяви або якогось волевиявлення працівника.

Таким чином, слідуючи умовам контракту, звільнення позивача ОСОБА_1 мало б відбутися 30.06.2017 про що чітко зазначено у контракті від 01.07.2010, на що останній погодився та був повідомлений належним чином (а.с. 14).

У постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17-ц, від 29 травня 2023 року у справі № 341/1639/21 зроблено висновок, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 зазначив, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Особливості трудового контракту не можуть бути підставою для незастосування до працівників, які працюють відповідно до укладеного контракту, інших положень трудового законодавства.

Будь які доводи зі сторони позивача ОСОБА_1 стосовно того, що строковий трудовий договір з ним укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, матеріали справи не містять, а судом таких обставин не встановлено.

Таким чином, слідуючи наведеному, укладення між ЛНАМ та позивачем саме строкового трудового договору про зайняття посади завідуючого кафедрою не було проявом дискреційних повноважень ЛНАМ, а виконанням вимоги щодо порядку укладення такої форми трудового договору між вищими навчальними закладами та працівниками, що бажають обіймати відповідну посаду, закріпленими спеціальним законом.

Також, безспірно встановленим є факт, що з 01 вересня 2023 року у зв`язку із виробничою необхідністю, з метою оптимізації організаційної структури ЛНАМ та забезпечення ефективної роботи підрозділів, Наказом №45 від 31.05.2023 року «Про реорганізацію структурних підрозділів» кафедру фізичного виховання, на якій працював позивач реорганізовано шляхом її приєднання до кафедри соціально-гуманітарних наук (а.с. 73).

Іншим Наказом ЛНАМ № 46 від 31.05.2023 з 01.09.2025 скорочено посаду звідувача кафедри фізичного виховання (а.с. 74).

При цьому, колегія суддів виходить з того, що при виникненні спору між працівником і роботодавцем, суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, оскільки роботодавець або уповноважений ним орган самостійно вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників.

Таким чином, зазначені обставини та факти носять доконаний характер, більше того будь які дані з приводу того, що з часу винесення відповідних наказів такі поставлені під сумнів чи скасовані у судовому порядку, колегії суддів не надані та не відомі.

Як наслідок, колегія суддів виходить з того, що у даному випадку мають місце обставини, пов`язані із звільненням працівника, який перебував із роботодавцем у строкових трудових правовідносинах, під час яких був мобілізований, при цьому увільнившись з військової служби за відповідних підстав, працівник не допущений до роботи та звільнений.

Так, відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.

Таким чином із 18 березня 2014 року в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

У постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 813/782/17 та від 06 лютого 2020 року у справі № 818/777/17 зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі пунктів 2, 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

У постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 752/13502/22 зазначено, що звільнення працівників, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є можливим не раніше дня закінчення дії особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби.

У частині третій статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Законом України № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом. Тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Отже, закон не встановлює винятків чи особливих умов застосування гарантій, передбачених частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частиною третьою статті 119 КЗпП України, залежно від умов трудового договору, зокрема і строку його дії. Такі гарантії щодо збереження місця роботи і посади не поширюються лише на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (частина п`ята статті 119 КЗпП України).

Іншими словами, звільнення працівників, з якими роботодавцем було укладено строкові трудові договори і які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є можливим не раніше дня закінчення дії особливого періоду або дня фактичного звільнення з військової служби.

Так, підписавши 21 жовтня 2021 року новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складі з Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, строком на 6 років, позивач ОСОБА_1 продовжив військову службу (а.с. 29-31).

Поряд з цим, у зв2язку з зазначеним, Наказом ЛНАМ №146 тр від 24 грудня 2021 року ОСОБА_1 , завідувача кафедри фізичного виховання, призваного на військову службу під час мобілізації на особливий період, увільнено від роботи з 01.01.2022 до 31.12.2027 у зв`язку із продовженням військової служби за контрактом зі збереженням місця роботи (посади) (а.с. 32).

Як наслідок, в силу вимог ст. 119 КЗпП України мало місце відтермінування реалізації звільнення позивача у зв`язку із закінчення строкового трудового договору (з 30.06.2017) до моменту фактичного звільнення з військової служби (до 21.08.2025).

Таким чином, будучи увільненим від роботи (посади звідувача кафедри фізичного виховання) у Львівській національній академії мистецт, позивач ОСОБА_1 протягом усього періоду увільнення зберігав за собою гарантії зі збереження місця роботи (посади), передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України, до моменту звільнення з військової служби (19 серпня 2025 року), відтак відповідач Львівська національна академія мистецтв видавши 20 серпня 2025 року Наказ № 96тр (з кадрових питань), яким ОСОБА_1 , завідувача кафедри фізичного виховання звільнила з 21.08.2025 у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору (контракту), на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, діяла відповідно до закону.

Враховуючи наведене, не заслуговують на увагу доводи позивача про те, яким чином була збережена посада завідувача кафедри фізичного виховання за ним по 21.08.2025, яка була скорочена 01.09.2023, оскільки власне у цьому полягають гарантії працівника зі збереження місця роботи (посади), які визначені законом та у повному обсязі були виконані роботодавцем у спірних правовідносинах.

Зважаючи на те, що сам позивач ОСОБА_1 визнає той факт, що роботодавець не допустив його до виконання трудових обов`язків, тобто у період з 20.08.2025 по 21.08.2025 позивач не приступав до виконання посадових обов`язків завідувача кафедри, не проводив занять та не виконував іншої роботи, а заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу, доводи позивача про те, що за 2 дні йому мала бути виплачена заробітна плата не заслуговують на увагу.

Оскільки заробітна плата за відповідний період позивачу не належала до виплати, в силу відсутності факту виконання трудової функції, підстави для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП також відсутні.

Більше того, колегія суддів погоджується з тим, що оскільки посада позивача була виведена зі штатного розпису ще у 2023 році (в межах законної оптимізації структури Накази ЛНАМ №45,46 від 31 травня 2023 року), а строк його обрання на цю посаду за конкурсом вичерпався у 2017 році, фактичний допуск позивача до роботи після звільнення з військової служби 19.08.2025, був об`єктивно неможливим.

Крім цього, як зазначає представник відповідача, період з моменту звернення позивача до роботодавця про допуск до роботи та до моменту видачі наказу № 96-тр про звільнення був виключно часом адміністративного оформлення припинення трудових відносин, а не робочим часом.

Не може залишатися поза увагою суду і те, що на даний час ОСОБА_1 , працевлаштований у Львіському національоному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького на посаді професора кафедри фізичного виховання, спорту і здоров`я за основним місцем праці з 01.09.2025, однак з 19.05.2026 увільнений від виконання посадових обов`язків у зв`язку з укладенням контракту та проходженням військової служби.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 20 серпня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк