Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №200/562/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

Суд: Перший апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 19 серпня 2026 р.

Справа: №200/562/26

Суддя: Блохін Анатолій Андрійович

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №200/562/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 р. у справі № 200/562/26 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якій просив:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 в сумі 115 551 (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) гривень 11 коп.;

Стягнути з відповідача на користь позивача, нараховану, але не виплачену суму заборгованості з пенсії за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 в сумі 115 551 (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) грн. 11 коп.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/4793/22 від 05.12.2024 позивачу, з 31.03.2021 призначена пенсія за віком на пільгових умовах за Списком №1, згідно з п.“а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”. Однак, під час призначення пенсії відповідачем не застосовано положення абз. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та ст.8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 у справі № 200/2894/23, зокрема, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах позивачу з 31.03.2021 відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та положень ст. 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”. На виконання рішення суду з 31.03.2021 здійснено перерахунок пенсії та нараховано заборгованість за період з 31.03.2021 по 31.01.2024, яка підлягала виплаті коштами Державного бюджету України. Причиною невиплати є недостатність фінансування в бюджеті ПФУ. Вважає, що відповідач порушив права позивача у частині не виплати нарахованої пенсії за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 в сумі 115 551,11 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 р. у справі № 200/562/26 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 в сумі 115 363 (сто п`ятнадцять тисяч триста шістдесят три) гривень 76 коп. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 , нараховану, але не виплачену суму заборгованості з пенсії за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 в сумі 115 363 (сто п`ятнадцять тисяч триста шістдесят три) грн. 76 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обгрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України з дислокацією в м. Мирноград та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 у справі №200/2894/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії відповідача щодо визначення розміру пенсії позивача без врахування положень абз. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та ст. 8 Закону України "Про підвищення престижності шахтарської праці".

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах позивачу з 31.03.2021 відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та положень ст. 8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”.

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 29.12.2025 № 0500-0202-8/157475, позивача повідомлено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 у справі №200/2894/23, яке набрало чинності 18.01.2024 Головним управлінням з 31.03.2021 проведено перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до вимог абз.3 ч.1 ст. 28 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та положень ст.8 Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці” в наслідок чого нарахована заборгованість за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 у сумі 115 925,81 грн. Протягом 2025 року Головним управлінням відповідно до Порядку №821 здійснено виплату заборгованості в межах виділених бюджетних призначень у загальній сумі 562,05 грн, а саме: у жовтні 2025 року в сумі 187,35 грн, у листопаді 2025 року в сумі 187,35 грн. Залишок заборгованості згідно рішення суду станом на дату надання відповіді складає 115 551,11 грн. Подальша виплата заборгованості на виконання рішення суду буде проводитись в межах виділених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.

Судом встановлено, що у грудні 2025 року Головним управлінням відповідно до Порядку №821 здійснено виплату позивачу заборгованості в сумі 187,35 грн на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ “Приватбанк”.

Виплата заборгованості в сумі 562,05 грн підтверджується витягом з Відомостей на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки та витягом з ІКІС ПФУ.

Залишок заборгованості згідно рішення суду станом на 10.02.2026 складає 115 363,76 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції виходив з наступного.

У ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

У ч.3 ст. 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст. 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Суд зауважує, що право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Відповідно до ст. 46 Закону №1058-VI нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом встановлено, що відповідач фактично визнає ту обставину, що пенсійні кошти за спірний період нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії.

При цьому, суд зауважує, що жодних змін до Закону №1058-IV з приводу не виплати пенсіонерам заборгованості з пенсії Верховною Радою України не вносилось.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у рішенні від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18.

Верховний Суд України у своїх судових рішеннях неодноразово вказував, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі № 21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10) і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17, від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.

Встановлення Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України, від обов`язку виконання приписів Закону №1058-VI та здійснити таку виплату, та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсійної виплати, суд вважає таким, що не ґрунтується на вимогах Закону.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд вважає за необхідне зауважити, що підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави. У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

Отже, правових підстав для невиплати заборгованості по пенсійним виплатам судом не встановлено.

Щодо посилань відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява №67534/01, п.43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (п.п. 48 та 40 цих рішень відповідно).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд звертає увагу, що тривала не сплата особі належних їй пенсійних виплат є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості з виплати пенсії, суд виходить з такого.

Питання про належний спосіб захисту наведено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №465/273/16-а, в якій розмежовано способи захисту зобов`язання нарахувати та виплатити і стягнення коштів.

Так, Верховний Суд зазначив, що реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.

Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов`язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено.

Якщо пенсію чи допомогу призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу-боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб`єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Як встановлено судом, виплата заборгованості в сумі 562,05 грн підтверджується витягом з Відомостей на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки та витягом з ІКІС ПФУ. Залишок заборгованості згідно рішення суду станом на 10.02.2026 складає 115 363,76 грн.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що заборгованість на виконання рішення нарахована позивача та її залишок станом на 10.02.2026 складає 115 363,76 грн, а тому враховуючи висновки Верховного Суду викладені у постанові від 01.12.2020 у справі №465/273/16-а, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої суми заборгованості з пенсії за період з 31.03.2021 по 31.01.2024 в сумі 115 363,76 грн.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню в наведеній частині.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 р. у справі № 200/562/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2026 р. у справі № 200/562/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

Е.Г. Казначеєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua