Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №200/9377/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року справа №200/9377/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Блохіна А.А., суддів: Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 р. у справі № 200/9377/25 (головуючий І інстанції Тарасенко І.М., повне судове рішення складено 24 лютого 2026 р.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме несвоєчасної виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, яка була йому виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2025 року у справі № 200/1320/25, тобто за період з 08 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року з врахуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, тобто не більше як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме несвоєчасну виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, яка була йому виплачена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2025 року у справі № 200/1320/25, тобто за період з 08 грудня 2021 року по 18 липня 2022 року з врахуванням правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, тобто не більше як за шість місяців, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 р. у справі № 200/9377/25 позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в загальному розмірі 72415 грн. 18 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що в день виключення зі списків особового складу позивачеві було здійснено виплату неоспорюваної суми. Військова частина є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, являється бюджетною установою і утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. З початку введення на території України воєнного стану, персонал прикордонного загону залучений до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил російської федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану. Також, судом першої інстанції при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не були враховані висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, та не зменшено розмір відшкодування виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу у якому проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а прийняте судом першої інстанції рішення, яке він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 24.11.2015 року.

Відповідач – Військова частина НОМЕР_6 , юридична адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , є органом державної влади та належним відповідачем у справі.

ОСОБА_1 05 червня 2015 року по 07 грудня 2021 року проходив військову службу в Прикордонних військах України, Державній прикордонній службі України, НОМЕР_2 прикордонний загін.

Наказом командира НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 07 грудня 2021 року № 501-ОС «Про особовий склад» майстер-сержанта ОСОБА_1 (П-011356), інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника ракетно-артилерійського відділення прикордонної застави вогневої підтримки прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі № 200/1320/25, було зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 4463,15 грн за період з 28.08.2018 року по 07.12.2021 року із врахуванням приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі № 200/1320/25, 30 жовтня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 було виплачено 141395,47 гривень з урахуванням комісії банку, податків та зборів, що підтверджується випискою з карткового рахунку, відкритого ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк»

02 листопада 2025 року представник позивача адвокат Свідер Василь Вікторович, через Урядовий контактний центр, звернувся в інтересах ОСОБА_1 , до військової частини НОМЕР_1 з вимогою нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме: за період з 08.12.2021 року по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100;за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року, виходячи із його середнього грошового забезпечення, нарахованого відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

28 листопада 2025 року представник позивача отримав письмову відповідь від військової частини НОМЕР_1 вих. № 09/18639-25-Вих. від 17.11.2025 року, відповідно до якої позивачу було відмовлено у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби..

Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Проте, такі питання врегульовані КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.

При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, суд зазначає наступне.

Періодом затримки розрахунку при звільненні є: з 08.12.2021 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), з 19.07.2022 року по 30.10.2025 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).

В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки наданої відповідачем на виконання ухвал суду від 09.02.2026 року та від 23.02.2026 року про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню з військової служби, позивачу нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 26387,80 грн (за жовтень 2021 року 13193,90 грн, за листопад 2021 року 13193,90 грн), кількість днів служби за період жовтень-листопад 2021 року становить 61 календарних днів, тобто, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 432,59 грн (26387,80 грн/61день).

Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду, період затримки розрахунку при звільненні з 08.12.2021 року по 18.07.2022 року складає 223 календарних дні, з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року (шість місяців) складає 184 календарних дні, тобто, загалом 407 календарних днів.

З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 08.12.2021 року по 18.07.2022 року за 223 календарних дні складає 96467,57 грн., з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року за 184 календарні дні складає 79596,56 грн, загальний розмір 176064,13 грн.

В свою чергу, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, суд зазначив наступне.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Суд враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.

Конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд зазначив, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22.

Верховний Суд у вказаних справах звернув увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».

ВС зазначив, що обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру.

Верховний Суд вказав на те, що протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

ВС зазначив, що у згаданому рішенні суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших, разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року.

Крім того, ВС звернув увагу на те, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Викладене, за позицією Верховного Суду не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-IX.

Загальний розмір середнього заробітку з 08.12.2021 року по 18.07.2022 року за 223 календарних дні складає 96 467,57 грн., з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року за 184 календарні дні складає 79596,56 грн, загальний розмір 176 064,13 грн.

Згідно зворотного боку особистої картки заробітної плати ОСОБА_1 , розмір належних позивачеві при звільненні виплат, який був виплачений, складає 202 268,66 грн.

В свою чергу, виплата індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 200/1320/25 здійснена на рахунок позивача 30.10.2025 року на загальну суму 141395,47 грн.

Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 343664,13 грн. (202268,66 грн + 141395,47 грн).

Частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 41,13% (141395,47/343664,13 х 100%).

Відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, та суд враховує наведені вище висновки Верховного Суду (постанови від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20), згідно яких, запропонований ВС у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Суд вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 72 415,18 грн, що складає 41,13% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

З зазначеним висновком суду першої інстанції частково не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах та співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила на тому, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки були наведені Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Дані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а, від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16, від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2018 року у справі № 806/345/16.

Застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивач (з 07.12.2021 року до 20.02.2025 року) не звертався до суду для вирішення спору щодо належних йому сум при звільненні, штучно збільшивши період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Отже, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є в тому числі і його дії, а не лише відповідача.

З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в сумі 10 000,00 грн.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду у рамках даного апеляційного провадження.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду – зміні.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 р. у справі № 200/9377/25 – задовольнити частково .

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 200/9377/25 – змінити.

В абзаці другому резолютивної частини слова і цифри «72415 (сімдесят дві тисячі чотириста п`ятнадцять) грн 18 коп.» замінити словами і цифрами « 10 (десять тисяч) грн. »

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі № 200/9377/25 – залишити без змін.

Повне судове рішення складено 20 серпня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.А. Блохін

Судді:

І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв