Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №200/4827/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №200/4827/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року (головуючий суддя І інстанції Кравченко Т.О.) у справі № 200/4827/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач), в якому просила:

-визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо непоновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 ;

-зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та виплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 лютого 2025 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у непоновленні ОСОБА_1 нарахування і виплати пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування і виплату пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01 лютого 2025 року по місяць, що передує місяцю поновлення пенсійних виплат, включно.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт вказав, що заяву позивача щодо неотримання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, не взято до роботи оскільки заяву отримано засобами поштового зв`язку, що не передбачено чинним законодавством, та адреса, зазначена у заяві не збігається з адресою вказаною на конверті.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, яка їй призначена з 24 жовтня 1994 року довічно.

У зв`язку з непроходженням ОСОБА_1 фізичної ідентифікації після спливу шести місяців з дня проведення попередньої виплата пенсії автоматично призупинена з 01 лютого 2025 року на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058.

27 лютого 2025 року через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду ОСОБА_1 подала заяву про поновлення виплати пенсії.

20 березня 2025 року визначене за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Черкаській області розглянуло цю заяву і прийняло рішення № 630913 про встановлення особи.

Відповідач вказував на те, що після проходження фізичної ідентифікації виплата пенсії не була поновлена через відсутність інформації про отримання/неотримання позивачкою пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, що відповідає вимогам п. 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 і Порядку № 299.

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до органів Пенсійного фонду з заявою, в якій вказала, що не отримує пенсію від держави-агресора.

Виходячи з того, що заява надіслана засобами поштового зв`язку, (що не передбачено законодавством), відповідач не взяв її в роботу і розглянув відповідно до Закону України «Про звернення громадян», рішення про поновлення виплати пенсії не приймалось.

Не погоджуючись із діями Пенсійного фонду позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

При цьому суд критично оцінює твердження відповідача про те, що законодавством не визначена форма рішення про припинення виплати пенсії, позаяк відсутність такої форми не звільняє ГУ ПФУ в Донецькій області від обов`язку виконувати пряму норму закону, (у цьому випадку йдеться про норму ч. 1 ст. 49 Закону № 1058).

Виплата пенсії позивачу припинена з 01 лютого 2025 року, оскільки заява надіслана засобами поштового зв`язку, (що не передбачено законодавством), відповідач не взяв її в роботу і розглянув відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, п. 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 установлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Аналіз норми п. 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 зумовлює такі висновки:

- виплата пенсії громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, обумовлена неодержанням пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації;

- у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та держави-агресора факт неодержання пенсії від останньої підтверджує особа – отримувач пенсії;

- таке підтвердження здійснюється шляхом повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації органу Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

20 березня 2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі – Постанова КМУ № 299), яка на час виникнення спірних правовідносин діяла в первинній редакції.

П. 1 Постанови КМУ № 299 затверджений Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межі України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі – Порядок № 299).

Згідно з п. 1 Порядку № 299 цей Порядок визначає механізм виплати пенсій особам які:

проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації (далі – тимчасово окуповані російською федерацією території України);

які виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території.

Згідно з п. 6 Порядку № 299 одержувачам […], які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, виплата пенсії […] здійснюється за умови проходження особою фізичної ідентифікації до 31 грудня кожного календарного року.

Фізична ідентифікація одержувачів як процедура встановлення ідентифікаційних даних особи із документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної особи, здійснюється органами Пенсійного фонду України або установою уповноваженого банку, в якій особа отримує пенсію […].

До фізичної ідентифікації прирівнюється:

авторизація в особистому електронному кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія. Підпис» («Дія ID») […];

ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв`язку, проведеного територіальним органом Пенсійного фонду України […], під час сеансу якого пред`являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, встановленого правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.

За правилами п. 8 Порядку № 299 поновлення виплати пенсії […] особам, виплату пенсії […] яким припинено відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, […] здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України:

після проходження фізичної ідентифікації протягом року з дати припинення виплати;

за заявами про поновлення пенсії […], що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), […] або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв`язку […], під час якого пред`являються документи, що посвідчують особу.

Під час поновлення виплати пенсії […] відповідно до цього пункту виплата проводиться за період, за який особі не було виплачено пенсію […] після їх припинення, на умовах, передбачених ч. 1 ст. 46 Закону № 1058 […].

Згідно з п. 10 Порядку № 299 особам, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України або які виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих російською федерацією територій України, виплата пенсії […] проводиться за умови неодержання пенсії […] від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії […] від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії […].

Аналіз наведених вище норм Порядку № 299 дозволяє дійти висновку, що виплата пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, а також особам, які виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, пов`язана з додержанням таких умов:

- проходженням фізичної ідентифікації;

- неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення держави-агресора.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1).

На час виникнення спірних правовідносин Порядок № 22-1 діяв в редакції від 10 березня 2025 року.

Відповідно до абз. 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про […] поновлення […] пенсії […] (Заява про призначення/перерахунок пенсії – додаток 1) […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі – орган, що призначає пенсію).

Судами встановлено, що 13 березня 2025 року ОСОБА_1 пройшла фізичну ідентифікацію, за результатами якої ГУ ПФУ в Черкаській області прийняло рішення від 20 березня 2025 року № 630913 «Про встановлення особи».

Отже, внаслідок проходження ОСОБА_1 фізичної ідентифікації та прийняття ГУ ПФУ в Черкаській області рішення від 20 березня 2025 року № 630913 «Про встановлення особи» відпали підстави, з якими відповідач пов`язував припинення виплати пенсії.

При цьому з огляду на приписи абз. 1 п. 3 розділу ІІІ Порядку № 49-2 відповідачу мало бути достеменно відомо, що ОСОБА_1 пройшла фізичну ідентифікацію, за результатами якої її особа встановлена.

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано в с. Василівка Старобешівського (нині – Донецького) району Донецької області, тобто на тимчасово окупованій російською федерацією території України.

Хоч позивач і взята на облік як внутрішньо переміщена особа, зі змісту позовної заяви випливає, що фактично вона перебуває на тимчасово окупованій російською федерацією території України.

Після широкомасштабного вторгнення російської федерації Україна розірвала дипломатичні відносини з країною-агресором. Зокрема, припинила будь-який документообіг та контакти між державними установами, що унеможливлює обмін інформацією між Пенсійним фондом України та пенсійним фондом російської федерації.

За цих обставин для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 має підтвердити факт неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення держави-агресора, шляхом повідомлення про це органу Пенсійного фонду.

Суд встановив, що 20 червня 2025 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою, якою повідомила, що не отримує пенсію від російської федерації.

ГУ ПФУ в Донецькій області отримало цю заяву, проте не взяло її в опрацювання, пославшись на те, що «такий спосіб подання, (тобто надіслання засобами поштового зв`язку), не забезпечує належної ідентифікації особи заявника», про що свідчить його лист від 22 липня 2025 року № 25439-22307/Х-02/8-0500/25.

ГУ ПФУ в Донецькій області як орган державної влади в силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому ні Закон № 1058, ні будь-який інший законодавчий акт не наділяє відповідача повноваженнями «не брати до опрацювання заяви одержувачів пенсії» з посиланням на те, що «спосіб подання заяви не забезпечує належної ідентифікації особи заявника».

В заяві від 20 червня 2025 року вказані прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявниці, адреса, за якою зареєстроване місце її проживання, адреса електронної пошти як засіб зв`язку з нею. Заява містить підпис заявниці.

Тобто відомості, наведені в заяві, дають можливість зробити висновок щодо її авторства, а саме, що ця заява подана саме ОСОБА_1 .

В заяві від 20 червня 2025 року позивач зазначила, що не отримує пенсію від російської федерації; громадянства держави-агресора не має; вказала, що подає цю заяву для підтвердження факту відсутності пенсії з території держави-агресора.

З огляду на зміст норми п. 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 єдине призначення повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації – це підтвердження особою факту неодержання пенсійних виплати від держави-агресора.

Відтак, заява від 20 червня 2025 року виконує функцію повідомлення, про яке йдеться в п. 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.

Спосіб подання заяви, а саме надіслання поштовим відправленням, прямо передбачений ч. 2 ст. 41 цього Закону.

При цьому ні Закон № 2073, ні Закон № 1058, ні Порядок № 299, ні Порядок № 22-1 не містять заборони на звернення з повідомлення про підтвердження факту неотримання пенсії від держави-агресора шляхом його надіслання поштовим відправленням.

Крім того, суд зазначає, що покладання на ОСОБА_1 , 1939 року народження, як людину похилого віку, яка перебуває на тимчасово окупованій території, в умовах повномасштабної війни обов`язку особисто звернутися до територіального органу Пенсійного фонду (для чого потрібно щонайменше виїхати на підконтрольну Україні територію) для подання повідомлення про неодержання пенсійних виплат від органів пенсійного забезпечення для поновлення виплати пенсії, становитиме додатковий надмірний тягар для неї. Те саме стосується і подання заяви через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду з тимчасово окупованої території, зважаючи на можливі складнощі з доступом до Інтернету, відсутність українського мобільного зв`язку, тощо.

Тобто в умовах воєнного стану надмірний формалізм, допущений відповідачем, іще більш очевидно суперечить принципу верховенства права.

Враховуючи положення ст. 24 Конституції України, а також правову і соціальну природу пенсійних виплат, право громадянина на їх отримання не може бути поставлено в залежність від місця проживання/перебування. Конституційному праву особи на соціальний захист кореспондують позитивні зобов`язання держави гарантувати реалізацію цього права незалежно від місця проживання/перебування особи, якій призначена пенсія.

Керуючись приписами ч. 2 ст. 245 КАС України, беручи до уваги встановлені судом обставини, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01 лютого 2025 року.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 200/4827/25- залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 200/4827/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення 20 серпня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.В. Пивовар