Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №200/251/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №200/251/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 р. у справі № 200/251/26 (головуючий І інстанції Логойда Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.08.2025 року №110650001079; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до його страхового стажу періоди його роботи: з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року - на території Монголії, з 26.02.1993 року по 28.02.1994 року та з 12.05.2009 року по 17.10.2021 року - на території Російської Федерації; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити йому пенсію за віком з дати подання заяви про призначення пенсії від 07.08.2025 року з урахуванням неврахованих до страхового стажу періодів роботи: з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року - на території Монголії, з 26.02.1993 року по 28.02.1994 року та з 12.05.2009 року по 17.10.2021 року - на території Російської Федерації.

Позов обґрунтовував тим, що оскарженим рішенням йому неправомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком з посиланням на недостатність страхового стажу, до якого неправомірно не враховані спірні періоди роботи. При цьому відповідачем не враховано наявність відповідних міждержавних Угод, які були чинними на час спірних періодів його роботи.

Вважаючи свої пенсійні права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 р. у справі № 200/251/26 позов задоволено частково. Визнано неправомірним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.08.2025 року №110650001079, прийняте щодо ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.08.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” із зарахуванням до його страхового стажу періодів роботи з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року, з 26.02.1993 року по 28.02.1994 року, з 12.05.2009 року по 06.08.2009 року, з 06.08.2009 року по 27.10.2009 року, з 16.03.2010 року по 16.11.2010 року, з 01.03.2011 року по 17.11.2011 року, з 24.04.2012 року по 23.11.2012 року, з 30.03.2013 року по 16.11.2013 року, з 18.04.2014 року по 11.11.2014 року, з 01.06.2015 року по 20.11.2015 року, з 07.06.2016 року по 11.10.2016 року, з 14.06.2017 року по 08.10.2017 року, з 04.06.2018 року по 06.10.2018 року, з 20.06.2019 року по 07.10.2019 року, з 29.05.2021 року по 17.10.2021 року. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 07.08.2025 року ОСОБА_1 , звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Подану заяву за принципом екстериторіальності (відповідно до Порядку, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1) розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.08.2025 року №110650001079 в призначенні такої пенсії відмовлено у зв`язку з відсутністю на час звернення необхідного страхового стажу.

Рішення мотивовано тим, що вік заявника становить 62 роки 8 місяців 28 днів, страховий стаж - 13 років 5 місяців 22 дні.

Вказаним рішенням до страхового стажу не зараховані періоди роботи:

- з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року, оскільки відсутнє підтвердження стажу роботи на території Монголії компетентними органами Монгольської Народної Республіки;

- з 26.02.1993 року по 28.02.1994 року та з 12.05.2009 року по 17.10.2021 року відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1983 року, оскільки Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, та Україна вийшла з угоди 19.06.2023 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу, що визначений вказаною статтею.

Так, згідно з вказаною статтею починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, при зверненні, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років (ч. 1 ст. 26).

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років (ч. 2 ст. 26).

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років (ч. 3 ст. 26).

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення” органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Щодо незарахування оскарженим рішенням до страхового стажу періоду роботи позивача з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року на території Монголії

Статтею 19 Закону України “Про міжнародні договори України” визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 2 ст. 4 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

06.04.1981 року між СРСР (до складу якої входила Українська СРСР) і Монгольською народною Республікою підписана Угода про співробітництво у галузі соціального забезпечення, ратифікована 02.12.1981 року, та яка набрала чинності з 28.01.1982 року.

Ця Угода поширюється на всі види соціального забезпечення громадян, які встановлено або буде встановлено законодавством Договірних Сторін. Під соціальним забезпеченням у галузі пенсійного забезпечення за даною Угодою маються на увазі всі види забезпечення, які надаються громадянам державними органами обох держав у разі призначення пенсії за віком, по інвалідності, а також у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст.1 зазначеної Угоди під час здійснення соціального забезпечення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої проживає громадянин, якщо Угодою не передбачено інше.

Згідно зі ст. 4 цієї Угоди при призначенні пенсій зараховується повністю трудовий стаж, в тому числі і стаж, який дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та в пільгових розмірах, набутий на території обох Договірних Сторін та підтверджений компетентними органами тієї Договірної Сторони, на території якої був набутий стаж. Розрахунок стажу роботи в кожній із Договірних Сторін здійснюється по законодавству тієї Договірної Сторони, на території якої здійснювалась робота або прирівняна до неї діяльність.

Законодавством передбачена можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Монголії за умови відповідного документального підтвердження.

Позивачем разом із заявою про призначення пенсії подано, зокрема:

- копію трудової книжки НОМЕР_1 від 30.11.1983 року, в якій зазначено, що позивач в період з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року працював на території Монгольської Народної Республіки на підприємстві - КОО “Золотой Восток Монголия”. Трудова книжка містить посилання на наказ про прийняття на роботу на відповідну посаду та на наказ про звільнення з роботи;

- довідку від 18.12.2008 року №632/04, що видана підприємством КОО “Золотой Восток Монголия”, де працював позивач, в підтвердження того, що дійсно в період з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року позивач працював на території Монголії на зазначеному підприємстві. Довідка містить посилання на наказ про прийняття на роботу на відповідну посаду та на наказ про звільнення з роботи;

- відомості про суми, що були виплачені позивачу за період з 06.05.2004 – 31.12.2024 року, за 2005 рік, 2006 рік, 2007 рік, 2008 рік (відомості від 18.12.2008 року № 1020, від 18.12.2008 року № 1021, від 18.12.2008 року № 1022, від 18.12.2008 року № 1023, від 18.12.2008 року №1024).

Зазначені документи підтверджують період роботи позивача з 06.05.2004 року по 31.12.2008 року на території Монголії та були достатніми для вирішення питання про зарахування цього періоду до страхового стажу позивача.

Вказані обставини та положення законодавства органом Пенсійного фонду України враховані не були, що призвело до порушення пенсійних прав позивача, з огляду на що порушені права підлягають захисту та відновленню.

Щодо незарахування оскарженим рішенням до страхового стажу періодів роботи позивача з 26.02.1993 року по 28.02.1994 року та з 12.05.2009 року по 17.10.2021 року відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 30.11.1983 року на території Російської Федерації

В трудовій книжці позивача занесені наступні періоди роботи позивача на території Російської Федерації:

1) з 26.02.1993 року по 28.02.1994 року (записи 18 та 19) (який зазначений відповідачем);

2) з 12.05.2009 року по 06.08.2009 року (записи 24 та 25);

- з 06.08.2009 року по 27.10.2009 року (записи 26 та 27);

- з 16.03.2010 року по 16.11.2010 року (записи 28 та 29);

- з 01.03.2011 року по 17.11.2011 року (записи 30 та 31);

- з 24.04.2012 року по 23.11.2012 року (записи 32 та 33);

- з 30.03.2013 року по 16.11.2013 року (записи 34 та 35);

- з 18.04.2014 року по 11.11.2014 року (записи 36 та 37);

- з 01.06.2015 року по 20.11.2015 року (записи 38 та 39);

- з 07.06.2016 року по 11.10.2016 року (записи 40 та 41);

- з 14.06.2017 року по 08.10.2017 року (записи 42 та 43);

- з 04.06.2018 року по 06.10.2018 року (записи 44 та 45);

- з 20.06.2019 року по 07.10.2019 року (записи 46 та 47);

- з 29.05.2021 року по 17.10.2021 року (записи 48 та 49) (а не з 12.05.2009 року по 17.10.2021 року, як зазначено позивачем та відповідачем).

Статтею 19 Закону України “Про міжнародні договори України” визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Частиною 2 ст. 4 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць Співдружності Незалежних держав (СНД), в тому числі Україна та Російська Федерація.

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (ст. 3 Угоди).

Статтею 6 зазначеної Угоди визначено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою. Розмір пенсії за Угодою обчислюють із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до ст. 11 цієї Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Статтею 13 цієї Угоди визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

02.12.2022 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення” постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до п. 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для України 19.06.2023 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведені положення законодавства, принципи верховенства права та правової визначеності, Україна як держава-учасниця Угоди зобов`язана виконувати свої зобов`язання, що взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, щодо правовідносин, що підпадали під дію Угоди та діяли до 19.06.2023 року – дати припинення Угоди.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, стосуються незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи, які мали місце на території держави-учасниці Угоди (Російської Федерації) до 19.06.2023 року і, відповідно, підпадали під дію цієї Угоди.

Вказані обставини та положення законодавства органом Пенсійного фонду України враховані не були, що призвело до порушення пенсійних прав позивача.

З огляду на наведене порушені права позивача підлягають захисту шляхом повного задоволення основних позовних вимог шляхом, який гарантував би повне їх відновлення (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постанові Верховного Суду від 03.11.2025 року у в справі № 560/129/24, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо похідних позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію, то суд вважає їх передчасними, оскільки органом Пенсійного фонду України виконані не всі умови, що необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення для призначення пенсії, а саме не зараховано до страхового стажу позивача спірні періоди його роботи, які лише мають бути зараховані на виконання даного рішення суду, та з урахуванням таких періодів не проведено підрахунок страхового стажу позивача та не визначено наявність у позивача всіх умов, необхідних для призначення пенсії.

Вчинення таких дій входить до безпосередньої компетенції органу Пенсійного фонду України.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 року в справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення, зокрема загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 р. у справі № 200/251/26 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 лютого 2026 р. у справі № 200/251/26 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв