Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №464/3683/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/3683/25 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/918/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника позивача Бокало Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2026 року в складі судді Чорної С.З. у справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги, -

встановив:

У травні 2025 року позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води в розмірі 495095,75 грн, інфляційних втрат – 6520,71 грн, 3% річних – 1539,19 грн, пені – 17356,93 грн та сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна №232021146101 від 18.09.2023.

3 01 грудня 2021 року з відповідачем є укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1023 від 08.09.2021. За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цими договорами. Зазначений договір є розміщений на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго».

Згідно із даними обліку ЛМКП «Львівтеплоенерго», квартира АДРЕСА_1 була обладнана розподільним (квартирним) приладом обліку гарячої води лише з 01.02.2024. Житловий будинок по АДРЕСА_2 обладнано загально будинковим приладом обліку гарячої води. Відповідно обсяг спожитої гарячої води у будівлі визначається за показами будинкового лічильника. Цей обсяг розподіляється між споживачами. З метою обліку витрат на гаряче водопостачання встановлено вузол обліку на гаряче водопостачання Powogaz водолічильник MWN ДУ 80 заводський номер №18325651 на подаючому трубопроводі та водолічильник MWN ДУ 50 на рециркуляційному трубопроводі заводський номер №16305526, що підтверджується Актом №939 від 26.05.2022 про встановлення вузла обліку ГВП. Інформація про вузол обліку гарячого водопостачання з 5-8 під`їзд (місцезнаходження 160 квартири) з показниками споживання гарячого водопостачання та проведення нарахувань з 2022 по 2025 рр. підтверджує постачання позивачем гарячого водопостачанні відповідачу по будинку АДРЕСА_2 . Проте, у зв`язку з відсутністю оплат за період з 01.11.2022 по 31.03.2025 у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 495095,75 грн за послуги з постачання гарячої води.

Таким чином, із покликанням на норми ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, просив стягнути вказану заборгованість з відповідача. Окрім цього, із покликанням на норми ст. ст. 549, 625 ЦК, просив стягнути з відповідачів пеню, 3% річних, та інфляційні втрати.

Оскаржуваним заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2026 року позов Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» заборгованість за послуги з постачання гарячої води за період з 01.02.2024 по 30.04.2025 в розмірі 667,37 гривень.

В решті вимог позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 10,01 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних оскаржило ЛМКП «Львівтеплоенерго». Вважає таке незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості за період з 01.11.2022 по 31.03.2025. Судом частково задоволено позовні вимоги за період з 01.02.2024 по 30.04.2025 у розмірі 667,37 грн, що є грубим порушенням норм права, адже позивач не заявляв вимог за цей період.

Виходячи зі змісту ст. 13 ЦПК України, суд не має права вийти за межі позовних вимог з власної ініціативи, що узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постанові від 16.09.2020 у справі №359/4356/18, від 16.09.2020 у справі №754/10844/18. Окрім того, суд не може усупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Звертає увагу на те, що проводячи самостійно розрахунки, суд не встановив усіх обставин справи. Так, вирішуючи про стягнення заборгованості за період з 01.02.2024 по 30.04.2025 в розмірі 667,37 грн, судом не встановлено, за який період була проведена корекція у сторону зменшення на суму 762,08 грн. (зазначена у травні 2024). Адже, як вбачається з розрахунків, нарахування на дану суму не були проведені за період з 01.02.2024 по 31.05.2024, щоб можна було враховувати корекцію у період з 01.02.2024 по 30.04.2025.

Вказує, що судом правильно встановлено, що норми споживання використовуються для здійснення нарахувань за спожиті житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги гарячого водопостачання при відсутності лічильників води (квартирних і будинкових). При цьому судом першої інстанції неправильно застосовано п. 6 розділу ХІІІ Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315.

Зауважує, що в будинку по АДРЕСА_2 встановлено комерційний вузол обліку (будинковий лічильник), а тому норми споживання при здійсненні розрахунків із споживачами не могли бути використані, оскільки такі можуть бути застосовані лише у разі відсутності будинкового та розподільного вузлів обліку. Посилаючись на п. 6 Методики, суд сам суперечить своїм же висновкам, позаяк у рішенні суд також покликається і на пп.4 п. 3ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», і на п. 2 розділу ІХ Методики 315.

Також, не погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість стягнути 3% річних та пені, з оглядну на те, що представником позивача не спростовано нарахування на суму 495095,75 грн. Окрім того, суд не згадав про стягнення інфляційних втрат, відмовивши у задоволенні у цій частині.

Просить скасувати рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог за послуги гарячого водопостачання за період з 01.11.2022 по 29.02.2024 в розмірі 494428,38 %, 3% річних у розмірі 1539,19 грн, інфляційних втрат у розмірі 6520,00 грн, пені в розмірі 17356,93 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» повністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Бокало Г.А. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними доказами обсяг спожитої відповідачем гарячої води за період з листопада 2022 року по лютий 2024 року, оскільки не надав показів усіх квартирних лічильників у будинку за спірний період; не підтвердив достовірність показів, наданих іншими споживачами (відсутні акти звірки); не довів фактичного споживання відповідачем води в обсязі, який йому нараховано.

Суд визнав, що нарахований обсяг спожитої води (наприклад, 416 м? за один місяць) є явно непропорційним та виходить за межі розумного, оскільки місячна норма споживання гарячої води на одну особу становить 5,4 м? (180 л ? 30 діб). Різниця майже в 70 разів свідчить про очевидну необґрунтованість розрахунків позивача. При цьому суд зазначив, що позивач не мав права покладати на відповідача (як єдиного споживача без лічильника) всю різницю між загальним обсягом за будинковим лічильником та обсягами за квартирними лічильниками інших мешканців, оскільки у разі наявності будинкового лічильника та відсутності квартирних у частини споживачів, обсяг для таких споживачів має визначатися за нормами споживання, а не шляхом покладення всього небалансу. Позивач не довів достовірності показів інших лічильників, тому не міг стверджувати, що весь небаланс припадає саме на відповідача.

Суд визнав доведеною заборгованість лише за період з 01.02.2024 (після встановлення відповідачем квартирного лічильника) по 30.04.2025 у розмірі 667,37 грн, оскільки цей розрахунок здійснено за показами лічильника; відповідач не надав відзиву та не спростував цю частину боргу.

Суд відмовив у стягненні пені, інфляційних втрат та 3% річних, оскільки ці вимоги були розраховані від загальної суми заборгованості (495 095,75 грн), яка не підтверджена. Окремий розрахунок цих сум на підтверджену частину боргу (667,37 грн) позивач не надав.

Беручи до уваги те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 667,37 заборгованості за послуги з постачання гарячої води учасниками справи не оскаржується, відтак відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період з листопада 2022 по лютий 2024 року, при цьому надає оцінку доводам скарги в межах заявлених вимог.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №232021146101 від 18.09.2023, відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідачу для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно із актом ЛМКП «Львівтеплоенерго» №939 від 26.05.2022 у будинку АДРЕСА_2 встановлено вузол обліку ГВП.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №35/02084 від 17.03.2022, чинне до 17.03.2026, лічильник води Powogaz. ДУ 80 зав. №18325651 відповідає вимогам засобу вимірювальної техніки.

Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №35/02072 від 17.03.2022, чинне до 17.03.2026, лічильник води Powogaz ДУ 50 зав. №16305526 відповідає вимогам засобу вимірювальної техніки.

З 01.12.2021 з відповідачем є укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічним договором приєднання. Зазначений договір є розміщеним на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://mkp.Ite.lviv.ua.

Позивачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» до будинку відповідача надаються послуги, що підтверджується актом про встановлення вузла обліку теплової енергії у житловому будинку.

Згідно із даними обліку ЛМКП «Львівтеплоенерго», квартира АДРЕСА_1 обладнана розподільним (квартирним) приладом обліку гарячої води лише 01.02.2024, що стверджується актом №0208734 про прийняття вузла розподільчого обліку на абонентський облік від 01.02.2024, яким проведено огляд і опломбування вузла розподільчого обліку гарячої води, що встановлений за адресою АДРЕСА_3 .

До лютого 2024 року квартира за адресою АДРЕСА_3 не була обладнана розподільним вузлом обліку (квартирним лічильником) гарячого водопостачання.

Згідно із розрахунком заборгованість ОСОБА_2 за послуги з постачання гарячої води перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за період з 11.2022 по 03.2025 становить 495095 грн 75 коп. При цьому, у період з 01.11.2022 по 31.01.2024 заборгованість відповідача становить - 494 428,38 грн., яка нараховувалась згідно загально будинкового приладу обліку, а за період з 01.02.2024 по 30.04.2025 заборгованість становить 667,37 грн, яка нараховувалась згідно показів квартирного лічильника.

Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із п.4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За змістом ст.ст.12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлен івідповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між усіма споживачами. При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов`язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Частина 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», передбачає, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного ліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами .рухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання(за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої статті 10 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».

Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, прийнято наказ № 315 від 22 листопада 2018 року, яким затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі Методика № 315).

Ця методика встановлює порядок визначення обсягів спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції); обсягів холодної, гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби; обсягів холодної та гарячої води, спожитої споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку; порядок розподілу обсягів спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, визначає вимоги до приладів-розподілювачів теплової енергії, поправкові коефіцієнти для розподілу обсягу спожитої теплової енергії між окремими споживачами у будівлях, оснащених вузлами комерційного обліку теплової енергії та/або гарячої, та/або холодної води, де налічуються два та більше споживачів (пункт 1 Методики № 315).

Відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Закону № 2189-VIII, на виконання яких розроблена та затверджена Методика № 315, комунальними послугами є, зокрема, послуги: з постачання теплової енергії; з постачання гарячої води; з централізованого водопостачання; з централізованого водовідведення.

Розділом ІХ затвердженої Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, передбачений порядок визначення та розподілу загального обсягу спожитої у будівлі/будинку гарячої води.

Згідно з розділом IX Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018, у будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг небалансу гарячої води не визначається Vгвпн.бал = 0, а обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої гарячої води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях, вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності). Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.

Аналіз наведених норм діє підстави для висновку, що вартість наданих споживачам послуг з гарячого водопостачання складається: з нарахування за спожиту гарячу воду на підставі показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі (у разі відсутності індивідуального засобу обліку по нормі споживання на кількість проживаючих осіб чи по показниках будинкового засобу обліку відповідно до кількості проживаючих осіб); функціонування системи гарячого водопостачання будинку.

Відповідно до вимог Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (зі змінами), комерційний облік послуги ведеться вузлом комерційного обліку, що забезпечує загальний облік споживання послуги у будівлі з урахуванням показань вузлів розподільного обліку гарячої води споживачів.

Як стверджує позивач, відповідач не відмовлявся від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримував їх, разом з тим своєчасно та не в повному обсязі вносив плату за користування такими послугами, у зв`язку з чим за ними утворилась заборгованість за послуги з постачання гарячої води, що підтверджується долученим позивачем розрахунком заборгованості.

Перевіряючи надану стороною позивача відомість про нарахування та оплату послуги, колегія суддів враховує, що така містить інформацію щодо способу нарахування заборгованості. Зокрема, тариф, кількість та суму за гарячу воду.

З наданої відомості вбачається, що з листопада 2022 року до січня 2024 включно відповідачу нараховувалась вартість за гаряче водопостачання, виходячи як різниця між обсягом, спожитим за показами вузла комерційного обліку (загальнобудинкового лічильника) і обсягом води, спожитим згідно показів квартирних приладів обліку, що розподілявся на мешканців квартир, в яких були відсутні квартирні прилади обліку.

Зокрема, згідно із додатковими поясненнями позивача від 11.01.2026, у листопаді 2022 року згідно показів загально будинкового приладу спожито 945 м.куб, за квартирними лічильниками – 481,80 м.куб. Отже, різниця складає 463,2 м.куб. При цьому з 463,0 м.куб – 416,88 м.куб. був розподілений на кв. АДРЕСА_4 в даному будинку. Разом з тим, у розрахунку заборгованості вартість розрахована, виходячи із 417,915 м.куб. Аналогічна ситуація в грудні 2022 року і наступних місяцях до січня 2024 року включно. Зокрема, згідно показів загальнобудинкового приладу у грудні 2022 року спожито 816 м.куб, за квартирними лічильниками – 498,348 м.куб. Отже, різниця складає 317,652, яка розподілена на кв. АДРЕСА_4 в даному будинку. Разом з тим, у розрахунку заборгованості вартість розрахована, виходячи із 318,685 м. куб.

З наведеного слід дійти висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути належним та допустимим доказом наявності заборгованості, оскільки містить суперечності з приводу розподілення на квартиру відповідача кількості спожитої гарячої води.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування заборгованості у розмірі 494 428,38 грн за період з листопада 2022 року по лютий 2024 року є недоведеним. Обсяг спожитої гарячої води, нарахований позивачем (зокрема, 416,88 м. куб за один місяць), є явно непропорційним та виходить за межі розумного, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства – справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України). При цьому судова колегія звертає увагу на те, що обсяг гарячої води, спожитої за період з листопада 2022 по січень 2024 року згідно будинкового вузла комерційного обліку в рази перевищує використання гарячої води відповідачем згідно квартирного обліку гарячої води.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження обсягів споживання гарячої води іншими споживачами будинку за спірний період, а також не довів достовірність наданих ними показників.

Крім цього, відсутні акти звірки показників квартирних лічильників з їх фактичними показниками, а також дані вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсяг витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності).

За таких обставин, покладення на відповідача обов`язку оплатити всю різницю між загальним обсягом спожитої води за будинком та обсягом, визначеним за показами інших споживачів (без підтвердження достовірності цих показів), є неправомірним.

Колегія суддів враховує, що відповідно до розділу IX Методики № 315 обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між загальним обсягом спожитої гарячої води у будівлі за показаннями вузла комерційного обліку та сумарним обсягом спожитої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях. Вказана Методика не передбачає можливості нарахування споживачам обсягів, які не відповідають фактичному споживанню та не підтверджені належними доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 01.11.2022 по 31.03.2025 (крім стягнутих 667,37 грн) є законним та обґрунтованим, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами розміру заявленої заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, самостійно обравши період стягнення з 01.02.2024 по 30.04.2025 не є переконливими з огляду на таке.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, не вийшов за межі позовних вимог, а лише зменшив розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, в межах заявленого позивачем періоду. Позивач у позовній заяві просив стягнути заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 495 095,75 грн, яка утворилась за період з 01.11.2022 по 31.03.2025. Суд, дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позивачем не доведено нарахування заборгованості в розмірі 494 428,38 грн за період з 01.11.2022 по 31.01.2024, однак підтверджено заборгованість у розмірі 667,37 грн (за період з 01.02.2024 по 30.03.2025, тобто в межах заявленого позивачем періоду).

Доводи апелянта про те, що сума 667,37 грн визначена станом на березень 2025 року, а в судовому рішенні - вказана станом на квітень 2025 року, не свідчить про вихід за межі позовних вимог. Зазначена розбіжність є технічною неточністю, яка не впливає на суть спору та не змінює періоду, в межах якого суд здійснював стягнення (з 01.02.2024 по 30.03.2025). Крім того, період з 01.02.2024 по 30.03.2025 повністю охоплюється заявленим позивачем періодом з 01.11.2022 по 31.03.2025, а отже, суд не вийшов за його межі.

Таким чином, твердження апеляційної скарги про порушення судом принципу диспозитивності та вихід за межі позовних вимог є необґрунтованими. Суд першої інстанції, задовольнивши позов частково, діяв у межах наданих йому повноважень, перевіряючи доведеність заявленої позивачем заборгованості, і стягнув лише ту її частину, яка була підтверджена належними доказами, в межах заявленого позивачем періоду.

Доводи апелянта про те, що проводячи самостійно розрахунки, суд не встановив за який період була проведена корекція на суму 762,08 грн не є підставою для скасування рішення, оскільки корекція нарахувань у розмірі 762,08 грн, зазначена у травні 2024 року, є технічною операцією з коригування раніше здійснених нарахувань, яка не впливає на кінцевий розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

Апелянт не навів жодних доказів того, що ця корекція була здійснена помилково або що вона вплинула на правильність визначеної судом суми заборгованості (667,37 грн). Сама по собі наявність коригування нарахувань не спростовує факту існування заборгованості та не доводить, що суд неправильно визначив її розмір.

Під час судового розгляду справи, апелянт не зміг пояснити, за який період проведено корекцію нарахувань в на суму 762,08 грн, що свідчить про недостатню обґрунтованість його власних розрахунків, а не помилковість рішення суду.

Суд досліджував період заборгованості з 01.11.2022 по 31.03.2025, корекція у травні 2024 року стосується нарахувань у межах цього періоду. Суд стягнув заборгованість за період з 01.02.2024 по 30.03.2025, тобто після встановлення лічильника, та в період проведення корекції заборгованості. Якщо припустити, що корекція на 762,08 грн могла стосуватися періоду до 01.02.2024, розмір заборгованості за який суд визнав недоведеним, то наявність технічної корекції не спростовує факту існування підтвердженої заборгованості.

Перевіряючи доводи скарги в частині відмови у стягненні інфляційних втрат в розмірі 6520,71 грн, 3% річних в розмірі 1539,19 грн та пені в розмірі 17356,93 за період з 01.03.2024 по 01.03.2025 суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.

Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Колегія суддів відмічає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405, яка набула чинності 30.12.2023, з 31.12.2023 поновлено нарахування 3% річних та інфляційних втрат у випадку прострочення сплати комунальних послуг.

Разом з тим, перевіряючи наданий стороною позивача розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів вважає такий не є коректним, не узгоджується з розміром заборгованості, яка визначена судом, при цьому позивачем не надано окремого розрахунку цих сум на підтверджену частину заборгованості. Відтак суд апеляційної інстанції також не може здійснити свій розрахунок, виходячи з вищенаведеного.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення по суті спору з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 19 серпня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк