Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №520/6870/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 р. Справа № 520/6870/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., повний текст складено 04.06.26 по справі № 520/6870/26

за позовом ОСОБА_1

до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по непроведенню індексації нарахованого грошового забезпечення (додаткової грошової винагороди) ОСОБА_1 ; зобов`язати Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону провести (розрахувати) індексацію нарахованої додаткової грошової винагороди за період з лютого 2015 року по квітень 2024 року включно і стягнути нараховану суму на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом спору по справі виступає зобов`язання проведення індексації перерахованого грошового забезпечення за період з лютого 2015 року по квітень 2024 року. Вказує, що період порушених прав позивача по не проведенню індексації перерахованого та виплаченого грошового забезпечення склав час з лютого 2015 року (місяць, з якого рішенням суду по справі №520/1625/21 встановлено факт невиплати грошового забезпечення позивачу) по квітень 2024 року (місяць остаточного усунення порушення відповідачем шляхом нарахування і виплати належного розміру зазначеної щомісячної допомоги). Стверджує, що виплата недонарахованих складових основного грошового забезпечення лише у квітні 2024 року та їх отримання позивачем не в статусі особи, що проходить військову службу, жодним чином не позбавляє обов`язку відповідача, як органу, де проходив військову службу позивач, провести належну індексацію виплаченого із запізненням грошового забезпечення. Звертає увагу, що вимоги законів України «Про індексацію грошових доходів населення», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та будь-які інші норми права не містять жодних виключень та застережень з підстав неможливості проведення індексації грошового забезпечення внаслідок звільнення особи з військової служби.

Також ОСОБА_1 подав до суду заяву щодо судових витрат на правничу допомогу, в якій зазначає, що позивачем надаються матеріали в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу (6000,00 грн) задля їх розгляду та подальшого винесення рішення щодо їх розподілу в складі судових витрат по справі. При цьому, у разі появи додаткових підстав та обставин позивачем протягом 5 днів після винесення рішення суду будуть надані додаткові матеріали в обґрунтування подальших понесених витрат за їх наявності.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 без змін. Зазначає, що спеціалізованою прокуратурою в день звільнення ОСОБА_1 з військової служби та органів прокуратури України (28.01.2020) не порушено його прав та законних інтересів у спірних правовідносинах, виплати, що проведені з позивачем, було здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства. Розрахунок індексації доходів громадян з лютого 2018 року по 2020 рік проведений з ОСОБА_1 з дотриманням чинного законодавства і у повному обсязі. Вказує, що саме по собі збільшення доходу особи внаслідок ухвалення судового рішення не є підставою для його індексації, якщо відповідний дохід не мав характеру поточного нарахування у спірному періоді. Зауважує, що позивач фактично просить проіндексувати суму недоотриманого грошового забезпечення у вигляді додаткової грошової винагороди за період проходження служби, яка була нарахована та виплачена лише у 2024 році на виконання судового рішення. При цьому у відповідні періоди проходження служби позивач отримував грошове забезпечення, а тому подальше коригування такої виплати шляхом індексації після її донарахування за рішенням суду не відповідає правовій природі індексації як механізму підтримання реальної вартості поточних грошових доходів. Просить суд справу розглядати за правилами загального позовного провадження за участю представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Щодо заявленого клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження за участю представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту – КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч.6 ст.262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Відповідно до ч.2 ст.12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Статтею 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує, у тому числі значення справи для сторін, категорію та складність справи, кількість сторін та інших учасників справи та чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес.

Враховуючи характер спірних відносин, склад учасників, предмет доказування та той факт, що розгляд справи не становить значний суспільний інтерес, дана справа відноситься до справ незначної складності.

З огляду на те, що справа відноситься до категорії незначних, не підпадає під перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (тобто в порядку письмового провадження у відповідності до п.10 ч.1 ст.4 КАС України), характер спірних відносин і предмет доказування не є складними і не вимагають проведення судового засідання, заявником не наведено достатніх мотивів для необхідності призначення справи до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі, у зв`язку з чим підстави для апеляційного розгляду справи за участю сторін у справі відсутні, що, відповідно, виключає можливість її розгляду за участі сторін у відритому судовому засіданні, тому клопотання апелянта не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в органах військової прокуратури та був звільнений з військової служби і органів прокуратури 28.01.2020.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21 визнано протиправною бездіяльність органів прокуратури щодо невиплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов`язано провести її нарахування і виплату за період з 24.02.2015 по 28.02.2018.

З матеріалів справи вбачається, що зазначене рішення суду виконане відповідачем у квітні 2024 року, що визнається сторонами та підтверджується, зокрема, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 про затвердження звіту щодо виконання судового рішення у справі №520/1625/21, в якій судом установлено, що на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 по справі №520/1625/21 Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону позивачу нарахована щомісячна грошова винагорода за період з 24.02.2015 по 28.02.2018, виходячи із розрахунку 0,1 % місячного грошового забезпечення позивача, що становить 12,05 грн на місяць, а усього 463,99 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по не проведенню індексації нарахованого грошового забезпечення (додаткової грошової винагороди), позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично просить проіндексувати суму недоотриманого грошового забезпечення у вигляді додаткової грошової винагороди за період проходження служби, яка була нарахована та виплачена лише у 2024 році на виконання судового рішення. При цьому у відповідні періоди проходження служби позивач отримував грошове забезпечення, а тому подальше коригування такої виплати шляхом індексації після її донарахування за рішенням суду не відповідає правовій природі індексації як механізму підтримання реальної вартості поточних грошових доходів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

У силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі за текстом - Закон України №2011-XII).

Приписами ч.ч. 1-3 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі за текстом - Закон №1282-XII) цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Отже, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі за текстом – Порядок №1078).

Відповідно до п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького посадових осіб митної служби.

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

З аналізу норм вищезазначеного Закону №1282-XII та Порядку № 1078 вбачається, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Суд зазначає, що предметом спору в даній справі є не індексація грошового забезпечення, яке систематично нараховувалося позивачу під час проходження служби, а індексація суми щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була донарахована та виплачена у 2024 році на виконання судового рішення у справі №520/1625/21.

Разом із тим, суд звертає увагу, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21 відповідача зобов`язано не до стягнення конкретної визначеної суми, а до здійснення нарахування та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний період.

Так, виплата, здійснена у квітні 2024 року, за своєю правовою природою є наслідком виконання судового рішення та фактично становить погашення заборгованості за минулі періоди, у яких позивач проходив службу, отримував дохід та додатково набував право на відповідні виплати з додаткової винагороди.

Суд зазначає, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, не містять положень, які б прямо передбачали проведення індексації сум заборгованості з грошового забезпечення, виплаченого за рішенням суду після завершення відповідних правовідносин.

При цьому, індексація є самостійною державною гарантією щодо підтримання реальної вартості поточних грошових доходів населення та не може ототожнюватися із механізмом компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення або його складових.

Отже, у даному випадку щомісячна додаткова грошова винагорода за період з 24.02.2015 по 28.02.2018, виплачена на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі №520/1625/21, є фактично різницею, що не виплачувалося позивачу під час проходження служби в органах прокуратури.

Натомість, враховуючи, що позивачем за вказаний період отримувався дохід, колегія суддів дійшла висновку, що подальше його збільшення за рішенням суду не підлягає індексації.

Подібні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 15.11.2018 у справі №820/828/16, які в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягають врахуванню у даній справі.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивач фактично просить проіндексувати суму недоотриманого грошового забезпечення у вигляді додаткової грошової винагороди за період проходження служби, яка була нарахована та виплачена лише у 2024 році на виконання судового рішення.

Однак, у відповідні періоди проходження служби позивач отримував грошове забезпечення, а тому подальше коригування такої виплати шляхом індексації після її донарахування за рішенням суду не відповідає правовій природі індексації як механізму підтримання реальної вартості поточних грошових доходів.

За цим, колегія суддів вважає, що у випадку, коли грошове забезпечення за відповідний період підлягало донарахуванню та фактично виплачувалося як різниця, яка не була виплачена своєчасно, таке збільшення доходу за рішенням суду не змінює правової природи відповідних сум як доходу за минулі періоди та не створює самостійних підстав для його індексації.

Також колегія суддів враховує, що з 28.01.2020 позивача звільнено з посади та з органів прокуратури, а відтак із вказаної дати останній вже не проходив службу у відповідача.

У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по непроведенню індексації нарахованого грошового забезпечення (додаткової грошової винагороди) ОСОБА_1 та зобов`язання Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону провести (розрахувати) індексацію нарахованої додаткової грошової винагороди за період з лютого 2015 року по квітень 2024 року включно і стягнути нараховану суму на користь ОСОБА_1 .

Посилання апеляційної скарги позивача на судову практику Верховного Суду у справах №400/3017/19, №380/11904/21, №400/3826/21, №420/17338/22, №200/5301/22, №320/9144/21, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони прийняті щодо правовідносин, які не є релевантними стосовно обставин даного спору, так як наведені позивачем рішення стосуються правовідносин щодо індексації грошового забезпечення, яке нараховувалося та виплачувалося у період проходження служби, або щодо безпосередньо невиплаченої індексації як складової грошового забезпечення.

Інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Підстави для розподілу судових витрат згідно зі ст.139 КАС України відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/6870/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко