Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №360/2498/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №360/2498/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 р. у справі № 360/2498/25 (головуючий І інстанції Тихонов І.В.) за позовом адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

Адвокат Гребенар Олексій Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яким просив: визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 1203382470/1203382470-2025-1 від 25.11.2025 про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг ОСОБА_1 за заявою від 16.11.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.09.2022, з виплатою заборгованості, яка виникла за період невиплати по дату відновлення щомісячних страхових виплат.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 919-57356 від 27.07.2016, перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області як отримувач щомісячних страхових виплат у разі втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням.

З невідомих Позивачу причин у вересні 2022 йому припинилося надходження на його банківський рахунок, відкритий в АТ “Ощадбанк”, щомісячних страхових виплат.

Через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України 16.11.2025 позивачем подано заяву про здійснення страхової виплати (поновлення щомісячної страхової виплати) з додаванням повідомлення про не одержання ним пенсії/ страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком/професійним захворюванням від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 1203382470/1203382470-2025-1 від 25.11.2025 було відмовлено у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг на підставі ст. 39 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” із зазначенням причини – в інших випадках, передбачених законом (відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).

Представник позивача вважає, що дії відповідача щодо не поновлення щомісячних страхових виплат згідно заяви про здійснення страхової виплати від 16.11.2025 є протиправними, що стало підставою звернення до суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 р. у справі № 360/2498/25 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 1203382470/1203382470-2025-1 від 25.11.2025 про відмову у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг ОСОБА_1 за заявою від 16.11.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року із виплатою заборгованості, яка виникла за період з 01 вересня 2022 року по дату відновлення виплати щомісячних страхових виплат.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 21.04.2009 перебував на обліку в Сєвєродонецькому міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області та отримував щомісячні страхові виплати через ТВБВ № 10012/10012 філію АТ “Ощадбанк”.

Відповідно до висновку Луганської обласної медико-соціальної експертної комісії від 03.06.2009 серія 2-20СУ № 041202 ОСОБА_1 встановлено 20 % втрати професійної працездатності безстроково.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 919-57356 від 27.07.2016.

З 01 січня 2023 року перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області, як потерпілий внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Відповідно до Постанови про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати від 15.09.2022 № 44030/670887/22146/34, переданої Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Луганській області до Головного управління за актом приймання-передачі № 2 справ про страхові виплати потерпілим та особам, які мають право на страхові виплати (по яких прийнято рішення про припинення здійснення страхових виплат, але справу не передано на архівне зберігання), ОСОБА_1 відповідно до пункту 6 частини першої статті 46, частини другої статті 16 Закону України від 03.09.1999 № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", було призупинено страхові виплати з 01.09.2022 у зв`язку з відсутністю інформації про його місцезнаходження, неможливістю провести верифікацію даних потерпілого та відсутністю з ним зв`язку до отримання інформації про дані особи, її місце мешкання тощо.

16.11.2025 позивач звернувся засобами веб порталу електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення перерахування/продовження страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням). До заяви позивачем долучено пакет документів.

Зазначена заява підписана заявником кваліфікованим електронним підписом КНЕДП ТОВ “Вчасно Сервіс” та зареєстрована в підсистемі "Звернення" Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області від 16.11.2025 за № 12195.

Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №1203382470/1203382470-2025-1 від 25.11.2025 відмовлено у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг - в інших випадках, передбачених законом: відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи), про що заявнику було повідомлено листом від 27.11.2025 № 1203382470/1203382470-2025-1 на фактичну адресу вказану в заяві.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року в справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 і № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року в справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 і № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до вимог статті 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 1105-XIV).

З 01.01.2023 набув чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Отже, з 01.01.2023 (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

Приписами частин першої, сьомої статті 30 Закону № 1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із:

1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;

5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Частинами першою, четвертою- сьомою статті 41 Закону № 1105-XI визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на страхові виплати у зв`язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Страхові виплати здійснюються протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк здійснення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого під час наступного огляду МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до уповноваженого органу управління. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.

Відповідно до статті 40 Закону № 1105-XIV здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються:

1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) у разі смерті отримувача страхових виплат;

7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;

8) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV, у редакції, чинній на момент припинення страхових виплат позивачу, визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частина друга статті 16 Закону № 1105-XIV передбачала, що застраховані особи зобов`язані:

1) надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

2) своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;

3) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов`язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації, гіг-контрактом та внутрішніми документами резидента Дія Сіті;

4) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:

лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;

дотримуватися правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;

не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

5) дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;

6) виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах положення Закону № 1105-XIV є пріоритетними у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Як вже було встановлено судом, припинення нарахування та виплати страхових виплат з 01.09.2022 відбулось у зв`язку з відсутністю інформації про місцезнаходження позивача, неможливістю провести верифікацію даних потерпілого та відсутністю з ним зв`язку. Однак, вказані підстави не передбачені вказаними законодавчими приписами.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що припинення позивачу виплати раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено протиправно, за відсутності підстав, передбачених Законом № 1105.

Відповідно до пункту 5 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (далі Порядок № 299) передбачено, що виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, в якому особа востаннє перебувала на обліку, або за заявою одержувача: за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території України; за зазначеним у заяві місцем проживання (перебування) на підконтрольній Україні території.

У разі відсутності заяви, передбаченої абзацами першим - третім цього пункту, територіальний орган Пенсійного фонду України, який проводить виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, визначається постановою правління Пенсійного фонду України.

Згідно з п. 6 Порядку № 299 одержувачам, які тимчасово проживають за межами України, і тим, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.

У пункті 7 указаного Порядку зазначено, що в разі відсутності в територіальних органах Пенсійного фонду України інформації про проходження фізичної ідентифікації станом на 31 грудня календарного року одержувачами, які тимчасово проживають за межами України або які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, з 1 січня року, наступного за календарним роком, у якому особа зобов`язана пройти ідентифікацію, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) припиняється відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а страхові виплати припиняються відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Приписами пункту 8 Порядку № 299 установлено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:

- після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;

- за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 299 Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Одержувачі, які тимчасово проживають за межами України або отримали тимчасовий захист або статус біженця, заяву про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат можуть надіслати поштою в порядку, передбаченому абзацом восьмим пункту 6 цього Порядку.

Під час поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), страхові виплати після їх припинення, на умовах, передбачених частиною першою статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та частиною четвертою статті 41 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

При цьому, як вже було встановлено судом 16.11.2025 ОСОБА_1 звернувся засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахування/продовження страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) та надав відповідний пакет документів. Зазначена заява підписана позивачем кваліфікованим електронним підписом КНЕДП ТОВ “Вчасно Сервіс”, однак постановою відповідача №1203382470/1203382470-2025-1 від 25.11.2025 відмовлено позивачу у здійсненні страхових виплат/наданні соціальних послуг.

Дослідивши зміст спірного рішення судом встановлено, що відповідач прийняв рішення про відмову у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг, керуючись ст. 39 Закону №1105-XIV, а саме в рішенні вказано: відповідно до заяви з документами, які до неї було додано, та статті 39 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” в інших випадках, передбачених законом: Відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).

Жодних мотивів відмови рішення відповідача не містить.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У вказаній статті закріплено загальні критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Суб`єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, знаючи, що адміністративний суд керуватиметься ними у разі оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності. Законодавче закріплення цих критеріїв-принципів також дає можливість фізичній чи юридичній особі сформувати уявлення про якість та природу належних рішень чи дій, які вона має право очікувати від суб`єкта владних повноважень.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Серед критеріїв /принципів/, які повинні застосовуватись суб`єктом владних повноважень при прийнятті ним рішень та вчиненні дій та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень, дій, є, зокрема, критерій законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, а рішення суб`єкта владних повноважень має прийматися обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (“виправдання”) свого рішення.

Рішення відповідача не містить в собі мотивування та обґрунтування підстав прийняття такого рішення. Відповідач, вказавши таку підставу у рішенні як відсутність інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи), не конкретизував, яка саме інформація та документи відсутні.

Відповідні обґрунтування відповідач наводить у відзиві, проте, як вже зазначено судом, таке обґрунтування має бути наведене безпосередньо у рішенні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення і наявність підстав для його скасування.

Оскільки страхові виплати були припинені протиправно, позивач має право на їх поновлення з дати припинення.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач оскаржує постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №1203382470/1203382470-2025-1 від 25.11.2025 про відмову у здійсненні страхових виплат ОСОБА_1 .

Враховуючи, що з позовом до суду адвокат в інтересах позивача звернувся 29.12.2025 через підсистему "Електронний суд".

Отже, позов подано в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 р. у справі № 360/2498/25 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 р. у справі № 360/2498/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко