Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №200/3311/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №200/3311/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Пивовар І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/3311/26 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про: визнання протиправними дій управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2021 року; зобов`язання відновити нарахування та виплату страхових виплат з 01 серпня 2021 року, виплативши заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 серпня 2021 року по день поновлення такої виплати.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, він є отримувачем страхових виплат, оскільки 05 вересня 2012 року обласною МСЕК м. Донецька йому була встановлена втрата професійної працездатності за сукупністю в розмірі 35 % безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК за № 128189 від 05 вересня 2012 року.

Позивач перебував на обліку як отримувач страхових виплат в Краматорському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати по 31 липня 2021 року, однак з 01 серпня 2021 року позивачу з невідомих причин страхові виплати було припинено.

На адвокатський запит до відповідача щодо підстав припинення страхових виплат позивачу та несплату заборгованості по страховим виплатам, відповідачем було повідомлено, що ОСОБА_1 перебував на постійному обліку в Горлівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримував виплати по 31.05.2014 року.

В період з 01.10.2014 по 28.02.2017 ОСОБА_1 перебував на обліку, як внутрішньо переміщена особа, та отримував щомісячні страхові виплати в Краматорському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Краматорським МВ УВД ФССУ в Донецькій області в липні 2015 року була виплачена заборгованість за період з 01.06.2014 по 30.09.2014.

В серпні 2022 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі №200/13225/21 Слов`янським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_1 були виплачені щомісячні страхові виплати за період з 01.03.2017 по 31.12.2021.

Також відповідач надав інформацію щодо сум нарахованих та виплачених щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.2014 року по 03.2026 року, з якої вбачається, що відповідачем припинено нарахування щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2021 року.

Вважає дії відповідача щодо припинення сплати страхових виплат та не нарахування і невиплату позивачу страхових виплат за період з 01 серпня 2021 року по теперішній час протиправними, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/3311/26 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення ОСОБА_1 виплати щомісячних страхових виплат з 01 січня 2022 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату страхових виплат з 01 січня 2022 року, виплативши заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 січня 2022 року по день поновлення такої виплати. В решті позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.11.2014 року позивача зареєстровано як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії довідки кожні 6 місяців продовжувався до 25 травня 2015 року.

Позивачу обласною МСЕК м. Донецька було встановлено втрату професійної працездатності за сукупністю професійного захворювання та трудового каліцтва у розмірі 35 % безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК за № 128189 від 05 вересня 2012 року.

Позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку у Краматорському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Постановою від 16.02.2017 № 0536/6609/6609.1/26 “Про припинення щомісячної страхової виплати” страхові виплати позивачу були припинені з 01.03.2017 року, зазначена причина припинення - згідно протоколу № 20 від 14.02.2017 УПСЗН.

19.03.2026 року позивач через представника звернувся з адвокатським запитом № 21 з вимогою повідомити про підстави припинення страхових виплат, а також про наявну заборгованість.

Листом від 26.03.2026 року № 0500-0202-8/30779 відповідач повідомив, що у період з 01.10.2014 року по28.02.2017 року ОСОБА_1 перебував на обліку, як внутрішньо переміщена особа, та отримував щомісячні страхові виплати в Краматорському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій (далі-Краматорське МВУВД ФССУ в Донецькій області).

Краматорським МВУВД ФССУ в Донецькій області в липні 2015 року була виплачена заборгованість за період з 01.06.2014 по 30.09.2014.

В серпні 2022 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі №200/13225/21 Слов`янським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_1 були виплачені щомісячні страхові виплати за період з 01.03.2017 року по 31.12.2021 року.

З дати припинення страхових виплат по 31.03.2026 року ОСОБА_1 за продовженням щомісячних страхових виплат до Головного управління не звертався, виплати за зазначений період не нараховувались, заборгованість не обліковано.

Також відповідач надав довідки про суми нарахованих та виплачених страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 31.03.2026 року та витяг про нараховані та виплачені суми пенсії за період з 01.01.2014 року по 31.03.2026 року у вигляді довідки сформованої згідно з даними “Підсистеми призначення та виплати пенсії”.

Разом з тим, страхові виплати відповідач не поновив.

Перевіряючи правомірність відмови відповідача у поновленні щомісячних страхових виплат позивачу, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Прийняття законодавцем Закону № 1706-VII спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” № 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі - Закон 1105-XIV).

Відповідно до частин першої та сьомої статті 30 Закону 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із:

1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;

5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно зі статтею 41 Закону 1105 страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати (…).

У відповідності до вимог статті 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) у разі смерті отримувача страхових виплат;

7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;

8) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно приписів ч. 4 ст. 41 Закону 1105-XIV страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі №200/13225/21 встановлено, що відповідачем не виплачено спірні щомісячні страхові виплати позивачу з 01.03.2017 у зв`язку із закінчення терміну дії довідки (ВПО), та позивач не звертався до жодного відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з питань продовження страхових виплат.

У подальшому, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 200/13225/21 Слов`янським відділенням УВД ФССУ в Донецькій області у серпні 2022 року проведено нарахування та виплату щомісячних страхових виплат за період з 01.03.2017 по 31.12.2021 у загальній сумі 304 004,72 грн., про що відповідачем надано до матеріалів справи довідку від 19.05.2026 року.

Оскільки рішення суду у справі № 200/13225/21 виконано у повному обсязі, то підстав для стягнення страхових виплат за серпень-грудень 2021 року немає.

В свою чергу, суд констатує, що Законом № 1105-XIVтакої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Пунктом 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису “Дія.Підпис” (“Дія ID”), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та частиною четвертою статті 41 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Відповідачем не надано жодного, встановленого законом доказу на підтвердження наявності підстав для невиплаті позивачеві страхових виплат з січня 2022 року.

У своїй відповіді від 26.03.2026 року відповідач, зокрема зазначив, що у серпні 2022 року на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року у справі №200/13225/21 Слов`янським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області ОСОБА_1 були виплачені щомісячні страхові виплати за період з 01.03.2017 року по 31.12.2021 року.

Згідно з довідками відповідача від 07.05.2026 року та від 19.05.2026 року про заборгованість зі страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.08.2021 року по 31.12.2021 року позивачу щомісячно нараховано та сплачено по 6392,60 року. З січня 2022 року страхові виплати не нараховувалися та не сплачувалися.

Разом з тим, позивач просить поновити виплати з серпня 2021 року, тобто за період, в якому позивачу сплачено страхові виплати включно по грудень 2021 року, тому позовні вимоги в частині сплати позивачу боргу з серпня по грудень 2021 року безпідставні і не підлягають задоволенню.

Доказів невиплати страхових внесків за період серпень-грудень 2021 року на підставі вказаного вище судового рішення позивачем не надано.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно із статтею 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про запобігання та протидії дискримінації в Україні” дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа “Мюллер проти Австрії”).

У рішенні від 8 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Законом України “Про запобігання та протидії дискримінації в Україні”, так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Відтак, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами чи постановами КМУ.

Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов`язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.

Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо страхових виплат безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь - яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Зважаючи на встановлені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним дій щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат з 01 серпня 2021 року та зобов`язання відновити нарахування та виплату страхових виплат з 01 серпня 2021 року, виплативши заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01 серпня 2021 року по день поновлення такої виплати підлягають частковому задоволенню в частині зазначених вимог з 01 січня 2022 року.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/3311/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 р. у справі № 200/3311/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В. Геращенко

І.В. Пивовар